- •Рецензенти: м. І. Михальченко,
- •1.1. Сутність та зміст соціологи
- •1.2. Визначення об'єкта соціології
- •1.3. Предмет соціологічної науки
- •1.4. Основні функції соціології
- •2.1. Визначення структури соціологічного знання
- •2.2. Зміст і типологія соціологічних теорій середнього рівня
- •Сорокін
- •2 Соціологія
- •3.1. Сутність і зміст соціологічних законів
- •3.2. Класифікація соціологічних законів
- •3.3. Поняття і специфіка соціологічних категорій
- •Економічна сфера Політична сфера
- •3.4. Типологія і зміст соціологічних категорій
- •4.1. Передумови виникнення соціології
- •4.2. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки
- •1 * І* Огюст Конт засновник соціологи і позитивізму,
- •4.3. Розвиток соціології' в Росії й Україні
- •5.1. Поняття про суспільство і його типи
- •5.2. Характеристика суспільства як соціальної системи
- •5.3. Сутність структури соціальної системи
- •5.4. Зміст основних елементів суспільної системи
- •4 Соціологія
- •Розділ 6. Соціальна структура суспільства
- •6.1. Сутність соціальної структури суспільства
- •6.2. Соціальні статуси і ролі — головні сполучні елементи соціальної структури суспільства
- •6.3. Характеристика основних концепцій соціальної структури суспільства
- •Розділ 7. Соціалізація як суцільний процес засвоєння соціального досвіду
- •7.1 .Сутність процесу соціалізації'
- •7.2. Характеристика сучасних моделей соціалізації
- •7.3. Зміст основних етапів і стадій процесу соціалізації
- •8.1. Визначення сутності і соціальної дії
- •8.2. Зміст і характерні ознаки соціальної
- •8.3. Поняття та особливості соціальних відносин
- •9.1. Поняття соціального конфлікту та передумови його виникнення
- •9.2. Функції соціального конфлікту та його класифікація
- •9.3. Характерні ознаки суб'єктів конфліктних ситуацій
- •9.4. Механізм соціального конфлікту та його стадії
- •9.5. Головні причини й наслідки соціальних конфліктів та методи управління ними
- •9.6. Соціальні конфлікти у сучасному українському суспільстві
- •10.1. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції
- •10.2. Визначення соціологічної структури особистості
- •10.3. Шляхи взаємодії' особистості з суспільством
- •11.1. Соціологія сім'ї як наука: об'єкт, предмет, сутність та основні категорії
- •1. По чоловічій лінії
- •11.2. Основні функції сім'ї в суспільстві
- •11.3. Стан і тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні
- •12.1. Соціологія етносу як наука: об'єкт, предмет і методи
- •12.2. Методологічні аспекти вивчення етнічних спільнот
- •12.3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми
- •13.1. Соціологія громадської думки як наука: сутність, виникнення та розвиток
- •13.2. Поняття про об'єкт і суб'єкт громадської думки
- •13.3. Функціонування громадської думки
- •14.1. Соціологія масової комунікації як наука: об'єкт, предмет і місце в системі соціологічних знань
- •14.2. Виникнення та розвиток соціології масової комунікації
- •14.3. Масова комунікація як соціальна система
- •14.3. Масова комунікація як соціальна система
- •15.1. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст
- •15.2. Ґенеза та еволюція соціології управління
- •15.3. Технологічні засади соціології управління
- •16.1. Соціологія політики як наука: об'єкт, предмет, сутність і наукові категорії'
- •16.2. Політика як соціальне явище
- •17.1. Соціологія економіки як наука: об'єкт, предметна сфера та функції
- •17.2. Закономірності і характерні риси соціології економіки
- •17.3. Основні напрями розвитку соціології економіки
- •18.1. Соціологія праці як наука: об'єкт, предмет і функції
- •18.2. Особистість в системі соціально-трудових процесів
- •18.3. Мотивація трудової поведінки
- •19.1. Соціологія культури як наука: предмет, об'єкт, та основі напрями досліджень
- •19.2. Поняття і функції культури як соціального явища
- •19.3. Характерні риси елементів, форм та видів культури
- •19.4. Сутність і зміст культурної динаміки
- •20.1 . Соціологія освіти як наука: об'єкт, предмет і сутність її складових
- •20.2. Освіта як інститут соціалізації та самореалізації людини
- •21.1. Соціологія релігії як наука: об'єкт, предмет і методи дослідження
- •21.2. Виникнення і розвиток соціології релігії
- •21.3. Релігія як соціальний феномен: структура, функції, класифікація
- •22.1 . Сутність і типологія соціологічного дослідження
- •22.2. Структура програми соціологічного дослідження
- •22.3. Основні методи збирання соціологічної інформації
- •22.4. Інтеграція соціологічних методів
- •22.5. Анкета — інструмент отримання емпіричних даних
- •4 3 4 Частина V. Методологія і технолопїсоціологічних досліджень
- •За формою
- •23.1. Сутність аналізу соціологічної інформації
- •23.2. Надійність соціологічної інформації
- •23.3. Шляхи використання соціологічних даних
- •23.4. Ефективність соціологічних досліджень
- •Серія «Вища освіта в Україні» Заснована в 1999 р.
4.1. Передумови виникнення соціології
Як відомо, будь-яка сума знань людей про навколишній світ може називатися наукою лише в тому випадку, коли існують чітко визначені об'єкт і предмет дослідження, система знань, що стосуються цього предмета, а також категоріальний апарат, що описує сутнісні основи даного предмета. Більшість сучасних наук формували свій предмет і систему знань протягом тривалого історичного періоду. На самому початку цього шляху ми зіштовхуємося з думками й ідеями, що описують предмет науки во на рівні повсякденного знання. Однак надалі ці знання виступають як основи науки, паростки нових напрямків розвитку людської думки.
Говорячи про виникнення соціології як науки, варто пам'ятати, що соціологія являє собою систему внутрішньо організованого і перевіреного знання про факти, що складають життя людей у сучасному суспільстві. Це означає, що знання про будь-який соціологічний феномен повинне бути засноване на перевірених і підтверджених зведеннях і наукових доказах. Дане положення особливо актуально для соціологічного знання, що повинне звільнитися від влади міфів, оман, традицій і нашарувань повсякденного знання, заснованого на спостереженнях повсякденного життя.
У цьому розділі представлені основні передумови й етапи, що мають найбільше значення в процесі перетворення повсякденного знання в науку про суспільство.
З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навколишньої природи (розливи рік, землетруси, виверження вулканів, зміна пори року чи дня і ночі), але і проблеми, пов'язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користатися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?
Пошук відповідей на ці й інші питання змусив вчених і мислителів стародавності звернути свій погляд на людину і на суспільство, у якому вона існує. Подібно до математики — науки, багато в чому побудованої на абстракціях, що починалася з геометрії, з виміру реальних об'єктів, так і джерела соціології повинні знайтись в міркуваннях вчених і мислителів — у мудрих, з філософським підтекстом порадах з різних життєвих питань. Прикладом таких міркувань слугують книги філософів лаоської школи Моцзи, з яких починалися перші спроби на основі спостережень і міркувань визначити шляхи найкращого правління, виховання молоді, а також умови для діяльності з найбільшою користю і т.ін. А індійські тексти "Махабхарати", наприклад, визначають порядок громадського життя, необхідний для досягнення могутності правителів і щастя для всіх людей.
Антична думка дала новий поштовх дослідженням соціальної сфери, заклала ще ряд елементів у фундамент основ соціології. Такі роботи Платона, як "Держава", "Закони", а також "Політика" Аристотеля поклали початок вивченню окремих суспільних інститутів, зокрема держави, родини, права. Вперше античні філософи звернулися до проблеми місця людини в суспільстві. Автори античних творів поставили вчення про людину і суспільство на теоретичну основу. Це знайшло вираження в зразках логіко-понятійного аналізу (Платон), емпірико-наукового (Аристотель) і історико-політичного (Полібій) дослідження соціальних проблем сучасного суспільства.
Епоху Відродження по праву можна вважати новим етапом у розвитку соціальної думки. У цей період з'являються спрямовані на вивчення різних сторін суспільства нові пошуки, що безумовно можна віднести області соціології. Еразм Роттердамський, Томас Мор, Нікколо Макіавеллі, Мішель Монтень — далеко не повний перелік імен великих середньовічних учених, що піднімали проблеми людських відносин у суспільстві. У результаті стала складатися модель суспільства, що нагадувала громаду, де порядок і моральні засоби регулювалися волею Бога і традиціями. Людина в такій системі світобудови грала дуже незначну роль.
Пізніше, діячі епохи Просвітництва докорінно змінили погляд на суспільство і на місце в ньому людини. Клод Адріан Гельвецій, Дені Дідро,
Жан-Жак Руссо, Вольтер починають аналізувати структуру суспільства, визначати джерела розвитку нерівності, появи неоднорідності суспільства, виявляти роль релігії в соціальних процесах. Створюючи механістичну, раціональну модель суспільства, вони розглядають окрему людину як незалежний суб'єкт, поведінка якого залежить в основному від його власних вольових зусиль.
У цей період італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744) спробував створити основу нової науки про суспільство, розробити схе- му "руху націй". Ця спроба залишилася тоді одинокою. В основному всі дослідження в даній області характеризувалися фрагментарністю, несис- тематичністю, тому не можна сказати, що соціологія як наука виникла в той суспільства, поведінки людини в групі, питання неоднорі-
дності і нерівності не привертали належної уваги дослідників, і досягнення в області вивчення суспільних явищ були незначними в порівнянні з успіхами в інших галузях науки. Чому ж спостерігалося таке відставання у вивченні суспільних явищ? Можна назвати декілька причин, що виявились в тих чи інших підходах до вивчення соціальної проблематики.
По-перше, тривалий час вважалось, що кожна людина, наділена свідомістю, має абсолютну волю у виборі лінії поведінки, професії, суспільства. Ця воля обмежувалася лише Божественним провидінням. Відповідно до цієї думки, людина в будь-який момент за власної примхи може змінювати поведінку, суспільство, у якому вона живе, закони і звичаї, що існують у державі, установлювати справедливий порядок, якщо це не розходиться з Божественною волею. Людина вільна як птах, а хіба є можливість наукового вивчення траєкторії і напрямків її польоту?
По-друге, французькі просвітителі Вольтер, Гольбах, Дідро та інші були переконані в тому, що людина володіє не тільки вільною волею, але й розумом і здатністю до навчання. З цього безперечно вірного положення робився висновок про те, що найголовніше — навчити людей сприймати милосердя, культуру, справедливість і чесноти, а також дати можливість вибору найкращої моделі устрою суспільства. Люди, що засвоїли вищі цінності культури і поведінки, усвідомлюють вигоди і необхідність найкращої моделі, а тому зможуть налаштувати своє життя відповідно до неї й установити найкращий соціальний порядок, що принесе благоденство. З погляду науки тут цікаві тільки два моменти: визначення оптимальних шляхів освіти, поширення високої культури, а також розробка найкращого кодексу людської поведінки і розумного державного устрою.
Такі чи подібні до них досить наївні погляди на суспільство і людину панували в науковому світі порівняно довго, доти, доки ускладнення людських відносин, створення складних організацій, розвиток різних сфер людського життя не привели до необхідності практичного розв'язання проблем взаємин між людьми і соціальними спільнотами, створення дієздатних організацій, покликаних вирішувати виникаючі соціальні конфлікти й ін.
Між тим розуміння необхідності вивчення соціальних спільностей людей, процесів розвитку і функціонування з'явилося порівняно недавно. Людство здійснило фундаментальні відкриття буквально у всіх областях природничих наук, у той час як у вивченні людини і місця в суспільстві, людських взаєминах спостерігалися бездіяльність і дуже значне відставання.
Поштовхом до дослідження соціальних питань послужив, перш за все, розвиток суспільного виробництва. Використовуючи природні ресурси, розширюючи таким шляхом сферу виробництва, люди зіштовхнулися з обмеженістю цих ресурсів, у результаті чого єдиним способом збільшення продуктивності праці стало раціональне використання робочої сили, чи, іншими словами, людей, зайнятих у виробництві матеріальних благ. Якщо на початку XIX століття виробники слугували доповненням до ресурсів і механізмів і тільки механізми треба було винаходити й удосконалювати, то в середині століття стало очевидним, що складною технікою можуть керувати лише грамотні і зацікавлені у своїй діяльності люди.
Крім того, ускладнення всіх сфер життєдіяльності людей значно загострило проблеми здійснення взаємодії між ними, управління цими взаємодіями і створення соціального порядку в суспільстві. Коли ці проблеми постали і були усвідомлені, виникли передумови формування і розвитку нової науки, що вивчала б асоціації людей, поведінку в цих асоціаціях, а також взаємодії між людьми і результати таких взаємодій.
Таким чином, поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII — початку XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об'єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної галузі наукових знань. Серед них дослідники [4, с.8-12] виділяють три групи факторів (чи передумов), що сприяли процесу виникнення сучасної
1. Соціально-економічні фактори (передумови), у число яких входять такі, як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що випливають, для способу життя людей, змінами в соціальній структурі, новими суспільними відносинами.
2. Соціально-політичні фактори (передумови), серед яких — новий соціальний порядок, панування буржуазних шарів, влада капіталу, дер- жавна бюрократія, демократизм і т.ін.
3. Інтелектуальні фактори (передумови), такі, як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами — гуманізмом, раціо- налізмом, з домінантами прогресу, свободи особи, наукового знання, іде- ями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.
Крім того, суб'єктивно процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, умоглядність, абстрактність науки про суспільство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні й експерименті.
Отже, нові форми економічного і політичного життя вимагали конк- ретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абст- рактних філософських міркувань про суспільство, тенденції його розвитку до позитивної науки про суспільство як про живе функціонуюче утворен- ня. Оскільки строгі наукові методи пізнання вироблені і застосову- валися в цей період природознавством, соціологія потерпає його впливу. У період свого становлення соціологія розвивається під загальним пра- пором позитивізму. Безперечно, соціологія мала багату й різноманітну передісторію, але її власна історія починається лише в XIX сторіччі, коли постало питання про створення позитивної науки про суспільство, що спирається на строго встановлені наукові факти.
