9.2. Функції соціального конфлікту та його класифікація

Роль соціального конфлікту як неминучого явища суспільного життя та соціального розвитку розкривається через його різноманітні функції, які він відіграє у сучасному суспільстві.

На думку американського соціолога Л. Козера, основними функціями соціального конфлікту є такі: 1) утворення соціальних груп і підтримка їхньої цілісності і границь; 2) встановлення і підтримка відносної стабіль­ності внутрішньогрупових і міжгрупових відносин; 3) створення і під­тримка балансу інтересів між протиборчими сторонами; 4) стимулюван­ня дій щодо створення нових форм соціального контролю; 5) створення нових соціальних інститутів; 6) одержання інформації про навколишнє середовище (точніше, про соціальну реальність, її позитивні і негативні сторони); 7) соціалізація та адаптація конкретних індивідів.

І, хоча конфлікт, звичайно, приносить не тільки дезорганізацію і шкоду, можна виділити також наступні позитивні функції соціального конфлікту. Перша з них — це функція розрядки напруженості. Сутність її полягає у зниженні психологічного напруження між протиборчими сторонами, а кон­кретно — у відношеннях між ними. Існування, так би мовити, "вихідних клапанів" і "відвідних каналів" допомагає взаємній адаптації індивідів, а також стимулює позитивні соціальні зміни. Наприклад, вираження своєї по­зиції і відстоювання її у протиборстві із супротивником є важливим засобом каналізації емоцій, що приводить до знаходження компромісу між конфлік­туючими сторонами, оскільки "емоційне підживлення" конфлікту зникає.

Іншою позитивною функцією соціального конфлікту є комунікативна функція. Через цю функцію учасники конфлікту усвідомлюють свої та чужі інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються одне до одного. Мало того, в ситуації конфлікту люди або інші суб'єкти суспі­льного життя краще усвідомлюють як свої прагнення, бажання, цілі, так і бажання і цілі протилежної сторони. Завдяки цьому позиція кожної із сто­рін може як зміцнитися, так і трансформуватися.

Ще одна позитивна функція соціального конфлікту — консолідуюча. Як випливає із попередніх функцій, конфлікт здатний грати консолідуючу роль у суспільстві і навіть бути рушійною силою соціальних змін. Це від­бувається тоді, коли під час розв'язання конфлікту люди по-новому сприй­мають один одного, і у них з'являється інтерес і можливості до співробі­тництва. Саме завдяки цьому конфлікт може консолідувати суспільство, тому що відкрите зіткнення дозволяє сторонам конфлікту краще довіда­тися про погляди і домагання протилежної сторони.

Водночас соціальний конфлікт має й негативний, руйнівний характер. Він може дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати соціальні спільності і групову єдність. Так, страйки можуть спричинити серйозні збитки підприємствам і суспільству, оскільки припинення роботи підприємств може стати фактором розбалансованості економіки країни.

Водночас міжнаціональні та міжетнічні конфлікти порушують зв'язки між націями і злагоду у суспільстві. У суспільстві таким чином відбувається безліч різноманітних конфліктів. намагаються класифікувати, напри­клад, за сферами суспільного життя. Ідеться про конфлікти у сфері еко­номіки, політики, національних або конфесіональних взаємовідношен­нях, у соціальній або духовній сфері тощо.

Нині одержала поширення й така точка зору, що деякі соціальні конф­лікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними. Відповідно до цього виділяють два типи конфліктів: функціональний та дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефе­ктивності дії будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вва­жається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особис­тої задоволеності працівників, групового співробітництва та ефективно­сті функціонування організаційної системи.

Конфлікти можна класифікувати також залежно від суб'єктів і зон роз­біжностей. Це найпоширеніша нині класифікація конфліктів, яка охоплює такі види [23, с.326]:

1. конфлікт охоплює такі конфлікти, що відбуваються, так би мовити, усередині особистості, на рівні індивідуальної свідомості. Цей тип конфлікту не відповідає визначенню, поданому вище. Однак його потенційні дисфункціональні наслідки аналогічні наслідкам інших типів конфлікту. Він може набрати різної форми: а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат його роботи; б) кон- флікту, який може також виникнути в результаті того, що виробничі ви- моги не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

2. конфлікт — це розбіжності між двома чи більше людьми з однієї або кількох соціальних груп. До них можуть приєднува- тися також окремі особистості, що не утворюють групи. тип конфлікту, можливо, найпоширеніший. Міжособистісний конфлікт може також про- являтися і як зіткнення особистостей з різними рисами характеру, поглядами і цінностями.

3. Конфлікт між особистістю і соціальною групою. Він виникає, як правило, у двох випадках: а) якщо сподівання групи суперечать сподіван- ням окремої особистості; б) якщо ця особистість займає позицію, що до- корінно відрізняється від позиції цієї групи.

4. конфлікт — це конфлікт між соціальними групами і спільностями людей із протилежними інтересами. Сучасне суспільство — це світ різноманітних організацій, які складаються із безлічі соціальних груп — формальних і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти. Часто-густо функціональні гру­пи починають конфліктувати через розбіжності цілей усередині організації.

5. Конфлікт належності — це коли індивіди мають начебто подвійну належність. Наприклад, коли конфліктуючі сторони утворюють групу всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одно­часно у дві конкуруючі групи, що переслідують одну мету.

6. Конфлікт із зовнішнім середовищем — це коли індивіди, що склада­ють соціальну групу, зазнають тиску ззовні, передусім з боку адміністра­тивних або економічних норм і розпоряджень. Вони таким чином вхо­дять у конфлікт із соціальними інститутами, що підтримують ці норми і розпорядження.

Типологію соціального конфлікту можна подати також і у такий спосіб:

а) конфронтація — це пасивне протистояння груп із протиборчими політичними, економічними чи соціальними інтересами. Як правило, це протистояння не набирає форму відкритого зіткнення, але припускає на- явність непереборних розбіжностей та здійснення тиску;

б) суперництво — це боротьба за визнання особистих досягнень і тво- рчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної орга- нізації. Мета суперництва — придбання кращих позицій, визнання, а та- кож демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей;

в) конкуренція — це особливий тип конфлікту, його мета — одержання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

Професор Мічиганського університету А. Раппопорт, полемізуючи з відомим американським дослідником конфлікту професором Гарвардсь­кого університету Т. Шеллінгом, переконливо довів, що не можна підга­няти всі конфлікти під єдину універсальну схему. Так, є конфлікти типу сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і роз­раховувати можна тільки на перемогу; дебатів, де можливі спори, манев­ри й обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігор, якщо оби­дві сторони діють у рамках тих самих правил, тому вони ніколи не завер­шуються і не можуть завершитися руйнуванням усієї структури відно­син. Цей висновок має важливе значення, оскільки він знімає ореол без­вихідності та приреченості навколо кожного з конфліктів — чи то у сфері міжнародних відносин, чи всередині суспільства [22, с.9].

Зазначимо, що класифікація конфліктів з точки зору об'єкта загалом досить ускладнена, оскільки об'єктом конфлікту може бути практично будь-яка цінність, будь-який предмет, будь-яке право. Проте можна за­пропонувати таку класифікацію, що має свідомо неповний характер:

1. конфлікти, \ яких об'єктом є людина (дитина у сімейних супереч­ках, коханий-кохана і т. ін.);

2. конфлікти навколо матеріальних цінностей (наприклад, предме­тів власності: землі, будинків, грошей, цінних паперів, умов праці та її оплати);

3. конфлікти навколо інтелектуальної власності;

4. конфлікти навколо "престижних" об'єктів, або об'єктів, здатних принести вигоду (наприклад, вигідна і престижна посада, у боротьбі за яку беруть участь кілька претендентів);

5. конфлікти, що пов'язані з релігійною вірою. Тут можна виділити конфлікти, що протікають усередині конфесій (розбрати з приводу тлу­мачення догматів культу, церковної власності та ін.), і міжконфесій­ні конфлікти;

6. конфлікти, зумовлені тим, що були порушені уявлення однієї із сторін щодо винагороди (наприклад, суперечка навколо нагороди, що, на думку однієї зі сторін конфлікту, є незаслуженою; супе­речки навколо праці тощо).

Варто підкреслити, що конфлікт із погляду соціології — це передусім модель поведінки з особливим розподілом ролей, певними способами вираження поглядів, ціннісних орієнтацій, а також формами відстоювання власних групових інтересів, цілей.

Якщо виходити з точки зору поведінкової теорії, то мета конфлікту полягає у задоволенні власного інтересу за рахунок інтересів інших лю- дей. Коли інтереси чітко демонструються, виявлені суб'єкти, об'єкт і засоби конфлікту, а також тактика поведінки, тоді це буде відкритий, або конфлікт. Якщо ж інтереси учасників конфлікту

структуровані слабо, чисельність невелика, конфлікт слабко легалі­зований і поведінка його учасників прихована, то такий тип конфлікту називається прихованим, або неповним (наприклад, порушення трудо­вої дисципліни, невихід на роботу, цивільна непокора і т. ін.). Можна назвати ще й хибний конфлікт, який перебуває на межі психологічного і соціологічного підходів щодо аналізу конфлікту. У разі хибного конфлі­кту відсутні його об'єктивні підстави. Лише у якоїсь однієї сторони ви­никає неправильне уявлення про наявність конфлікту у той час, як його насправді немає.

Існують також інші варіанти типології соціальних конфліктів, які кла­сифікуються за різними підставами. Крапку тут ставити ще рано, оскіль­ки проблема предметної розробки типології соціального конфлікту зали­шається ще й досі відкритою, тобто вченим тут є ще над чим працювати.