15.3. Технологічні засади соціології управління

Соціологічна теорія управління виявляє певні закономірності, що ви­значають важливі складові компоненти самого процесу управління. мо­жна поділити на дві групи. Перша група — це закономірності функціону­вання і розвитку суб'єкта соціального управління, а друга — суттєві зв'язки

між суб'єктом та об'єктом соціального управління. До проблем першої групи належать взаємовплив особистих інтересів суб'єктів соціального управ­ління; інтереси різних управлінських груп; соціальна відповідальність су­б'єктів управління. До проблем другої групи належать відповідність інте­ресів суб'єкта соціального управління інтересам об'єкта соціального управління; цілісність впливу суб'єкта на об'єкт; рівні розвитку об'єкта та суб'єкта соціального управління; відповідальність носіїв і виразників інтересів об'єкта соціального управління тощо (див. рис.15.2). Відхилення

Суб єкт управління

Зворотній зв'язок

Управляючий пилин

Ціль

Об'єкт управління

_{Т \ Т}

Задані значення

Випадкові збурення

Фактичні значення

управляючих управляючих

параметрів параметрів

Рис. 15.2. Загальна схема процесу управління

Структура об'єкта управління, його соціальна природа визначають побудову суб'єкта управління та структуру управлінських відносин, що виникають при цьому. Суб'єктами управлінських відносин стають усі співучасники управління незалежно від місця в структурі соціаль-

ної керуючої системи. Основними видами управлінських відносин є відно­сини централізму й самостійності, субординації і координації, керівництва і підлеглості, відповідальності, конкурентності, змагальності тощо. Окремі види управлінських відносин органічно пов'язані між собою і лише в сукуп­ності забезпечують функціонування й розвиток соціального управління.

Управлінські відносини — це особливий тип соціальних відносин, які не можна звести до базисних або надбудовних чи техніко-економічних відносин. У них містяться елементи і того, і другого, і третього. Бути за­йнятим у сфері управління ще не означає бути керуючим, бо є суто управ­лінська діяльність, виконавча діяльність і діяльність фахівців технічного та допоміжного управлінського персоналу. В цьому контексті управління може розглядатися як компонент будь-якої діяльності, суто управлінська діяльність або діяльність у сфері управління. Усі три аспекти розгляду управління взаємопов'язані, але нас цікавлять два останніх.

Розглянемо як ілюстрацію деякі процесуальні компоненти управління. У предметній діяльності людини завжди наявне прогнозування як функція соціального управління, як важлива складова частина. Прогнозування майбутніх подій може розглядатись як компонент будь-якої окрема самостійна діяльність з прогнозування і, нарешті, як діяльність у сфері прогнозування. Аналогічно і контроль як функцію управління мож- на розглядати як елемент будь- якої дії, як особливу і ність у контролюючих органах.

Тому із закономірностей соціологічної теорії управління випливає ряд принципів діяльності суб 'єкта соціального управління, тобто вимог (пра- вил) до нього стосовно організації своїх дій. Принципи соціального управ- ління визначають формування потрібних якостей управлінських працівни- ків, характерні риси стилю діяльності, способи оптимальної підго- товки керівних та інших управлінських кадрів, раціональну організацію управлінської праці. З реалізацією принципів утворюються інформаційні зв'язки в системі соціального управління, розкриваються підходи до побу- дови, вибору способів, форм, методів здійснення управлінського впливу.

Соціальне управління як процес має ряд важливих функцій. Насампе- ред виокремлюють соціально-прогнозтичну, соціально-цільову, соціаль- но-планувальну, соціально-організаційну, соціально-мотиваційну та со- ціально-контрольну функції. Оскільки соціальне управління стосується визначення цілей суспільного розвитку, обґрунтування та практичного за- безпечення способів досягнення шляхом організації й коорди- нації спільної діяльності людей, її узгодження за

нормативно-контрольних дій. Управління забезпечує в суспільстві еконо­мічні, політичні, ідеологічні, духовні й соціальні зв'язки між людьми. Тому за конкретним змістом вирізняють соціально-економічну, соціально-по­літичну, соціально-духовну та власне соціальну функції. Вони охоплюють усю сукупність соціальних відносин в суспільній системі.

Суть функцій соціологічноїтеоріїуправління полягає в тому, щоб цілі, шляхи та засоби реалізації не суперечили одне одному, щоб забезпечи­ти ефективне усунення соціальної напруженості, гармонізувати інтереси різних соціальних груп і верств населення. Свого практичного втілення функції соціального управління набувають у соціальному цілепокладан-ні, суть якого полягає у наданні певної спрямованості процесу розвитку суспільства, окремих його сфер.

Професійний розподіл праці людей зумовлює також виділення само­стійних функцій управління, тобто функцій його апарату, які, звичайно, об'єднуються поняттям "управлінська праця". У цій галузі праці не менш динамічно, ніж в інших сферах відбувається процес диференціації, спеціа­лізації, виділення нових форм та видів управлінської діяльності людей.

При цьом у управлінська праця пов'язана з реалізацією певної сукупності функцій управління (прогнозування, планування, організація, мотивація, контроль); діяльністю з підготовки рішень чи оцінки їх наслідків; діяль­ністю з прийняття управлінських рішень.

В управлінському рішенні здійснюються функції, цілі та принципи соціо­логії управління. Воно виступає засобом управлінського впливу, організо­ваної взаємодії суб'єкта та об'єкта соціального управління, яка забезпе­чується за допомогою відповідних методів управління. Можна виділити соціологічні методи вироблення рішень (імітаційні моделі, "мочкова ата­ка", дискусія, ділова гра та ін.), методи організації виконання рішень (ад­міністративні, економічні, соціально-психологічні, або власне мотивація). Усі вони застосовуються залежно від конкретної ситуації. Прийняття і здійс­нення рішень включає вибір мети, способів її досягнення, самого рішення та його виконання. Рішення завжди має часову характеристику, яка склада­ється зі швидкості прийняття рішення, часу від прийняття рішення його виконання, а також часу від початку вивчення ситуації до вироблення остаточного варіанту рішення. Від якості управлінських рішень залежить, врешті-решт, здатність системи соціального управління мобілізувати свої ресурси та можливості заради досягнення визначених цілей.

За критерієм використання можливостей можна дати оцінку і якості соціального управління. Існує кілька можливостей — технічних, еконо­мічних, організаційних, соціальних тощо. Оцінка та ефективне викорис­тання можливостей, зусилля, спрямовані на зростання та розвиток, значною мірою визначають продуктивність будь-якої сфери соціальної людської діяльності. В управлінні особливе місце належить виявленню взаємних впливів при реалізації всіх видів можливостей, а також аналізу обставин, що зумовлюють їх взаємне проникнення. Так говорять про со­ціально-економічні, організаційно-технічні, соціотехнічні та інші види можливостей. Стає очевидним, що найбільш ефективні шляхи зростан­ня, зокрема соціальних можливостей промислового підприємства, є в ін­ших сферах, а саме економічній і

Кожне суспільство (виробництво, організація) на певний час має де­які граничні рівні можливостей, які визначають верхню межу того, що це суспільство (виробництво, організація) може зробити за наявного рівня розвитку, але не робить цього з певних причин. Частково це причини тех­нологічного, інженерно-технічного або організаційного характеру, част­ково — це наслідки дефектів системи соціального управління. Усунення

пов'язане насамперед з поліпшенням якості управління, зростанням можливостей суспільства та його різних сфер.

Таким чином, від якості і повноти використання можливостей зале­жить ефективність досягнення управлінських цілей. З іншого боку, до­сягнення всього розмаїття існуючих цілей є процесом зростання різних видів можливостей. Тому коли ми хочемо оцінити виконання певної функції, слід порівняти фактичні дії з тими, які повинні бути. Якщо роз­глядати, наприклад, функцію прийняття рішень як невід'ємний обов'я­зок керівника, з'являється можливість оцінювати виконання цієї функції за продукцією, тобто за ефективністю самих рішень. Такий підхід дає змогу в кожному конкретному випадку визначити чіткі критерії ті керівних осіб і підрозділів, наявність яких дає можливість оцінювати якість виконання функцій цими особами й підрозділами виходячи з нада­них повноважень.

Соціальне управління як процес має циклічний, відносно замкнутий характер. Цей процес, взятий окремо, починається з постановки цілей, завдань і завершується виконанням цих завдань, досягненням певного результату. Таким чином, відбувається управлінський цикл, що становить каркас соціально-управлінської технології. Потім на основі інформації про результати (досягнення чи недосягнення мети) ставляться нові завдан­ня, висувається нова мета. Один цикл замикається, починається новий.

Іншими словами, будь-яка соціально-управлінська технологія будується на основі управлінського циклу і являє собою своєрідну єдність формалі­зованих та неформалізованих дій. Основним тут є те, як знайти найефек­тивніші шляхи трансформації наукового знання в соціально-управлінсь­кі технології і в програми практичних дій людей, соціальних угруповань. Виходячи з цього стандартизована схема соціально-управлінської техно­логії у загальних рисах може виглядати так, як показано на рис. 15.3.

І процедура. Формування мети Операції: діагноз, прогноз, формулювання кінцевої мети, стратегія дій, визначення конкретних завдань

II процедура. Прийняття рішення Операції: виявлення проблемної ситуації, обґрунтування варіантів дій,

вибір оптимального варіанту, затвердження рішення

III процедура. Організація дії Операції: розподіл завдань між виконавцями, ідеологічне забезпечення діяльності, координація та регулювання процесу виконання, контроль

IV процедура. Аналіз результатів Операції: зіставлення запланованих та досягнутих результатів, визначення

нових проблемних ситуацій, попереднє формулювання нової мети

Рисі5.3. Соціально-управлінська технологія

Зазначимо, що складовими соціального управління як системи є такі підсистеми: інформаційна; проектно-програмна; прогностична; планува­льна; системно-організаційна підсистема опрацювання управлінських рі­шень; підсистема коригування і наступного відтворення управлінського циклу. Цей алгоритм пристосований до будь-якого рівня, виду чи типу соціального управління. Для того щоб управляти (керувати), треба мати інформацію про призначення, функції, стан можливостей соціальної сис­теми. Маючи таку інформацію, керівна підсистема проектує, прогнозує, програмує, чітко планує функціонування на конкретний проміжок часу з урахуванням реальних умов і можливостей. Щоб соціальна система функціонувала в заданій програмі, її ланкам має постійно подаватися команда (управлінські сигнали: рішення, накази, розпорядження). Щоб під час виконання команд запобігти різним відхиленням, потрібен по­стійний контроль за виконанням. В управлінському значенні контроль — це професійна послуга, яку керівник повинен надавати своїм підлег­лим. Це порівняння того, що є, з тим, що має бути. Такий контроль є формою управлінської відповідальності, засобом запобігання втратам. Контроль і аналіз функціонування соціальної системи уможливлюють оперативно коригувати її діяльність, нагромаджувати інформацію для нового проектування, програмування, прогнозування тощо.

Ефективність функціонування суспільних систем значною мірою ви­значається наявністю надійного соціального прогнозу, тобто визначення можливих станів об'єкта соціального управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і тепер. Такий прогноз характеризує найбільш імовірний стан соціального об'єкта у разі збереження існуючих тенденцій. Він може бути оперативним, коротко- та довготерміновим. У соціальному прогнозуванні використовуються переважно три методи: екс­пертиза, екстраполяція, моделювання. Слід наголосити на комплексному значенні надійних, вірогідних соціальних прогнозів. Ці прогнози є осно­вою прийняття управлінських рішень в усіх сферах суспільного життя.

Для розуміння сутності, можливостей і перспектив соціального управ­ління як сфери людської діяльності вкрай важливим (поряд з розглядом його суспільних функцій) є дослідження його "внутрішніх" закономірнос­тей, що породжуються діяльністю людини як суб'єкта соціального управ­ління. Виконавець, що виступає в ролі об'єкта соціального управління, зали­шається суб'єктом здійснюваної ним діяльності. Так само, як інші соціальні інститути, управління має свої "зведення" законів, норм, правил, профе­сійних "таємниць", традицій, забобонів тощо. Так само, як і в інших соціаль­них інститутах, в управлінні виникає чимало конфліктів між реальною та нормативною організаційною поведінкою. Реальна соціальна діяльність людей завжди тією чи іншою мірою наближається до нормативного фор­малізованого типу, але ніколи з ним не збігається. Тому будь-яка реальна соціальна діяльність, в тому числі й управлінська, повинна розглядатись як органічна єдність формалізованих і неформалізованих компонентів.

Соціологічний аналіз сфери управління дає можливість виявити гли­бинні механізми управлінських і самоврядних процесів як суспільних явищ, виявити і обгрунтувати ефективність демократичних принципів і відносин між органами влади, управління та населенням країни, забезпе­чити використання соціальних резервів, соціального потенціалу, соціаль­них технологій, інноваційних засобів організації соціального управлін­ня. Володіння концептуальним та методичним апаратом соціологічної теорії управління стає сьогодні необхідним інструментом ефективної професійної діяльності фахівців — державних службовців, управлінців, керівників підприємств і установ, організаторів виробництва, а також менеджерів різних ієрархічних рівнів нових господарських, підприєм­ницьких та комерційних структур.

ЬШ³ Резюме

Соціологія управління — це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини і процеси, які відбуваються в суспільстві (та його підсистемах) з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

2. Зміст соціології управління становлять дослідження соціальних ос­нов управління, його функцій, принципів і законів, особливостей управ­лінської діяльності і управлінських відносин, закономірностей роз­витку й ефективності, об'єктивних і суб'єктивних умов і факторів використання щодо різних рівнів соціальної організації суспільства.

3. Об'єктом соціології управління виступають різноманітні соціальні системи (групи, угруповання, організації, об'єднання, спільноти тощо) та підсистеми, що виникають і створюються в суспільстві для до­сягнення відповідної мети й вирішення визначених завдань.

4. Предметом соціології управління є управлінські відносини, процеси управління і властивості суб'єктів соціального управління незалежно від рівнів управлінської ієрархії, а також закономірності, особливості, умови, форми, функції та методи управлінської діяльності.

5. За своєю проблематикою соціологія управління тісно переплітається з такими розділами соціологічної науки, як соціологія організацій, соціологія праці, соціологія права, соціологія конфлікту, соціологія ко- мунікацій, соціологія моралі, соціологія економіки,

ки, соціальне планування, прогнозування, проектування тощо, які та­кож розглядають проблеми управлінської діяльності. На теоретико-прикладному рівні розвиток соціології управління неможливий без урахування досліджень у цих сферах соціологічного знання, оскільки вони доповнюють її своїми результатами, позитивно впливаючи на ефективність соціального управління загалом.

6. Управління як соціальне явище з'явилося в давні часи (задовго до появи капіталізму) і було пов'язане з удосконаленням координації колектив­ної праці людей в різноманітних сферах життєдіяльності. Але як наука зі своїми школами, теоріями і напрямками управління виникло лише на початку XX ст. У своєму розвитку теорія соціального управління про­йшла кілька етапів, головними з яких вважаються класичний, або раціо­налістичний, період (школа наукового менеджменту Ф. Тейлора; адмі­ністративна школа управління А. Файоля; теорія "ідеальної бюрокра­тії" М. Вебера); соціально-психологічний, або гуманістичний, період (школа людських відносин Е. Мейо; теорія "X" і "V" Д. Мак-Грегора; теорія стилів керівництва К. Левіна; теорія потреб А. Маслоу та ін.); системний, або синтетичний період (емпірична школа управління П. Друкера; школа соціальних систем Ч. Барнарда); нова школа управ­ління, або школа кількісних методів Г. Саймона та ін.; теорія організа­ційної культури, а також численні сучасні системні та ситуаційні кон­цепції соціального управління. Подальший розвиток соціології управ­ління базується на концепціях системного та ситуаційного підходів, в основі яких лежать ідеї демократизації і децентралізації управління, залучення більшої кількості людей до прийняття управлінських рішень, використання різноманітних моделей мотивації діяльності тощо.

7. Соціологія управління виявляє певні закономірності, що визначають важливі складові самого процесу управління як системи взаємодій керівної та керованої підсистем. Ці підсистеми тісно пов'язані з таки­ми основними підсистемами, як інформаційна, проектно-програмно-прогнозувальна і планувальна, системно-організаційна, розробки управлінських рішень, контролю та аналізу, мотивації, коригування та подальшого відтворення управлінського циклу.

8. Механізм здійснення процесу соціального управління з метою впоряд­кування тієї чи іншої соціальної системи такий:

а) щоб управляти будь-якою соціальною системою, потрібно мати інфор- мацію про її сутність, призначення, функції, стан, можливості тощо;

б) маючи таку інформацію, керівна підсистема проектує, прогнозує, програмує та чітко планує оптимальне функціонування соціального об'єкта на відповідний період часу виходячи з реальних умов і мож- ливостей;

в) щоб соціальна система функціонувала відповідно до розробленої про- грами (плану), її підсистеми та ланки повинні систематично або пе- ріодично отримувати певну серію "команд" (управлінських впливів і рішень);

г) оскільки виконання рішень може мати різні відхилення, потрібен стійний контроль за виконанням;

д) контроль та аналіз функціонування соціальної системи дає можливість оперативно коригувати її діяльність, а також нагромаджувати інфор- мацію щодо розробки нового проекту, плану, програми тощо.

|Щ] Список використаної та рекомендованої літератури

1. АтаманчукГ. В. Управление—социальная ценность и зффективность. —М.: Академия, 1995.

2. Бабосов Е. М. Социология управления. — Минск: ТетраСистемс, 2001.

3. БахракД. Н. Основньїе понятия теории социального управления: Учеб. пособие. — Пермь, 1978.

4. Белоусов Р. А. Основньїе зтапьі развития теории и практики управле-ния. — М.: Политиздат, 1981.

5. Витка Н. А. Организация управления и индустриальное развитие: Очерки по социол. труда и упр. — М., 1924.

6. Гаєвський Б. А., Решало В. А., Туленков М. В. Політичне управління: Навч. посібник. — К.: УАДУ, 1999.

7. Граждан В. Д. Деятельность и управление (социологический анализ). — М.: Политиздат, 1989.

8. Киллен К. Вопросьі управления. — М.: Прогресс, 1981.

9. Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент: Учеб. посо­бие. — М.: Изд-во МГУ, 1995.

10. Кравченко А. И. Социология менеджмента. — М.: Изд-во МГУ, 1999.

11. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

12. МарковМ. Технология и зффективность социального управления: Пер. с болг. — М.: Прогресс, 1982.

ІЗ.МильнерБ. 3. Теория организаций. —М.: ИНФРА-М, 1998.

14. Основи научного управления социально-жономическими процессами:

Учебник / Под ред. Р. А. Белоусова, А. 3. Селезнева. — М: Наука, 1984. 15.Панасюк АЮ. Управленческое общение. — М.: Наука, 1990. 16. ПригожинА. И. Социологические аспекти управления. —М.: Наука,

1974.

П.РадугивА. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социол. орг. и упр. — Воронеж,

18. СергейчукА. В. Социология управления. — СПб.: Бизнес-пресса, 2002.

19. Система социологического знания: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щекин.

- 3-є изд. - К.: МАУП, 1998.

20. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Теория социального управления: Учеб. пособие. — М., 1990.

21. Словарь прикладной социологии I Сост. К. В. Шульга. — Минск, 1984.

22. Словарь-справочник менеджера ІПодред. М. Г. Лапустьі. —М.: ИНФРА-М, 1996.

23. Социальний менеджмент: Учеб. пособие / Под ред. В. Н. Иванова. — М.:Вьісш. шк, 2001.

24. Социальний менеджмент: Учебник / Под ред. Д. В. Валового. — М.: Бизнес-школа "Интел-Синтез", 2000.

25. Социальное управление: Слов. / Под ред. В. И. Добренькова, И. М. Сле-пенкова. — М.: Изд-во МГУ, 1994.

26. Социальние технологии: Толковьй слов. / Отв. ред. В. Н. Иванов. — М.; Белгород: Луг, 1995.

27. Социология организаций: Слов.-справ. / Авт.-сост. В. В. Щербина. — М.: Союз, 1996.

28. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. /За ред. В. Є. Пилипенка.

— К.: Каравела, 2003.

29. Туленков Н. В. Введение в теорию и практику менеджмента: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1998.

30. Туленков Н. В. Социальная зффективность управления // Персонал. — 1998. —№2,3.

31. УдальцоваМ. В. Социология управления: Учеб. пособие. —М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЗиУ, 1998.

32.ШепельВ. М. Настольная книга бизнесмена и менеджера. — М.: Зко-номика, 1992.

33. Щекин Г. В. Теория социального управления: Моногр. — К.: МАУП, 1996.

34. Щербина В. В. Социальньїе теории организации: Словарь. —М.: ИНФРА-

М, 2002.

ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Галузеві соціологічні теорії формуються на стику соціології з інши­ми науками — економікою, політологією, етнографією, наукознавством тощо. Галузеві соціологічні теорії вивчають як форми вияву, так і меха­нізми дії соціологічних законів та закономірностей в різноманітних сфе­рах суспільного життя. їх об'єктом, на відміну від загальних теорій, є не суспільство загалом, а окремі його "частини": економіка, політика, право, освіта, виховання тощо. Вони, як правило, опосередковують зв'я­зок соціології з іншими науками. Тому термін "соціологія" в назві цих теорій (наприклад, соціологія політики) відображає особливий підхід до відповідних сфер життя суспільства, зумовлений предметом і мето­дом

Будь-яка галузева соціологічна теорія використовує концептуальний апарат спеціальних соціологічних теорій і може описувати свій об'єкт як соціальну групу, соціальну діяльність чи соціальний інститут. Наприклад, сферу освіти можна вивчати як сукупність різноманітних видів діяльності, як сукупність різних соціальних груп людей або як сукупність різних соціальних інститутів, що організують освітньої діяльності. Такий однобічний опис об'єкта під кутом зору га­лузевих теорій цілком умовний, оскільки передбачає певну абстракцію, що є не тільки припустимим, а й необхідним явищем у науковій ності і являє собою один із чинників наукового дослідження та запору­ку різнобічного опису об'єкта, що вивчається, як єдиного цілого.

Таким чином, розподіл теорій на загальні та галузеві дає можливість побачити різницю між ними або за об'єктом ("суспільство загалом і його окремі частини"), або за типом теорій — загальні виступають основою щодо формування соціологічної парадигми, а галузеві утворюють ме­жовий пояс на стику соціології з іншими науками.

Крім того, до понять загальної соціології переважно відносять хара­ктеристики фундаментальної та теоретичної соціології, хоча галузеві соціології, безумовно, теж не виключають наукової орієнтації й теоре­тичного рівня, але вони, як правило, більше зорієнтовані на емпірич­ний і прикладний характер. Розглянемо основні галузеві соціологічні теорії більш докладно.

Розділ 16. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/визначати соціологію політики як галузеву соціологічну теорію, описувати її об'єкт та предмет;

/ характеризувати структуру та функції соціо­логії політики;

У аналізувати місце і роль соціології політики в системі соціологічного знання; /розкривати зміст основних наукових кате- горій та понять соціології політики; /описувати сутність політики та визначати основні проблеми, що досліджує сучасна соціологія політики; / виокремлювати соціологічні методи політики спе-

цифіку з точки зору соціологічної науки.