Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загал...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

20.1 . Соціологія освіти як наука: об'єкт, предмет і сутність її складових

Науковий інтерес до освіти в останні роки постійно зростає. І це не ви­падково. Адже в сучасному суспільстві освіта набуває дедалі більшої ваги: саме на неї покладає надії людство у вирішенні глобальних проблем свого існування і розвитку, побудови суспільного життя, гідного Людини у висо­кому розумінні цього слова. Забезпечити підготовку такої Людини, озброїти її сукупністю знань та умінь для реалізації своєї гуманної місії, передати багатство знань і культури попередніх поколінь, перетворити навчання на неодмінний атрибут життєдіяльності впродовж усього життя — завдання, які ставить перед сучасною освітою суспільство і які визначають пріори­тетну роль освіти в суспільстві, підвищену увагу до неї з боку науковців.

Освіта сьогодні — • це складне і багаторівневе явище соціального жит­тя, сфера передачі, засвоєння та опрацювання знань і соціального досві­ду. Це система навчальних і виховних форм діяльності, основним зміс­том яких є навчання. Вона інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, організує взаємодію між учасниками навчального процесу, орієнту­ючи на соціальні потреби суспільства, на його соціальне замовлення. Отже, освіта як соціальне явище не може не викликати до себе першочер­гової і цілеспрямованої уваги з боку соціологічної науки.

Соціологія освіти — галузь соціологічного знання, яка вивчає законо­мірності розвитку та функціонування освіти як соціального інституту та його взаємодії із суспільством. Інститут освіти, як зазначається у колек­тивній праці "Соціологія" [19, с.ЗОЗ] має відносну самостійність за своїми соціальними функціями, володіє спадкоємністю історичних систем здатністю активно впливати на функціонування й розвиток суспільства. Стан цієї системи визначається пануючими в цьому суспільстві спосо­бом виробництва та економічними відносинами, породженими ним, струк­турою соціальних зв'язків і відносин, а отже, і соціальною (насамперед соціально-класовою) структурою, особливостями політичних та ідеоло­гічних відносин. Разом з тим соціальні функції освіти зумовлені загально­людськими потребами в соціальному відтворенні та передачі нагромад­жених людських знань і навичок від покоління до покоління, тенденціями переходу нових поколінь до вищого рівня освіченості й культури.

У соціології освіти, яка вивчає освіту як соціальний інститут, виокрем­люють два діалектично взаємопов'язаних напрями дослідження проблем освіти — внутрішній та позаінституційний. Перший розглядає соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальну структуру й функціонування установ системи освіти, проблеми планування і управління, взаємин педагогів та учнів, закономірності соці­алізації особистості в навчальному процесі, соціальне становище й суспіль­ну роль учителів і викладачів, професійний статус. Другий напрям до­сліджує соціальні аспекти взаємодії освіти та інших інститутів суспільства — виробництва, науки, культури, політики, зв'язок освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти на розвиток суспільних від­носин, ефективність трудової та інших видів соціальної діяльності.

Вивчення ролі системи освіти як однієї з умов соціального прогресу в сучасному світі, каналу соціальної мобільності, що визначає прогресивні зміни в соціальній структурі суспільства, є одним з основних напрямів у соціології освіти.

Різні аспекти соціології освіти висвітлені у працях М. Антонова (осві­та як фактор формування соціальної структури і соціальних переміщень, вплив освіти на виробничу діяльність), М. Титми (роль системи освіти у професійному самовизначенні молоді, формування студентства та його соціального обличчя), В. Турченко (НТР і розвиток освіти), В. Шубкіна (освіта, життєві шляхи молоді, порівняльний аналіз орієнтації на освіту в різних країнах) та ін. Спробу систематизованого викладення цієї науки зроблено у працях Ф. Філіппова та В. Нечаева, М. Лукашевича, В. Солод-кова, Г. Гавриленко, О. Якуби.

Основи західної соціології освіти були закладені Е. Дюркгеймом і М. Ве­бером, які дослідили соціальні функції освіти, зв'язок з економічними і політичними процесами, а також педагогічні соціальні процеси. Пізніше Т. Парсонс запропонував досліджувати освіту як інститут соціалізації в сучасному суспільстві, розглядати навчальні установи та елементи як соціальні системи (системи ролей, норм та ін.). Широкі розробки цих про­блем здійснюються у Польщі (Я. Щепаньський, В. Адамський, К. Загурсь-кий), в Угорщині (Ж. Ферге). Велику дослідницьку роботу в галузі соціоло­гії освіти провели також французькі дослідники (А. Жерар, Р. Будон, Р. Жиро, Д. Зерто). Відомі в соціології фундаментальні положення теорії "постіндус-тріального суспільства" Д. Беяла поширюються і на освіту. Монографія А. Турена "Університет і суспільство у Сполучених Штатах" наводить певну аргументацію на користь зростання ролі освіти як фактора соціаль­них змін. Загалом структурний функціоналізм, що був популярний на Заході, розглядав будь-який процес, у тому числі й пов'язаний з функці­онуванням школи, тільки у зв'язку з категорією "соціальна система".

Представники феноменологічної соціології, теоретичні йдуть від прямо пов'язують методологічні принципи своєї

концепції із соціологією освіти. У сучасній соціології освіти нормалізую- чі концепції, джерелами яких є погляди Е. стверджують рів- ність в освіті, що "диктується моральними принципами", але вона (рів- ність) принципово неможлива в сучасному суспільстві з його розподілом праці. Що ж до освіти, то вимагав, щоб дії педагогів були плід- ними і сприяли надійності та стабільності в суспільстві.

Американські соціологи Д. Нельсон і Ф. Безаг інтерпретують систему освіти як таку, що зберігає і передає систему цінностей. Прихильники лівоекстремістських поглядів, які методологічно пов'язані здебільшого із соціально-філософськими поглядами Франкфуртської школи (Г. Марку- зе, Д. Кон-Бендит, Р. Дучке), обстоювали теорію "культурної революції", що поширюється і на проблеми освіти (згадаймо "культурну революцію" в Китаї). На думку, тільки студентська молодь через високий рівень

своєї освіченості і культури, а також завдяки тому, що вона не "інтегрова­на" в капіталістичному суспільстві, є його "революційним авангардом", протистоїть консервативним силам і "пасивності" робітничого класу.

Слід також наголосити, що в західній соціології об'єктом досліджен­ня була й радянська система освіти. Часто-густо вона зазнавала нападів, наклепів, але також об'єктивно висвітлювала негативні риси радянської школи (наприклад, недемократичність, певну елітарність, адмініструван­ня

Дослідники-марксисти на Заході розглядали сферу освіти як поле кла­сової боротьби, де демократичні сили, очолювані робітничим класом, повинні протистояти пануванню монополістичного капіталу.

Виходячи з наведеного короткого історичного огляду слід констатува­ти, що межі цієї галузі соціології не визначені достатньо чітко, структу­ра, зміст значною мірою дискусійні, але загалом соціологія освіти вибо­рола право на існування.

Об'єктивною умовою існування і розвитку соціології освіти як само­стійної наукової дисципліни є відносна самостійність системи освіти як соціального інституту. Такий соціальний інститут детермінується об'­єктивною потребою людства у відтворенні та передачі наступним поко­лінням нагромаджених знань і соціального досвіду. Він характеризується відносною самостійністю, стабільністю та спадкоємністю. І справа тут не в консерватизмі системи освіти, а в тому, що цей соціальний інститут має свої власні закономірності функціонування та розвитку і є відносно незалежним від соціальних зрушень. Ця автономність призводить до су­перечностей між самою системою освіти і потребами суспільства.

Мало того, у системі освіти, коли вона не встигає за нагальними потре- бами виробництва і суспільства загалом, виникає криза. Задовольняючи потреби суспільства, освіта як соціальний інститут виконує, так би мови- ти, нагальну поточну соціальну функцію. Окрім цього, готуючи молодих людей до майбутнього (а період активної трудової діяльності людини ста- новить років), освіта виконує ще й перспективну соціальну функцію.

Таким чином, об 'єкт соціології освіти достатньо очевидний. Це сфера освіти, те соціальне середовище, яке утворюють люди, залучені до пере­дачі знань, в якому відбувається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, що складаються у ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з інституціональною та неінституціо-нальною організацією.

Що стосується предмета соціології освіти, тобто тієї суттєвої риси, що являє собою основу дослідження, вказує на її специфічність, особливість, то можна навести кілька визначень. Кожне з них має свої нюанси, аспекти, на- укові особливості, що може призвести до певних дискусій, але, на наш по- гляд, вони не мають принципового характеру. вигляд має коротко сформульоване визначення соціології освіти, що наведено у Філо- софській енциклопедії: "Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і спосіб суспільного життя" [10, с.350].

Інші визначення збігаються з наведеним. Зокрема, Ф. Філіппов концен­трує предметний зміст соціології освіти навколо проблеми взаємодії і соціальної структури суспільства [22]. В. Нечаев наголошує на зв'язку соціології освіти з особливим проявом соціального — соціокультурним [13]. Він вводить до предмета соціології освіти таке:

• стан і динаміку соціокультурних процесів у сфері освіти;

  • закони, принципи, механізми, технологію навчання соціокультур-ної діяльності;

  • взаємодію сфери освіти з іншими сферами суспільного життя, про­цеси, що утворюються в такій взаємодії, вплив освіти на цілісний, гармо­нійний розвиток соціального суб'єкта, на його готовність включитися до тієї діяльності, що становить його цілісне суспільне буття.

Українські соціологи М. Лукашевич та В. Солодков вважають, що пред­метом соціології освіти є соціально-освітні відносини, в які соціальні суб'єкти вступають у процесі навчання. Таке визначення узагальнює іс­нуючі погляди, спираючись на методику визначення предметної сфери соціології загалом [9, с.9-10].

Саме з визначення предмета соціології освіти випливає особливість, специфіка. Це відрізняє її від суміжних дисциплін. У педагогіці, напри­клад, предметом є педагогічний процес, тобто явище, що висвітлює такі проблеми: як саме забезпечується ефективність дій педагога, як сприй­маються і наскільки продуктивні його дії, засоби залучення до навчання. Завдання психології освіти пов'язані з розкриттям фізіоло-гічних і соціа­льно-психологічних механізмів навчальної діяльності, з виявленням мо­жливостей людини в засвоєнні та реалізації навчального матеріалу.

Слід наголосити і на зв'язку із суміжними дисциплінами. Психологи постійно звертаються до соціологів, які, у свою чергу, використовують результати психологічних досліджень. Суттєвими є зв'язки і

філософії освіти. Гносеологічні та світоглядні проблеми освіти давно вже турбують філософів. Об'єктом дослідження багатьох гуманітарних наук є проблеми ціннісних орієнтацій в освіті, ідеалу, засобів, механізмів реалізації. Останнім часом дедалі більше заявляє про себе інформатика, що вивчає основи оволодіння мовними системами, без чого неможливий соціокультурний фактор освіти. Усі науки, будь-яка галузь людської дія­льності пов'язані з освітою, проблемами.

Основні методи соціологічних досліджень у галузі освіти виплива­ють із загальної методики конкретно-соціологічних досліджень. Кожна галузева соціологія у повному обсязі використовує всі методи ної науки. Щоб досягти об'єктивного відображення освітянського життя, треба залучити до дослідження всі методи, засоби, критерії, необхідні для правдивого висвітлення проблеми. Той, хто досліджує — педагог, журналіст, управлінець, — повинен застосовувати однакові крите­рії для вивчення соціальної проблеми освіти в різних соціальних групах. Дослідник має враховувати специфіку тієї чи іншої групи учнів. Звичайно, методи дослідження серед студентів чи аспірантів мають відрізнятися від роботи серед учнів початкової школи чи професійно-технічного училища.

Модифікація загальних методів соціологічних досліджень у соціології освіти характеризується тим, що вони (методи досліджень, опитувань, ан­кетування) здебільшого проводяться серед "організованих респондентів" у навчальному колективі (студентській групі, класі, на курсі). Ігнорування вікових та психологічних особливостей може призвести до значних пере­кручень інформації, певних прорахунків. Підкреслюючи специфіку об'єк­та дослідження в соціології освіти, предмета, слід наголосити на всебіч­ному залученні загальних методів.

З іншого боку, методи, що використовуються в соціології освіти, показ­ники, індикатори, шкали широко застосовують і в інших галузях соціології. Показники рівня освіти, тобто освітянський індикатор, застосовуються в до­слідженнях соціальної структури суспільства. Між іншим, у популярній на Заході концепції соціальної стратифікації рівень освіти відіграє одну з голов­них ролей серед критеріїв соціального статусу людини. Саме ці освітянські показники в соціальній структурі є відображенням того об'єктивного зв'язку, що існує між системою освіти як соціальним інститутом і суспільством соціальної структури. Методи соціології освіти не є ізольованими від мето­дів інших галузей соціології, від будь-яких інших проблем людського буття.

У соціологічних дослідженнях освіти використовується соціометрич-ний аналіз здебільшого як попередній засіб добору еталонних груп учнів, студентів. Визначають такі групи за критеріями внутрішньої згуртованос­ті, спільністю ціннісних орієнтацій, ідеалів тощо. Слід зауважити, що дані соціометричного аналізу доповнюють і показники, ознаки соціолого-ста-тистичного характеру: соціальний і демографічний склад, рівень успішності, становище в освітянській адміністративній і громадській ієрархії тощо.

Особливе значення в соціології освіти має метод порівнянності даних. Тут можуть бути різні зіставлення: порівнюються дані, отримані в одному дослідженні, в різних дослідженнях, за однією тематикою, або вивчаються близькі проблеми. Складніше, коли порівнюються факти різного істори­чного часу, відмінні за соціальними та економічними умовами, психоло­гічним станом респондентів, дані з різних регіонів. Загальнонаукові прин­ципи історизму та об'єктивності набувають величезного значення. Саме при використанні методу порівнянності застосовується математика, яка забезпечує кількісну інтерпретацію змін, що відбуваються.

Джерелом соціологічних досліджень в освіті можуть бути дані держав­ної статистики, перепису населення, результати опитування різних груп населення (учнів, учителів, студентів, батьків). Різноманітну інформацію дає первинна документація: в школах — класні журнали, книги обліку учнів, у вузах — журнали, книги обліку деканатів, картки відділу кадрів. Аналіз шкільної документації має певні переваги, оскільки при опитуванні дітей можна припуститися помилок, наприклад, щодо соціального по­ходження, роботи батьків, посад, що має певний зв'язок з освітою.

Отже, основне завдання соціології освіти полягає в тому, щоб своєча- сно виявити (на відповідному рівні) нагальні потреби або проблеми осві- тянського життя суспільства, які тільки зароджуються, і науково обгрун- тувати рекомендації щодо вирішення. Ця поточно-прогностична функ- ція соціології освіти тісно пов'язана з соціальним врядуванням, плану- ванням, прогнозуванням. Тут постає не стільки теоретичний інтерес, скі- льки потреба в практичних рекомендаціях. Серед завдань соціології освіти, на наш погляд, можуть бути й такі:

вивчення соціальних функцій освіти (загальної, вищої, професій­ної) в умовах становлення освіти як національної і, зокрема, в умовах українського духовного відродження;

• те саме, але в умовах розвитку ринкових відносин;

• те саме, тільки в умовах розвитку української державності, демократії. Реалізація завдань соціології освіти, як показує аналіз, здійснюється че­рез 'їїфункції.

Теоретико-пізнавальна функція соціології освіти вивчає глибинні, сут­тєві риси освітянського життя, саму систему освіти як соціального інсти­туту, її тенденції та закономірності.

Методологічна функція пов'язана з розробкою засобів пізнання сус­пільних процесів, які стосуються

Прогностична функція спрямована на передбачення наслідків відпо­відних освітніх концепцій, рішень, ідей, теорій, задумів.

, Прикладна функція пов'язана з практикою освіти, використанням до­сягнень педагогіки, психології в освітянському житті суспільства, з роз­робкою критеріїв соціальної ефективності діяльності школи, технікумів, вузів, ліцеїв, академій тощо.

Гуманістична функція досліджує процеси гуманізації освіти, виділяє як пріоритетні ті напрями соціологічних досліджень, що пов'язані з гу­манітарними проблемами освіти.

Інноваційна функція зобов'язує соціологію освіти крокувати попере­ду практики, постійно випереджати її, збагачувати новаціями, науковими ідеями. Інновації можуть бути радикальними (коли висувається якась "на-віжена" ідея), удосконалюючими (удосконалення того, що вже мало міс­це в практиці), комбінаторними (з кількох положень висувається нове) або ж сукупними.

Світоглядна функція відображає формування освітянської свідомості, поведінки особистості, її позиції, оцінки щодо певних освітніх концепцій.

Виходячи з предметної специфіки соціології освіти на часі є виділен­ня як інтегруючої соціалізаційної функції, пов'язаної з соціологічним за­безпеченням і супроводом процесу соціалізації.