10.3. Шляхи взаємодії' особистості з суспільством

Дослідження основних механізмів взаємодії особистості і суспільства — одне з найскладніших завдань соціологічної науки. Основною проблемою, навколо якої розгортаються дискусії з часів виникнення соціології, є проб­лема історичного протистояння особистості і суспільства. У ході протисто­яння визначилися дві групи механізмів, протилежних за змістом і водночас близьких за взаємозалежністю і взаємопотребою. Що ж це за механізми?

До першоїгрупи варто віднести механізми соціалізації особистості (со­ціальна адаптація, індивідуалізація, соціальний контроль). Другу групу утворюють механізми саморозвитку, зміни соціальної системи (індивіду­альна цілеспрямованість, міжособистісне спілкування, різноманітні спо­соби зв'язку індивідів із суспільством).

Логіку розвитку зазначених механізмів диктує соціально-історичний підхід, аналіз практичного втілення на різних етапах суспільного роз­витку. Скористаємося для цього власним історичним досвідом періоду соціального експерименту, що випав на долю шостої частини суходолу й усіх народів, які на ній живуть у XX ст. На думку відомого українського соціолога Є. Головахи, соціально-історична типологія особистості впро­довж цього періоду представлена трьома головними типами: 1) особис­тістю, "розчиненою" у суспільстві; 2) особистістю, відчуженою від сус­пільства; 3) "перехідним" типом особистості.

Що ж являє собою перший тип, або особистість, "розчинена " сус­пільстві? Цей тип глибоко проаналізовано у працях західних соціологів. У їхніх різноманітних концепціях він має різні назви: "авторитарна осо­ба" (Е. Фромм, М. Геркхмайєр, Г. Адорно); "одномірна людина" (Г. Маркузе); "ззовніорієнтована особа"(Д. Рісмен); "людина-маса" (X. Ортега-і-Гасет) та ін. Усі ці назви так чи інакше об'єднуються навко­ло поняття "соціальний конформізм". Характеризуючи перший тип осо­бистості, деякі вчені виходять з його класової суті. Таке трактування, на наш погляд, дещо обмежене. Швидше це психологічний тип, для якого характерні духовна обмеженість та інстинктивний потяг до стадності. Саме таким, розчиненим у масі, він постає у відомій праці "Повстання мас" (1929) іспанського філософа і соціолога X. Ортеги-і-Гасета (1883— 1955). "Спільна якість натовпу, — пише він, — це маса, інакше кажучи, баласт, який тягне суспільство донизу" [17,

Другий тип — особистість, відчужена від суспільства, — виник у період, який згодом дістав назву застою. Саме у цей період відбувався процес відокремлення особистості від держави, приватизації інтересів та відчуження від інтересів тоталітарної системи. Це був період роз­двоєння особистості, коли, скажімо, людина вступала до комуністичної партії, не вірячи у проголошувані нею ідеали. У такого типу особистості існує дві системи цінностей — для зовнішнього вжитку і для внутріш­нього. Отже, зазначений тип можна охарактеризувати як особистість з глибоким внутрішнім протистоянням стосовно суспільства, відчуженням від нього.

І нарешті, останній, третій, або "перехідний"тип особистості, ха­рактерний для сьогодення. Йому притаманна виразна амбівалентність ставлення до перспективи подальшого демократичного перетворення су­спільства (амбівалентність у цьому випадку — полярне ставлення щодо того самого суб'єкта). Особистості цього періоду, за плечима якої руйнів­ний для будь-якої свідомості тоталітарний досвід, властиві такі риси: не­довіра до будь-якої влади; потяг до релігії і містики; роздвоєння свідомо­сті; відмова від політичного життя в усіх його проявах, окрім стихійного протесту; суперечливе поєднання демократичної і тоталітарної свідомості;

недостатнє розуміння основних принципів демократії; паралельна орієн­тація на взаємовиключні цінності.

Таким чином, проаналізувавши взаємодію особистості і суспільства на різних етапах історичного розвитку, ми можемо сформулювати основ­ні завдання для особистості і суспільства з метою досягнення між ними необхідної гармонії. На наш погляд, до таких завдань слід віднести:

1. Подолання будь-яких залишків несвободи (як зовні, так і всередині). Лише з вільною від нашарувань тоталітарного минулого свідомістю особис­тість зможе по-справжньому визначитись у своєму ставленні до суспільства.

2. Розвиток освіти, компетентність на всіх рівнях. Чи не найважливі­шим у вирішенні цього завдання є створення системи інтелектуалізму, яка б сприяла перетворенню знань на соціальну і, особливо, виробничу силу.

3. Пріоритет духовного над матеріальним. Надмірне захоплення матеріальним — одна з найхарактерніших рис нашого нинішнього буття. І вважати її виправданою труднощами перехідного періоду можна лише до певної міри. Ще у повоєнні роки, в період проголошення на Заході "суспільства загального благоденства", Е. Фромм дійшов висновку: ба­гатство не приносить радості, а гонитва за насолодою робить людину нещасною і самотньою.

4. Формування громадської думки. Здогад, який далеко випередив свій час, щодо залежності особистості, вченого, громадянина від громадської думки ще на початку століття висловив відомий економіст і соціолог М.

Соціологи і політологи сьогодення також глибоко переконані: доки не запрацює по-справжньому громадська думка, гово­рити про гармонізацію суспільно-особистісних відносин передчасно.

5. Розвиток громадської самодіяльності, суверенітет особистості. Подолати статичність у свідомості, бути господарем на своїй землі, досяг- ти справжньої гармонії особистості у стосунках із суспільством людина зможе лише тоді, коли вона стане вільною економічно. Економічна ж сво- бода досягається лише через розвиток громадської самодіяльності, через самоврядування. Відомий український вчений і соціальний мислитель М. Драгоманов ще у позаминулому столітті висловив думку щодо вирі- шального значення місцевого самоврядування як природного фактора по- літичної свободи для звільнення особистості й розвитку суспільних

Отже, соціологія особистості вивчає реально функціонуючі соціальні механізми взаємовпливу і взаємозалежності особистості і суспільства, до­помагає виявляти нові суспільні процеси, створювати нові соціальні техно­логії, що сприятимуть поєднанню об'єктивних і суб'єктивних, (колективних) та індивідуальних факторів розвитку особистості. Однак

не слід забувати, що соціологія може лише впливати, а не підміняти собою соціальну політику, основна мета якої — практична узгодженість і коор­динація дій членів суспільства з урахуванням потреб та інтересів. Значення такого впливу соціології на соціальну політику і соціальну прак­тику з кожним днем зростає. Світовий досвід свідчить: там, де на серйоз­ний рівень поставлено соціологічні дослідження особистості, вдається уник­нути серйозних проблем, на які ще багате сьогодення в Україні.

ІДЗгІ Резюме

Соціологія особистості — спеціальна соціологічна теорія, що досліджує широке коло питань взаємозв'язку особистості з суспільством, соціаль­ними спільнотами і групами. Вона також вивчає проблеми міжособистіс-них відносин людей у процесі соціалізації, закономірності й тенденції засвоєння різноманітних форм людської діяльності, спілкування тощо.

2. Предметом соціології особистості є дослідження особистості як об'єкта і суб'єкта соціальних відносин та соціальних дій на рівні взаємозв'яз­ків із різноманітними соціальними спільнотами (групами).

3. Поняття "особистість" під кутом зору соціології має кілька значень. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей та соціальних ролей, що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розумієть­ся як суто соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих якостей і рис, що виникли в процесі вза­ємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, таким чином, суб'єк­том праці, пізнання та спілкування.

4. Соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належ­ності до певної соціальної спільноти, яка, у свою чергу, накладає на неї відбиток, що впливає на світогляд людини, її ідеали, цінності, уста­новки, норми поведінки, риси характеру та форми діяльності.

5. Соціологічні теорії особистості складаються із численних соціологіч­них концепцій особистості, серед яких найголовнішими є марксист­ська теорія особистості; теорія соціального характеру особистості; те­орія інтегрального синтезу особистості

6. У сучасній соціології окреслились два головні підходи до аналізу со­ціологічної структури особистості. Суть першого (нормативного) під­ходу полягає в тому, що він дає змогу визначити найсуттєвіші ознаки, яким має відповідати особистість в ідеалі, а саме: її світогляд, духов­не багатство, висока мораль тощо. Другий (функціональний) підхід допомагає (на відміну від нормативного) виявити ті якості або власти­вості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу у соціологічній структурі особистості ляють три основних елементи: 1) соціальний статус; 2) соціальна роль; 3) соціальна спрямованість особистості.

2. Механізми взаємодії особистості і суспільства містять дві групи чинни­ків: 1) механізми соціалізації особистості (соціальна адаптація, соціаль­на індивідуалізація та соціальний контроль); 2) механізми саморозвитку особистості (індивідуальна цілеспрямованість, міжособистісне спілку­вання, різноманітні способи зв'язку індивіда із суспільством).

3. Для досягнення ефективної взаємодії та певної гармонії між особистістю та суспільством слід звернути увагу на такі чинники: 1) подолання будь-яких залишків несвободи; 2) розвиток освіти серед громадян; 3) пріо­ритет духовного початку над матеріальним; 4) формування громадської думки; 5) розвиток громадської самодіяльності, суверенітет особистості. Отже, соціологія особистості вивчає реально функціонуючі соціальні механізми взаємовпливу і взаємозалежності особистості і суспільства, допомагає виявляти нові суспільні процеси та явища, створює відповідні соціальні технології, що поєднанню об'єктивних і суб'єк­тивних, спільних та індивідуальних факторів розвитку особистості.

Щ Список використаної та рекомендованої літератури

1. Асев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности. — М.: Мьюль, 1976.

2. Бебешкина И. 3. Структура личности: Методолог, анализ. — К.: Наук, думка, 1986.

3. Блейхер В. М, БурлачукЛ. Ф. Психологическая диагностика интеллек-та и личности. — К.: Вища шк., 1978.

4. Бобнева М. И. Социальньїе норми и регулирование поведения. — М.: Политиздат, 1978.

5. Григорьян Б. Т. Человек. Его положение и призвание в современном мире. — М.: Мисль, 1986.

6. Даупгов Т. М. Личность как социологическая проблема. — Алма-Ата Наука, 1970.

7. Донченко Е. А., Сохань Л. В., Тихонович В. А. Формирование разум-них потребностей личности. — К.: Политиздат Украини, 1984.

8. ЗдравомисловА. Г. Потребности. Интересьь. Ценности. — М.: Полит-издат, 1986.

1. Кон И. С. Социология личности. — М.: Политиздат, 1967.

2. Кон И. С. Открьітие "Я". — М: Политиздат, 1978.

//, Кравченко А. И. Введение в социологию. — М.: Новая шк., 1995. 12. ЛеонтьевА. Н. Деятельность,сознание,личность.—М.: Политиздат, 1975. ІЗ.Личность как обьект социологии IОтв. ред. В. Н. Лавриненко. — Красноярск, 1971.

14.ЛукашевичМ. П. Соціалізація. Виховні механізми і технологи. Навч.-

метод. посіб. — К.: ІЗМН, 1999. 15.Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию.: Учеб.-ме-

тод. пособ. - К.: МАУП, 1996. 16.Лукашевич Н. П., ТуленковН.В. Социология: Учеб. пособ.—К.:МАУП,

2002.

17.Лукашевич М. П, Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

18. Платонов К. К. Структура и развитие личности. — М.: Наука, 1986.

19. Система социологического знания: Учеб. пособ. /Сост. Г. В. Щекин.—

3-е изд. — К.: МАУП, 1998.

20. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. /За ред. В. С. Пилипенка. — К.: Каравела, 2003.

21. Социологический знциклопедический словарь /Ред.-коорд. Г. В. Оси­пов. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

22. Туленков Н. В. Социология личности: Конспект лекции по социоло­гии. - К.: УГУФВС, 1994.

23. Франселла Ф., Баннистер Д. Новий метод исследования личности: Руководство по рецептурним личностньгм методикам: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1987.

24. Фролов С. С. Социология: Учебник. — М.: Логос, 1996. 25.Харчева В. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997. 26.Хмелько В. Е. Социальная направленность личности: некоторьіе воп-

роси теории и методологии социологических исследований. — К.:

Политиздат Украиньї, 1988. 27.Хмелько В. Е. Номинальная шкала личностньгх качеств // Социологи-

ческие исслед. — 1981. — № 2.

Е. Социальнье ориентирь думка, 1988.

И. И. Человек — живая система: естественнонаучньй и фило-

софский анализ. —Минск: Беларусь, 1986. ЗО.Шарден Т. Феномен человека. — М.: Наука, 1987. 31. ЯковлевА. М. Взаимодействие личности и общества в системе социаль-

ного контроля // Социальная психология личности. — М.: Наука, 1979.

Розділ 11. СОЦІОЛОГІЯ СІМ'Ї

(И^Р В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:

/ давати визначення науковій дисципліні "соціо­логія сім'ї" та охарактеризувати її об'єкт і пред­мет;

описувати сім'ю як об'єкт соціологічного до­слідження;

/ розкривати зміст основних соціальних функцій сім'ї в сучасному суспільстві; / характеризувати сучасний стан сім'ї в українсь- кому суспільстві та визначати розвитку; пояснювати сутність демографічної політики сучасної держави стосов- но розвитку сім'ї та сімейно-шлюбних