14.3. Масова комунікація як соціальна система

Розгляд масової комунікації як соціальної системи відповідає структур­но-функціональній традиції соціологічного аналізу, в рамках якого цей со­ціальний феномен досліджувався відомими американськими соціологами Р. Мертоном, П. Лазерфельдом і Г. Лассвеллом. В організації соціального життя суспільства, яке розуміється як система взаємозалежних систем та підсистем, система масової комунікації сприяє підтриманню більш-менш адекватної картини життя суспільства, соціального оточення людей. У ме­ханізмі "соціального зчеплення" взаємодіють дві основні складові: 1) по­треби суспільства різного рівня — спільноти, групи, індивіда та 2) "відгук" на відповідні вимоги, реалізація потреб прямо чи опосередковано засо­бами масової комунікації [17, с.14—15].

Отже, структурно-функціональне бачення масової комунікації трактує її як підсистему, що самоуправляється та самокоригується, діючи в конкрет­них політичних та інституціональних умовах. Масова комунікація при цьому досліджується насамперед як один із засобів підтримки функціонування суспільства загалом, ніж як джерело, що сприяє соціальним змінам.

Одним із перших, хто представив масову комунікацію як соціальну сис­тему, був Мелвін Де Флюер с.223]. Орієнтуючись на взаємовідносини, що складаються між змістом продукції мас-медіа та смаками аудиторії, він визначив базовою умовою функціонування цієї системи фінансування її персоналу рекламодавцями відповідно до виборів масових груп аудиторії. Соціальна система масової комунікації, за його баченням, складається з найважливіших елементів — рольових підсистем: 1) аудиторії, диферен­ційованої за смаками, освітою, віком та ін.; 2) соціальних організацій, що створюють і розповсюджують зміст масової комунікації та досліджують аудиторію, а також рекламних агентств; 3) спонсорів і рекламодавців.

Крім цього, виділяється підсистема соціального контролю, до якої вхо- дять: сукупність законодавчих різного рівня; агентства з контролю за виконанням нормативних актів; самодіяльні асоціації, що сприяють контролю. Ключовим моментом функціонування системи за Флюером є забезпечення аудиторії розважальним змістом, де необхідним є такий зміст, що задовольнятиме потреби якнайбільшої аудиторії. Цим мотивуються представники аудиторії до виконання ролей відповідно до потреб систе- ми загалом. Таким чином, стає можливою підтримка рівноваги у системі.

Щодо змісту масової комунікації для підтримки функціонування сис­теми необхідно, щоб зміст комунікації відповідав таким умовам:

Матеріали масової комунікації повинні викликати зацікавленість ауди­торії та сприяти переконанню в необхідності купівлі різнобічних товарів.

2. Матеріали мають подаватись у межах традицій, моральних норм і стандартів, що склалися, щоб позбавити виробників від небажаних санк­цій щодо матеріалів з боку регулюючого компоненту системи.

Практика засвідчує, що орієнтація на найбільшу аудиторію частіше означає орієнтацію на масові, невимогливі смаки споживачів. У таких передачах акцент робиться на спрощеному гуморі, банальних мелодра­мах та подіях, а нерідко — на демонстрації насильства та жорстокості. Поряд з цим сучасна система масової комунікації може бути представле­на як взаємодія таких основних елементів.

1. Соціальні інститути масової комунікації (видавці), до яких нале­жать преса, радіо, телебачення та нові сучасні канали масової комунікації, їм притаманні всі специфічні ознаки соціального інституту [21, с 148-150]: сталість організаційних форм, орієнтованість на розв'язання таких важли­вих соціальних проблем, як створення адекватної картини життя суспіль­ства, соціального оточення людей. За своїм культурним статусом масова комунікація виступає відтворювачем та поширювачем культурних зразків повсякденної поведінки, підтверджуючи свою культурну легітимність.

2. Соціальні організації масовокомунікації (комутатор), які охоплю­ють редакції та видавництва центрального, регіонального та місцевого рівнів. Вони об'єднують на організаційно-управлінських засадах групи людей, які пов'язані з виробництвом та розповсюдженням змісту масової комунікації, координуючи та спрямовуючи дії за допомогою певних засобів управління людьми, регулюючи у такий спосіб і сам процес масо­вої комунікації.

3. Соціальні спільноти та групи масової комунікації, які об'єднують споживачів послуг масової комунікації (аудиторію), власників засобів ма­сової комунікації (спонсорів, інвесторів), менеджерів, редакторів, корес­пондентів, технічних працівників засобів масової комунікації. Диферен­ціюючись за місцем і роллю у процесі масової комунікації, ці соціальні спільноти і групи представляють різноманітні потреби у сфері масової комунікації, формуючи тим самим співвідношення попиту та пропозиції на ринку послуг масової комунікації.

Через взаємодію між структурними елементами система масової ко­мунікації реалізує свої основні функції, які можна згрупувати за такими рівнями: 1) рівень соціуму та 2) рівень індивіда [14].

На рівні соціуму здійснюються наступні функції масової комунікації:

1. Інформаційна — інформація про події та умови життя в суспільстві і світі; інформаційне забезпечення інноваційних процесів.

2. Соціального зв язку — коментування та інтерпретація того, що відбу­вається; підтримка існуючих норм і владних відносин; соціалізація; координа­ція різноспрямованої соціальної активності; формування громадської думки.

3. Забезпечення спадкоємності — подання зразків домінуючої куль­тури; забезпечення "пізнавання" субкультур, нових культурних напрямів; підтримки спільності соціальних цінностей.

4. Рекреативна — повернення можливостей для відпочинку та роз- ваг; зниження соціальної напруженості.

5. організація компаній у зв'язку з актуальними цілями в політиці, економіці, соціальній сфері.

На індивідуальному рівні здійснюються такі функції масової комунікації:

1. Інформаційна — споживання інформації про події та умови життя безпосереднього оточення, суспільства, світу загалом; задоволення спі­льних інтересів і цікавості; навчання та самоосвіта; пошук порад, необ­хідної інформації для прийняття рішень.

2. Особистішої ідентифікації—підкріплення індивідуальних цінно­стей; отримання відомостей про моделі поведінки; ідентифікація з цінно­стями інших; досягнення розуміння самого себе.

3. Інтеграції та соціального спілкування — розуміння становища ін­шого, співпереживання; формування основи для діалогу, соціального спіл­кування; допомога в реалізації соціальних ролей; можливість спілкування із сім'єю, друзями, оточуючими.

4. Розваги — емоційна розрядка; заповнення вільного часу; ескапізм, втеча від проблем; отримання естетичної насолоди; сексуальне збудження.

Зазначимо, що випадки невідповідності між функціями суспільного та індивідуального рівнів можуть викликати так звану дисфункцію масо­вої комунікації, що виявляється у викривленні форм прояву функцій: інформаційна функція перетворюється в дезінформацію, функ­ція розваг — у функцію "контролю свідомості" і тому подібне.

У структурно-функціональному підході по суті пропонується універ­сальна методологічна мова описання системи взаємовідносин "масова комунікація — суспільство", що дає змогу представити основні види ак­тивності масової комунікації в контексті інших соціальних процесів та елементів соціальної структури. Водночас масова комунікація розгляда­ється в ракурсі інших дослідницьких традицій: концепції ідеології та ме­тодології аналізу масової комунікації; семіологічного підходу; критичної традиції аналізу і традиції постмодерністської перспективи [17, с.14-62].

ІДсІГ' Резюме

Соціологія масової комунікації — це спеціальна соціологічна теорія, що досліджує масову комунікацію як складне соціальне явище (соціаль­ний феномен), а також закономірності його функціонування у суспільст­ві, тенденції та прояви взаємодії з іншими елементами суспільства. 2. Об'єктом дослідження соціології масової комунікації є соціальний феномен масової комунікації, а предметом — спеціальні соціальні взаємовідносини, що виникають між учасниками масової комунікації та зумовлюються їхнім соціальними статусами і ролями в системі ма­сової комунікації.

3. Роль і місце соціології масової комунікації в суспільстві визначається такими функціями: регулятивною, виховною, власне комунікативною, соціально-організаційною, інформаційною, освітньою, пізнавальною, соціалізаційною, соціального захисту, соціального контролю, соціаль­ної взаємодії, управлінською та прогностичною.

4. До основних категорій та понять соціології масової комунікації належать: масова комунікація, масова інформація, засоби масової комунікації, аудиторія масової комунікації, соціальні інститути та соціальні органі­зації масової комунікації, комунікатор, ефекти масової комунікації.

5. Методи дослідження масової комунікації, диференційовані за етапами: 1) збору і систематизації матеріалу — опитування, експертних оцінок, лабораторних та польових експериментів, спостереження; 2) обробки та інтерпретації результатів — кореляційного, факторного, детерміна-ційного та латентно-структурного аналізу, а також методу імплікацій-них шкал і контент-аналізу; 3) завершального етапу — методи тесту­вання та шкалювання.

6. Виникнення соціології масової комунікації пов'язують з ім'ям М. Вебера та його статтею "До соціології преси" (1910 р.). Подальший розвиток цієї дисципліни характеризується появою теорій, в яких співіснують, набува­ють більшої чи меншої ваги дві головні ідеї: тотального та прямого впли­ву або часткового та опосередкованого впливу мас-медіа на аудиторію.

7. Масова комунікація може розглядатись як соціальна система, основни­ми елементами якої є: соціальні спільноти і групи учасників масової комунікації; соціальні організації та соціальні інститути масової ко­мунікації. Взаємодія елементів дає змогу системі масової комунікації здійснювати свої функції на рівні соціуму та індивідуальному рівні.

|Щ| Список використаної та рекомендованої літератури

1. Гіденс Е. Соціологія.—К.: Основи, 1999.

2. Дейк Т. А. Ван. Язьгк. Познание. Коммуникация. —М.:Прогресе, 1989.

3. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний ас­пект). — К.: Наук, думка, 1993.

4. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посіб. — К.: Київ, ун-т, 2000.

5. Конецкая В. П. Социология коммуникации: Учебник. —М.: Между-нар. ун-т бизнеса и управления, 1997.

1. Коробейников В. С. Редакция и аудитория. — М.: Мьісль, 1983.

6. Костенко Н. В. Соціологія масової комунікації // Соціологія: Корот­кий енцикл. слов. — К., 1998.

7. Костенко Н. В. Ценности и символьї в массовой коммуникации. — К.: думка, 1993.

8. Лалл Д. Мас-медіа, комунікація, культура, глобальний підхід. — К.: КІС,2002.

10.Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

11. Массовая информация и общественноемнениемолодежи. — К.: Наук. думка, 1990.

12. Масова комунікація: Підручник / А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. — К.: Либідь, 1997.

13. Массоваякоммуникация и охрана среди. — Таллин: ^г)стираамат, 1987.

14. Массовая коммуникация в условиях научно-технической революции I Под ред. Б. М. Фирсова. — Л.: Наука, 1981.

15. Методологические и методические проблеми контент-анализа: В 2 т. - М.: Наука, 1973.

Іб.МольА. Социодинамика культури. — М.: Прогресс, 1973. 17.НазаровМ. М. Массовая коммуникация в совремснном мире: методо-

логия анализа и практика исследования. — М.: УРСС, 1999. 18.ПочепцовГ.Т. Теория коммуникации. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001.

19. Социологический словарь ІСост. А. II. Іілсуков, К. В. Шульга.—Минск: Университетское, 1991.

20. Социология средств массовой коммуникации I Под ред. Ю. П. Будан-цева. М.: Наука,

21. Соціологія: Кор. енцикл. словн. /За ред. В. I. Воловича. — К.: УЦДК, 1998.

22. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макєєва. —К.: Укр. енцикл., 1999.

23. Соціологія: Підручник /За ред. В. Г. Городяненка. — К.: Академія, 2002.

24. Средства массовой коммуникации и социальние проблеми: Хрестома-тия: Пер. с англ. / Сост. И. Г. Ясавеев. — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 2000.

25. Терин В. П. Массовая коммуникация: Социокультурньїе аспекти по-литического воздействия. Исследование опьта Запада. — М.: Изд-во Ин-та социологии РАН, 1999.

26. Федотова Н. Л. Социология массовой коммуникации: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2003.

27. ХаррисР. Психология массовьгх коммуникаций. —СПб.: ЕВРОЗНАК, 2001.

28. Знциклопедический социологический словарь IПод общ. ред. Г. В. Оси-пова. - М.: ИСПИ РАН, 1995.

Розділ 15. СОЦІОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ШІГІ В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

розкривати сутність і зміст соціології управ­ління як науки;

визначати предмет та об'єкт соціології управ­ління;

показувати взаємозв'язок соціології управ­ління з іншими спеціальними теоріями;

відтворити етапи становлення та шляхи розвит­ку соціології управління;

характеризувати технологію та механізм здійснен­ня процесу управління соціальними угрупованнями.