Розділ 7. Соціалізація як суцільний процес засвоєння соціального досвіду

ЦкаП В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/ пояснити, що таке соціалізація й у чому її сутність;

/ показати, які існують погляди соціологів на соціа­лізацію;

розкрити природу процесу соціалізації і назвати його основні етапи;

пояснити сутність основних сучасних моделей соціалізації і вміти розрізняти

порівняти можливості однорівневого і багаторівне­вого підходів до дослідження процесів соціалізації.

7.1 .Сутність процесу соціалізації'

Поняття " (від латинського — суспільний) усе актив-

ніше використовується як наукова категорія представниками широкого спек­тра наук — філософії, соціології, психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в американській і французькій соціології відно­сять до кінця XIX століття і пов'язують з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса (1855-1931) і французького соціолога/: Тарда (1843-1904).

Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціаль­них норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві [ЗО, с.686-687]. Іншими словами, мова йде про при­дбання і нагромадження в процесі соціалізації індивідуального соціаль­ного досвіду, необхідного для нормальної життєдіяльності та взаємодії із соціальним оточенням в суспільстві.

Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, за допомогою яких людина набуває соціальну сутність і здат­ність брати участь у соціальному житті. У статті І. Кона і В. Ольшанського соціалізація визначається як "процес, у ході якого людська істота з визна­ченими особистісними задатками здобуває якості, необхідні для життє­діяльності" [6, с.67]. На відміну від близьких до категорії "соціалізація" таких понять, як "розвиток" і "виховання", вона охоплює процес і резуль­тати взаємодії індивіда з усією сукупністю соціальних впливів. Таким чином соціалізація виступає як процес взаємодії індивіда із соціальним оточенням. У цьому бачиться певний відхід від розуміння пасивної ролі індивіда в процесі соціалізації.

У цьому зв'язку Н. Андрєєнкова [1, с.43-^15] у дослідженні соціалізації як процесу становлення людини як суспільної істоти виділяє аспекти, важливі з погляду соціальних контактів індивіда з оточуючими її людьми. З цих пози­цій у структуру соціалізації вона включає: соціальне пізнання, оволодіння визначеними навичками практичної діяльності, інтеріалізація визначених норм, позицій і ролей, вироблення ціннісних орієнтацій і установок, а також включення людини в активну творчу діяльність. Поряд цим авторка чітко визначає свою позицію стосовно взаємодії процесів соціалізації і виховання.

Соціалізація містить у собі таким чином і виховання. Цілеспрямована дія на індивіда задля прищеплювання йому визначених навичок, понять доповнюється при цьому практикою соціальної діяльності індивіда, учас­тю його в різних неформальних групах і т.п. Справедливо відзначається велика автономія індивіда в процесі соціалізації. Будучи продуктом сус­пільства, він вільний самостійно вибирати ті чи інші цінності й установ­ки, орієнтуючись не тільки на загальні регулятивні принципи середови­ща, але й на власні схильності. У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активнуроль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.). І хоча ця активність зосереджена лише на самовдосконаленні і не поши­рюється на середовище соціалізації, не можна не погодитися з тверджен­ням авторки, що соціалізація "немислима без активної участі самої лю­дини в процесі освоєння соціального досвіду і культури" [1, с.44].

Російський соціолог В. Харчева, у свою чергу, справедливо відзначає, що в процесі соціалізації людина в силу властивої соціальної активно­сті при взаємодії із середовищем не просто засвоює його вимоги, але й змінює це середовище, впливає на нього [28, с. 158].

Аналіз сучасної соціологічної літератури дозволяє зробити деякі ви­сновки й узагальнення. Зокрема, відзначається тенденція врахувати всю сукупність соціальних і психологічних процесів, за

снюється соціалізація — як контрольованих, цілеспрямованих, так і сти­хійних, спонтанних. Деякі автори розуміють ці процеси як взаємодію.

Як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соці­альних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки (див. рис. 7.1).

Деякі автори намагаються об'єднати сукупність цих ознак у такому інтегральному понятті, як "соціальність", хоча можливості його викорис­тання викликають сумнів через передбачувані складності з його якісними і кількісними вимірами. В той же час аналіз показує, що практично всі автори визнають в якості основних інститутів соціалізації систему освіти і виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації, ядро якого складає процес передачі накопичених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіту (див.

Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом всьо- го життя індивіда і включає в себе такі стадії — дотрудову, трудову і після- трудову. Загальним є визнання того, що соціалізація носить діяльнісний характер і головний критерій успішності є вільне функціонування інди- віда в суспільстві. І, нарешті, загальновизнаною у вітчизняній літературі стає активність індивіда в процесі соціалізації. Головний висновок су- часної теорії соціалізації: " особистість, що формується — не об'єкт яки- хось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт [9,

Таким чином, соціалізація являє собою складний і багатогранний про­цес, що вивчається різними науками (від історії і психології до педагогі­ки, етнографії і філософії), кожна з яких досліджує свій аспект. Соціоло­гія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах:

соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-істори­чних умовах);

2) біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах);

3) (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).

Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі, як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби ма­сової інформації, література, мистецтво і т.ін.

В основі механізму соціалізації лежить перш за все активно-перетво­рювальна діяльність людини, за допомогою якої відбувається її включен­ня в життя і культуру суспільства, формування соціальних зв'язків, за­своєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості і самосвідомості, систем соціальної орієнтації.

Отже, і це необхідно особливо відзначити, соціалізація за своєю суттю є процесом взаємо- і самореалізаціїособистості в ході її активної трудо- вої діяльності. Тут важливо вказати, що соціалізація особистості — не просто процес навчання соціальним ролям (така точка

зору переважає в деяких концепціях західної соціології), але й процес взаємовпливу. Можливість такого впливу закладена в наявності визначе- ної волі для активності особистості, що реалізується у різноманітних варі- антах інтеракції особистості в ході соціалізації. Різноманітним є й поєд- нання основних сил, що впливають на цей і фізичні, і психічні, і соціальні особливості людини. Це і несхожість навколишнього середови­ща. Це і різний індивідуальний соціальний досвід, і різний культурний рі­вень особистості. Під впливом розмаїтості і багатогранності кожного з видів у конкретних варіантах взаємодії формуються власне унікальні особистості з індивідуальними особливостями реалізації моделей соціалізації.