13.3. Функціонування громадської думки

Функція — це категорія, яка відображає процес існування й розвитку об'єкта, його роль і місце у цьому процесі, значення для інших об'єктів соціальної реальної дійсності. Тобто від того, як функціонує об'єкт, зале­жить його доцільність взагалі, "рейтинг" такої доцільності, адже про все треба судити за кінцевими результатами, наслідками існування об'єкта.

Функціонування громадської думки означає ефективність існування, ступінь реалізації її характеристик — комплексно-системних, включаючи і соціологічний вимір, та об'єктно-суб'єктних зв'язків, про вище.

Специфіка такого функціонування спричинена специфікою самої громадської думки, яка, власне, не є соціальним інститутом, певним ор­ганізаційним утворенням (соціальний інститут — форма організації со­ціальних спільнот та відносин між ними). Вона не є сталою, історично зумовленою в суспільстві формою спільної діяльності людей, не має їх специфічних організацій, що регулюють відповідну діяльність щодо створення громадської думки.

Водночас ми говоримо про об'єкт і суб'єкт громадської думки, її соціо­логічні аспекти, функціонування та управління таким функціонуванням. У цьому відношенні громадська думка багато в чому подібна до соціаль­ного інституту, зокрема, в багатьох західних країнах існують центри з її вивчення. Хоча насамперед ідеться про стан громадської свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних суб'єктів них об'єктів (проблем, подій, фактів, предметів, явищ, процесів шньої дійсності). Через зазначене ставлення суб'єкта до об'єкта громад­ська думка регламентує ті чи інші норми, стереотипи поведінки в різних ситуаціях, впливаючи на них.

Саме цей вплив і становить суть функцій громадської думки. На думку відомого українського соціолога В. Полторака (це приклад індивідуальної позиції, ставлення до проблеми), громадська думка виконує в суспільстві такі функції: І) директивну, 2) консультативну, 3) експресивну. Директив­на функція полягає в тому, що громадська думка сама ухвалює рішення, яке має суто імперативний характер, тобто обов'язковий до виконання. Ідеться про вибори, референдуми, збори колективів, на яких ухвалюються обов'язкові для всіх членів відповідних колективів рішення. Консульта­тивна функція громадської думки дістає вияв у консультаціях, порадах, рекомендаціях щодо вирішення певних проблем, які ставить життя. Ус­піх у розв'язанні таких проблем багато в чому залежить від урахування громадської думки. Експресивна функція громадської думки, найширша за своїм застосуванням, зводиться до тієї позиції, яку займають суспільство, його структурні підрозділи, зокрема особа стосовно тієї чи іншої події, фа­кту, явища тощо.

Зазначені функції громадської думки свідчать про істотний вплив на поведінку людей, спільноти, інститути, колективи, суспільство в ціло- му. Не випадково в усьому світі постійно зростає увага до вивчення і ви- користання громадської думки. Адже її функціонування багатоаспектне. У комплексі відповідних засобів своє місце посідають засоби масової ін- формації, які збирають, створюють і поширюють інформацію — джере- ло управління. Як кажуть, хто володіє інформацією, той володіє ситуаці- єю. При цьому засоби масової інформації ('МІ) виконують такі функції: 1) інформаційну; 2) політичну ("четверта влада"); 3) аналітичну щодо гро- мадської думки. Ці функціональні характеристики масової інфо- рмації багато в чому збігаються з директивною, консультативною та екс- пресивною функціями саме громадської думки. Особливо це стосується аналітичної функції засобів масової інформації, безпосередньо пов'яза- ної з функціонуванням суспільної думки.

Те ж саме можна сказати і про характеристики соціо-

логії громадської думки та соціології засобів масової інформації. Остан­ня становить галузь соціології, яка вивчає процеси функціонування засо­бів масової інформації як соціального інституту суспільства. предмет включає: комунікатор, масову інформацію, аудиторію. У ширшому плані громадська думка є однією з підсистем системи соціальної регуляції в цілому і правової регуляції зокрема. Остання стає особливо ефективною за підтримки як держави, так і громадської думки.

Функціонування громадської думки — складова загального механізму людської діяльності (середовище — потреби — усвідомлення у інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок, а також діяльне задоволення). У цій структурі відбувається відображення громад­ської думки на основі поєднання об'єктивних потреб і суб'єктивних інте­ресів суспільства щодо актуальних проблем дійсності його структур та осо­бистостей. Сутність функціонування громадської думки — у наданні глас­ності безлічі індивідуальних думок: а) безпосередньо (через форми прямої демократії); б) опосередковано (через форми представницької демократії).

Отже, ефективність функціонування громадської думки залежить від єдності факторів — об'єктивних і суб'єктивних

(усвідомлення і діяльне задоволення потреб). При цьому розрізняють три види вираження громадської думки: 1) стихійне; 2) з ініціативи суспіль­них структур; 3) через соціологічні дослідження.

Функціонування громадської думки відбувається, як правило, на двох рівнях: І) на рівні слова (вербальної поведінки), коли маси зовнішньо сприй­мають інформацію, оцінки, але самі не залучаються до конкретних дій; 2) на рівні справи (реальної поведінки), коли суб'єкт діє відповідно до оцінки, яка є одним з аспектів усвідомлення об'єктивних потреб орієнтації у взаємозв'язку з інтересами, мотивами, цільовими установками).

Ефективність функціонування громадської думки визначається пере­ходом від вербальної до реальної поведінки, від відображеного до пере­твореного стану, процесом об'єктивізації думки в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. Прискорений темп суспільних змін і перетворень супроводжується відповідним прискоренням переміщення акценту громадської думки з одних проблем на інші. Таке переорієнту­вання громадської думки взаємопов'язане із зміною масштабів стереоти­пів поведінки і мислення, традицій і новацій, які відображаються гро­мадською думкою. Динаміка останньої — це важлива складова загально-динамічних суспільних процесів. Аналіз показує, що існує два шляхи ціле­спрямованого впливу на функціонування громадської думки: 1) маніпулю­вання нею; 2) наукове її формування. Маніпулювання — це нав'язування людям такого ставлення до актуальних проблем дійсності, яке відповідає інтересам суб'єктазазначеного нав'язування. Науковеформування громадсь­кої думки полягає у забезпеченні перетворення вербальної поведінки на реальну, індивідуальних думок на групові та масові. Поряд з цим існують також внутрішні й зовнішні механізми функціонування громадської дум­ки: внутрішні пов'язані з об'єктивними процесами такого функціонуван­ня, зовнішні — з фактами впливу суб'єкта на об'єкт. Внутрішні механіз­ми пов'язані насамперед з процесом ідентифікації інтересів особи з інте­ресами інших людей, спільнот і суспільства загалом.

Власне, з цього й починається процес зародження громадськоїдумки, тобто із вихідного елемента суспільства — особи, індивіда. Дейл Карнегі у книзі "Як здобувати друзів і впливати на людей" (К., 1990) пропонує дев'ять спо­собів примусити людину, не образивши її, змінити свою позицію (думку): починайте з похвали та щирого визнання чеснот людини; 2) вказуючи на її помилку, робіть це в непрямій формі; 3) перш ніж когось критикувати, ви­знайте свої власні помилки; 4) не віддавайте наказів; 5) надавайте людині можливість зберігати своє обличчя; 6) хваліть людину за кожен, навіть най­менший успіх, при цьому будьте щирі й не скупіться на похвалу; 7) створіть людині добру репутацію, і вона намагатиметься відповідати 8) застосо­вуйте заохочення, дайте людині зрозуміти, що її вади легко виправити, а справа, якою ви хочете її захопити, досить приємна і не становить особливих труд­нощів; 9) спонукайте людей із задоволенням робити те, що вам потрібно.

Наведені правила впливу на думку індивіда сприяють єдності особис- тості з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому. Суспільство при цьому має створити належні умови для підвищення ролі громадської думки у практиці соціального управління. Соціологічні дослідження свід- чать, що умовами, які сприятимуть зростанню значення громадсь- кої думки в Україні, слід вважати с.209]:

• регулярне виявлення громадської думки державними органами, громадськими організаціями, науковими центрами;

• вільне виявлення всіма громадянами в найрізноманітніших формах (референдуми, вибори органів влади, збори, маніфестації, звернення в орга­ни державної влади та масової інформації, відповіді на вибіркові опитування, обстеження, зондаж та ін.) своїх думок, оцінок та позицій з різних питань громадського життя, ставлення до подій і фактів соціальної дійсності;

• постійне використання громадської думки органами державного управління і громадськими організаціями на базі (норматив­них) актів і системи законодавчих гарантій, які забезпечують її включен­ня в систему соціального управління;

• формування політичної і правової інформованості громадян, під­вищення культури в цьому відношенні;

• систематичне і широке інформування населення про результати ви­вчення громадської думки, зауваження і вимоги, адресовані відповідним органам державного і громадського управління та посадовим особам;

• матеріальна і моральна підтримка державними органами влади і управління інститутів та інших установ з вивчення громадської думки.

Узагальнюючи викладений матеріал, зазначимо, що комплексно-систем­ний підхід до вивчення громадської думки означає сукупність концепцій щодо її соціальної сутності, ступеня впливу на різні сторони і аспекти життя суспі­льства, а також способи її формування, відображення і функціонування. Кон­цепції щодо соціальної сутності громадської думки фіксують почуття і дії людей на певному об'єкті дійсності з метою її зміни або збереження. При цьому актуальним є момент мотивації таких почуттів і дій. Вивчення відпо­відних мотивів дає цінну інформацію про внутрішній світ людей, зовнішні зв'язки з навколишнім середовищем через спільні потреби та інтереси.

Таким чином, соціологія громадської думки включає такі напрями дослідження: 1) розкриття соціальної сутності громадської думки у соціо­логічному вимірі; 2) аналіз діалектики взаємодії об'єкта і суб'єкта гро­мадської думки; 3) відображення механізму її соціального функціонуван­ня та подальшого розвитку.

Названі напрями соціологічного дослідження виникнення, розвитку і функціонування громадської думки злиті у єдиному комплексно-систем­ному підході: соціолого-історичному, соціолого-структурному і соціоло-го-функціональному. При цьому об'єктно-суб'єктні відносини громадсь­кої думки стосуються як суспільства загалом, так і його структурних під­розділів (соціальних спільнот, інститутів, колективів, груп, особистостей), в іншому ракурсі — народних мас, їхніх верств — окремих представни­ків. Функціонує громадська думка в загальному механізмі людської життє­діяльності: соціальне середовище — об'єктивні потреби — їх усвідомлен­ня і діяльне задоволення.

[іЩ³ Резюме

1. Соціологія громадської думки — це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає виникнення та механізми функціонування громадської думки, соціальні чинники, що впливають на її зміст і активність та визначають її місце в соціальному житті суспільства.

2. Об'єкт соціології громадської думки — її носії, суб'єкти, тобто люди, представники різних соціальних груп та спільнот, різних організацій та інституцій, які висловлюють свої думки з приводу актуальних суспільно значущих проблем.

3. Предмет соціології громадської думки — її соціальні аспекти і харак­теристики, структура, закономірності, канали, механізми формування і функціонування, ставлення великих соціальних груп, народів зага­лом до явищ, що викликають актуальний суспільний інтерес.

4. Структура соціології громадської думки визначається такими основ­ними напрямами дослідження: 1) розкриттям соціальної сутності гро­мадської думки у соціологічному вимірі; 2) аналізом діалектики взаємо­дії об'єкта і суб'єкта громадської думки; 3) відображенням механізму її функціонування в суспільстві.

5. У дослідженнях громадської думки задіяні всі соціологічні методи. В той же час слід враховувати специфіку використання, особливо при масо­вих опитуваннях населення та зондажах громадської думки стосовно різноманітних проблем функціонування та розвитку суспільної системи.

ЦШ} Список використаної та рекомендованої літератури

1. Ашин Г. К. Доктрина "массового общества". — М.: Наука, 1971.

2. Возмитель А. А. Формирование и изучение общественного мнения.

— М.: Политиздат, 1987.

3. ГанчевД. Изучение и формирование общественного мнения: Пер. с болг.

— М.: Мьісль, 1983.

4. ГоршковС. К Общественное мнение: история и современность.—М., 1988.

5. Грушин Б. А Массовая информация в советском промьппленном городе.

— М.: Политиздат,

6. Грушин Б. А Мнение о мире и мир мнений. — М.: Политиздат, 1987.

7. Есть мнение: Итоги социологического опроса / Под общ. ред. Ю. А. Ле­вада. — М.: Прогресс, 1990.

8. Житенев В. Б. Общественное мнение в социальном управлении. — Новосибирск: Наука, 1987.

9. Коробейников В. С. Пирамида мнений. Общественное мнение: приро­да и функции. — М.: Молодая гвардия, 1981.

10. Краткий словарь по социологии. — М.: Политиздат, 1989.

11. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

12. Массовая информация и общественное мнение молодежи I Под ред. В. Л. Осовского. — К.: Наук, думка, 1990.

ІЗ.Мигович 1.1. Основи соціології. — Ужгород: Патент, 1996.

14. Мостовая И. В. Зачет по социологии в кармане: Учеб. пособ. — Рос­тов н/Д: Феникс, 1999.

15,Нозль 3. Массовьіе опросьі: введение в методику демоскопии. — М.: Прогресс, 1978.

Іб.Петровская М. М. США: политика сквозь призму опросов. — М.: Междунар. отношения, 1982.

17. Социологический словарь. — Минск: Университетское, 1991.

18. Соціологія: Курс лекцій / За заг. ред. С. Ф. Безродного. — К.: ІСДО, 1994.

19. Социология. Основи общей теории / Под ред. Г. В. Осипова, Л. Н. Мос-

М.: Аспект-Пресс, 1996.

20. Социология:Знцикл. /А. А. Грицанов и др. — Минск: Книжний Дом, 2003.

21. В. Социология общественного 1994.

22. Широковат И.Г. Социология (конспект лекцій). — М.: Приор, 2001.

23. Знциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Оси­пова. - М.: ИСПИ РАН, 1995.

24.Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб. —X.; Константа, 1996.

Розділ 14. СОЦІОЛОГІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

СГЗ^ГІ В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

У визначати сутність соціології масової комуні­кації;

У характеризувати об'єкт і предмет дослідження цієї спеціальної соціологічної теорії; У описувати функції, основні поняття та категорії соціології масової комунікації;

розкривати основні методи дослідження логії масової комунікації;

У визначати основні етапи виникнення та розвит­ку соціології масової комунікації; характеризувати масову комунікацію як соціальну систему.