3.1. Сутність і зміст соціологічних законів

Важко уявити собі людину, цілком вільну у своїх діях, у формуванні своїх особистіших цілей і у виборі альтернатив поведінки. Кожна прожи- ваюча у суспільстві людина піддається впливу з боку не тільки оточую- чих окремих особистостей, асоціацій, груп, але і результатів ми- нулої діяльності: системи цінностей, норм, правил, правових законів. Крім того, вочевидь важливим фактором, що обмежує вільну дини, служить навколишнє середовище: кліматичні умови, предмети ма- теріальної культури, створені руками людей, природні земні і явища. Якщо до цього додати вплив властивостей характеру й інших якос- тей особистості, то стане зовсім очевидним, що кількість бар'єрів і обме- жень, що змінюють поведінку людини, досить значна.

Як результат — дії асоційованих у соціальні групи людей і діяльність соціальних інститутів у суспільстві стають у значній мірі односпрямова-ними, а поведінка людей, контрольована впливом груп і інститутів, — менш різноманітною, більш стандартизованою. Це обумовлює повторю­ваність зразків поведінки людини і певною мірою передбачуваність

2 Соціологія

прагнень, установок і дій, що зростають в міру ускладнення структури суспільства і появи нових способів контролю за діями людей.

Таким чином, діяльність і поведінка людей у суспільстві піддаються дії об'єктивних, тобто не залежних від свідомості людей, соціальних законів.

З іншого боку, у процесі функціонування соціальних спільнот і суспіль­ства в цілому складається нескінченна безліч різних соціальних зв'язків і відносин, що, на перший погляд, нерідко сприймаються як щось епізодич­не, тимчасове, випадкове. Однак у сукупності ці зв'язки і відносини, ви­значені притаманними тій чи іншій суспільній системі соціальними зако­нами і закономірностями, що утворюють своєрідний теоретичний всього обсягу знань і складають ядро соціологічної науки. Ці закони і закономірності є також необхідним інструментом пізнання, аналізу й оцін­ки того чи іншого соціального об'єкта, реальної соціальної дійсності.

Під законом у соїр'ологпзазвичайрозуміється внутрішній істотний зв'я­зок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює необхідний роз­виток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Наприклад, на ярмарок люди ходять не випадково, дія підлегла закону попиту та пропозицій і т.ін. Отже, з одного боку, — закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначеність. А з іншого боку — він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'язки елементів, утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворю­ється і тим самим зберігається в русі цього соціального цілого (суспіль­ства, спільноти, групи і т.ін.), у його безперервній зміні і відтворенні.

Таким чином, закон — це істотні, необхідні, стійкі і по-

вторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціаль- них системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяль- ності і через діяльність людей. У свою чергу, люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо маються відповідні умови для виник-

нення. Вони здатні лише використовувати ( уповільнювати чи прискорю­вати) дії у своїх інтересах.

Соціологічні закони визначають відносини і зв'язки між різними індивіда­ми й спільнотами, виявляючись у діяльності. Це перш за все "відносно стійкі і систематично відтворені відносини і зв"язки між народами, націями, класами, різними соціально-демографічними і соціально-професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією й особистістю і т.ін. [7, с.75].

Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть розрізнятися за сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поширюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний прошарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфе­рі дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини.

Як і всім науковим законам, соціологічним законам притаманні наступ­ні основні ознаки: 1) закон може вступати в дію тільки за наявності ви­значених, чітко оговорених умов; 2) при цих умовах закон діє завжди і скрізь без яких-небудь виключень (виключення, що підтверджує закон, — нісенітниця); 3) умови, при яких діє закон, реалізуються не цілком, а част­ково і приблизно.

Наявність зазначених ознак в усіх без винятку наукових законів має надзвичайно важливе значення для дослідників. При аналізі чинності закону і формулюванні його змісту дослідник повинен вичерпно домовлятися про умови такої дії. Тому твердження типу "індивіди завжди прагнуть утворювати соціальні групи" не є соціаль- ним законом, оскільки в ньому не обговорені умови У же час твердження типу "діловий, конструктивний соціальний конфлікт в організації завжди завершується після усунення причин його виник- нення, якщо не вплинуть зовнішні (за межами організації) фактори і не відбудеться перерозподіл ресурсів усередині організації" описує дію соціального закону, оскільки чітко оговорені його умови. Вочевидь,

неможливо цілком уникнути впливу зовнішніх факторів на органі­зацію і домогтися того, щоб матеріальні ресурси, інформація тощо не переміщалися усередині організації. Але можна знайти ситуацію, макси­мально наближену до умов дії закону в тій чи іншій організації. Якщо діловий конфлікт в організації після усунення його причини не вирішу­ється, це означає тільки те, що не виконано оговорені у формулюванні умови.

Інший приклад соціологічного закону міститься в наступному твер­дженні: "Якщо в одній установі людині платять за таку ж роботу біль­ше, ніж в іншій, то людина перейде працювати в першу з них при тій умові, що для неї робота в цій установі не відрізняється нічим, крім шрплати" [16, с.64]. Однак може статися, що вона вибере установу, у якій менше платять, але яка розташована ближче до житла чи має кращі умови праці. Це не спростовує приведеного вище твердження, тому що даному випадку явно не виконуються умови дії закону. Не може бути установ з абсолютно однаковими умовами праці, крім зарплати, однак наблизитися

Так само діють наукові закони і у всіх інших науках. Наприклад, в умовах дії фізичних законів дуже часто вводяться такі поняття, як рівно­мірний і прямолінійний рух, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, що у реальному житті не існують. Виходить, мова йде лише про більш-менш близьку відповідність реальних умов цим поняттям. Але, мабуть, основною вимогою до соціального закону повинне бути те, що він обо­в'язково виконується при оговорених умовах. В іншому випадку твер­дження не відбиває діючого закону.

Із соціологічними законами люди зіштовхуються постійно й або підко­ряються дії, або намагаються уникати, пристосовують свою пове­дінку до цих законів чи протестують проти них. Але очевидно одне: від­криваючи будь-який соціологічний закон, соціолог не відкриває завісу над ще невідомими, ніким не пізнаними явищами. Навпаки, люди зав­жди бачать у законах риси свого повсякденного життя, завжди зіставля­ють прояви з власним досвідом.

Таким чином, принципова схема дії соціологічного закону цілком ви­разна і достатньо проста, його прояви завжди видимі для членів суспіль­ства. Разом з тим дослідники одностайні в тім, що соціальні закони украй важко виявляти і вивчати. Це пояснюється існуванням безлічі умов, їх складністю, а також тим, що вони накладаються один на одного, переплі­таються, ускладнюючи поле дослідження. Саме тому повторюваність поведінки людей у соціальних групах, а значить і дії соціологічного зако­ну часто важко виділити через накопичення деталей, забагато вихідних даних і припущень.

Однак існує обставина, що в деякій мірі спрощує науковий підхід до вивчення соціологічних законів. Завжди варто пам'ятати, що ці закони — це існуючі незалежно від свідомості об'єктивні правила, що регулюють поведінку людей по відношенню одне до одного й основу яких утворю­ють історично сформовані мотиви, інтереси і прагнення людей до задо­волення своїх потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні і т.ін. Тому, вивчаючи соціологічні закони, необхідно в першу чергу виявляти потреби індивідів, що складають соці­альну групу, страту, соціальний клас чи суспільство в цілому, і, відштов­хуючись від цих потреб, шукати повторюваність у поведінці, визна­чати умови, у яких спостерігається ця повторюваність, і потім формулю­вати закони, знання яких необхідно для успішного управління соціальни­ми процесами, що відбуваються в суспільстві.

Іншими словами, досліджувати соціологічні закони і закономірності — значить встановити істотні, необхідні і стійкі зв'язки між різними

соціальної системи (сфери), що, у свою чергу, припускає ви­явлення соціальної генези (походження чи виникнення) явища чи процесу (соціальну обумовленість і залежність між явищами чи процесами), ролі і місця в розвитку і функціонуванні соціальної сфери (системи), суспільного життя в цілому.

Разом з тим, коли вчений-соціолог публікує матеріали про дію соціо­логічних законів, то у багатьох читачів вони можуть викликати певну не­довіру. "Як же так, — говорить собі читач,— закон — це щось непоруш­не, його неможливо обійти, а я, якщо захочу, можу його порушити". І не можна сумніватися в тім, що якщо яка-небудь людина задасться метою за будь-яку ціну порушити соціологічний закон, вона це обов'язково зробить. Але чи означає це, що даний закон не існує?

Для пояснення такої удаваної невідповідності приведемо найпрості­ший приклад з фізики. Коли тіло рухається поступально з визначеною швидкістю, то, точно кажучи, далеко не всі його частки рухаються саме з такою швидкістю. Унаслідок переміщення усередині тіла (наприклад, через тепловий рух) окремі частки можуть рухатися навіть проти напрям­ку руху тіла. Це пояснюється тим, що вони просто виявилися в різних умовах. Зрозуміло, рух тіл у фізичному світі істотно відрізняється від со­ціальних рухів і процесів. Але в даному випадку нас цікавить лише прин­циповий момент: окрема частина цілого може робити рух у напрямку, відмінному від оговореного законом, і навіть у протилежному напрямку. Ця обставина не впливає на закон, що описує поведінку цілого. Окремо взятий індивід, член соціальної групи, що не підкоряється соціологічно­му закону, не може вплинути на дію цього закону в соціальній групі. Чому ж він випадає з загального руху? Тому, що він виявляється в умовах, не оговорених даним законом. Але його індивідуальне відхилення і випа­діння зі сфери дії закону не можуть запобігти дії цього закону. Так, деякі індивіди можуть на якийсь період відмовитися від нагальних потреб, вклю­чаючи потребу в самозбереженні, але закон, заснований на цих потребах, буде продовжувати діяти в масштабі даної соціальної групи.

Крім того, відхилення якого-небудь індивіда від напрямку чинності соціологічного закону (через умови, що не відповідають оговореним) може послабити прояв цього закону в даній конкретній групі. Незважаючи на те, що закон повинен виконуватися без яких-небудь виключень, частина групи попадає в необумовлені законом умови, в результаті діяльність у рамках даного закону здійснюється меншим числом осіб, що послабляє прояв. Оскільки люди в суспільстві попадають під вплив великого числа різних сил і мають різні ресурси (як матеріальні, так і духовні), нерідко спостерігається відхилення

закону. Однак закон завжди прокладає собі дорогу там, де соціальні умо­ви стають близькими до оговорених.

Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологічних законів несвідомо і навчаються такій "уза­коненій" поведінці в процесі спілкування з іншими людьми і соціальни­ми інститутами, виходячи при цьому зі своїх потреб.

Необхідно також відзначити, що соціологічним законам притаманне різноманіття властивостей, що фіксуються у таких поняттях і термінах, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спря­мованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону й ін.

Однак, незважаючи на різноманіття властивостей, головне в характе­ристиці соціологічних законів полягає в тому, що вони:

виражають процес об'єктивної людської діяльності в структурі ви­значеного типу суспільних відносин, а також зв'язок цієї діяльності з ви­значальними умовами і результатами, завдяки чому дані закони розкри­вають і саму людську діяльність, і характер тієї чи іншої системи суспіль­них відносин;

2. на відміну від економічних та інших видів законів, соціологічні закони відображають функціонування і розвиток як усього суспільства, так і окремих соціальних утворень (об'єктів) усередині суспільства як цілісної системи, відображаючи в цій цілісності системоутворюючі зв'язки;

3. виражають взаємозв'язок економічних, політичних, демографічних, психологічних, виховних, соціокультурних та інших сторін суспільного життя як компонентів конкретної соціальної системи суспільства;

4. мають статистичну природу, обумовлену вірогідним характером прояву соціальної причинності, тобто вони виражають як загальну спря­мованість розвитку суспільства і його підсистем, так і пануючу тенден­цію зміни масових явищ за визначений проміжок часу й у цьому зв'язку часто виступають як закони-тенденції;

5. виконують функцію стабілізації як соціального організму (об'єк­та), так і суспільства в цілому, забезпечення його цілісності;

6. діють у сукупності з іншими соціальними законами, перш за все економічними, психологічними, педагогічними і т.ін.;

7. реалізуються і виявляються не взагалі, а в конкретній формі в про­цесі практичної діяльності людей, у взаємодії усіх сил, що беруть участь у соціальному процесі — як особистостей, так і різних соціальних груп.