- •Рецензенти: м. І. Михальченко,
- •1.1. Сутність та зміст соціологи
- •1.2. Визначення об'єкта соціології
- •1.3. Предмет соціологічної науки
- •1.4. Основні функції соціології
- •2.1. Визначення структури соціологічного знання
- •2.2. Зміст і типологія соціологічних теорій середнього рівня
- •Сорокін
- •2 Соціологія
- •3.1. Сутність і зміст соціологічних законів
- •3.2. Класифікація соціологічних законів
- •3.3. Поняття і специфіка соціологічних категорій
- •Економічна сфера Політична сфера
- •3.4. Типологія і зміст соціологічних категорій
- •4.1. Передумови виникнення соціології
- •4.2. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки
- •1 * І* Огюст Конт засновник соціологи і позитивізму,
- •4.3. Розвиток соціології' в Росії й Україні
- •5.1. Поняття про суспільство і його типи
- •5.2. Характеристика суспільства як соціальної системи
- •5.3. Сутність структури соціальної системи
- •5.4. Зміст основних елементів суспільної системи
- •4 Соціологія
- •Розділ 6. Соціальна структура суспільства
- •6.1. Сутність соціальної структури суспільства
- •6.2. Соціальні статуси і ролі — головні сполучні елементи соціальної структури суспільства
- •6.3. Характеристика основних концепцій соціальної структури суспільства
- •Розділ 7. Соціалізація як суцільний процес засвоєння соціального досвіду
- •7.1 .Сутність процесу соціалізації'
- •7.2. Характеристика сучасних моделей соціалізації
- •7.3. Зміст основних етапів і стадій процесу соціалізації
- •8.1. Визначення сутності і соціальної дії
- •8.2. Зміст і характерні ознаки соціальної
- •8.3. Поняття та особливості соціальних відносин
- •9.1. Поняття соціального конфлікту та передумови його виникнення
- •9.2. Функції соціального конфлікту та його класифікація
- •9.3. Характерні ознаки суб'єктів конфліктних ситуацій
- •9.4. Механізм соціального конфлікту та його стадії
- •9.5. Головні причини й наслідки соціальних конфліктів та методи управління ними
- •9.6. Соціальні конфлікти у сучасному українському суспільстві
- •10.1. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції
- •10.2. Визначення соціологічної структури особистості
- •10.3. Шляхи взаємодії' особистості з суспільством
- •11.1. Соціологія сім'ї як наука: об'єкт, предмет, сутність та основні категорії
- •1. По чоловічій лінії
- •11.2. Основні функції сім'ї в суспільстві
- •11.3. Стан і тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні
- •12.1. Соціологія етносу як наука: об'єкт, предмет і методи
- •12.2. Методологічні аспекти вивчення етнічних спільнот
- •12.3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми
- •13.1. Соціологія громадської думки як наука: сутність, виникнення та розвиток
- •13.2. Поняття про об'єкт і суб'єкт громадської думки
- •13.3. Функціонування громадської думки
- •14.1. Соціологія масової комунікації як наука: об'єкт, предмет і місце в системі соціологічних знань
- •14.2. Виникнення та розвиток соціології масової комунікації
- •14.3. Масова комунікація як соціальна система
- •14.3. Масова комунікація як соціальна система
- •15.1. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст
- •15.2. Ґенеза та еволюція соціології управління
- •15.3. Технологічні засади соціології управління
- •16.1. Соціологія політики як наука: об'єкт, предмет, сутність і наукові категорії'
- •16.2. Політика як соціальне явище
- •17.1. Соціологія економіки як наука: об'єкт, предметна сфера та функції
- •17.2. Закономірності і характерні риси соціології економіки
- •17.3. Основні напрями розвитку соціології економіки
- •18.1. Соціологія праці як наука: об'єкт, предмет і функції
- •18.2. Особистість в системі соціально-трудових процесів
- •18.3. Мотивація трудової поведінки
- •19.1. Соціологія культури як наука: предмет, об'єкт, та основі напрями досліджень
- •19.2. Поняття і функції культури як соціального явища
- •19.3. Характерні риси елементів, форм та видів культури
- •19.4. Сутність і зміст культурної динаміки
- •20.1 . Соціологія освіти як наука: об'єкт, предмет і сутність її складових
- •20.2. Освіта як інститут соціалізації та самореалізації людини
- •21.1. Соціологія релігії як наука: об'єкт, предмет і методи дослідження
- •21.2. Виникнення і розвиток соціології релігії
- •21.3. Релігія як соціальний феномен: структура, функції, класифікація
- •22.1 . Сутність і типологія соціологічного дослідження
- •22.2. Структура програми соціологічного дослідження
- •22.3. Основні методи збирання соціологічної інформації
- •22.4. Інтеграція соціологічних методів
- •22.5. Анкета — інструмент отримання емпіричних даних
- •4 3 4 Частина V. Методологія і технолопїсоціологічних досліджень
- •За формою
- •23.1. Сутність аналізу соціологічної інформації
- •23.2. Надійність соціологічної інформації
- •23.3. Шляхи використання соціологічних даних
- •23.4. Ефективність соціологічних досліджень
- •Серія «Вища освіта в Україні» Заснована в 1999 р.
7.3. Зміст основних етапів і стадій процесу соціалізації
Аналіз розглянутих вище моделей соціалізації показує, що усі вони в тій чи іншій мірі визнають той факт, що процес соціалізації обмежується періодом досягнення дитиною дорослого віку. Так, на думку Н. Андрєєн-кової, процес соціалізації завершується у віці 23-25 років, тобто з досягненням молодою людиною стадії зрілості [1, с.44]. Саме цей період необхідний для стійкої інтеріорізації комплексу норм і ролей, для вироблення стійкої системи соціальних орієнтацій і установок. У залежності від віку індивіда, прихильники цього підходу виділяють три основних етапи соціалізації: 1) первинна соціалізація (дитини); 2) маргінальна (проміжна чи псевдостійка) соціалізація (підлітка); 3) стійка (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості (період від 17-18 до 23-25 років).
Аналіз сукупності різних факторів на кожному з цих етапів дозволяє виділити "критичні періоди ", особливо важливі для соціалізації індивідів. Для первинної це перші 2-3 роки і час вступу до школи.
Для маргінальної перетворення дитини в підлітка і підлітка
в юнака. Для стійкої початок самостійного життя і пере-
хід від юнацтва до зрілості.
Разом з тим обмеженість такого підходу пов'язана, перш за все, із двома аспектами проблеми. По-перше, це розуміння дитинства (а іноді і юнацтва, молодості в цілому) лише як підготовки до "дійсного" життя, що почнеться з досягненням дорослості. Такий підхід істотно спотворює зміст соціалізації, обмежує активність молодої людини, привчає бачити в сьогоденні тільки засіб досягнення чогось у майбутньому. При цьому сьогоднішнє життя, виходячи з цього підходу, сприймається як щось вимушене, тимчасове, примусове. "Щоб випробувати повноту життя, — відзначає І. Кон, — треба, однак, не тільки вміти бачити в сьогоднішній праці "завтрашню радість" (А. Макаренко), але і відчувати самоцінність кожного даного моменту діяльності, радість подолання труднощів, дізнавання нового і т. д." [8, с.337].
Другий аспект цієї проблеми обумовлений появою у вітчизняній науковій літературі поглядів, що переоцінюють вплив навчання і виховання на протікання процесу соціалізації. Від подвійності такого роду урятовані ті, найбільш продуктивні, моделі соціалізації, які можна об'єднати в рамках концепції соціалізації дорослих, чи концепції безперервної!'соціалізації.
Одним з тих, хто першим описав соціалізацію як процес, що продовжується протягом усього життя, був американський соціолог О. Брим-молод-ший [23, 108]. Відмінність соціалізації дорослих від соціалізації дітей, на його думку, полягає в тому, що соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, тоді як у дітей акцент робиться на формування ціннісних орієнтацій. Крім того, дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати норми і сприймати критично, у той час як діти в змозі лише засвоювати І, нарешті, соціалізація дорослих допомагає придбати необхідні навички (часто конкретного характеру), а соціалізація дітей пов'язана в більшій мірі з мотивацією.
Характерно, що деякі соціологи акцентують увагу на відмінностях соціалізації в дитинстві й у зрілому віці. Вони вважають, що життя дорослих — це серія очікуваних і несподіваних криз, які потрібно перебороти. До таких критичних моментів у житті дорослих індивідів Д. Клаузен, наприклад, відносить вибір професії, "криза сорокалітніх" і ін. Подібну точку зору називають іноді в літературі адаптивним підходом [23, 109], що, на наш погляд, не зовсім точно відповідає змісту терміна "адаптація". Оскільки мова йде про подолання стресів, що виникають у даних ситуаціях, то це свідчить скоріше про те, що адаптація не відбулася, що характеристика ситуації значно перевищила адаптивні можливості індивіда, і це призвело його до стресу.
Ближчим до нашого розуміння адаптивної соціалізації еволюційний підхід, запропонований американським соціальним психологом Е. Ерік- соном [23, Він вважає, що індивіду як у дитинстві, так і в зрілому віці доводиться переборювати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і носять специфічний характер на кожному етапі (стадії). Переборюючи ці критичні ситуації (а він виділяє вісім), індивід успішно збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступного стадії. У випадку, якщо соціалізація на якій-небудь стадії не відбулася (тобто індивіду не вдалося подолати головну на цій стадії проблему) чи відбулася частково, це негативно позначається на наступних стадіях і соціалізації в цілому.
При цьому знання цих найважливіших проблем індивідів на різних вікових стадіях дозволяє більш конкретно і цілеспрямовано вести з виховну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у вирішенні цих проблем. Зупинимося на викладі еволюційної теорії соціалізації (чи теорії стадій людського розвитку) докладніше, тому що в ній процес соціалізації розглядається досить системно.
/ стадія — дитячий період. Основна проблема — довіра чи недовіра. Дитина на підставі визначеного рівня турботи і комфорту з перших днів довідується, якою мірою можна розраховувати на задоволення основних потреб: їжа, тепло, безпека. Про подолання кризи можна судити, коли малята не плачуть і не сердяться при відході з поля зору дорослих, які турбуються про них. При неповному вирішенні цієї проблеми залишки недовіри можуть позначитися на подальших стадіях.
II стадія — вік від одного року до двох років. Основна проблема — автономія або сором і сумнів. Ситуація ускладнюється збігом наванта- жень на дитину, пов'язаних, з одного боку, з початком відстоювання сво- їх прав і непокорою авторитету. А з іншого боку — батьки починають учити дитину контролювати роботу свого шлунку. Підвищені в
другому напрямку можуть закріпити у свідомості почуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи зусилля по самовизначенню і руху до автономії.
/// стадія — від трьох до п 'ятироків. Основна проблема — ініціатива або почуття провини. Це період розвитку рухової активності, допитливості й уяви. Усвідомлюються відмінності між хлопчиками і дівчатками, виявляється дух суперництва. Дитина визначає межі, до яких ініціатива в прояві нових здібностей може поширюватися. На цьому ґрунті можливі конфлікти, що при зайвій твердості з боку дорослих можуть залишити слід безініціативності на подальшому житті.
IV стадія — молодший шкільний вік. Основна проблема — старанність чи недбайливість. На цій стадії йде навчання індивідуальній і колективній роботі, формуються стосунки з вчителями й іншими дорослими, відбувається перша "примірка" дорослих ролей. На цьому тлі головною задачею є набуття впевненості в собі, у своїх здібностях, усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цієї задачі позначається в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.
V стадія —підлітковий-юнацький вік. Основна проблема — становлення індивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Відомо, що це час появи активного статевого потягу, а значить і пошуку партнера в інтимній сфері. Разом з тим— це час пошуку свого місця в житті, вибору подальшого шляху (навчання, робота і т.п.). У цей період небезпечні як невдачі в одній зі сфер, так і переоцінка значимості якої-небудь з них. Перша невдача може негативно позначитися на виборі роботи, друзів, супутника життя, а також може призвести до стресу.
VI стадія — молоді роки. Основна проблема — інтимність чи саміт- ність. Головні цілі на цьому етапі — залицяння, шлюб і інші види близь- кості. Якщо пошук щирих і довірчих стосунків з постійним партнером не увінчався успіхом чи ці стосунки призвели до розриву, то надалі це може проявитися у вигляді тимчасових, не завжди обгрунтованих, але завжди нестабільних інтимних зв'язках і незадоволеності цією сферою життя.
VIIстадія — середній вік. Основна проблема—продуктивність (творча продуктивність) чи стагнація (творчий застій). Ця стадія пов'язана з реалізацією індивіда в двох основних ролях: працівника і батька. Причому відчуття творчої продуктивності приносить успіх в обох ролях, у той час як творчий застій може викликати невдачу навіть у який-небудь одній з них. На цьому етапі реалізується той потенціал, що індивід нагромадив протягом попередніх стадій соціалізації.
VIIIстадія (заключна) — старість. Основна проблема — умиротворення або розпач. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підведення підсумків власного життя й успішності всіх попередніх етапів. Умиротворена старість чи розпач, гіркий жаль щодо невикористаних можливостей — такі межі прояву цієї стадії.
Зрозуміло, представлена концепція соціалізації чи стадій розвитку особистості не позбавлена можливостей подальшого удосконалювання і навряд чи вичерпує собою всі прогресивні підходи в дослідженні процесу соціалізації [28, с. 116]. Однак безсумнівною її перевагою є, на наш погляд, відхід від розуміння дитинства як ще не дійсного життя до розуміння його як підготовки до майбутнього життя. У такому контексті соціалізація виглядає як поняття, придатне лише для дитячого віку, що не тільки знецінює роль дитинства в житті людини, але й істотно обмежує пізнавальні можливості категорії "соціалізація". Неправомірність такого підходу підтверджується самим життям. Так, докорінні зміни у всіх сферах життєдіяльності нашого суспільства, що пов'язані з переходом до ринкових відносин, поставили перед необхідністю соціалізації (а точніше — ресоціалізації) практично все населення країни. І в людей літнього віку цей процес протікає найбільш болісно.
З подібних позицій В. Харчева обґрунтовує поширення процесу соціалізації на людей літнього віку. Дійсно, пенсійний статус людини визначається часто не його віковими рамками, а соціально-економічними факторами, здібностями і можливостями людини продовжувати професійну й інші форми соціальної діяльності.
Отже, виділення етапів процесу соціалізації і центральних завдань кожного етапу дозволяє корегувати виховний вплив, орієнтуючись на вимір емпіричних ознак на кожному з етапів, визначати вагу і значення, виявляти основні і додаткові фактори, форми і механізми впливу на становлення особистості.
Ідея соціалізації як суцільного процесу взаємодії індивіда з зовнішнім світом розвивається й в інших роботах. Так, Є. Рибалко в цій взаємодії активність дитини бачить у "перетворенні дійсності у своїй уяві" [21, с.23], особливо виділяючи при цьому роль пізнавального апарату дитини для її соціалізації. Плідною уявляється також спроба розглянути процес соціа- лізації з позицій впливу на співвідношення в людині соціального і біоло- гічного. Виходячи з вірного припущення, що все біологічне в особистос- ті більшою чи меншою мірою соціалізоване, а соціальне не може бути цілком відділене від біологічного, виділяється чотири осо-
бистості [26, 39-43].
Нижча, біологічно обумовлена підструктура, у яку поряд з темпераментом входять вікові, статеві, а іноді й деякі препатологічні і навіть патологічні властивості психіки. Однак навіть цей рівень не вільний від впливу соціального.
Психологічна підструктура, що включає індивідуальність прояву пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів і волі. На цьому рівні соціальна обумовленість майже порівнюється з біологічної.
Підструктура соціального досвіду. Ця підструктура поєднує придбані індивідом у ході соціалізації знання, навички, уміння і звички. Питома вага соціального на цьому рівні значно перевищує біологічне. До того ж тут виявляються істотні відмінності між окремими особистостями в ступені соціалізації, що проявляються в рівні культури. Ця підструкту-ра помітно впливає на ступінь соціалізації людини.
4. Підструктура спрямованості особистості. У цій, вищій, підструк-турі об'єднані потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, індивідуальна "картина світу" і вища форма спрямованості — переконання. Будучи майже цілком соціально обумовленою, будучи найбільш істотною для особистості, вищим її рівнем, підструктура спрямованості визначає соціалізацію інших підструктур, а отже, і людини в цілому.
Як бачимо, у запропонованому підході закладаються основи для розгляду впливу процесу соціалізації на людину в цілому, у сукупності її біологічного, психічного і соціального рівнів. Такий підхід особливо цінний для розуміння процесу соціалізації людей з відхиленнями не тільки соціального, але також біологічного і психічного рівнів. Тут дуже вдало розробляється діяльнісний підхід до усякої взаємодії людини із соціальним середовищем. Хоча відповідно до виділених підструктур особистості варто було б розширити це розуміння взаємодії на все навколишнє середовище, а не тільки на соціальне. Відзначимо також, що цей підхід дає можливість розгляду соціалізації як найбільш широкої форми суцільної взаємодії людини з навколишнім середовищем.
І нарешті, важливим для розуміння механізмів процесу соціалізації є також розробка міжрівневого дослідження проблем людини, що акцентує увагу на внутрішніх відносинах, взаємопереходах біологічного, психічного і соціального рівнів. Загальний принцип, якому підкоряються міжрівневі від- носини у формулюванні А. Леонтьєва, в тому, що "наявний вищий рівень завжди залишається ведучим, але він може реалізувати себе тільки за допомогою рівнів нижчележачих і в цьому від них залежить" [12, с.232].
З кореляцією до розуміння механізмів соціалізації принцип на початкових етапах психічного розвитку дитини виявляється у висуванні на перший план механізму біологічного пристосування, завдяки якому відбувається становлення сприйняття і емоцій дитини. У процесі подальшої соціалізації цей механізм трансформується, виконуючи інші завдання, ре-алізуючи більш високі рівні діяльності, взаємодіючи з психічними і соціальними механізмами соціалізації. Іншими словами, міжрівневі дослідження повинні вивчати різноманіття форм реалізації механізмів процесу соціалізації людини. Несхожість і різноваріантність співвідношення цих механізмів у сполученні з індивідуальною структурою особистості в кожному з нас пояснює несхожість людей, що соціалізувалися в подібних умовах.
Разом з тим рівень дослідженості проблем соціалізації навряд чи можна визнати задовольняючим сучасні суспільні потреби. Не з'ясовані ще до кінця всі рушійні сили, а також елементи механізму соціалізації індивідів.
У той же час рівень теоретичних наробок містить багато цінних, хоча і розрізнених, ідей, думок, здогадок, що можуть і повинні бути об'єднані в нових концептуальних підходах. Плідним, на наш погляд, буде пошук у напрямку вивчення процесів адаптації людини до навколишнього середовища, що постійно змінюється. У цьому зв'язку заслуговує на увагу адаптивна-розвиваюча концепція соціалізації.
Сутність авторської адаптивної-розвиваючої концепції соціалізації [13, с.95—108] складається у розгляді соціалізації як триваючої все життя взаємодії людини з навколишнім середовищем шляхом (за допомогою) змінюючих одна одну адаптацій у кожній зі сфер його життєдіяльності. Всяка адаптація як особлива діяльність людини із засвоєння чергової нової соціальної ситуації (суб'єктивно нової для конкретного індивіда) додає йому соціальний досвід (об'єктивно існуючий як елемент культури даного суспільства) і тим самим підвищує рівень його соціалізації. Наступна адаптація індивіда, спираючись на новий, більш високий рівень його соціалізації, протікає більш ефективно, дозволяючи йому швидше піднятися на чергову сходинку соціалізації. У ході сукупної взаємодії індивіда із соціальним середовищем (а отже, і впливу індивіда на суспільство в напрямку задоволення своїх соціальних потреб) здійснюються зміни в суспільстві убік більшої орієнтації на людину, на сукупність його соціальних інтересів.
У такий спосіб здійснюється друга сторона нероздільного процесу соціалізації — соціалізація суспільства. До переваг розглянутої адаптивної-розвиваючої концепції соціалізації людини можна віднести такі чинники.
Вона спирається на взаємодію біологічного, психологічного і соціального механізмів адаптації, що дозволяє у виховному впливі орієнтуватися на цілісність особистості
Вона охоплює всі сфери життєдіяльності індивіда, що дозволяє найбільше повно реалізувати комплексне його навчання і виховання.
Вона розглядає соціалізацію як процес, що охоплює все життя людини, а також створює передумови для організації безупинного навчання і виховання протягом усього життєвого шляху індивіда.
Вона спирається на механізм засвоєння нових соціальних ситуацій, що сприяє формуванню творчої мобільної особистості, орієнтованої на свідому й активну діяльність у нових соціальних умовах.
[Шіг' Резюме
1. Поняття "соціалізація" виникло в західній соціології наприкінці XIX ст. з метою визначення основного механізму взаємодії людини з іншими людьми, із суспільством в цілому. Таким механізмом вважалося соціальне наслідування, що регулювалося суспільством через систему освіти й виховання, сім'ю та громадську думку.
У процесі розвитку наук про людину сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об'єднує такі ідеї: про нерозривний зв'язок з освітою та вихованням; про зв'язок соціалізації з адаптивними процесами; про соціальні контакти як одну із змістовних сторін соціалізації, про значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мови для успішної соціалізації. У контексті цих ідей соціалізація розглядається як суцільний процес набуття людьми соціального досвіду та формування ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей.
До сучасних моделей соціалізації належать: психоаналітична або "осо-бистісного контролю" (З.Фрейд); "рольового тренінгу" (Т.Парсонс), "соціального навчання" (Дж. Доллард, Б.Скіннер та ін.), "міжособис-тісного спілкування" (Ч. Кулі, Дж. Мід та ін.), "когнітивна" (Ж. Піаже, А. Маслоу та ін.), "модель інкультурації" (Ф. Баос, В. Малиновський та ін.) та "еволюційна" (Е. Еріксон). Усі вони розглядають виховання як один з механізмів соціалізації.
Більшість моделей виходить із завершення соціалізації зі вступом індивіда в доросле життя. Проте ближчим до істини є розуміння соціалізації як такої, що триває протягом усього життя індивіда та відповідає його неперервному вихованню, що не припиняється.
Головною тенденцією в розвитку наукових уявлень про сутність соціалізації є перехід від однорівневого уявлення про неї як такої, що торкається лише "соціальних поверхів" людини, тобто особистості, багаторівневого підходу, коли соціалізація охоплює також біологічний та психічний рівні людини.
рОі Список використаної та рекомендованої літератури
Андреенкова Н. В. Проблема социализации личности //Социальньїе исследования. Вьіп. 11.—М., 1970.
Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М.: Прогресе, 1986.
Буева Л. П. Человек, деятельность и общение. — М: Наука, 1978.
Гіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999.
Зитмунд А. А. Основьі советской системи физкультурьі. — М., 1926.
Кон И. С. , Ольшанский В. Б. Социализация //Философская знцикло-педия. — М.: Советская знциклопедия, 1970 — Т.5. • — С. 67.
КонИ. С. НТР и проблема социализации молодежи. —М.: Знание, 1987.
Кон И. С. Открьітие "Я". — М: Политиздат, 1978.
Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителей. — М.: Про-свещение, 1989.
Кравченко А. И. Социология: Словарь. —М.: Академия, 1995.
ЛевщкаяА. Г. Урбанизация и воспитание: социологический анализ.
— Воронеж: Изд-во ВГУ, 1989.
12.ЛеонтьеА. Н. Деятельность. Сознание. Личность. —М.: Политиздат, 1977.
ІЗ.ЛукашевичМ. П. Соціологізація: Виховний механізм і технології:
Навч.-метод. посіб. — К.: ГЗМН, 1998. 14.МеасІ С. N. Міпа, зееї'апсі 8ос5егу: Ргот ІЇіекіапроіпіоГасосіаІЬапаУІогізІ
— Спіса§о: №ііу. ОЇХпіса§о Ргезз, 1934.
15.МертояР. Социальная теория и социальная структура. — К.: Абрис, 1996.
Іб.МордвинцевсЛ. П. Японская школа: модели социализации ІГР Ж "Об-
щественная наука за рубежом" — Сер. 3. — 1991. — № 3. 17. Москаленко В. В. Социализация личности (Философский аспект). — К.: Вища пік., 1986.
А. В. Социализация в смутное время. — М.: Наука, 19. Психологический словарь /Под ред. В. В. Давидова, А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова и др. — М: Мьісль, 1983.
К. Груповая психотерапия. теория и практика. — М.:
Рибалко Е. Ф. Становление личности //Социальная психология лич-ности. — Л.: Наука, 1973.
СеменовВ. Д. Взаимодействие школьї и социальной средьі. — М.: Наука, 1986.
2.3. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ.. — М.: Феникс, 1994. 24.ЗкіпегВ. Е Веуопсі Ргеесіот апгі Бі§Ьіі§ - КУ., 1971.
Сорокин П. А. Общедоступньій учебник социологии: Статьи разньїх лет. — М.: Наука, 1994.
Социальная психология: Краткий очерк /Под общ. ред. Г. П. Предвеч-ного, Ю. А. Шерковина. — М.: Просвещение, 1975.
Фрейд3. Массовая психология и анализ человеческого "Я": Я и Оно / /Трудьі разньїх лет. — Тбилиси, 1991. — Кн.1.
28.ХарчевяВ. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997. 29.Шаповал М. Загальна соціологія. — К.: УЦДК, 1996. ЗО. Знциклопедическийюциологический словарь /Под общ. ред. Г. В. Оси-пова. - М.: ИСПИ РАН, 1995.
1 45
Розділ 8. СОЦІАЛЬНІ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСНОВА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА
В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:
визначати сутність соціологічних категорій "соціальна дія", "соціальна взаємодія", "соціальні відносини" та показувати їхні відмінності;
виділяти основні ідеї і принципи системи соціальної дії, а також розкривати її структурні елементи;
пояснювати умови і принципи, що лежать в основі різних соціальних взаємодій, а також знати основні прийоми оцінки людських взаємодій; розкривати змістовні й видові особливості соціальних відносин і показувати роль у функціонуванні і розвитку суспільних структур; виділяти основні підходи та механізми соціального життя суспільства і суспільної поведінки людей.
