21.2. Виникнення і розвиток соціології релігії

Своїм виникненням соціологія релігії багато в чому зобов'язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха Про- світництва й антифеодальних буржуазних революцій. Це був час най- глибшої кризи феодально-релігійної свідомості і піднесення буржу- азно-демократичної ідеології, що вступили в люту боротьбу. з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та ролі у житті суспільства.

Одним з перших мислителів нового часу, який можливість

розгляду релігії з позицій наукового мислення, був І. Кант (1724-1804). Заслуга І. Канта полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі — питання теоретичного розуму — від питання практич- ного розуму: що ми повинні робити? Він спробував показати, що практич- ний розум, який розкриває, у чому полягає наш обов'язок, ширше розуму теоретичного і не залежить від нього. За І. Кантом, теоретично недовідні ідеї Бога і безсмертя душі мають практичну значущість, оскільки люди- на, хоча і є носієм загального розуму, одночасно є земною обмеженою істотою, яка потребує підтримки свого вибору на користь моральної по- ведінки. І. Кант сміливо поміняв місцями божественне і людське: ми не тому моральні, що віримо в Бога, а тому віримо в Бога, що моральні. Хоч ідея Бога практично реальна, це тільки ідея. Тому безглуздо говорити про обов'язки людини перед Богом, так само як і про релігійні принципи по- будови держави. На думку І. Канта, держава повинна забезпечувати суміс- ність вільного прояву сваволі одного з волею Це лише у правовій державі, де діє принцип поділу влади.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О. Конт (1798-1857). Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, мета- фізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою "чистого досвіду", тобто дослідження явищ без філософії і будь-якого оцінного знання. О. Конт ще не створює соціологію як наукову дисципліну, але

він підготовляє для її виникнення переважно завдяки тому, що

сприяє утвердженню такого підходу до релігії, який бачить у ній необхід- ний компонент суспільства — у його минулій історії та сучасному стані, що дає людям почуття ідентичності, і не тільки необхідний у індивідуальному існуванні, а й такий, що забезпечує єдність у со-

ціальному

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогре­су була центральною в соціології Г. Спенсера (1820—1903). У своїй праці "Основні начала" Г. Спенсер стверджував: базою для примирення науки і релігії повинне послужити те, що "форми буття... абсолютно непізнавані в їх сутності..." Він говорив, що сам розвиток науки зіштовхує вчених з нерозв'язаними таємницями і тим самим підводить до релігії. Таємниця, заявляв він, є "останнім кроком науки і першим кроком релігії". Наука, на його думку, пізнає тільки чуттєво сприймані явища і зупиняється на порозі сутності. Рух і Сила — тільки символи невідомих

реальностей" [29, с.373].

Пояснюючи роль релігії у "статиці" і "динаміці" суспільства, Г. Спен-сер виділяє істотні соціальні функції релігії. На його думку, релігія: 1) підсилює сімейні зв'язки, інтегрує родину як соціальну групу за гою інституту похорону і культового шанування предків; 2) є основою управління поведінкою людей, легітимізуючи його традиційні форми; 3) обґрунтовує і підсилює національну єдність, що спочатку повинна мис-литися як релігійна єдність; 4) виправдовує інститут власності, оскільки табулізація священних предметів і місць переноситься за аналогією на приватне володіння. Г. Спенсер бачить у релігії принцип соціальної без­перервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства.

Ці ідеї свого часу розвинув передусім Е. Дюркгейм (1858-1917). Його по праву можна вважати одним з основоположників соціології релігії. Його основна праця в цій області "Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії" побачила світ у р.

На думку Е. Дюркгейма, соціологія повинна вивчати релігію як "соці­альний факт". Для визначення релігійного феномена він першорядного значення надає поділу всіх речей на "священні" і "світські". Відповідно до цього релігія визначається ним як пов'язана система вірувань і звича­їв, що належать до священних речей, тобто речей відділених, заборон­них, це система таких вірувань і звичаїв, що поєднують в одну моральну громаду, ... що називається церквою, усіх тих, хто визнає ці вірування і звичаї [35, с.44]. Е. Дюркгейм вважав релігію соціальним феноменом. Загальні вірування, ціннісні і практичні життєві орієнтації він розглядав як основу суспільного організму, що дає йому змогу функціонувати у ви­гляді певної цілісності. Саме тому Е. Дюркгейм думав, що призначення релігії такою же мірою, як і моралі, права, полягає в тому, щоб забезпечи­ти деяку соціальну рівновагу, яка постійно порушується різними суспіль­ними імпульсами і зрушеннями. Якщо релігія не може забезпечити тако­го балансу, вона, на думку Е. Дюркгейма, негайно заміщається іншими релігійними утвореннями.

Е. Дюркгейм виокремлював дві основні функції релігії: консолідуючу, тобто таку, що підтримує соціальну згуртованість; стимулюючу, оскільки вона породжує ідеали, що забезпечують соціальну динаміку.

Розділ 21 ■ Соціологія релігії 39"7

На становлення соціології релігії істотно вплинула матеріалістична тен- денція у філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філо- соф Л. Фейербах (1804—1872). У своїх фундаментальних працях "Сутність християнства", "Походження він намагався показати, що людина —

це початок, середина і кінець усякої релігії. Сутністю релігії є людське серце, від розуму воно відрізняється тим, що прагне вірити і любити. — це досконала і могутня людина. Релігія — усього лише сон людського духу. Л. Фейербах знаходить "корінь релігії" насамперед у почутті залежності від природи. Поступово людина стає істотою політичною, і основним об'єк­том почуття залежності виявляються вже не природні, а суспільні сили.

Ідеї Л. Фейербаха знайшли продовження та розвиток у діалектичному матеріалізмі К. Маркса (1818-1883) і Ф. Енгельса (1820-1895). Розглядаючи сутність релігійної свідомості, вони вважали, що ця свідомість є ілюзорним подвоєнням світу, тобто визнанням поряд з реальним, природним і соціаль- ним буттям іншого, потойбічного світу, у якому, згідно з усіма релігіями, знаходять чи знайдуть своє ідеальне вирішення всі протиріччя земного буття, що непокоять людський дух. Інший світ релігії — це, на дум- ку К. Маркса, земна основа, що "відокремлює себе від самої себе і перено- сить себе в хмари, як деяке самостійне царство... " [16, с.265]. Ф. Енгельс відзначав, що релігія є фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, що протиставлені у повсякденному житті, причо-

му таким відображенням, у якому земні сили набувають форму неземних.

К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали основні принципи соціально-філо- софського аналізу релігії. Одна з відмітних рис концепції релігії по- лягає в тому, що релігія як соціальне явище має історичну природу. К. Маркс розглядав релігію як соціальний феномен: релігія входить в систему суспіль- них відносин, породжується ними (насамперед економічними, що висту- пають як базис, який визначає цілу сукупність похідних, "надбудовних" утворень, таких як політика, право, мистецтво, мораль, філософія і релі- гія). Розуміння релігії як соціального феномена означало також, що релігія розглядалася як важливий соціальний фактор, що виконує в житті суспіль- ства цілком реальні функції і задовольняє певні інтереси і потреби. Цей фактор зовнішнім і примусовим чином впливає на людей, як будь-який ін- ший соціальний інститут. Тим самим К. Маркс сприяв розвитку функціо- нального підходу до вивчення релігії.

Центральну роль у вченні К. Маркса відігравала теза про компенсатор­ну функцію релігії. Релігія — це "серце безсердечного світу": страждання в цьому світі не даремні, вони будуть винагороджені в майбутньому жит­ті, праведники знайдуть "Царство Боже".

Багато в чому був не згоден з К. Марксом німецький учений М. Вебер (1864-1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. М. Ве­бер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить релігія. Цей вчений найбільше, ніж будь-хто інший із соціологів, показав значення великих релігійних ру­хів як для диференціації основних типів суспільства, так і для створення (через інституціоналізацію цінностей, що беруть у них початок як важли­вий стимул до певних видів змін, у тому числі в економіці). М. Вебер пока­зав, наскільки духовні цінності можуть бути могутньою силою, що впли­ває на соціальні зміни. Він описав, як віра спонукувала кальвіністів до життя, сповненого праці й ощадливості; обидві ці якості сприяли розвитку сучас­ного капіталізму. Стаття "Протестантська етика і дух капіталізму", у якій М. Вебер уперше припустив цей взаємозв'язок, була лише першою його працею про релігію. Надалі він здійснив великі порівняльні дослідження конфуціанства, даосизму, індуїзму, буддизму, іудаїзму. У них М. Вебер ви­являв взаємозв'язки соціальної організації та релігійних цінностей.

В. Гараджа, оцінюючи загалом праці Е. і М. Вебера, під-

креслює, що вони виявилися у повному розумінні слова в

області соціології релігії [3, с.28-29]. Наступний розвиток ішов по шляху намічених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність суспільст­ва (тема Е. Дюркгейма); релігія і соціальна зміна (тема М. Вебера). Істот­ним доповненням до цих двох підходів були праці Б. Малиновського у яких одержав розвиток функціональний аналіз релігії і магії, що допомагають людині виходить, здавалося б, з безнадійних ситуацій. Тема Б. Малиновського — релігія і подолання криз [36].

У сучасній західній соціології виокремлені два основних напрями дослід­ження проблем релігії: функціональна теорія релігії і теорія конфліктів.

Функціоналісти прагнуть з'ясувати, яким соціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, яким способом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому й іншому.

Представник функціоналістів Б. Малиновський досліджував функції ре­лігії, порівнюючи з чаклунством. Він дійшов висновку, що люди викорис­товують чаклунство (тобто намагаються управляти надприродними силами), коли не можуть цілком підкорити собі обставини, від них незалежні; вони сподіваються, що чаклунство допомагатимемо уникати нещасливих ви­падків і передбачати майбутнє. Як думав Б. Малиновський, релігія виникає з нашої здатності любити і піклуватися про інших, з усвідомлення неминучості смерті. У багатьох релігіях передбачається деяке загробне життя чи без- смертя відродження. Християни попадають у рай чи пекло; буддисти пере- втілюються. Ритуали, пов'язані з цими віруваннями (наприклад, "поминаль- не сидіння" у євреїв чи ірландські поминки перед похованням померлого), слугують втішанням для живих, зменшують страх перед смертю.

Значення релігії полягає в тому, що вона не тільки дає розраду перед обличчям смерті, а й вносить певний сенс в інші аспекти Вона допомагає знайти відповідь на питання: "Чому це відбулося саме зі мною?", якось послаблює ситуації, що могли б здаватися несправедливими.

Позицій функціоналізму в дослідженні релігії дотримувався також 3. Фрейд Релігія, на його думку, захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходить захист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його в люблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають свої корені у психіці людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Він вважав, що релігій­ні поняття — це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті, якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, які суперечать матеріальній природі.

Типовим для представників функціональної школи (до неї належали також Т. Діа, Л. Шнайдер, Дж. Йінгер) було ідеалістичне зведення соціаль- ної структури суспільства до взаємодії людей у межах певних інстинктів, що регулюють поведінку людей за допомогою встановлених норм пове- дінки. Релігія, на думку, створює систему вірувань, норм і ціннос- тей, що об'єднують членів суспільства, забезпечують його цілісність і єдність. Як і Е. функціоналісти вважають релігію найважли-

вішим фактором, що інтегрує суспільство.

Одна з головних ідей прихильників теорії конфліктів полягає в тому, що релігія зміцнює становище панівних груп суспільства, що пригнічу­ють менш впливові групи. Це здійснюється за допомогою вірувань, що пропонують нижчим класам надію на краще життя в іншому світі. У та­кий спосіб відволікається увага від проблем цього світу.

Найпослідовнішими прихильниками теорії конфліктів є дослідники-матеріалісти, які вважають релігію знаряддям класового панування. На думку, релігія носить ілюзорний, міфічний характер, маскує не тільки страх і тривоги, а й несправедливість експлуатації при класовій системі. Матеріалісти вважають, що клас капіталістів підтримує міф про поряту­нок душі, вселяючи повагу до сильних світу цього і смиренність, щоб відвернути увагу робітників від боротьби проти економічної та ної системи, яка спричинює страждання.

З кінця 60-х років XX ст. до двох розглянутих теорій додався фено­менологічний напрям у соціології релігії, що незабаром став провідним [21, с.294].

Серед представників цього напряму виділяють насамперед американ­ського соціолога П. Бергера і західнонімецького вченого Н. Лукмана. Намагаючись обпертися на деякі філософські положення Е. Гуссерля, вони розглядають суспільство і соціальні інститути як продукти інтерсуб'єк-свідомості людей. Ними постулюють плюралізм "соціальних реа­льностей", причому основою оголошується "реальність повсякденного життя", над якою надбудовуються системи "символічних універсумів" у вигляді науки, мистецтва, релігії, філософії. Крім того, широко викорис­товується принцип "інтенціональності" свідомості, тобто спрямовано­сті на певний предмет, що дає змогу відійти від питання про реальність чи ілюзорність предмета релігійної віри.

У західній соціології релігії виокремлюється також емпіричний на­прям (Г. Ле Бра, Д. Фітчер та ін.) [22, с.43 3^135], у рамках якого ведуться численні емпіричні дослідження релігійності населення. У сучасній захід­ній соціології чільне місце посідають також дослідження представників релігійних організацій (І. Вах, Г. Меншингтаін.). Західна соціологія, ґрун­туючись на ідеалістичній і антидіалектичній світоглядній установках, не завжди ґрунтується на позиціях наукового пояснення релігії.

Розвиток вітчизняної соціології релігії пов'язаний з виокремленням її в окрему спеціальну соціологічну теорію. Зазначимо, що цей розвиток тривалий час стримувався домінуванням у суспільних науках атеїстич­них поглядів на релігію, запереченням її з класових позицій. Водночас ще у 20-30-х роках XX ст. почали активізуватися дослідження із соціоло­гії релігії у зв'язку з розвитком конкретних досліджень релігійних і анти­релігійних установок різних соціальних груп населення.

Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релі­гії велися в 60-х роках XX ст. (Р. Балтанов, А. Клибанов, А. Лебедев та ін.). В цей період були опубліковані перші праці, присвячені теоретич­ним проблемам соціології релігії (Ю. Левада, М. Ленсу, Є. Прокошина, А. Сухов, Д. Угринович, I. Яблоков та ін.). Значно розширилася пробле­матика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процеси секуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання та ін.

Розділ 21.Соціологія релігії АОІ