19.4. Сутність і зміст культурної динаміки

Зазначимо, що у соціологічній науці під культурною динамікою розумі­ється зміна характерних рис і ознак культури у просторі та часі. Культурну динаміку можна описати за допомогою наступних понять або категорій.

1. Інновація — це створення чи визнання нових елементів культури, особливо у тих випадках, коли вони спираються на щось уже відоме і прийняте цією культурою. Відкриття — це різновид інновації, тобто пев- ний акт одержання якісно нових знань про світ, які описують те, що рані- ше не було відомо. Винахід, у свою чергу, теж є різновидом інновації та передбачає створення нової комбінації вже відомих фактів чи елементів.

2. Дифузія — це проникнення рис однієї культури в іншу або взаємний "обмін" культурними рисами. Дифузія завжди відбувається в умовах куль- турного контакту і, отже, завжди припускає наявність контакту. Однак культурний контакт, навпроти, не завжди припускає дифузію, оскільки може завершитися без яких-небудь наслідків.

Те, чи матиме культурний контакт дифузію культурних рис, багато в чому залежить від того, до якого типу належить суспільство, є відкритим або закритим. Природно, що відкрите суспільство більше під­дається запозиченню культурних рис, ніж закрите. Крім того, це зале­жить і від "внутрішнього устрою" культури: якщо культура полістилістич-на, тобто допускає існування різноманітних ціннісних систем, а також безліч способів організації життя і надання змісту, то вона буде більш придатна і терпиміша до запозичення з іншої культури; якщо ж культура моностилістична, то неприйняття "сторонніх тіл" буде сильніше. Отже, полістилістичні культури мають вищий "імунітет" до всього чужого, але водночас вони більше ризикують втратити свою однорідність.

Таким чином, у процесі дифузії культура відбирає деякі риси і запози­чує не приймаючи інші. Ця властивість процесу дифузії називається селективністю. У соціології культури виокремлюють такі фактори селек­тивності: а) культура ще не досить розвинута для того, щоб сприйняти те чи інше явище, ту чи іншу рису іншої культури; б) культура за допомогою ціннісної системи і системи норм накладає заборону на запозичення будь-яких чи деяких рис іншої культури; в) носії культури вважають, що нові явища непотрібні; г) з точки зору культури будь-які нововведення чи якесь конкретне нововведення здатні зруйнувати існуючий стан речей.

3. Культурний лаг — це поняття, введене у науковий обіг У. Огборном для позначення нерівномірного розвитку культури, коли одні сфери (час­тини) культури розвиваються швидше, ніж інші. Зокрема, на думку У. Огборна, сфера нематеріальної (духовної) культури розвивається повіль­ніше, ніж сфера матеріальної культури, а отже, перша, звичайно, начебто "запізнюється". Водночас П. Сорокін вважав, що швидше розвивається нематеріальна (духовна) культура, яка й перешкоджає досить швидкому розвитку духовної культури.

4. Культурна трансмісія — це процес трансляції (передавання) еле­ментів культури від одного покоління до іншого. Саме завдяки культур­ній трансмісії культура є безупинним феноменом, заснованим на наступ­ності. Природно, що у процесі такого передавання "захоплюються" і нові елементи, що є інноваціями. Крім того, культурна трансмісія припускає і деякі перекручування, що вносяться суб'єктивними особливостями людей, які передають та одержують будь-які нові культурні елементи.

Культурна трансмісія, таким чином, являє собою процес, що характе­ризує культуру загалом. На індивідуальному рівні йому відповідає акку-льтурація — засвоєння індивідом певних рис і елементів культури (це поняття аналогічне понятгю "соціалізація"). З культурною трансмісією пов'язане таке поняття, як акумуляція, тобто процес накопичення культу­рної інформації, при якому кількість старих знань і стереотипів, що від­кидаються, менша, ніж кількість нових знань.

Досліджуючи процеси динаміки культури, П. Сорокін розробив свою концепцію соціокультурної динаміки, яка є спробою сконструювати віль­ну від лінійності, еволюціонізму і теорії прогресу модель плину макро-процесів культури у сучасному суспільстві.

При цьому модель соціодинаміки культури П. Сорокіна являє собою послідовну зміну певних типів культур, вирізнених на основі провідних уявлень про світ і методів його опису. Цей процес передається у трьох фазах єдиного циклу, через які проходять усі основні сфери соціокульту-рної системи (мистецтво, релігія, філософія, наука, мораль, право, полі­тика, економіка тощо). Причому у динаміці кожної із цих сфер простежу­ються три стадії, після завершення яких цикл відновлюється. П. Сорокін виокремлює такі стадії соціокультурної динаміки:

1. ідеаціональну,у якій переважають процеси пізнання. На цій стадії відбувається освоєння світу, створюються різноманітні (предметні, вістичні, пізнавальні, технологічні, нормативні) форми, що дають змогу утворювати організаційні структури;

2. ідеалістичну, де провідною стає ідеологія. На цій стадії ці форми фіксуються як культурні норми, що накладають певні обмеження на людську діяльність. Так складається, наприклад, стиль у мистецтві, формується зведення законів, з'являються релігійна доктрина і наукова парадигма;

3. чуттєву, де домінує сенсорне переживання. На цій стадії сформо­вані та усталені рамки соціокультурних норм стають надто вузькими для придбаного інноваційного досвіду, що і спонукає людей знову звернути­ся до почуттєвого переживання для обґрунтування своїх дій.

Відповідно до цієї концепції культури приводяться до руху тими сила­ми, що закладені у них самих. Розвиток цих сил у ідеаціональному і по­чуттєвому типах відбувається до певної межі, після чого починається від­биття "хвилі". Чергування основних типів культури пов'язано із прохо­дженням або через ідеалістичний, або через еклектичний типи, які П. Сорокін визначав як перехідні. При цьому він досить оптимістично хара­ктеризує історичний процес: якщо культура перебуває у занепаді (як, на його думку, сучасна західна культура), це означає, що ця світоглядна су-персистема вичерпала себе і зароджуються нові підстави для формуван­ня іншого культурного типу.

Воднораз культура реалізує основний принцип світовідчуття і світо­гляду в усіх своїх елементах, тобто системах "нижчого рівня" (мові, нау­ці, етиці і т. ін.). Це стосується також і мистецтва, релігії, політики, права, моралі. Причому в кожному окремому феномені (елементі) культури при­сутнє "ядро" і "периферія". Домінуючі риси кожного окремого феномену являють собою основний принцип, цінність цього типу культури. Так, для європейського середньовіччя основною істиною був

Варто також зазначити, що П. Сорокін ілюструє свою концепцію за допомогою сумарних статистичних даних. Наприклад, живопис і скульп- тура середньовічної Європи (ідеаціональний тип) були переважно релі- гійними, вони стали більшою мірою світськими лише у ст.

Етичні ідеали і юридичні норми також в узагальненому вигляді ство­рюють ідеаціональну, ідеалістичну і почуттєву системи етики і права. В ідеаціональному умонастрої (іудаїзм, християнство, індуїзм, буддизм, зо­роастризм, іслам тощо) вищою етичною цінністю визнається надчуттє­вий світ, тоді як власне чуттєвий світ вважається другорядним. Норми етики і права беруть витоки від Абсолюту і закріплюються у священних текстах. До чуттєвих задоволень усі ідеаціональні системи ставляться досить негативно, тому що основною метою існування стає шлях гнення потойбічного.

Чуттєві етичні норми, у свою чергу, більше наближені до земних задо- волень, оскільки вони орієнтовані переважно на одержання насолоди від життя, чуттєва етика зазвичай має на увазі комфорт і максимальну зруч- ність. Подібну картину можна побачити і у динаміці правової культури. Зведення законів у ідеаціональній системі дається Абсолютом, тобто Бо- жеством, мудрість незаперечна. У чуттєвій культурі правова система створюється людиною і спрямована здебільшого на підпорядкування од- нією групою людей іншої групи. До законів постійно можуть деякі зміни, якщо в них зацікавлена правляча верхівка. Метою правової санкції стає перевиховання злочинця, безпека суспільства або відплата за злочин. Усі відносини у культурі складаються або на основі

договору, угоди сторін, або є загальнообов'язковими, оскільки нав'язу­ються владними структурами.

Ідеалістичні етичні норми є синтезом ідеаціональних та чуттєвих сис­тем. Вони містять у собі і визнання Абсолюту як вищої цінності та пози­тивну оцінку почуттєвих цінностей.

ІіВІГ' Резюме

1. Соціологія культури — це галузь соціологічного знання, що вивчає закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища, а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяльності, пов'язаної зі створенням, засвоєнням, збереженням і по­ширенням ідей, уявлень, культурних норм, цінностей і зразків пове­дінки, які регулюють взаємовідносини у суспільстві, а також між суспільством і природою.

2. Предметом соціології культури є соціальні аспекти функціонування культури у суспільстві, а саме: уся система культури як єдине ціле чи будь-який із її видів та типів, взяті у взаємодії з іншими соціальними системами, а також кожний з елементів соціодинаміки культури, куль­турної комунікації, взяті у співвідношенні з іншими суспільними під­системами.

3. Об'єктом соціології культури є діяльність людей, що пов'язана з виро­бництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей як мате­ріальних, так і духовних.

1. Під сутністю культури на сучасному етапі розуміються матеріальні і духовні цінності, а також жива людська діяльність, пов'язана з ство­ренням, поширенням і збереженням.

2. До основних функцій культури (тобто сукупності її ролей) як суспіль­ного явища належать такі: гуманістична, кумулятивна, інформаційна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна, інтегративна, що визначають її роль у функціонуванні та розвитку суспільства.

3. До структури культури як соціальної системи входять такі системоут­ворюючі елементи: цінності, норми, звичаї, етикет, традиції, мова, обряди, ритуали, церемонії, уподобання, мода, закони, табу тощо.

4. У соціології культуру поділяють на культуру суспільства загалом, куль­туру націй, класів, груп, організацій і окремої особистості. Культура за типами буває загальною і професійною, елітарною і масовою, ма­теріальною і духовною, релігійною і світською, а також домінуючою, субкультурою і контркультурою.

5. Культурна динаміка розуміється як зміна характерних рис і ознак куль­тури у просторі і часі. Вона описується за допомогою таких понять, як інновація, дифузія, культурний лаг та культурна трансмісія.

6. Концепція соціокультурної динаміки П. Сорокіна являє собою послі­довну зміну певних типів культур, що вирізняються на основі провід­них уявлень в суспільстві про світ і способи його опису.

Процес соціокультурної динаміки передається за допомогою трьох фаз (ідеаціональної, ідеалістичної та чуттєвої) єдиного циклу, через які проходять усі елементи культурної системи.

Р0|Список використаної та рекомендованої літератури

1. Анисимов С. Ф. Духовньїе ценности: Производство и потребление. — М.: Мьсль, 1988.

2. АронР. Зтапьі развития социологической мисли.—М.: Прогресе, 1993.

3. Бореев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация. — М.: Наука, 1986.

4. Борнева М. И. Социальньїе норми и регулирование поведения. — М.: Политиздат, 1978.

5. Вебер М. Протестантская зтика и дух капитализма // М. Вебер. Избр. произведения. —М.: Прогресс, 1990.

6. Витаньи И. Общество. Культура. Социология. —М.: Прогресс, 1984.

7. Давьідов Ю. Н., РоднянскаяИ. Б. Социология культури. —М.: Полит-

издат, 1980.

8. ЗдравомисловА. Т. Потребности. Интересьі. Ценности. —М.: Полит- издат, 1986.

9. Ионин Л. Г. Социология культури. — М.: Наука, 1996. 10.КаганМ. С. Философия культури. — СПб.: Питер, 1996. 11. Коган Л. Н. Социология культури. — Екатеринбург, 1992. М.Кравченко А. И. Введение в социологию: Учеб. пособ. — М.: Новая

шк, 1995.

ІЗ.КукаркинА. В. Буржуазная массовая культура.—М.: Политиздат, 1985. 14.Лісовий В. Культура та цивілізація // Філос.і соціол. думка. — 1993. — № 1.

\5.ЛотманЮ. М. Культура и взрив. — М.: Мисль, 1992. ІЬ.ЛукашевичН.П, ТуленковН. В. Социология: Учеб. пособ.—К.: МАУП, 2002.

\1 .ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Спеціальні та галузеві соціологічні

теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. \%.МаркарянЕ. С. Теория культури и современнаянаука. — М.: Наука, 1983. 19.МаркузоГ. Одномерний человек: исследование идеологии развитого

индустриального общества. Прогресс, 1994.

А. Социодинамика культури. — М.: Прогресс, 1973. 2\.Неомарксизми проблеми социологии культури. — М.: Мисль, 1990.

Н. А. Социология культури. — Одесса: Астропринт, 1997. 23.Российская социологическая знциклопедия I Под общей ред. Г. В. Оси-

пова. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

24. Семенов В. Л. Массовая культура в современном мире. — СПб.: Зна-

ние, 1994.

25. Сноу Ч. Две культури. —М.: Прогресс, 1973.

26. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. —М.: Прогресс, 1992. 21 .Социодинамикокультури. — М.: Наука, 1973.

28. Соціологія культури в новому тисячолітті: Навч.-метод, посіб. — X.: Константа, 2002.

29. Соціологія культури: Навч. посіб. / За ред. О. М. Семашко, В. М. Пічі.

— К.: Каравела; Львів: Новий 2002.

30. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. / За ред. В. Є. Пилипенка.

— К.: Каравела, 2003.

А. Постижение истории. М.: 1991.

Т. Социология: Общ. М.: Прометей, 1994.

С. С. Социология: Учебник. Логос, 1996.

В. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997. М. Священное и мирское. — М.: Мисль, 1994.

Розділ 20. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ

Ш5г1 В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/ визначати сутність соціології освіти, розу­міти її взаємозв'язок з іншими галузями соціо­логічного знання;

/ розкривати об'єкт, предмет соціології осві­ти та її методи дослідження; / пояснювати історію виникнення та розвит­ку соціології освіти;

виявляти сутність освіти як соціального ін­ституту, його структуру та функції;

розкривати місце і роль у

процесі реформування освіти в Україні.