9.1. Поняття соціального конфлікту та передумови його виникнення

Виокремлення соціологічної теорії конфлікту обумовлене, насампе­ред, актуалізацією і складністю такого суспільного явища, як соціальний конфлікт. Унаслідок цього проблема соціального конфлікту є однією із найактуальніших проблем сучасної соціології. Вона охоплює широке коло питань, серед яких визначення поняття "соціальний конфлікт", його при­роди як суспільного явища, причин виникнення та можливостей його розв'язання, а також типології, класифікації конфліктів, виявлення ролі у суспільному житті та ін.

З огляду на ці обставини соціологічна теорія конфлікту вивчає зако­номірності і природу виникнення та протікання конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, а також принципи і методи запобігання та розв'язання соціальних конфліктів, технологічні засади управління ними.

Об'єктом соціологічної теорії конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб'єктами (індивідами, соціальними групами, класа­ми, націями, державами тощо), що розглядаються як фактори розвитку соціальних систем. Предметом цієї соціологічної теорії, у свою чергу, є закономірності та процеси виникнення, протікання і розв'язання соці­альних конфліктів, соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі взаємодії та суспільної життєдіяльності.

Перш ніж перейти до безпосереднього викладення основних проблем цієї соціологічної теорії, дамо визначення власне самого поняття "соціа­льний конфлікт". Загалом під конфліктом розуміється зіткнення проти­лежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб сктів соціальної взає­модії (індивідів, соціальних груп, суспільств тощо). Соціальний конфлікт завжди пов'язаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб'єктів. Заго­стрення цих протиріч часто-густо породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.

Аналіз показує, що соціальні протиріччя пронизують усі сфери суспіль­ного життя — економічну, політичну, соціальну, духовну тощо. Загострен­ня тих чи інших соціальних протиріч створює певні "зони кризи". Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає у конфлікт. Соціологи марксистської та й немарксистської орієнтації відзначають, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, який можна перебороти за допомогою раціональних засобів.

Більшість соціологів схильні вважати, що існування сучасного суспі­льства без конфліктів неможливо, оскільки конфлікт є невід'ємною час­тиною життєдіяльності людей, а також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соці­альні відносини більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли з рішучістю часто-густо відкидаються ними без усякого жалю. Під впли­вом конфліктів суспільство може перетворюватися. Чим сильніше соціаль­ний конфлікт, тим помітніше його вплив на протікання соціальних про­цесів і темпи здійснення.

Витоки досліджень проблеми соціального конфлікту беруть свій по- чаток із глибокої давнини. Ще китайські філософи у ст. до н. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежнос- тей. Мислителі Стародавньої Греції створили вчення про протилежності роль у виникненні речей. Велику увагу дослідженню конфліктів при- ділив відомий італійський учений Н. Макіавеллі, який у своїх працях, присвячених римській історії, розглядає конфлікти різного рівня і відзна- чає позитивну роль у суспільному розвитку.

Однак більш грунтовно конфлікт розглянув А. Сміт. У 1776 р. вийшла його праця "Дослідження про природу і причини багатства народів", у якій він писав, що в основі конфлікту лежать розподіл суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Останнє він розглядав як рушійну силу розвитку суспільства. Великий внесок в осмислення соціальних конфліктів зробив і Г. Гегель, який однією з їх причин вважав соціальну поляризацію між "нагромадженням багатства" і "прив'язаним до праці класом" [3, с.441].

Вже на початку XX ст. чимало мислителів виходили з того, що соціаль­ний конфлікт — це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспіль­ства і вагомий стимул його соціального розвитку. Цих поглядів дотримува­лися німецький соціолог М. Вебер, австрійський соціолог Л. Гумплович та інші дослідники. З позицій історичного матеріалізму розглядали соціаль­ний конфлікт К. Маркс і Ф. Енгельс, які вважали, що соціальні конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класо­вій боротьбі. Саме класова боротьба, на погляд, є не тільки немину­чою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістич­ного устрою.

Зазначимо, що в сучасній соціологічній науці існує два основних під­ходи щодо осмислення сутності соціального конфлікту.

Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, при- чини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з'являється як історія боротьби гнобителів і при- гноблених. Критики марксистського підходу відзначають, що проблема конфлікту у теорії марксизму не одержала всебічного тому

що конфлікти розглядалися цією теоретичною доктриною тільки як зіткнен­ня між антагоністичними класами. До того ж у марксистській концепції абсолютизувалися економічні відносини, що вважалися головною причиною конфлікту між класами та іншими соціальними групами.

Представники немарксистськоїтрадиції (Р. Дарендорф, Л. Козер) роз- глядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати. Природно, що в поглядах є змістовні розбіжності, однак

принципово важливо, що соціологи немарксистської орієнтації розгля­дають конфлікт як соціальний процес, який не завжди веде до зміни со­ціальної структури суспільства. Хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв'язаний.

Водночас існують також інші пояснення природи і сутності соціаль­них конфліктів. Так, німецький соціолог Г. Зіммель визначав конфлікт не тільки як одну із форм розбіжностей, але й як соціалізуючу силу, здатну об'єднати протиборчі взаємозалежні сторони. З цього приводу він писав, що "конфлікт очищає повітря".

Однак своє подальше теоретичне обгрунтування проблема соціально­го конфлікту одержала у середині XX ст. При цьому соціологічна теорія конфлікту протистоїть теорії структурно-функціонального аналізу суспіль­ства. Представники структурного функціоналізму дотримуються рівно­важної, безконфліктної моделі розвитку суспільства, суспільство являє собою систему, життєдіяльність і єдність якої забезпе­чується завдяки функціональній взаємодії її структурних елементів, та­ких як держава, політичні партії, промислові об'єднання, профспілки, церква, сім'я тощо. Виходячи з ідеї єдності суспільства як передумови його рівноваги і стабільності функціоналісти називають вирішальним засобом, що забезпечує соціальну "єдність", наявність у членів суспіль­ства єдиних цінностей. Це можуть бути правові установки, моральні нор­ми, релігійні заповіді тощо. Ці цінності складають основу суспільного життя і визначають практичну діяльність як окремих індивідів, так і соці­альних груп і організацій. Це, природно, є однобоким і вузьким підходом до розгляду соціальних явищ, які відбуваються в суспільстві.

Однак у другій половині XX ст. в соціологічній науці сформувався новий напрям, який всебічно і глибоко досліджує проблему соціального конфлікту. Найбільш відомими його представниками є Р. Дарендорф, Л. Козер, Д. Локвуд, К. Боулдінг та інші вчені. Так, німецько-англійський соціолог Ральф Дарендорф створив теорію конфліктноїмоделірозвитку суспільства виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам і внаслідок цього щоразу спричиняє соціальний кон­флікт. Він розглянув причини формування й етапи розвитку соціальних конфліктів, в основі яких насамперед бачив конфлікт інтересів. Будь-яке суспільство, на його думку, спирається на примус.Для членів суспільства характерна нерівність соціальних позицій (наприклад, у розподілі влас­ності і влади), а звідси і розбіжність інтересів і устремлінь, що ви­кликає взаємні непорозуміння й антагонізм. Р. Дарендорф дійшов виснов­ку, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя ство­рюють соціальну напруженість і конфліктні ситуації. Інтереси суб'єктів соціальних дій безпосередньо впливають на формування конфлікту. Тому, щоб зрозуміти природу конфлікту, необхідно насамперед зрозуміти при­роду інтересу і способи його усвідомлення суб'єктами конфлікту. І тут Дарендорф виділяє об'єктивні (латентні) і суб'єктивні (явні) інтереси. Вони виявляються вже на першому етапі прояву конфлікту, коли вимальовуються

"обидві сторони" конфлікту. Ці "сторони" ще не є в буквальному значен­ні соціальною групою, вони ще не консолідувалися в неї. Тому Дарен-дорф називає квазігрупами. Водночас у кожній із цих груп відбувається формування певних загальних інтересів і психологічної спрямованості на їх захист. Усе це характеризує перший етап розвитку конфлікту. Другий етап розвитку конфлікту, за Дарендорфом, складається в усвідомленні латентних (тобто прихованих) глибинних інтересів соціальних суб'єктів і тим самим в організації квазігруп у фактичні соціальні угруповання, тобто в організації груп за інтересами [5, с.142].

Третій етап полягає в безпосередніх зіткненнях тих чи інших "іден­тичних" груп (наприклад, класів, націй, політичних організацій, малих груп тощо). Якщо ж ідентичність відсутня, то конфлікти є неповними, тобто до кінця ще несформованими. Р. Дарендорф стверджує: "Загалом кожен конфлікт досягає своєї остаточної форми лише тоді, коли елемен­ти, які беруть у ньому участь... ідентичні" [5, с 143].

На думку Дарендорфа, в основі соціальних конфліктів часто лежать політичні фактори: боротьба за владу, престиж, авторитет. Конфлікти можуть виникати в кожному соціальному угрупованні, де є пануючі і під­леглі. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ре­сурсів розвитку індивідів, соціальних груп, інших спільностей людей. А звідси і протиріччя інтересів. Нерівність соціальних позицій відбито у самій владі, яка дозволяє одній групі людей розпоряджатися результата­ми діяльності інших. Боротьба за володіння і розпорядження ресурсами, за лідерство, владу і престиж роблять соціальні конфлікти неминучими. Тому конфлікт сприймається не як благо, а як неминучий спосіб розв'я­зання певних протиріч. Р. Дарендорф також стверджує, що конфлікти — це усепронизуючі компоненти суспільного життя, неможливо усунути тільки тому, що ми не бажаємо. На них треба зважати як на реальність. Конфлікти — це джерела інновацій і соціальних змін. Вони не дозволяють суспільству застоюватися, тому що постійно створюють напруження. Згідно з Дарендорфом, придушення конфлікту веде до його загострення. Тому завдання полягає в тому, щоб вміти контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституалізованим, а також розвиватися і розв'язува­тися на основі існуючих у суспільстві правил і процедур.

Американський соціолог Козер у працях "Функції соціальних

конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлік­ту" (1967) обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлік­ту. Під соціальним конфліктом він розуміє "боротьбу за цінності і пре­тензії на певний статус, владу і ресурси, а також боротьбу, у якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку чи усунення супротив­ника" [20, с.39]. Козер також підкреслює, що будь-якому суспільству при­таманні неминуча соціальна нерівність, вічна психологічна незадоволе­ність членів суспільства, що породжують напруженість між індивідами і соціальними групами. Ця напруженість нерідко розв'язується за допомо­гою різного роду конфліктів.

Виходячи зі стану суспільства Л. Козер дає класифікацію соціальних конфліктів. Він зауважує, що в закритому суспільстві конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, розділяти його на ворожі групи, призводити до виникнення революцій. У відкритому ж суспільстві конфліктам даєть­ся вихід, що пом'якшує напруженість. Вони можуть нести у собі позити­вний потенціал, який сприяє розвитку суспільства.

Загальна теорія конфлікту розробляється також і американським соціо­логом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю "Конфлікт і захист: за­гальна теорія" (1963). Він констатує, що у сучасних суспільствах можливе та необхідне регулювання соціальних конфліктів. Так, Ьоулдінг вважає, що конфлікт є невід'ємним атрибутом суспільного жиггя. Уявлення про сут­ність соціальних конфліктів дозволяє суспільству контролювати і керу­вати ними, а також передбачати наслідки. думку Боулдінга, конфлікт — це ситуація, у якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і праг­нуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організовуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.

Загалом, як свідчить аналіз, зарубіжні соціологи далеко просунулися у дослідженні соціальних конфліктів. Що ж стосується досліджень вітчиз­няних учених, то в них насамперед підкреслювалася матеріально-економіч­на і класова природа конфлікту. Це була марксистська концепція, яка зво­дилася здебільшого до аналізу зіткнень між антагоністичними класами та являла собою спрощений підхід до вивчення проблеми. А оскільки вважало­ся, що в соціалістичному суспільстві були відсутні антагоністичні класи, то виходило, що були відсутні і конфлікти. Тому серйозні наукові дослід­ження з цієї проблематики у радянський період майже не проводилися. В останнє десятиліття XX ст. ця тема стала більш предметно висвітлюватися в численних статтях, наукових публікаціях, наприклад, у фахових соціо­логічних журналах. З'являються монографічні дослідження, проводяться круглі столи, присвячені проблемі соціальних конфліктів в умовах пере­хідного періоду.

Загально визнано, що суспільство зберігається як ціле лише завдяки постійному розв'язанню властивих йому внутрішніх конфліктів. Вище вже говорилося про конфлікти, які породжуються неоднаковим станови­щем людей стосовно влади. Інакше кажучи, коли одні індивіди, пере­буваючи при владі, керують, інші змушені підкорятися і виконувати при­йняті ними закони, директиви та розпорядження.

Причиною соціального конфлікту може виявитися також розбіжність інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини вказували, зокрема, Е. Дюркгейм і Т. Парсонс.Те саме можна сказати і про розбіжність індивідуальних та суспільних цінностей. У кожного індивіда і соціальної групи є визначений набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш значущих сторін їхнього соціального життя. Але при задоволенні потреб одних людей виникають перешкоди, створювані іншими людьми. При цьо­му з'являються протилежні ціннісні орієнтації, що й можуть стати причи­ною конфлікту, наприклад різне відношення до власності: одні вважають, що власність повинна бути колективною, інші віддають перевагу приватній власності, треті прагнуть до кооперативної. При наявності певних умов при­хильники різних форм власності можуть вступити у конфлікт між собою.

Важливим джерелом конфліктів є також соціальна нерівність. Фахівці в галузі соціології конфлікту відзначають, що соціальні позиції і характер домагань людей залежать від підходу до розподілу суспільних

цінностей (доходів, знань, інформації, елементів культури тощо). Прагнен­ня до загальної рівності, як показала історія, вже не може розглядатися як загальне благо, тому що призводить до зрівнялівки, а також до згасання для багатьох людей стимулів щодо творчої діяльності та ініціативи.

Заради справедливості зазначимо, що неможливо цілком задовольнити потреби та інтереси всіх бажаючих. Тому нерівність, у тому числі й соціальна, на думку багатьох дослідників, непереборна. Вона існує повсюдно і нерідко має позитивне значення, оскільки сприяє прояву заможності та стимулює життєву енергію людей. А конфлікт, у свою чергу, виникає за такого ступе­ня нерівності, коли він розцінюється однією із соціальних груп як стриму­ючий фактор, що перешкоджає задоволенню потреб та інтересів.