12.3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних кра­їн. На її території проживають представники понад 130 національностей, всього близько 49 млн. осіб. Серед них 72,6% (37,4 млн.) становлять етніч­ні українці, 22,1% (11,4 млн.) — росіяни; з-поміж 5,3% представників ін­ших національностей (за переписом 1989 р.) — євреї (486 тис), білоруси (440 тис), молдавани (325 тис), болгари (234 тис), поляки (210тис), угор­ці (136 тис), румуни (135 тис.) греки (99 тис), татари (88 тис), вірмени (54 тис), цигани (48 тис), кримські татари (47 тис), німці (44 тис), азер­байджанці (37 тис), гагаузи (32 тис). Близько 7 млн. українців проживає у країнах СНД, а понад 4 млн. — у традиційному зарубіжжі [30, с 128-129].

Характерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку. Так, більшість його самоідентифікується як українці, частина — як росіяни, а дехто усвідомлює себе русинами. Така неоднорідність підсилюється регіональною етнографічною специ­фікою (поліщуки, слобожанці, волиняни, галичани, буковинці, подоляни, гуцули, лемки, бойки та ін.). Звичайно, така диференціація вимагає фор­мування виваженої державної національної політики, врахування та уз­годження соціально-етнічних інтересів різних спільнот. Досягненню та­кої мети сприяє законодавча база, що створюється в незалежній Україні, основи якої закладено в Конституції України, Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національностей України. Приділяючи го­ловну увагу національно-культурному відродженню українського наро­ду, держава гарантує всім етнічним спільнотам і окремим громадянам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Разом з тим в умовах соціально-економічної та політичної нестабіль­ності, кризових явищ у різних сферах суспільного життя процеси кон­солідації народу України, національного відродження проходять досить складно, супроводжуються суперечностями, труднощами, що породжує певні проблеми, в тому числі і соціально-етнічного характеру. До них слід у першу чергу віднести суперечності між принципом рівності усіх націй і народностей та неоднаковими можливостями задоволення потреб; між утвердженням державної мови і конституційною рівністю усіх інших; між загальносуспільним патріотизмом і патріотизмом окре­мих етнічних груп тощо. Дають себе знати і деформації в міжнаціональ­них відносинах колишнього СРСР (унітарність держави, депортація окре­мих народів, ігнорування регіональних умов, штучний, подекуди тери­торіально-етнічний розподіл етносів між союзними та автономними республіками тощо).

Для вирішення цих та інших проблем національного відродження Укра­їни слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенден­цій, що впливають на процес державотворення та консолідації українсь­кої нації. Серед них визначаються наступні тенденції [45, с.73-74]:

Скорочення питомої ваги українців у складі населення (якщо у се­редині 20-х років XX ст. українці становили 80,6% населення, то напри­кінці 80-х — на початку 90-х років — лише 72,7%.

2. Зростання кількості росіян, що проживали і проживають в Україні, з 3 млн. у 20-х роках до млн. наприкінці 80-х років.

3. Звуження сфери вживання української мови (якщо 1959 р. 93,5% вважали рідною українську мову, то через 40 років стало 87,7%, і від­повідно 12,3% українців у 1989 році назвали рідною мовою російську; відсоток останніх за 10 років не зменшився, а зріс на 1,4%).

4. Поділ населення України на три великі лінгвістичні групи: україно­мовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%) та росій­ськомовних росіян Навіть серед тих, хто вважає себе українця­ми, більше третини — російськомовні.

5. Наявність різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зра­зок Співдружності Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше у східних, південних і частково в центральних регіонах, натомість у захід­них регіонах переважає прагнення до існування України як самостійної і незалежної держави.

6. Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах: коли на Сході традиційно підтримують політичні партії лівої орієнтації, то на Заході — радикальних і поміркованих націоналістів і демократів.

Як бачимо, складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що й надає їм особливої гостро­ти у період радикальних перетворень у суспільстві. Отже, важливого пріори­тету в державній політиці України набуває лінія на створення умов для фор­мування в країні єдиної політичної нації, тобто такої соціально-етнічної спільноти, всі представники якої усвідомлювали б себе українцями незалеж­но від своєї етнічної, лінгвістичної, регіональної чи політичної належності.

Орієнтиром у досягненні цієї мети мають бути принципи гармонізації міжнаціональних відносин: право націй на самовизначення; реальна рів­ність прав та обов'язків соціально-етнічних суб'єктів міжнаціональних відносин; визрівання та еволюційний розвиток етнічних процесів; демо­кратична і гнучка національна політика держави та інші.

На соціологію етносу при цьому покладається функція соціологічно­го моніторингу стану і тенденцій соціально-етнічних відносин у країні та її регіонах, виявлення зон соціального напруження на етнічній основі, аналіз громадської думки щодо міжнаціональних відносин і проблем дер­жавотворення. Дослідження цих та інших аспектів соціально-етнічних відносин має стати підґрунтям для вироблення виваженої політичної лінії української держави, а також дієвим засобом зворотного зв'язку в процесі реалізації державної національної політики.

ІПЗгІ Резюме

Соціологія етносу — це спеціальна соціологічна теорія, що походження, сутність і функції різних етносів (плем'я, народність, на­ція, народ) з метою виявлення закономірностей взаємодії та пізнан­ня механізмів інтеграції в систему існуючих соціальних відносин.

2. Об'єктом соціології етносу є люди, що утворюють різноманітні со­ціально-етнічні спільноти, які представлені у різних соціально-етніч­них організаціях та інститутах та виступають дієвими суб'єктами в подіях, явищах і процесах соціально-етнічного характеру.

3. Предметом соціології етносу є сукупність соціально-етнічних

син, що виникають між представниками різних соціально-етнічних груп і спільнот в процесі утворення, життєдіяльності та розвитку.

4. Основні категорії та поняття соціології етносу: етнос, нація, плем'я, народність, народ, соціально-етнічна спільнота, інтереси, цінності, від­носини, процеси, конфлікти, національна свідомість, самовідчуття, ет­нічна ідентифікація, асиміляція тощо. Через сутність і взаємозв'язок цих категорій та понять розкривається власне і зміст етносоціології.

5. Методологічні підходи соціології етносу базуються на розумінні етносу як усталеної сукупності людей, що історично склалася на певній тери­торії, має спільні риси (в тому числі й расові), стійкі особливості куль­тури (включаючи мову) та психологічного складу, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших єдностей (самосвідомість). Етнос має свої закономірності виникнення, розвитку та занепаду (процес етно­генезу). В межах етносу співіснують різні його форми: плем'я, народ­ність, нація, народ, які є етапами розвитку етносу. Розуміння закономір­ностей етногенезу та особливостей прояву в різних соціальних умо­вах — необхідна передумова ефективного управління соціально-етніч­ними процесами, яка закладається у національну політику держави.

Частина III. Спеціальні соціологічні теорії Ю^писок використаної та рекомендованої літератури

1. Арбенина В. П. Методологические проблеми зтносоциологического исследования // Харьков. Социологические чтения-95. Докл. и сообщ. участников. — X., 1995.

2. Арутунян Ю. Н. Зтносоциология: цели, методи и некоторие резуль­тати исследования. — М.: Политиздат, 1984.

3. Берлін І. Націоналізація: знехтована сила //Сучасність. — 1993. — № 3.

4. Бочковський О. 1. Наука про націю та її життя. — Нью-Йорк, 1958.

5. Бромлей Ю.В. Зтнос и зтнография. — М.: Наука, 1973.

6. Бромлей Ю. В. О методологии зтнической проблематики. — М.: Наука, 1986.

7. Бромлей Ю. В. К разработке понятий и терминологических аспектов национальной проблематики //Сов. зтнография. — 1989. — № 6.

8. Брук С. Н. Население мира: Зтнограф. справ. — М., 1985.

9. Вольтер Ф. М. Метафизический трактат//Филос.соч. —М.: Наука, 1988. ІО.Гайнутдинов Р. И. Методологические аспекти проблеми зтнического

сознания. — Л.: ЛГУ, 1990. П.Геллнер 3. Нации и национализм. —М.: Политиздат, 1991.

12. ГумилевЛ. Н. Древняя Русь и Великая степь.— М.: Наука, 1992.

13. ГумилевЛ. Н. География зтноса и историческийпериод.—М.: Наука, 1990.

14. Гумилев Л. Н., Иванов К.И. Зтнические процесси: два подхода к изу-чению //Социологические исслед. — 1992. — № 1.

15. Гумилев Л. Н. Зтногенезис и биосфера Земли. —Л.: Наука, 1989. Іб.ГенингВ. Ф. Зтнические процесси в первобьітности.—Свердловск, 1970.

17. Гольбах П. А Естественная политика или беседиі об истинньгх прин­ципах управления //Соч. в 2-х т. — Т.1. — М.: Наука, 1963.

18. Дашкевич Я. Націогенез — національне відродження — національна свідомість українців на зламі ХУІ-ХУІІ ст. // Україна. Наука і культу­ра. - К., 1993. - Вип. 26-27.

ІЯ.Додонов Р. А. Зтническая ментальность: опит социально-философс-

кого исследования. — Запорожье: Тандем-У, 1998. 20.Жмьір В. Ф. На пути к себе (история становления и развития украинского

национального сознания) //Филос.и социол. мисль. — 1991. — № 1.

21. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). — К.: Либідь, 1993.

22. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персона-лії. — К.: Політвидав України, 1993.

23. Ільницький П. Про єдність і роз'єднання //Сучасність. — 1982. — № 7-8.

24.Княжщькийі. Дух нації. Соціологічно-етнопсихологічна стадія. — Нью-Йорк-Філадельфія-Мюнхен, 1959.

25. Краткий словарь по социологии. — М.: Политиздат, 1989.

26. КовалівП. Теорії виникнення націй і національних мов //Сучасність.

- 1966. -№4.

27.ЛукашевичМ. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні

теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. 28.ЛаметриЖ. О. Человек-машина /Соч. — М.: Наука, 1983. 29.МайбородаО. М. Проблема зумовленості національних рухів у етно-

політичних дослідженнях //Політологічні читання. — —

ЗО.Мигович І. І. Основи соціології. — Ужгород: Патент, 1996. 31. Население мира: Демографический справочник. — М.: Наука, 1989. 32.Наулко В. Український етнос у часі і просторі //Берегиня. — 1992. —

№7.

33. Національні відносини на Україні. Запитання та відповіді. — К., 1991.

34. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття.—К.: Наук, думка, 1996.

35. Скоруньська М. Чи в багатонаціональній державі загибають націона­лісти? //Сучасність. — 1973. — № 2.

Н. М.: Феникс, 1994.

37. Сміт Е. Національна ідентичність. — К., 1994.

38. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. /ПічаВ. М. —К.: Каравела, 2000.

39. Социология: наука об обществе: Учеб. пособ. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.

40. Социологический знциклопедический словарь І Ред.-коорд. Г. В. Оси-

пов. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

41. Статистика населения с основами демографии. — М.: Наука, 1990.

42. Тоболина Т. В. Зтническая проблематика в современной американской науке. Критический обзор основних зтносоциологических концепций.

- М.: Наука, 1985.

43. Толанд Д. Назаренин или иудейское язьіческое и магометанское хрис-тианство /Английские материальї XVIII в.: В 3-х т. — Т. 1. — М., 1967.

44. Фольц У. Зтнический конфликт и вмешательство: некоторьіе между-народнье аспекть //Кентавр. — 1992. — №2.

45. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 1996.

46. Шаповал М. Загальна соціологія. — К.: УЦДК, 1996. 47.ШироковагчИ. Г. Социология (конспект лекций). — М.: Приор, 2001. 48. Знциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Оси-

пова. - М.: ИСПИ РАН, 1995. 49.ЯкубаО. О. Соціологія: Навч. посіб. — X.: Константа, 1996.

Розділ 13. СОЦІОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/ визначати сутність соціології громадської думки як галузі соціологічних знань, її місце в системі соціальних наук; / розкривати генезис та еволюцію розвит­ку соціології громадської думки; / визначати об'єкт і предмет цієї спеціаль­ної соціології;

характеризувати сутність громадської думки як соціального явища; / розкривати сутність об'єктно-суб'єктних відносин у теорії громадської думки; / пояснювати місце і роль основних функ­цій громадської думки в соціальному житті суспільства;

використовувати методику соціологічного аналізу для вивчення стану громадської думки.