19.2. Поняття і функції культури як соціального явища

У сучасній літературі з філософії, культурології, етнографії та антро­пології склався своєрідний парадокс: з одного боку, для цих наукових дисциплін поняття "культура" є ключовим, а з іншого — змістовні уяв­лення про культуру ще досить далекі від чіткості, визначеності й одно­значності. У цьому зв'язку не є винятком і соціологічна наука. Тільки в одному з американських довідників із соціології міститься понад 400 ви­значень поняття "культура".

Загалом термін "культура" може означати "царину духу". Це поняття може також означати визначений тип свідомості або поведінки людей, скажімо, культура "гуманітаріїв" чи культура "технократів". Це досить значуще за своєю сутністю слово ми часто-густо застосовуємо повсяк­денно як синонім чогось гарного, цінного та безумовно позитивного.

Спочатку слово "культура" означало спосіб обробки землі (від лат. соІе§е — піклуватися, зрощувати, доглядати). Перехід від цього вузько- го розуміння змісту культури до ширшого, що відбувся у європейській суспільній свідомості в ст., має принципове значення, оскіль-

ки саме з цього періоду культура стає центральним поняттям євро­пейської соціальної думки. Водночас більш усталене розуміння культури як деякої протилежності природі, "натурі" спостерігалося вже в епоху Просвітництва.

Саме у цей історичний період поняття "культура" одержало два тлу­мачення: природа розглядається як вихідний стан, далекий від доскона­лості, а культура як шлях або засіб досягнення цієї досконалості, чи на­впаки, природа — ідеал гармонії, а культура — штучне утворення, що несе у собі перекрученість, усілякі вади тощо. З цим пов'язана й відома суперечка між соціальними мислителями Руссо і Вольтером. Перший вважав, що культура псує людину: досконалість дана від природи, а подальше втручання культури гнітить людину, спотворює, послабляє сто­сунки, а головне — вносить у них неправду. Вольтер займав іншу пози­цію: історія людства починається з деякого дикого стану, і саме культура "олюднює" людину. Обидва ці погляди на культуру мали насамперед пев­ні наслідки щодо створення соціологічної моделі суспільства. У Руссо — це суспільство рівних, в основі якого лежать мінімальні потреби його членів. У Вольтера — це суспільство, в якому існує своєрідний культ ба­гатства, як матеріального, так і духовного. При цьому становище членів суспільства не примусово-одноманітне, а залежне від індивідуаль­них здібностей і талантів. Аналіз показує, що до кінця ст. негативні аспекти культури практично не акцентуються, а сама культура розумієть­ся як інструмент, за допомогою якого людина піднімається, переборює свою природну обмеженість.

Підкреслимо, що до ХУШ-ХІХ ст. у Німеччині, а згодом і в Росії скла- лася інша антитеза — культура і цивілізація. Культурі як джерелу духов- них, моральних і естетичних цінностей протистоїть цивілізація як щось утилітарне, зовнішнє і вторинне для людини. "Цивілізація є сукупність украй зовнішніх і штучних станів, до яких здатні люди, які остан-

ніх стадій розвитку" [17, с.322]. Цивілізація передусім пов'язувалася із матеріальним і технологічним прогресом, а культура — із процесом ідеаль­ним, духовним, багато в чому стихійним, що має у своїй основі вищі людські цінності, до якого категорія прогресу незастосовна.

Водночас марксистська соціологія культури розглядає культуру як цілісну суспільну систему, походження та розвиток якої визначається переважно тим чи іншим способом суспільного виробництва. Культура, з точки зору марксистського підходу, являє собою систему формування сил людини у процесі соціальної діяльності. Вона, як правило, здійс­нюється у двох основних формах: а) як спосіб реальної діяльності лю­дини, а також творчий зміст цієї діяльності; б) як опредмечена діяль­ність людей у процесі матеріального і духовного виробництва, що роз­криває сутнісні сили людини тієї чи іншої епохи, відбиті у пам'ятках і цінностях культури.

У XX ст. під культурою стали розуміти не тільки художньо-творчий процес (мистецтво), а насамперед звичаї, традиції, цінності, погляди, що існують у суспільстві, тобто всю сферу соціального саморозуміння ни. Звідси підвищений інтерес до вдосконалювання як зовнішніх умов людського існування, так і внутрішньої природи самої людини. Розкри­ваючи зміст поняття "культура", сучасні дослідники, як правило, ототож­нюють її із сукупністю норм, цінностей, ідеалів, що виконують функцію соціальної орієнтації людей у суспільстві. Під культурою вони розумі­ють специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у сукупності соціальних норм та інститутів, у духовних цінностях. Культура розгляда­ється як система взаємозв'язків людини і природи, людини і суспільства, і

Таким чином, термін "культура" на сучасному етапі став розумітися і як сукупність цінностей (духовних і матеріальних), і як жива людська діяльність щодо створення, поширення і збереження. Водночас вона являє собою всю сукупність небіологічних (тобто придбаних), а також неприродних аспектів життя людей, що є основною рисою, яка відрізняє

від тварин.

Необхідно також підкреслити, що, узагальнивши близько 150 дефініцій культури, американські антропологи А. Кребер і К. Клакхон виокремили три основні характеристики, на які звернули увагу більшість дослідників: культура — це те, що відрізняє людину від тварин, те, що властиво тільки людському суспільству;

2. культура — це те, що не передається біологічно, а досягається на­вчанням; культура не детермінована особливостями людини як виду, а створена власне нею; культура протилежна природі;

3. культура передається за допомогою символічних форм (мови, творів мистецтва, виробів, інструментів тощо), що пов'язані з ідеями [17, с.323-324].

Слово "культура", таким чином, можна вживати узагальнено, стосовно до культури взагалі. Однак це слово використовується і для позначення конкретного культурного організму, який має свою специфіку, свою індиві­дуальну структуру (у цьому разі говорять про українську, англійську, японську культуру тощо). Іноді цей термін використовують також у вужчо­му значенні — для позначення вищого ступеня культури. Так, будь-який людський колектив має свою культуру, однак з точки зору зовнішніх спо­стерігачів він може мати потребу у додатковій аккультурації, тобто насад­женні (нав'язуванні) того, що ці спостерігачі розуміють під культурою.

Унаслідок цього в сучасному суспільствознавстві вирізняють кілька наукових підходів щодо розгляду сутності та змісту культури:

1. із семіотичної точки зору (семіотика — наука про знаки) куль­тура може бути визначена як небіологічна знакова система, за допомогою якої передається соціальний досвід. Вказівка на небіологічний характер тут необхідна, оскільки семіотика вивчає і біологічні знакові системи (на­приклад, симптоми у медицині);

2. із соціологічної точки зору культура є соціальним інститутом, що забезпечує системність і сталість суспільства;

3. із точки зору (аксіологія — наука про цінності) культура розглядається як світ цінностей, який являє собою ієрархію змі­стів та ідеалів, що поділяються всіма членами певного співтовариства;

4. із діяльнісної точки зору культура визначається як сукупність "технологій", які виробляються і використовуються людиною для досяг­нення певних цілей. Такі технології додають діяльності людини особли­вої спрямованості, а також цілісності.

Воднораз існує й інша класифікація підходів щодо визначення змісту культури:

1. З позицій символізму (Т. Парсонс, К. Гирц), елементами культури насамперед є символи, що опосередковують людину зі світом (ідеї, віру­вання, ціннісні моделі

2. З позицій функціоналізму (Б. Малиновський, А. Раткліфф-Браун), кожний елемент культури виконує якусь функцію — задовольняє певні людські потреби. Інакше кажучи, усі елементи культури розглядаються з погляду того, яке місце вони займають у цілісній культурній системі. Си-

культури — це характеристика соціальної системи. У "нормально­му" стані соціальні системи самодостатні, врівноважені, гармонічні. Саме з погляду цього "нормального" стану й оцінюється функціональність еле­ментів культури.

3. З позицій адаптивно-діяльнісного підходу (Е. Маркарян), культура являє собою спосіб діяльності, а також систему механізмів небіологічно- го характеру, що стимулюють, програмують і реалізують адаптивну і пе- ретворювальну діяльність людей.

Культура як система понять, цінностей та оцінок значною мірою ви­значає те, як бачить світ людина, яка є її носієм. Для більш предметного уявлення цієї ідеї було введено поняття культурної картини світу, що відрізняється від наукової картини світу. Культурна картина світу, таким чином, містить у собі всю сукупність соціального досвіду, набутого пев­ним народом упродовж всієї історії свого існування. Культурна картина світу може вважатися сьогодні поняттям, що узагальнює всі наукові підходи, які застосовуються при вивченні сутності та змісту категорії "культура".

Виходячи із викладеного можна визначити основні функції культури (тобто сукупність її ролей), які вона відіграє у функціонуванні та розвит­ку сучасного суспільства. Основними серед них є такі:

1) або гуманістична функція культури — полягає у розвитку творчого потенціалу людини в усіх формах її життєдіяльності;

2. гносеологічна, або пізнавальна функція культури — полягає у тому, що культура є основним засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної спільноти, групи й окремої людини;

3. кумулятивна функція культури — спрямована на накопичення і збереження соціального досвіду, отриманого культурою в результаті вза­ємодії індивідів усередині культури і взаємодії з іншими культурами. Іс­нування цієї функції дає змогу визначити культуру як особливий засіб передання соціальної інформації;

4. інформаційна функція культури — полягає у трансляції соціально­го досвіду, що серед іншого забезпечує зв'язок часів — минулого, теперіш­нього і майбутнього;

5. комунікативна функція культури — пов'язана із переданням по­відомлень під час спільної людської діяльності, яка також припускає транс­ляцію соціального досвіду (в тому числі і між поколіннями); це функція соціального спілкування, завдяки якій забезпечується адекватність взаємо­розуміння між людьми;

6) нормативно-регулююча або управлінська функція культури по- лягає у тому, що культура є важливим інструментом соціального управ- ління поведінкою людини у суспільстві. Адже суспільство за

гою культури створює орієнтири для людських дій і систему контролю за цими діями;

7) функція культури — полягає у тому, що вона задає певну систему координат або своєрідну "карту життєвих ціннос-

у яких існує і на які орієнтується людина у процесі суспільної життє­діяльності;

8) інтегруюча функція культури — забезпечує цілісність самої куль- тури, усвідомлення цієї цілісності індивідами, що належить до неї. Ця функція здійснюється за рахунок створення системи значень, цінностей і норм, що є гарантом стабільності функціонування соціальних систем.

Усі перелічені функції дають можливість визначити культуру як меха­нізм ціннісно-нормативної інтеграції соціальних систем.