8.3. Поняття та особливості соціальних відносин

Ще однією фундаментальною соціологічною категорією, що займає провідне місце в системі категорій соціологічної науки та з якою пов'яза­не розуміння соціальної життєдіяльності людей у сучасному суспільстві, є категорія "соціальні відносини".

Аналіз показує, що категорія "соціальні відносини" ще не набула чіт­кого визначення у соціологічній літературі, у якій це поняття нерідко тожнюють із категорією "суспільні відносини". Однак таке ототожнення на думку марксистських соціологів є правомірним лише в тому випадку, коли соціальні відносини розуміються в широкому контексті, тобто у про­тиставленні природним відносинам.

Зокрема, ЬС. Маркс виокремлював соціальні відносини із системи сус­пільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних і вважаючи специфічним і відносно самостійним видом, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу неоднакового, різного соціаль­ного положення в суспільстві і тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті [28, с.66].

Складність дослідження соціальних відносин полягає у тому, що вони не є статичними, тобто закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, інтегрують пере­тинаються з ними і проявляються через них. Для того, щоб виокремити соціальні відносини у вузькому розумінні із системи суспільних відно­син, необхідно перш за все установити, з приводу чого вони складаються. Відомо, що кожний вид суспільних відносин складається і реалізується між соціальними суб'єктами (індивідами і соціальними групами) з при­воду того або іншого матеріального чи духовного об'єкта. Якщо відносини складаються з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні, юридичних законів або правових норма­тивів — юридичні, моральних вчинків — моральні і т.д.

Таким чином, соціальні відносини у вузькому сенсі складаються з при­воду власне самої соціальної взаємодії, що виникає між індивідами і со­ціальними групами, які обіймають різне положення у суспільстві, чим і визначається нерівний реальний доступ до влади, власності, інших життєво важливих благ. Все це говорить про те, що соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, із фор­мами і способами соціальної діяльності людей, соціальних спільно­стей і груп, а також із соціальними інтересами і потребами.

В принципі взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приво- дить до встановлення соціальних під якими у сучасному вигля- ді розуміються відносно стійкі зв'язки між людьми (внаслідок інституціалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійни- ми носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і ролями у суспільних структурах

З цього приводу відомий польський соціолог Флоріан Знанецький інтерпретує соціальні відносини як визначену стійку систему, лює двох партнерів (будь то індивіди, групи, спільності чи суспільства) і сполучну ланку (предмет, інтерес, установку, цінність), які стають "плат­формою" соціального об'єднання людей. Цей зв'язок може базуватися, наприклад, на обов'язках батьків забезпечити соціалізацію дитини, тоб­то його освіти (навчання і виховання), приучення до виконання визна­ченого роду обов'язків по відношенню до старших, до братів і сестер, до суспільства і т.д. [38,

Інакше кажучи, соціальні відносини — це система унормованих взає­модій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу). За цим поняттям завжди приховується якась ціль (або цілі), що хочуть досягти люди, які об'єдналися. Наприклад, соціальні ін­ститути примусу (суд, в'язниця) створюються в суспільстві для підтрим­ки суспільного порядку, покарання тих, хто не бажає підкорятися мораль­ним і правовим нормам або зазіхає на суспільні цінності (духовні чи ма­теріальні). У такому трактуванні поняття "соціальні відносини " викорис­товується для позначення сталих соціальних систем, обмежених визна­ченими нормами спілкування, усередині яких установлені стійкі обов'яз­ки індивідів, що складають дану соціальну систему (соціальну групу, ін­ститут, суспільство загалом).

Наявність загальної платформи у соціальних відносинах фіксується й у концепції М. Вебера, що визначає соціальні відносини як поведінку декількох людей, співвіднесену за своїм змістом і яка орієнтується на ньо­го. Отже, соціальні відносини припускають, що соціальна поведінка індиві­дів буде носити доступний осмисленому спостереженню і визначенню характер. На це орієнтовано і соціальні інститути. Якщо ми говоримо, що соціальний інститут сім'ї повинний займатися відтворенням населення (як фізичного — народження дітей, так і соціального — виховання), то відповідно ми можемо спостерігати й певний характер поведінки членів сімейної групи, наприклад методи впливу на дітей або планування сім'ї.

Поряд із соціальним аспектом ця обставина має велике методологічне значення при розробці емпіричних показників в програмах соціологіч- них досліджень проблем соціальних інститутів, тому що сприяє конкре- тизації доступних спостереженню соціолога форм поведінки, а значить і соціальній діагностиці типів соціальних відносин. Факт можливості спостереження й оцінки соціальних відносин має значення емпіричного референта (показника) і для індивідів, учасників даних відносин, оскіль- ки дозволяє прогнозувати і свою поведінку, і поведінку Ця обставина вносить визначену упорядкованість в структури різних суспіль- них відносин, дозволяє кожній людині визначати, у яких рамках і який тип поведінки може заохочуватися, чи засуджуватися (каратися) в даному співтоваристві (суспільстві).

Звідси випливає висновок, що соціальна поведінка людини в суспільс­тві в значній мірі носить визначений інституціональний характер, тобто регулюється відповідними соціальними нормами, виконання яких підтри­мується за допомогою санкцій. Саме соціальні норми забезпечують упо­рядкування і регулярність соціальних відносин у суспільстві. Що стосу­ється неформальної поведінки людей, то тут у вигляді соціальних норм виступають традиції і звичаї, що не завжди збігаються з пануючою в сус­пільстві офіційною системою соціально-нормативного регулювання. На­приклад, в умовах соціалізму в республіках Середньої Азії існував калим (викуп) за наречену, що ніяк не вписувалося в офіційну доктрину інсти-туціональних відносин.

Таким чином, охоплює тільки частину

соціальних відносин, хоча і дуже значну і важливу для функціонування суспільства.

Соціальні відносини за своїми видами можуть бути короткочасними і тривалими, в останньому випадку вони ґрунтуються на повторюваності поведінки, що відповідає змісту відносин. Ця обставина може також виступати як основа соціальної діагностики існування визначеного роду соціальних відносин.

Для підтвердження висунутого положення можна використати приклад, наведений М. Вебером. Він пише: "Твердження, що "дружба" чи "держава" існує, означає, таким чином, тільки одне: ми (спостерігачі) припускаємо наявність у сьогоденні чи в минулому можливості, яка полягає в тому, що на підставі визначеного виду установок окремих людей, поведінка здійсню­ється в рамках усередненого передбачуваного змісту... "Держава", наприк­лад, перестає "існувати" у соціологічному змісті, якщо тільки зникає мож­ливість функціонування визначених типів осмислено орієнтованої соціаль­ної дії. Така можливість може бути великою чи мінімальною. Однак тільки в цьому змісті й у тій мірі, у якій вона дійсно (наближено) існувала чи існує, існувало чи існує й дане соціальне відношення" [3, с.267].

Якщо партнери соціальних відносин вкладають у свою поведінку різ- ний зміст, то такі відносини є об'єктивно однобічними з членів цього соціального об'єднання. Але навіть у цьому випадку поведінка співвіднесена зі змістом, тому що кожний партнер припускає (іноді помилково), що визначена установка стосовно нього властива ін- шому суб'єкту, і на дане очікування він власне і орієнтує свою поведінку. Така проблемна ситуація може мати серйозні наслідки як для партнерів, так і для існуючих соціальних відносин. Уявимо собі, що ви орієнтуєтеся на яку-небудь людину як на друга і відповідно плануєте своє поведінку, тоді як ваш партнер вважає вас просто знайомим чи потрібним лише для реалізації своєї власної мети.

Соціальні відносини можуть змінюватися також у зв'язку із зміною цінностей партнерів, установок на характер відносин, або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм взаємодії. Звідси — складність вивчення соціальних відносин усередині соціальних груп, спільнот, а також між суспільствами. Однак, вивчаючи соціальні відноси- ни, не можна орієнтуватися тільки на ту поведінку, норми якої були при- йняті при укладанні союзу. Люди — не технічні системи, а тому стабіль- ність поведінки завжди відносна. Останнє пов'язано із віковими особливостями, із зміною ціннісних орієнтацій, і навіть з конкретною соці- альною ситуацією, у якій вони опинилися. Це значить, що в процесі будь- яких соціальних відносин можуть виникати нові, не характерні типи пове- дінки, що не завжди свідчать про розпад інституціональних зв'язків.

Існує й ще одна специфіка соціальних систем, а значить і соціальних відносин. На відміну від технічних, соціальні системи можуть зберігати свою цілісність, знаходячись у стані глибокого внутрішнього конфлікту (конфлікт­ні соціуми), оскільки розпад може спонукати індивідів до самознищен­ня. Тут вже починають діяти закони біопсихологічного самозбереження.

Однак, якщо соціальні відносини існують тривалий час, то партнери по взаємодії можуть сформулювати максими (поняття усередненого типу пове- дінки), що створює передумову більш ефективного функціонування. Такі максими можуть бути представлені у формі соціальних показників, зафіксованих у соціологічних дослідженнях рольової поведінки людей.

На закінчення відзначимо, що в практичній людській життєдіяльнос­ті, що здійснюється лише за допомогою соціальних дій, взаємодій і відно­син, — сутність усього суспільного життя, його різновидів, меж, границь і можливостей. Тому розглянуті нами найважливіші соціологічні катего­рії: "соціальні дії", "соціальні взаємодії" і "соціальні відносини" дозво­ляють глибше розуміти сенс соціального життя і соціальної діяльності індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому, а також відслідковувати динаміку функціонування і розвитку суспільних систем.

ІПЗгІ Резюме

Соціологічні категорії "соціальна дія", "соціальна взаємодія" і "соціаль­ні відносини" займають не тільки особливе місце в понятійно-категорі­альному апараті соціологічної науки, але й пояснюють динаміку людсь­кого суспільства, його функціонування, зміни і розвиток.

2. На думку німецького соціолога М. Вебера соціальна дія — це будь-яка дія людини, що орієнтована на мотиви інших людей. При цьому вона, щоб називатися соціальною має володіти двома обов'язковими риса- ми: свідомою мотивацією та орієнтацією на інших людей.

3. Кожна соціальна дія має визначену структуру, до сукупності елемен­тів якої входять: діюча особа, соціальна ситуація і умови, які включа­ють у себе ціль дії та нормативні розпорядження.

4. Усе розмаїття соціальних дій Т. Парсонс групує за чотирма рівнями: 1) суб'єкт дії; 2) особистість у виді потреб-установок; 3) соціальна система у формі рольових очікувань; 4) культурна система — у формі нормативних зразків) у систему дії, тобто сукупність різних рівнів соціальної реальності, функціонування якої спрямовано на здійснення таких основних задач, як підтримка ціннісного зразка соціальної систе­ми, інтеграція соціальної системи, досягнення цілісності соціальної системи, адаптація соціальної системи.

5. Під соціальною взаємодією розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонаймен- ше двох осіб чи соціальних груп (спільнот), або індивіда і соціальної групи.

6. Механізм соціальної взаємодії, який відіграє особливу роль у життє­діяльності суспільства включає в себе: а) індивідів, що здійснюють ті або інші дії; б) зміни у зовнішньому середовищі (світі), що викли­кані цими діями; в)вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотною реакцію індивідів, на яких було вчинено певний вплив.

7. В соціології існує безліч теорій соціальної взаємодії, першою із яких є теорія соціального обміну Дж. Хоманса, яка побудована за наступ­ними принципами: 1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися; 2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від яки­хось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови; 3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її одержання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, та вона у меншому ступені готова до взаємодій заради

задоволення.

8. Взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до встановлення соціальних відносин, під якими розуміються відносно стійкі зв'язки між людьми (внаслідок чого вони інституалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійними носіями різ­них видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами (положенням) і соціальними ролями (функціями) у суспіль­них структурах.

9. Соціальні відносини — це специфічний і відносно самостійний вид системи суспільних відносин (економічних, політичних, право­вих, моральних тощо), що відображає діяльність соціальних суб'єк­тів з приводу неоднакового, різного соціального положення в сус­пільстві і тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті.

10. Відомий польський соціолог Флоріан Знанецький інтерпретує соціальні відносини як визначену стійку систему, що охоплює двох партнерів (будь то індивіди, групи, спільноти чи суспільства) і сполучну ланку (предмет, інтерес, установку, цінність), які стають "платформою" со­ціального об'єднання людей. Іншими словами соціальні відносини — це система унормованих взаємодій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу).

Соціальні відносини можуть змінюватися у зв'язку із зміною цінніс­них орієнтацій партнерів, установок на сам характер відносин або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм або правил взаємодії.

Частина II. Суспільство як соціальна система Список використаної та рекомендованої літератури

/. Аверьянов Л. Я. Социология: что она знает и может. — М.: Социолог, 1993.

2. Американская социологическая мисль: Текстьі /Под ред. В. И. Добрень-кова. — М.: Изд-во МГУ, 1994.

3. Вебер М. Избранньїе произведения. — М.: Прогресс, 1990.

4. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учеб. для вузов. — М.: Гардарики, 1998.

5. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.

6. Дюркгейм 3. О разделении общественного труда. Метод социологии. — М.: Наука, 1996.

7. ЗнанецкийФ. Исходньїе данньїе социологии //Американская социоло-гическая мьсль: Тексть. — М.: Изд-во МГУ, 1996.

8. Кравченко А. И. Введение в социологию: Учеб. пособие. — М.: Новая шк, 1995.

9. Кравченко А. И. Социология: Словарь. — М.: Академия, 1995. 10.КравченкоА. И. Социология: Учебник. — М.: Логос, 1999. П.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-ме-

тод. пособие.— К.: МАУП, 1996. УІ.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Социология. Учеб. пособие.— К.:

МАУП, 2002.

13.ЛукашевичМ. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні

теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004 \4.Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социо-

логии знания. — М.: Логос, 1995. \5.Луман Н. Почему необходима "системная теория"? //Проблеми тео-

ретической социологии. — СПб.: Знание, 1994. 16. Маркович Д. Ж. Общая социология: Учебник. —М.: Владос, 1998. 17.МертпонР. Социальная теория и социальная структура. — К.: Абрис, 1996.

Основи Ужгород: Патент, 1996.

ІЯ.МонсонП. Лодка на аллеях парка. Введение в социологию: Пер. со швед. — М.: Весь Мир, 1994.

20. Общая социология: Учеб. пособие /Под общ. ред. А. Г. Зфендиева. — М.: ИНФРА-М, 2000.

21. Основи социологии: Хрестоматия / Авт. кол. под рук. В. И. Астаховой. —X.: Прапор, 1997.

22.Парсонс Т. Система координат действия и общая теория действия: Культура, личность и место социальньгх систем //Американская социо-логическая мьісль: Тексти. — М.: Изд-во МГУ, 1996.

23. Система социологического знания: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щекин. — К.:МАУП, 1998.

24. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. — М.: Феникс, 1994.

25. Современная западная социология: Словарь. —М.: Политиздат, 1990.

26. Сорокин П. А. Система социологии: В 2-х т. — М.: Наука, 1993.

27. Сорокин П. А. Общедоступньгй учебник социологии: Статьи разньїх лет. — М.: Наука, 1994.

2%.Социологический справочник /Под общ. ред. В. И. Воловича. — К.: Политиздат Украинь, 1990.

29. Социологический словарь /Сост. А. Н. Елсуков, К. В. Шульга.— Минск: Университетское, 1991.

30. Социологический знциклопедический словарь /Ред.-коорд. Г. В. Оси-пов. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

31. Социология. Основи общей теории: Учеб. пособие / Под. ред. Г. В. Оси-пова, А. В. Кабьщи. — М.: Аспект-Пресс,

32. Социология: Учебник /Отв. ред. П. Д. Павленюк. — М.: Маркетинг, 2002.

33. Социология: наука об обществе: Учеб. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.

34. Соціологія: короткий енциклопедичний словник /За заг. Ред. В. I. Во­ловича. — К.: УЦДК, 1998.

35. Тадевосян3. В. Социология: Учебное пособие. — М.: Знание, 1999. Зб.ТощенкоЖ. Т. Социология: Общий курс.— М.: Прометей, 1994.

37. Фролов С. С. Социология: Учебник. —М.: Логос, 1998. "Ь%.ХарчееаВ. Г. Основи социологии: Учебник. —М.: Логос, 1997. Ь9.Хоманс Дж. Социальное поведение как обман //Современная зарубе- жная социальная психология: Тексть. Наука, 1984.

40. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій.— Львів: Кальварія, 1996.

41. ШаповалМ. Загальна соціологія.— К.: УЦДК, 1996. 42.ЩепаньскийЯ. Злементарние понятия социологии.— М.: Прогресе,

1969.

43. Знциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Оси-

пова.— М.: ИСПИ РАН, 1995. 44.ЯкубаЕ. А. Социология: Учеб. пособ. — X.: Константа, 1996.

ІД^* В результаті вивчення цього розділу

Ви повинні вміти:

розкривати зміст соціального конфлікту та пе­редумови його виникнення;

У визначати об'єкт і предмет соціологічної тео­рії конфлікту;

У пояснювати причини, що викликають соціаль­ні конфлікти в суспільстві;

охарактеризувати основні типи і види соціальних конфліктів; У пояснювати механізм соціального конфлікту та визначати основні етапи його протікання;

розкривати основні методи розв'язання конфліктів та способи управ­ління ними;

У визначити особливості соціальних конфліктів у сучасній Україні.