Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загал...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

17.2. Закономірності і характерні риси соціології економіки

Для реалізації названих функцій соціологія економіки спирається на категоріальний апарат та на загальносоціологічні і специфічні методи дослідження. До основних категорій соціології економіки належать: людина, соціальна група, соціально-економічні відносини, поведінка, дія­льність, свідомість, економічна культура, соціально-економічна струк­тура, соціально-економічний статус, рівень життя і якість життя, потреби, мотиви, цінності та соціальні норми.

Навіть найповніший перелік категорій свідчить про запозичення з інших наук, зокрема із соціальної філософії, соціальної психології, полі­тичної економії, правознавства, загальної соціології тощо.

Такий термінологічний зв'язок з категоріями інших наук пояснюється передусім тим, що соціологія економіки виокремилась у спеціальну га­лузь науки в той час, коли інші науки були вже сформовані і мали свій категоріальний апарат, дія якого охоплювала спільні або споріднені яви­ща, процеси, соціальні феномени. Зрозуміло, що багато з цих категорій почали використовуватись і в соціології економіки. Однак слід зазначи­ти, що при однаковій назві ці категорії в рамках соціології економіки на­бувають дещо нового змісту та інтерпретації. Наприклад, поняття "соціа­льна структура" отримує специфічний зміст суб'єкта розвитку економі­ки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях системи управління нею. А термін "мотивація поведінки" поєднується з такими її видами, які вивчаються соціологією економіки — управлінсь­ко- і сімейно-господарською поведінкою.

Структура основних категорій соціології економіки має багаторівневу ієрархію [27, с.97-98]. Перший рівень утворюють категорії економічна і соціальна сфера. Вони відображують зміст процесів, що відбуваються на стику економіки і суспільства загалом.

До другого рівня належать категорії: соціальний механізм розвитку еко­номіки та соціальні механізми регулювання окремих соціально-економіч­них процесів.

Третій рівень об'єднує категорії, які конкретизують зміст соціальних механізмів, — економічна свідомість, економічне мислення, економічна культура, соціально-економічні стереотипи, економічні інтереси, еконо­мічна діяльність, економічна поведінка та ін.

Система категорій створює методологічну основу для дослідження соціально-економічних процесів, визначення найбільш стійких взаємо­зв'язків між ними, виявлення закономірностей перебігу.

До основних соціально-економічних закономірностей належать такі:

  1. Закон розподілу праці. Цей закон визначає динаміку розподілу пра­ці на різновиди і одночасно розподілу суспільства на соціальні групи, зайняті зазначеними видами праці, та співвідносини між групами залеж­но від соціального статусу й престижу праці.

  2. Закон зміни праці. Цей закон відображає об'єктивний і суттєвий зв'язки між змінами в технічному базисі виробництва та функціями пра­цівників і суспільними комбінаціями процесу праці.

  3. Закон конкуренції. Цей закон відображає джерело саморозвитку виробництва — безперервне виникнення та вирішення суперечності між необхідністю максимальної самореалізації людини задля само-виживання та опором цьому прояву з боку інших людей (конкурентів), соціального середовища загалом. Це змушує людину (виробника, бізнес­мена) безперервно поліпшувати якість, збільшувати кількість та змен­шувати вартість товарів і послуг для підвищення своєї конкуренто­спроможності.

Як і будь-яка соціологічна наука, соціологія економіки визначає мето- ди дослідження, спираючись при цьому як на мето- ди, так і на методи прикладного соціологічного аналізу, які ми коротко й розглянемо.

Перший з них — проблемний (діагностичний) метод. Велику роль у соціальній інженерії у сфері економіки відіграє так зване проблемне ба­чення реальності. Для цього насамперед необхідно визнати самому і до­вести іншим, що певне явище є проблемою.

Організатор і управлінець повинен: а) досягти певного розуміння лю­дьми самої проблеми, необхідності саме цих заходів на її вирішення; б) дозволити людям бути певною мірою свідомими учасниками "процесу"; в) зробити так, щоб у результаті вирішення проблеми люди набули досві­ду, здатного вплинути на майбутню поведінку.

Соціально-економічні проблеми — це або негативний вплив людини на економічну організацію, або негативний вплив економічної організа­ції на людину, згідно з чим можуть обиратися різні стратегії вирішення проблеми та зміни людини, її обов'язків і відповідальності, потреб і здіб­ностей та зміни економічної організації. Кожна із стратегій має переваги і недоліки в кожному конкретному випадку, свої межі можливостей, можуть також компенсувати одна одну.

Оскільки соціально-економічні проблеми найчастіше пов'язані з кон­фліктністю між керуючим і керованими, то вкрай важливо розділити і практично реалізувати ролі, можливості тих та інших у вирішенні цих проблем; розглядати вирішення проблем у партнерстві, взаємодії керую­чого і керованих.

Технологічний метод. У практиці організації та управління часто ви­никає необхідність визначити можливість і конкретні шляхи впливу на людину чи групу людей, тобто мається на увазі, що якісь завдання, плани, програми можуть виконуватися лише за умови, що люди поводитимуться так, а не інакше. Шляхи впливу на людину чи групу людей у такому випа­дку — це і є технологія плану, завдання, програми.

Кінцева мета будь-якого соціального впливу — певна поведінка. Вона може бути досягнута такими основними засобами: а) стимулюванням у формі примусу або заохочення; б) створенням відповідного настрою; в) досягненням розуміння, знанням; г) формуванням і розвитком здібнос­тей. Використання цих способів, у свою чергу, передбачає застосування у соціологічному вивченні економічної сфери таких конкретних методів.

1. Структурний метод. Суть методу полягає у виділенні соціальних груп, тобто соціальних категорій і типів, значущих в якомусь відношенні.

Різні соціальні групи вимагають і різних соціальних методів органі­зації та керівництва, різної "мови спілкування" у трудових стосунках, різних програм у плані реалізації вимог. У багатьох випадках ділових конфліктів, кадрових призначень, оплати праці і фінансування виявля­ється, що в якомусь приватному питанні відображаються складні групові інтереси, при цьому саме питання набуває зовсім іншого характеру. В той же час, не орієнтуючись у світі групових інтересів, навряд чи можна повно­цінно і остаточно врегулювати взаємостосунки між двома працівниками, двома трудовими колективами, двома суб'єктами складних господарсь­ких угод.

2. Інституціональний метод. Суть методу полягає в аналізі впливу соціально-економічних інститутів на економічну поведінку людей та ко- рекції взаємодії інститутів і суб'єктів соціально-економічної діяльності.

Як відомо, не існує такого соціально-економічного інституту, який би був абсолютним, однаково визнавався всіма і слугував інтересам усіх. Попередньо задані, офіційно заплановані функції будь-якої установи з часом більш-менш змінюються внаслідок того, що різні категорії і типи людей неоднаково здатні впливати на ці установи, пристосовува­тися до них, використовувати їх. Тому, формуючи інститути, водночас необхідно передбачати конкретні механізми соціального контролю функціонування.

Розрізняють два основних види соціально-економічних інститутів: ті, що вдосконалюють працю, поліпшують умови; ті, що гарантують при­буток, захищають майнові права. Оскільки працівники і трудові колекти­ви не завжди усвідомлюють свої інтереси, то багато з інститутів можуть формуватись і скасовуватись адміністративним шляхом.

3. Генетичний метод. Будь-який об'єкт необхідно розглядати в його розвитку. І окремій людині, і колективу властиво змінюватися у процесі життєдіяльності.

Опановуючи конкретну трудову діяльність, колектив виробляє правильні самооцінку й оцінку складності праці, усвідомлює свої недо­лік та помилки, а це не може не вплинути на організацію праці і заробіт­ної плати, на поведінку працівників під час вирішення цих питань. Три­вала невирішеність якихось проблем чи відсутність очікуваних досягнень створюють ситуацію розгубленості, в якій ентузіазм неможливий, а очі­кування ентузіазму — необгрунтоване.

Зміни колективу, його психології іноді можуть відбуватися досить на­очно. Завдання організатора й управлінця в тому, щоб точно і правильно визначити власне психологічний чи економіко-організаційний фактор такої події, запобігти негативному і підтримати позитивне в колективі, якщо це необхідно і можливо, одне слово, "брати участь у тенденції".

4. Оціночний метод. Оцінка якостей людини природна і досить по- ширена на всіх рівнях і в усіх сферах соціально-економічного життя, ві- діграє важливу роль в організації та управлінні.

Насамперед оцінюються первинні і вторинні функціонально-рольові якості. Первинні зводяться до готовності працівника чи колективу в ці­лому "функціонувати" в даних умовах, працювати у певному режимі, ви­готовляти продукцію певної якості, дотримуватись дисципліни і культу­ри праці, виконувати адміністративні команди тощо. Вторинні відобра­жають схильність до виконання завдань невиробничого характеру тепер чи в майбутньому, в разі необхідності. Об'єктом соціальної оцінки мо­жуть бути не тільки здібності, а й запити.

Оцінці підлягають і якості людей, значущі для самого процесу органі­зації та управління, які сприяють здійсненню процесу чи ускладнюють його, впливають на нього і спрямовують його.

Важливою є також оцінка соціальної репрезентативності людей. Один працівник репрезентує пануючий менталітет своїх колег, висловлює зав­жди тільки загальну оцінку, працює на рівні середніх здібностей своєї трудової групи. Інший працівник більш оригінальний, своєрідний, схи­льний до самостійних рішень. Це слід враховувати при інтерпретації моти­вів дій, настроюванні на офіційний чи колегіальний тон взаємовід­носин з ними, сприйняття їхніх думок як суспільного чи суто особистого.

На завершення зауважимо, що прикладний соціологічний аналіз має різні аспекти застосування. В одних випадках він застосовується для ви­роблення довгострокової соціально-економічної політики великого під­приємства, в інших — для визначення особистої соціально-психологіч­ної програми роботи, кар'єри, ділових стосунків спеціаліста. Він може проводитись як усередині організації, так і в ширшому середовищі в ін­тересах організації.

Найкращі методи не будуть ефективними, якщо при аналізі не вико­ристовується достатня соціальна інформація, яка, у свою чергу, може бути отримана шляхом спеціального соціологічного дослідження, що базуєть­ся на опитуванні, спостереженні, експерименті, аналізі документів. Про­ведення такого дослідження має бути невід'ємним елементом практики організації і управління, принаймні, коли йдеться про прості й стандар­тизовані варіанти соціологічного вивчення економічної виробничої та трудової ситуацій.