Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загал...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

9.3. Характерні ознаки суб'єктів конфліктних ситуацій

Важливим питанням при розгляді соціальних конфліктів є питання про "діючих осіб і виконавців" конфліктних відносин. Як стверджує Ю. За-прудський, поряд із поняттям "сторона конфлікту" сюди можна віднести і такі поняття, як "учасники", "суб'єкти" та "посередники" конфлікту. Зазначимо, що не слід ототожнювати учасників і суб'єктів соціальних конфліктів, оскільки це може призвести до плутанини у розумінні вико­нуваних ними ролей у конфлікті.

Учасником соціального конфлікту може бути будь-як людина, органі­зація чи група людей, які беруть участь у конфлікті, але не усвідомлюють мети конфліктного протиріччя. Учасником конфлікту може бути також якась стороння особа, що випадково опинилася в зоні конфлікту і не має тут особистого інтересу [8, с.53].

Суб'єктом соціального конфлікту є окрема людина чи соціальна гру­па, що здатні створювати конфліктну ситуацію, тобто тривко і відносно самостійно впливати на хід конфлікту відповідно до своїх інтересів, а також впливати на поведінку і стан інших людей, викликати ті чи інші зміни в соціальних відносинах.

Оскільки потреби суб'єктів, інтереси, цілі, домагання можуть ре­алізовуватися нерідко лише завдяки використанню влади, то у конфлік­тах можуть брати безпосередню участь такі політичні організації, як пар­тії, парламентські об'єднання, державний апарат, "групи тиску" тощо. Вони є виразниками волі відповідних соціальних класів, груп і окремих особистостей. Нерідко соціальний конфлікт набуває форму конфлікту політичних, етнічних та інших лідерів (а великі маси людей виходять на вулиці лише в моменти найвищого загострення ситуації). Так, у більшос­ті соціальних і етнонаціональних конфліктів у перші роки перебудови в колишньому СРСР суб'єктами були винятково представники державних структур влади.

Водночас зазначимо, що відомий дослідник соціального конфлікту Р. Дарендорф до суб'єктів соціальних конфліктів зараховує насамперед три види соціальних груп: 1) первинні групи — це безпосередні учасники конфлікту, які взаємодіють, прагнучи досягти об'єктивно чи суб'єктивно несумісних цілей; 2) вторинні групи — представники цих груп прагнуть бути незадіяними безпосередньо в конфлікті, але роблять суттєвий вне­сок у його розпалювання; 3) треті групи — це сили, що зацікавлені у розв'язанні конфлікту.

Підкреслимо, що соціальний конфлікт — це завжди боротьба, яка породжена конфронтацією суспільних і групових інтересів. Конфлікт ви­никає не раптово, причини його накопичуються і посилюються інколи впродовж досить тривалого часу. Конфлікт — це боротьба протилежних інтересів, цілей, цінностей і сил. Для того щоб будь-яке протиріччя пере­росло у конфлікт, необхідно, щоб суб'єкти конфлікту гостро і чітко усві­домлювали протилежність своїх інтересів і мали відповідну мотивацію своєї поведінки.

9.4. Механізм соціального конфлікту та його стадії

У визначенні механізму соціального конфлікту в соціологічній науці існує два підходи: 1) статичний і 2) динамічний. З точки зору статичного підходу механізм соціального конфлікту охоплює такі елементи, як конфлікт­на ситуація, учасники конфлікту, об Єкт конфлікту. Розглянемо їх більш докладніше.

  1. Конфліктна ситуація. На шляху переростання протиріччя у конф­лікт складається своєрідна ситуація, яку називають конфліктною. Остан­ня безпосередньо передує конфлікту та за певних умов розвивається в нього. Передконфліктна ситуація є дуже хиткою: незначна, навіть ви­падкова подія може викликати незворотні процеси, що безпосередньо ведуть до відкритого конфлікту. На цій стадії складається сполучення різних обставин, які передують конфліктам і часто-густо породжують несумісні вимоги. При цьому задоволення інтересів однієї сторони пере­шкоджає задоволенню інтересів іншої.

  2. Учасники конфлікту. У будь-якій конфліктній ситуації виділяють учасників конфлікту й об'єкт конфлікту. Серед учасників конфлікту роз­різняють опонентів (тобто тих людей, що зацікавлені в об'єкті конфлікту), утягнуті групи і зацікавлені групи. Що стосується утягнутих і зацікав­лених груп, то участь у конфлікті зумовлена двома причинами або сполученням: 1) вони здатні вплинути на результат конфлікту; 2) результат конфлікту торкається інтересів.

  3. Об'єкт конфлікту — це той ресурс, на який саме і поширюються інтереси конфліктуючих сторін. Об'єкт конфлікту є неподільним,

ки його сутність або виключає розподіл, або він представлений в рамках конфлікту як неподільний (одна чи обидві сторони розподілу). Фізична неподільність об'єкта не є обов'язковою умовою кон­флікту, оскільки нерідко об'єкт може допускати його використання обома

сторонами (наприклад, одна сторона забороняє іншій використовувати певне місце для автомобіля, не маючи на це відповідних прав).

З точки зору динамічного підходу механізм соціального конфлікту про­ходить зазвичай наступні стадії протікання конфлікту.

1. Прихована стадія. На цій стадії суб'єкти конфлікту, перш ніж зва- житися на відкриті дії, оцінюють свої можливості (матеріальні цінності, владу, інформацію, зв'язки і т. ін.), вживають відповідні заходи щодо кон- солідації сил протиборчих сторін, пошуку прихильників та розширення

кола. На цій стадії протиріччя ще не усвідомлюються всіма учасника­ми конфлікту. Конфлікт виявляється лише в явному чи неявному невдо­воленні ситуацією. Невдоволеність щодо цінностей, інтересів, цілей та засобів досягнення не завжди виливається в конфлікт: протилежна сто­рона іноді або упокорюється з несправедливістю, або чекає своєї години, затаївши образу. Власне конфлікт починається з невизначених дій, що спрямовані проти інтересів іншої сторони. Крім того, ця стадія є пері­одом формування кожною із конфліктуючих сторін своєї стратегії і так­тики подальших дій.

2. Стадія формування конфлікту. На цій стадії, як правило, форму- ються протиріччя, чітко усвідомлюються претензії, що можуть бути ви- словлені протилежній стороні у вигляді відповідних вимог. Оформляються групи, що беруть участь у конфлікті, та висуваються лідери. Відбува- ється демонстрація своїх аргументів і критика аргументів супротивника. На цій стадії конфліктуючі сторони нерідко можуть приховувати свої плани чи аргументи. Використовується також провокація, тобто дії, що спрямо- вані на формування вигідної для однієї сторони певної громадської дум- ки і несприятливої для іншої конфліктуючої сторони. У процесі формування конфлікт змінюється. Це пов'язано з тим, що відносини, які складаються на початку і наприкінці конфлікту, істотно різняться: різною мірою проявляється активність учасників конфлікту, можуть також вини- кати несподівані перебіги подій, які додатково спричиняють поглиблен- ня і розростання конфлікту.

Аналіз свідчить, що процес формування соціального конфлікту три­ває доти, поки не з'являються перші та відчутні результати протиборст­ва, які осмислюються, обмірковуються та аналізуються суб'єктами кон­флікту. На цьому початковий етап соціального конфлікту фактично за­кінчується. Але ця стадія має важливе значення. У цей період створю­ються відповідні умови для втручання у конфлікт з метою його перебо­рення. Адже кожна із сторін конфлікту вже стикнулася з певним опором супротивника, відчула його силу і може зрозуміти, як нелегко буде наблизитися до перемоги. Крім цього, початок конфлікту є періодом найбільших вагань його учасників. Невипадково прихильники відкри­тих конфліктів завжди проводять певну роботу щодо підтримки бойового духу своїх учасників, переконуючи іти до кінця. Тому саме в цей час варто розпочати відповідні дії, що дозволять зупинити відкрите зіткнен­ня, а також прийти до компромісного рішення.

  1. Стадія інциденту. Для виникнення конфлікту як такого потрібні три умови: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, а також наявність приводу для конфлікту, тобто своєрідного "спускового механізму", сприяє розвитку подій. Слугує цьому, як правило, подія, що переводить конфлікт у стадію активних дій, тобто конфліктуючі сторони вирішують вступити у відкриту боротьбу.

  2. Стадія активних дій. Конфлікт вимагає від його учасників вели­кої кількості енергії, завдяки якій він швидко досягає максимального напруження у діях, тобто критичної межі, а потім швидко йде його зга­сання. У самому конфлікті дії обох сторін можуть бути як відкритими, або безпосередніми, так і прихованими, або опосередкованими. Вони можуть бути фізичними, психологічними, ідеологічними, тобто залежать від специфічної поведінки людей. Ці дії можуть бути також передбачу­вані і непередбачувані, але вони зазвичай розширюють сферу соціаль­ного конфлікту.

Соціальний конфлікт, як показує аналіз, зовні схожий на спіралепо­дібні природні явища. Тому цілком припустимо розглядати розвиток ко­жної його стадії у вигляді певного витка спіралі, що має свої підйоми і спади, напруженість і розрядку. Так, у конфлікті справді спостерігаєть­ся зростання психологічної напруженості. Але це зростання не може бути нескінченним. Доходячи до певної критичної межі, конфлікт на­чебто завмирає, після чого настає деякий спад напруженості. Визнання такого спіралеподібного руху відносин у процесі конфлікту є дуже важ­ливим, оскільки дає можливість знаходити і використовувати відповід­ні засоби для регулювання конфліктних відносин.

5. Стадія завершення конфлікту. На цій стадії конфлікт завершу- ється, але це не означає, що всі інтереси конфліктуючих сторін повні- стю задоволені. При цьому своєрідною ознакою завершення конфлік- ту служить завершення самого інциденту, тобто коли між конфліктую- чими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Усунення інци- денту — це необхідна дія, але недостатньо для погашення конфлік- ту, оскільки за певних обставин цей конфлікт може спалахнути знову (див.

Рис. 9.1. Схема розвитку соціального конфлікту

Отже, розв'язання конфлікту можливе лише за умови зміни конфліктної ситуації, а точніше, коли буде усунуто головну причину конфлікту, ниться ставлення суперників один до одного і позитивні аспекти перева- жатимуть негативні, а також коли вимоги сторін і суперник піде на поступки (хоча можливі й одночасні спільні поступки обох суперників).

Водночас розв'язання конфлікту може бути як повним, так і частко­вим. Повне розв'язання означає припинення конфлікту, кардинальну пе­ребудову всієї конфліктної ситуації. При цьому "образ ворога" трансфор­мується в "образ партнера", а установка на боротьбу змінюється орієнта­цією на співпрацю. При частковому розв'язанні конфлікту передусім змінюється тільки зовнішня його форма, але зберігаються внутрішні спо­нукальні установки щодо продовження протиборства.

У соціальній практиці існує, як правило, три основних виходи із конф­лікту. Загалом можна зазначити, що кожна із сторін або виграє, або про­грає, причому виграш однієї з них не означає, що інша програла. На більш конкретному рівні справедливо буде сказати, що існує три результати кон­флікту: "виграш-програш"; "виграш-виграш"; "програш-програш". Од­нак таке подання результату конфлікту є досить неточним. Справа в тому, що є варіанти, які не відповідають повною мірою цій вихідній схемі. Що стосується схеми "виграш-виграш", то, наприклад, компроміс не завжди можна вважати перемогою обох сторін. Та чи інша сторона нерідко дома­гається компромісу лише для того, щоб її опонент не зміг вважати себе переможцем, і це відбудеться навіть у тому разі, коли компроміс для неї так само невигідний, як і програш.

Щодо схеми "програш-програш", то вона не стосується повною мі- рою таких випадків, коли обидві сторони стають жертвами деякої третьої сторони, що користується розбратом для одержання своєї вигоди.

Крім того, наявність конфлікту може стати для незацікавленої або мало-зацікавленої третьої сторони причиною того, що цінність передається особі чи групі, що взагалі не брала участь у конфлікті. Наприклад, неваж­ко уявити собі таку ситуацію, коли керівник підприємства відмовляє двом співробітникам, які претендують на певну вакантну посаду, і віддає її тре­тій особі лише тому, що, на його думку, ці обов'язки зможе виконувати лише та людина, яка не вступала у конфлікт.

Варто підкреслити, що успішне розв'язання конфлікту пов'язане з певними умовами, а саме:

  • своєчасною і точною діагностикою його причин, уході якої вияв­ляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі. На основі такого діагнозу визначається так звана ділова зона конфлікту;

  • взаємною зацікавленістю сторін у подоланні існуючих протиріч. Це можливо при взаємному визнанні інтересів кожної зі сторін, для чого учасникам конфлікту необхідно звільнитися від недовіри один до одного;

  • спільним пошуком шляхів подолання конфлікту. У цій ситуації можуть бути використані найрізноманітніші способи і методи розв'язан­ня соціального конфлікту.