22.2. Структура програми соціологічного дослідження

Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково розпочи­нається з розробки його програми, яку називають стратегічним документом наукового пошуку, що містить у собі всебічне теоретичне обґрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджуваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літературі про­граму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають під кутом зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методоло-гічнийрозділ програми;3) процедурний (абометодичний) розділ програми.

Загальні вимоги до програми випливають з її суті, адже програма со­ціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконання процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ ляє собою виклад теоретико-методологічних передумов (загальної кон­цепції) дослідницьких операцій. Останні ґрунтуються на основі цілі, гі­потез, певних правил, процедури, технології, логічної послідовності са­мих операцій з метою перевірки ходу досліджень та наслідків.

Загальна мета дослідження детермінує зміст і структу-

ру його програми. Метою теоретичних соціологічних досліджень є спри­яння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки до вивчення, а метою прикладних досліджень — практичне вирішення поставлених соціологічних проблем із подальшим запропонуванням кон­кретних способів дій у визначений строк. Теоретико-прикладні і суто прикладні соціологічні дослідження мають переважно емпіричний хара­ктер, вони є підґрунтям досліджень теорій середнього рівня (спеціальних і галузевих) і вищого рівня (загальнометодологічних, фундаментальних).

Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважно дві функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефектив­ності співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату). Завдяки цим функ­ціям програма визначає місце конкретного соціологічного дослідження в загальному процесі розвитку наукового знання як на рівні загальносоціо-логічної теорії, так і на рівні теорій середнього рівня.

У зв'язку з цим у практиці соціологічних досліджень висувають такі загальні вимоги до програми: 1) її необхідність, щоб не було пошуків методом проб і помилок; 2) її логічна послідовність в усіх структурних елементах; 3) наявність у ній гнучкого варіанта.

У багатьох літературних джерелах пропонується більш розширений варіант щодо кількості функцій програми соціологічного дослідження (тео­ретична, описова, інформаційна, критична, прогностична тощо), але усі вони, на нашу думку, лише конкретизують науково-пізнавальну і науково-органі­заційну функції як функції вищого рівня. Цим двом найбільш загальним функціям соціологічного дослідження відповідають насамперед і два роз­діли програми: І) методологічний; 2) процедурний (або методичний).

/. Методологічний розділ програми соціологічного дослідження міс­тить у собі такі елементи або підрозділи:

1. Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспіль­ства в цілому.

2. Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкрети­зують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3. Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосе­редньо досліджується.

4. Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто структурування, всебічне пояснення змісту.

5. Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто система­тизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6. Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається процес переходу від гіпотези до питань, в інструменті дослідження (анкеті або бланку-інтерв'ю).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органіч­но взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто слідовність дослідницьких операцій.

//. Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного до­слідження складається з таких компонентів або підрозділів:

7. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обґрун- тування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукуп- ність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Гене- ральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територі- єю, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

До основних типів вибірки належать: 1) випадкова, коли є повна ін­формація щодо генеральної сукупності (тут використовують таблицю "ви­падкового числа", добирання за датами народження, прізвищами, що по­чинаються з літер, які є позначками чого-небудь); 2) систематична, коли з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини (або за іншим кроком); 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають дослідженню; 4) стра-тифікована, коли процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання.

Обсяг вибірки як загальна кількість одиниць спостереження, що увійш­ли до вибіркової сукупності, залежить від ступеня однорідності генераль­ної сукупності, потрібного рівня точності результатів, кількості ознак вибірки (такий обсяг повинен становити не менш як 5% обсягу генераль­ної сукупності).

8. Характеристика методів, що використовуються для збирання пер- винної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціо- логічної інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, екс- перимент тощо) слід брати до уваги таке: оперативність та економіч- ність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціоло- гічної інформації; 2) жоден з методів збирання соціологічних даних не є універсальним, тобто кожен з них має чітко визначені пізнавальні мож- ливості. Тому не існує взагалі "добрих" або "поганих" методів, а є мето- ди, що адекватні чи неадекватні поставленим у дослідженні завданням; 3) надійність того чи іншого методу забезпечується не тільки його тованістю та відповідністю меті й завданням дослідження, а й дотриман- ням правил і процедур практичного застосування.

9. Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповід­них сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок розташування в інструментарії завжди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей предмета досліджен­ня. У свою чергу, сам інструментарій у вигляді анкети, бланка-інтерв'ю, опитувального листа чи картки фіксації результатів спостереження пови­нен додаватися до програми дослідження як самостійний документ.

10. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації пе­редбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і роз­робку певних практичних рекомендацій.

Така досить об'ємна структура програми соціологічного дослідження — не наслідок наукової фантазії соціологів. Вона вивірена багаторічною соціологічною практикою і допомагає уникнути помилок як у процесі проведення самого соціологічного дослідження, так і в процесі аналізу його результатів, формуванні висновків та розробці практичних рекомен­дацій [11, с 112-120].

Слід зазначити, що при проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, які відоб­ражають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, що необ­хідно вжити. У свою чергу, принциповий (стратегічний) план соціологіч­ного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти:

коли про об'єкт мало що відомо і відсутні умови для формулювання гіпотез;

2) опису вальний, коли дані про об'єкт достатні для описувальних гіпотез;

3. аналітико-експериментальний— найефективніший, коли є повне знання про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціо­нального аналізу;

4. повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, а також зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Поряд з розробкою стратегічного плану розробляється також і робо­чий план дослідження, який дає можливість передбачати і найефективні­ше визначати весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат, а також надає дослідженню необхідної ритмічності на всіх його етапах.

Крім того, розробка робочого плану передбачає також дотримання від­повідних принципів і правил, тобто певної технології. У загальному ви­гляді вони адекватні принципам та правилам управлінської і виконавсь­кої діяльності, вимогам теорії соціального управління. У той же час пла­нування й організація дослідження мають низку певних специфічних рис, бо це особливий спосіб наукового пізнання складних соціальних явищ, що спирається не тільки на загальні, а й на "свої", відносно самостійні про­цедури і форми організації.

Соціологічне дослідження потребує гнучкого поєднання науково-тео­ретичної, методичної і організаційно-управлінської діяльності, а це, як ві­домо, вимагає чіткого розподілу праці між його учасниками. Тому уникну­ти певних помилок допомагає централізоване керівництво соціологічним дослідженням, важливим інструментом якого робочий план його підго­товки та проведення.

Структурними робочого плану соціологічного досліджен-

ня виступають його етапи та різноманітні за видами і формою науково-дослідні й організаційно-технічні процедури і операції. Всі вони можуть бути згруповані в чотири блоки згідно з послідовністю здійснення.

Перший блок робочого плану визначає порядок обговорення й затвер­дження програми та інструментарію дослідження; формування і підгото­вку групи до збирання первинної інформації (наприклад, анкетерів); про­ведення пробного (зондажного) дослідження; внесення необхідних коре­ктив у програму й інструментарій збирання первинної інформації за під­сумками пробного дослідження; розмноження інструментарію (анкет, бланків-інтерв'ю, карток спостереження тощо).

Другий блок робочого плану фіксує усі види організаційних та методи­чних робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто масового збирання первинної соціологічної інформації. Тут перед­бачається також вибір відповідного місця і часу для опитування, інформу­вання опитуваних (респондентів) про мету, завдання і практичні резуль­тати дослідження, а також централізоване збирання заповнених анкет, бланків-інтерв'ю чи інших видів інструментарію.

Третій блокробочого плану охоплює усю сукупність операцій, які сто­суються підготовки первинної інформації до опрацювання. Тут передба­чається контроль за формуванням масиву інформації, яку необхідно вве­сти у комп'ютер. Крім того, попередньо намічаються заходи й операції щодо кодування відкритих запитань та вибракування зіпсованих анкет.

Четвертий блок робочого плану включає усі види робіт, що стосують­ся соціологічного аналізу результатів опрацювання отриманих даних, обговорення форми і змісту попереднього та підсумкового наукових тів, формулювання висновків і розробки відповідних практичних реко­мендацій для замовника соціологічного дослідження.

Слід зауважити, що під час підготовки й організації соціологічного дослідження крім розробки програми, стратегічного та робочого планів готують різноманітні допоміжні документи (наприклад, картка ви-

бірки, інструкція анкетеру або інтерв'юеру тощо), виконують розрахунки часових, організаційно-технічних, матеріальних, фінансових та інших витрат відповідно до встановлених нормативів. Усе це значно упорядко­вує проведення соціологічного дослідження, допомагає уникнути ливих помилок, а також сприяє якісному збиранню інформації та своє­часному опрацюванню і аналізу.

Розглядаючи технологічні засади розробки програми для більш якісного та ефективного проведення соціологічного дослідження, слід зупинитись і на проблемі виміру, що також має бути передбачена програмою, зокрема її процедурним (методичним) розділом. Адже вимір — це процедура при­писування чисел значенням ознаки, яку вивчає соціологія, а також отри­мання числової моделі, дослідження якої замінює, по суті, аналіз об'єк­тів, оскільки йдеться про числову модель якостей цього об'єкта.

Таким чином, факти, що використовуються для соціологічного виміру, є індикаторами, а їх знаходження допомагає усвідомити, як і в якій формі треба підійти до збирання інформації (інтерпретація основного поняття визначає, за якими напрямками аналізу має проводитися збирання інфор­мації, а операціоналізація — про що треба збирати інформацію).

Отож, процедура пошуку індикаторів: 1) визначається операційним по­няттям; 2) супроводжується збіжністю індикатора і операційного поняття (стать, вік тощо); 3) у ряді випадків вона вимагає використання кількох індикаторів на одне операційне поняття; 4) завжди залежить від характеру об'єкта соціологіч­ного дослідження (це стосується як одного індикатора, так і сукупності).

Усім індикаторам властиві різноманітні характеристики, які в інструмен­тарії виступають як варіанти відповідей на запитання. Вони розташовані в тій чи іншій послідовності за позиціями і утворюють відповідну шкалу вимірів. Шкали, у свою чергу, бувають різних типів: 1) номінальні; 2) по­рядкові (або рангові); 3) метричні (або інтервальні) (див. рис.22.1). Про­цедура, за допомогою якої вимірюваний об'єкт порівнюється з деяким ета­лоном і отримує числове значення у визначеному масштабі або шкалі, називається шкодуванням.

шкал

шкал вимірювання соціальних явищ

номінальна шкала

застосовується для виміру, перш за все, об'єктивних якостей респон­дентів (стать, сімейне положен­ня, професія)

Рис.22.1. Типи

рангова або порядкова шкала

вимірює множину ознак і властивос­тей соціальних явищ

інтервальна або метрична шкала

вимірює ознаки і властивості, які можна виразити числом

У свою чергу, номінальні шкали відбивають якості, тобто рівноправність об'єкта (1 — чоловік, 2 — жінка), порядкові — рівноправність і послідов­ність, тобто порядок ("більш ніж", "краще ніж"), метричні — рівноправ­ність, порядок і рівність дистанцій, тобто інтервалів між парами об'єктів за певною ознакою (зарплата, стаж, вік, прибуток). Усі ці параметри закла­даються у програму соціологічного дослідження, що реалізується на осно­ві наукових методів, диференційованих та інтегрованих між собою.