6.3. Характеристика основних концепцій соціальної структури суспільства

В соціології, як вже відзначалося, поняття "соціальна структура сус­пільства "вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому зміс-це будівля суспільства в цілому, система зв'язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура харак­теризує усі численні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому — термін "соціальна структура суспільства " застосовується лише до соціально-класових і соціально-групових спільностей. Соціаль­на структура у вузькому змісті — це сукупність взаємозалежних і взаємо­діючих один з одним класів, соціальних шарів, прошарків і груп.

Аналіз свідчить, що в соціології існує безліч теорій і концепцій соціаль­ної структури суспільства. Історично однією з перших виникл а марксист­ська концепція, у якій провідне місце приділяється соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, відповід­но до марксистського підходу, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціаль­ної структури тут є класи. Наявність класів у суспільстві відзначалося багатьма вченими на початку XIX століття. Зокрема, це поняття широко використовували французькі історики Ф. Гізо і О. Т'єрн, англійський еко­номіст А. Сміт, а також французький політеконом Д. Рікардо.

Однак найбільш повний розвиток учення про класи одержало в соціо­логії марксизму, де К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтували економічні при­чини виникнення класів. Вони стверджували, що розподіл суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці і формування приватновлас­ницьких відносин. Процес утворення класів відбувався двома шляхами: по-перше, шляхом виділення в родовій громаді експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і, по-друге, шляхом обертання у рабство військовополонених, а також зубожілих одноплемінників, що попадали в боргову кабалу. Такий вузький, сугубо економічний підхід до класів був зафіксований й у визначенні сутності даного поняття, а також у визначенні основних ознак поняття "класи ". Класи — "великі групи людей, що розрізняються за місцем в історично визначеній системі

суспільного виробництва, за відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, за роллю в суспіль-

ній організації праці, а відтак і за способом одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яким вони розраховують". Класи — це такі групи людей, з яких одна може привласнювати собі працю іншої завдяки неоднаковості місця у визначеному укладі суспільного господарства.

Таким чином, відповідно до марксистської концепції, головна ознака — це відношення до засобів виробництва і власності (володіння чи неволодіння) — визначає роль класів у суспільній організації праці (ке- руючі і керовані), у системі влади (пануючі і підлеглі), добробут (багаті і бідні), а боротьба класів служить рушійною силою суспільного розвитку. Крім цього, відповідно до марксистського учення про класи, вони поділяються на основні і неосновні. Основними є класи, існування яких безпосередньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби і рабовласники, селяни і феодали, пролетарі і буржуазія. Неосновні — це залишки колишніх класів у новій суспільно-економічній формації, або ті класи, що лише зароджуються, та прийдуть на зміну основним і складуть таким чином основу класового розподілу в новій суспільній формації.

Крім основних і неосновних класів структурними елементами суспіль­ства є також суспільні (соціальні) шари, прошарки і верстви. Соціальні шари (прошарки) — це проміжні чи перехідні суспільні групи, що не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не володіють усіма ознаками класу. Вони можуть бути внутрішньо­класовими (тобто складати частину класу) і міжкласовими. До перших можна віднести велику, середню, дрібну, міську і сільську монополістичну і немонополістичну буржуазію, промисловий і сільський пролетаріат, робочу аристократію і т.д. Історичним прикладом міжкласових прошарків є "третій стан" (у період визрівання перших буржуазних революцій в Європі), який включав міське міщанство і ремісництво. У сучасному суспіль­стві це інтелігенція. Міжкласові елементи соціальної структури суспільст­ва, у свою чергу, можуть мати і своє внутрішнє членування. Так, інтеліген­ція може розподілятися на пролетарську, дрібнобуржуазну і буржуазну.

Таким чином, соціально-прошаркова структура не цілком збігається з класовою. Використання поняття "соціальний прошарок", на думку марк­систських соціологів, дозволяє конкретизувати соціальну структуру сус­пільства, вказати на її різноманіття і динамізм.

Незважаючи на сугубо економічний підхід до визначення сутності кла- сів у марксистській соціології, певна частина соціологів марксизму усві- домлювала, що класи — це більш широкі соціальні утворення, а відтак, концепція соціально-класової структури суспільства повинна містити в собі політичні, духовні й інші зв'язки і відносини. При більш широкому до інтерпретації соціальної структури суспільства з позицій марксистської соціології значне місце приділяється поняттю "соціальні інтереси ". Інте- реси — це реальні життєві прагнення індивідів, груп й соціальних спільнот, якими вони усвідомлено чи неусвідомлено керуються у і які обумовлюють об'єктивне положення в соціальній системі. В соці- альних інтересах знаходять найбільш узагальнене вираження актуальні потреби представників тих чи інших соціальних спільностей. Усвідомлен- ня інтересів в суспільстві відбувається завдяки процесу соціального порів- няння, тобто зіставлення життєвого положення даної групи з життєвим положенням інших соціальних груп. Водночас для розуміння сутності кла- сів визначене значення має термін "докорінні соціальні інтереси ", що відби- ває наявність у великих соціальних об'єднань життєво важливих інтересів, які власне й визначають існування і суспільне становище.

На підставі вищевикладеного можна уточнити, що класи — це великі соціальні групи, що розрізняються виходячи з ролі в усіх сферах

життєдіяльності суспільства, а також формуються і функціонують на осно­ві докорінних соціальних інтересів. Тим часом класи мають і загальні соціально-психологічні характеристики, ціннісні орієнтації, тобто свій "ко­декс" соціальної поведінки. Адже кожна соціальна спільнота є суб'єктом діяльності і відносин. Тому класи як соціально-політична спільність ма­ють загальну для усіх своїх членів програму діяльності, що відповідає докорінним інтересам і яку виробляють ідеологи. Соціальні прошарки при такому підході являють собою соціальні спільності, що поєднують людей на основі будь-яких приватних інтересів.

Марксистському вченню про класи як основу соціальної структури сус­пільства в сучасній західній соціології протистоять більш продуктивні теорії соціальної стратифікації. Представники цих теорій стверджують, що поняття "клас" придатне лише для аналізу соціальної структури попе­редніх суспільств, у тому числі й індустріального, капіталістичного. Однак у сучасному постіндустріальному суспільстві воно "не працює", оскільки в сучасних умовах на основі широкого акціонування, а також відходу основ­них власників акцій із сфери управління виробництвом і заміни найма­ними менеджерами, - відносини власності виявилися розмитими, вна­слідок чого вони втратили свою колишню важливість і визначеність.

Тому представники теорій соціальної стратифікації вважають, що по- няття "клас " у сучасному суспільстві має бути замінено поняттям "стра- та " (від латинського — шар або верства) чи поняттям "соціальна група", а на зміну теорії соціально-класової будівлі суспільства повинні прийти більш гнучкі теорії соціальної стратифікації.

В сучасній соціології соціальна стратифікація розуміється як роз­ташування людей у статусній ієрархії зверху вниз за чотирма основними критеріями нерівності: неоднакові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії [18, с.95—97].

При цьому в соціологічній науці прийнято виділяти й чотири історичних типи соціальної стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Самий жорсткий тип — це рабство. Раб — людина, що є власністю іншої людини. Така форма власності існувала лише один раз в людській історії. Більш м'який тип — це касти. Приналежність до касти була довічною, оскільки вона закріплювалася релігійно, а не економічно чи політично. Власність на людину тут була відсутня. Касти були засновані на довічному прикріпленні до однієї професії. Стани (рос. — сословия) — це юридичне закріплення положення індивіда, де немає власності на людину. Перехід індивіда з нижчого у вищий стан був можливий, при виняткових обстави­нах, ще при його житті. Наприклад, купці (нижчий стан), купуючи дворян­ські титули, переходили у вищий стан. Класи, що з'явилися пізніше від усіх, знаменують собою перехід людства до відкритого суспільства. При­належність до класу ніяк не оформляється, при цьому існує також вільний перехід із одного класу в іншій, а своєрідним ліфтом наверх тут служать гроші. Тому доход стає головним інструментом визначення соціально-еко­номічного положення індивідів в суспільстві. Описана вище чотирьохмір-на модель стратифікаціїхаракгертує класове, громадянське суспільство.

Взагалі термін "стратифікація" прийшов до соціології з геології, де він означає розташування пластів землі по вертикалі. Соціологія уподібни­ла будівлю суспільства будівлі землі і розмістила соціальні групи (страти) також по вертикалі. Підставою для цього служать щаблі доходів: бідняки займають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті — верхню. Багаті займають самі привілейовані посади і самі престижні професії в суспільстві. Як правило, праця оплачується вище і пов'язана головним чином з інтелектуальною діяльністю, виконанням управлінських функцій.

Вожді, королі, царі, президенти, політичні лідери, великі бізнесмени, вчені і діячі мистецтв складають суспільства. До заможних прошарків, що

складають середній клас у сучасному суспільстві, відносять лікарів, юрис­тів, викладачів, кваліфікованих службовців, середню і дрібну буржуазію. До нижчих прошарків — некваліфікованих робітників, безробітних, жеб­раків. Робітничий клас, відповідно до сучасних уявлень, складає самостій­ну соціологічну групу, що займає проміжне положення між середнім і чим класами.

Представники вищого класу також мають більш високий рівень освіти і більший обсяг влади. Представники ж нижчого класу мають незначну вла­ду, доходи і рівень освіти. Таким чином, до доходу як головного критерію стратифікації сучасного суспільства додаються ще престиж: професії (занят­тя), обсяг влади [рівень освіти. Уточнимо ці категорії більш детальніше.

Доход — це кількість грошових надходжень індивіда чи родини за ви­значений період часу (місяць, рік). Доходом називають суму грошей, отри­ману у вигляді зарплати, пенсій, допомоги, аліментів, гонорарів, відраху­вань від прибутку. Доходи головним чином витрачаються людьми на під­тримку власного життя, але якщо вони дуже високі, то накопичуються і перетворюються в багатство.

Багатство — це накопичені доходи, тобто кількість наявних чи опре-грошей. В другому випадку вони називаються рухомими (авто­мобіль, яхта, цінні папери і т.п.), або нерухомим (будинок, твори мистец­тва, скарб) майном. Звичайне багатство передається в спадщину. Спад­щину можуть одержувати як працюючі, так і непрацюючі, а працюючі. Крім цього, доход є у пенсіонерів і безробітних, але його не­має у жебраків. Багаті можуть працювати і не працювати. У тому чи ін­шому випадку вони є власниками, оскільки мають багатство. Головне над­бання вищого класу — не доход, а накопичене майно. Частка зарплати невелика. У середнього і нижчого класів головним джерелом виступає доход, тому що у першого якщо і є багатство, то воно незначне, а в другого його немає зовсім. Багатство дозволяє не трудитися, а його відсутність змушує працювати заради зарплати.

Суть влади полягає у здатності нав'язувати свою волю всупереч ба- жанню інших людей. У складному сучасному суспільстві влада інститу- ціоналізована, тобто охороняється законами і традицією, оточена привіле- ями і широким доступом до соціальних благ, дозволяє приймати життєво важливі для суспільства рішення, у тому числі й закони, що вигідні як правило вищому класу. В усіх суспільствах люди, що володіють тим чи іншим видом влади — політичною, економічною, релігійною — складають інституціоналізовану еліту. Саме вона й визначає внутрішню і зовнішню політику держави, направляючи її у вигідне для себе русло, чого позбавлені інші класи.

Престиж — це повага, яким у суспільній свідомості користується та чи інша професія, посада або рід заняття. Професія юриста престижніше ніж професії сталевара чи сантехніка, посада президента комерційного банку престижніше посади касира. Усі професії, заняття і посади, що існу­ють у даному суспільстві, можна розташувати зверху вниз за сходинками професійного престижу. Як правило, професійний престиж визначається нами інтуїтивно, тобто приблизно. Але у деяких країнах, наприклад у США, соціологи вимірюють його за допомогою спеціальних методів. Вони ви­вчають суспільну думку, порівнюють різні професії, аналізують статистику і у підсумку одержують точну шкалу престижу професій у суспільстві.

Крім того слід зазначити, що практично усі сучасні теорії соціальної стратифікації базуються на уявленні , що страта (соціальна група) яв­ляє собою реальну, емпірично фіксовану соціальну спільноту, яка поєд­нує людей за якимись загальними позиціями чи загальними справами, що призводить до конституювання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставленню іншим соціальним спільнотам. Основу тео­рій соціальної стратифікації складає таким чином принцип об'єднання людей у групи і протиставлення іншим групам за статусними ознаками: владними, майновими, професійними, освітніми тощо.

Отже, доход, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус, тобто положення і місце людини чи соціальної групи у суспільстві. В цьому випадку статус виступає узагальненим показни­ком соціальної стратифікації. При цьому провідними західними соціоло­гами пропонуються різні критерії вимірювання соціальної стратифікації.

Наприклад, німецько-англійський соціолог Р. Дарендорф запропону­вав власну модель соціальної стратифікації, в основу якої поклав таке поняття, як "авторитет ". На його думку, авторитет найбільш точно від­биває відносини влади і боротьбу між соціальними групами за владу. Вихо­дячи з цього Р. Дарендорф поділяє усе сучасне суспільство на керуючих і керованих. У свою чергу, керуючих він поділяє на дві підгрупи: керуючих власників і керуючих невласників, тобто бюрократів-менеджерів. Керо­вана група також різнорідна. У ній він виділяє, принаймні, дві підгрупи: вищу — "робочу аристократію" — і нижчу — низькокваліфікованих ро­бітників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний "новий середній клас" — продукт асиміляції робочої аристократії і служ­бовців з панівним класом — управляючими.

Американський соціолог Б. Барбер, у свою чергу, здійснив стратифі­кацію суспільства за шістьма показниками: 1) престиж професії, влада і могутність; 2) доход чи багатство; 3) освіта чи знання; 4) релігійна чи ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна приналежність. Тим часом французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільст­ві соціальна диференціація відбувається не стосовно власності, прести­жу, влади, етносу, а стосовно доступу до інформації. Пануюче положення займають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Серед інших теоретичних моделей соціальної стратифікації у західній соціології найбільш відомою і продуктивною вважається модель американсь­кого соціолога У. Уорнера [43, с.260-261], що явилася результатом досліджень, проведених ним у 30-х роках XX ст. в СІЛА. Варто підкреслити, що усі сучас­ні західні моделі класової структури суспільства в тому чи іншому ступені мі­стять у собі елементи стратифікаційної моделі Уорнера. При проведенні дослі­дження він і його колеги спочатку орієнтувалися на досить просту трирівневу систему класового розподілу суспільства: вищий клас, середній клас, нижчий клас.Однак результати дослідження показали, що більш доцільно усередині кожного з цих укрупнених класів виділити ще й проміжні класи. У підсумку стратифікаційна модель Уорнера отримала наступний остаточний вигляд.

1. Вищий-вищий клас складають представники впливових і багатих династій, що володіють дуже значними ресурсами влади, багатства і прести­жу в масштабах держави. положення настільки міцне, що практично не залежить від конкуренції, падінь курсу цінних паперів та інших соціаль­но-економічних змін у суспільстві. Дуже часто представники цього класу навіть не знають точно розмірів своїх "імперій".

2. Нижчий-вищий клас складають банкіри, відомі політики, власни­ки великих фірм, що вищих статусів у ході конкурентної бороть­би чи завдяки різним особистим якостям. Вони не можуть бути прийняті у вищий-вищий клас, тому що або вважаються вискочками (з погляду представників вищого-вищого класу), або не мають достатнього впливу в усіх сферах діяльності даного суспільства. Представники цього класу, як правило, ведуть жорстку конкурентну боротьбу і залежать від політич­ної й економічної ситуації у суспільстві.

3. Вищий-середній клас включає процвітаючих бізнесменів, найманих керуючих фірмами, видатних юристів, лікарів, спортсменів і наукову еліту. Представники цього класу не претендують на вплив у масштабах держави, однак у вузьких сферах діяльності положення достатньо міцне і стійке. У своїх сферах діяльності вони користуються високим престижем. Про представників даного класу зазвичай говорять як про багатство нації.

1. Нижчий-середній клас складають наймані робітники — інженери, середні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підрозділів на під­приємствах, висококваліфіковані робітники і т.д. В даний час цей клас у роз­винутих західних країнах найбільш чисельний. Основні його устремління — це підвищення статусу в рамках даного класу, успіх і кар'єра. У зв'язку з цим для представників даного класу дуже важливим моментом є економічна, со­ціальна і політична стабільність у суспільстві. Виступаючи за стабільність, представники цього класу є основним джерелом підтримки існуючої влади.

4. Вищий-нижчий клас складають в основному наймані робітники, що створюють прибавочну вартість у даному суспільстві. Будучи в бага­тьох відношеннях залежним від вищих класів стосовно одержання засо­бів для існування, цей клас протягом усього періоду свого існування бо­ровся за поліпшення умов життя. У ті моменти, коли його представни­ки усвідомлювали свої інтереси і згуртовувалися для досягнення цілей, умови існування значно поліпшувалися.

5. Нижчий-нижчий клас складають злиденні, безробітні, бездомні, іноземні робочі й інші представники маргінальних груп населення.

Досвід використання стратифікаційної моделі Уорнера показав, що у представленому вигляді вона в більшості випадків неприйнятна для кра­їн Східної Європи, Росії й України, де в ході історичних процесів склада­лася інша соціальна структура, існували принципово інші статусні групи. Однак в даний час у зв'язку зі змінами, що відбуваються в нашому суспі­льстві, багато елементів стратифікаційної моделі Уорнера можуть бути використані для дослідження складу соціальних класів в Україні. Напри­клад, соціальна структура українського суспільства, виходячи з соціоло­гічних досліджень Н. Римашевської [43, с.260-261], у загальному вигляді може бути представлена у такий спосіб.

1. "Загальноукраїнські елітні групи ", які поєднують у свої руках воло­діння власністю у розмірах, зрівняних із найбільшими західними станами, а також володіють засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.

2. "Регіональні і корпоративні еліти ", які володіють значним за укра­їнськими масштабами станом і впливом на рівні регіонів і цілих галузей або секторів економіки.

3. Український "верхній середній клас ", який володіє власністю і дохо­дами, що забезпечують західні стандарти споживання, а також домагання­ми на підвищення свого соціального статусу і орієнтується на сформовану практику й етичні норми господарських взаємин.

4. Український "динамічний середній клас ", який володіє доходами, що забезпечують задоволення середньоукраїнських і більш високих стандартів споживання, а також характеризується відносно високою потенційною адап-тивністю, значними соціальними домаганнями і мотиваціями і орієнтацією на легальні способи прояву.

5. "Аутсайдери ", які характеризуються низькою адаптацією і соціаль- ною активністю, невисокими доходами й орієнтацією на легальні способи

одержання.

6. "Маргінали", які характеризуються низькою адаптацією, а також асоціальними і антисоціальними установками у своїй соціально-еконо­мічній

7. "Криміналітет ", який володіє високою соціальною активністю та адаптивністю, але при цьому цілком свідомо і раціонально діючий всупе­реч легальним нормам господарської діяльності.

Можна помітити, що стратифікаційна модель Римашевсьої багато в чому схожа із моделлю Уорнера. Передусім це відзначається у відношенні зна­чення "динамічного середнього класу", який у сучасній Україні знаходить­ся в стадії формування, що в значній мірі визначає наявність соціальної нестабільності в нашій країні. У той же час, якщо вдасться підтримувати в Україні такий тип соціальної динаміки, орієнтуючи його на поступовий перехід соціальних очікувань у відповідні статусні позиції, рівень доходів, то це буде означати, що "динамічний середній клас" почне більш активно трансформуватися в класичну опору стабільності і соціального порядку.

Крім того варто підкреслити, що сучасні теорії соціальної стратифіка­ції, які висувають ті чи інші критерії розподілу суспільства на соціальні верстви (групи), служать, у свою чергу, методологічною основою для фор­мування теорії соціальної мобільності (чи соціального переміщення).

Соціальна мобільність — це зміна індивідом чи групою свого соціаль­ного статусу, тобто місця, займаного в соціальній структурі суспільства. Термін "соціальна мобільність" був введений в соціологію в 1927 р. ві­домим американським соціологом російського походження Сорокіним. Він розглядав соціальну мобільність як будь-яку зміну соціального стану, а не тільки як перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу. Відпо­відно до поглядів П. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному — рух нагору і вниз (коли соціальний статус змінюється); 2) горизонтальному — пересування на тому ж самому соціальному рівні (тобто без зміни со­ціального статусу) [38].

Тим часом вертикальна мобільність також буває двох видів — висхідна і низхідна. Вона припускає зміну людиною протягом життя високого статусу на низький чи навпаки. Переміщення людини зі статусу водопровідника на більш високий статус президента корпорації, як і зворотний рух, є прик­ладом вертикальної мобільності. А горизонтальна мобільність має на меті зміну людиною протягом свого життя одного статусу на інший, але еквівалентний колишньому. Наприклад, індивід був спочатку водопровід­ником, а потім став теслею.

Останнім часом в соціології виділяють ще одну — третю форму — міжпоколінну мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації чи навпа­ки. Міжпоколінна мобільність, є більш важливою, ніж вертикальна і го­ризонтальна. Саме її масштаб свідчить про те, до якого ступеня існуюча в даному суспільстві нерівність переходить

го. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибокі корені, а шанси людини змінити свою долю залежать не від нього самого, а визначені із народження. У випадку значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового ста­тусу завдяки власним зусиллям незалежно від обставин, що супроводжу­ють народження.

Необхідно зазначити, що проблемам соціальної мобільності присвя­чується багато конкретно-соціологічних досліджень у різних країнах сві­ту. Дані про соціальну мобільність цілком виразно дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичності. Адже людям важ­ливо знати, у якому ступені те чи інше суспільство надає можливість для просування індивідів і поколінь з нижчих статусних категорій у вищі, яким шляхом формується правляча еліта суспільства, а також чи є можливість проникнення в правлячу еліту індивідів з інших соціальних груп.

Отже, соціально-класова структура будь-якого суспільства будується на підставі соціальної нерівності з урахуванням такої характеристики, як гетерогенність. Гетерогенність (від грецького Неіегоз — другий, інший і — створюю) — це слідування нормам і правилам, що уста-

новлені іншими особами, тобто несамостійність на протилежність авто­номії. При цьому система соціальної нерівності формується виходячи з базових параметрів суспільства, до яких відносяться доход, походження, посада, влада, освіта й інші рангові показники. Близькість соціальних статусів приводить до утворення соціальних верств, прошарків, що ма­ють різні установки, норми поведінки, ідеали тощо.

У свою чергу, соціальні верстви (прошарки) можна об'єднати в соціаль- ні класи, що мають визначене відношення до засобів виробництва, власну субкультуру і можливості для більш престижних соціальних ста-

тусів. Класова структура суспільства володіє унікальними специфічними рисами і піддана змінам у ході суспільного розвитку. Однак фун­даментальні дослідження соціальної стратифікації українського суспіль­ства (на відміну від західних суспільств) у даний час вкрай утруднені, по-перше, через велику динаміку суспільних процесів і, по-друге, через недостачу відповідних засобів на регулярне проведення досліджень соці­альної структури українського суспільства.

ІІШ³ Резюме

Соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної систе- ми, що поєднує в собі два компонента: перший — це соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільності і групи людей, а другий — це со- ціальні зв'язки, тобто певний набір зв'язків цих елементів, що розріз- няються як за масштабами розповсюдження дії, так і за значеннями в характеристиці соціальної структури суспільства на ви- значеній стадії його функціонування і розвитку.

2. Соціальна структура суспільства являє собою стійкий зв'язок елемен­тів у суспільній системі, який означає об'єктивний (тобто реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільноти (класи, стани, про­шарки, верстви, групи) і, в той же час вказує на різне соціальне поло­ження людей по відношенню один до одного, виходячи із численних критеріїв.

3. Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та групи, що займають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільст­ві та виконують в ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак відбувається об'єднання індивідів у групи та інші соціальні спільності.

4. Соціальний статус — це соціальне положення (стан) людини в суспіль­стві, яке у свою чергу є узагальненою характеристикою, що охоплює професію, економічне становище, політичні можливості і демографічні ознаки людини. Розрізняють два основних види статусу людини — особистий і соціальний. Особистий статус — це положення, яке за­ймає людина в малій (або первинній) соціальній групі в залежності від своїх індивідуальних якостей, а соціальний — це положення лю­дини, яке вона автоматично займає як представник великої соціаль­ної групи (професійної, класової, національної). Соціальний статус відіграє важливу роль серед незнайомих, а особистий — серед зна­йомих людей, що й складають первинну або малу соціальну групу.

ІҐ¹ Існують й інші види статусу, такі як природжений, досяжний, припису- ваний і змішаний. Природженим є біологічно успадкований статус (стать, національність, раса), а приписуваним — це коли людина із ним народ- жується, але котрий призначається за певним проміжком часу (так, син короля після визначеного віку успадковує корону від батька). Досяжним вважається такий статус, який людина отримує (досягає) завдяки влас- ним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває його в результаті удачі чи везіння (менеджер, професор тощо). Що стосується змішаного статусу, то він має ознаки як приписуваного, так і досяжного (наприклад, звання професора є досяжним статусом, але згодом перетворюється в приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і ненаслідуваним). ' Ще однією категорією, що відображає динамічну або поведінкову сто- рону соціального статусу — є категорія "соціальна роль" — що являє собою модель поведінки людини, орієнтовану на конкретний соціаль- ний цьому вимоги і норми поведінки приписуються сус- пільством заздалегідь. За правильне виконання своєї ролі індивід ви- нагороджується, а за неправильне — карається.

Таким чином від власника конкретного статусу люди очікують, що він буде відігравати цілком визначену роль, відповідно до визначених прав, обов'язків і

6. Немає статусу без ролі, як і немає ролі без статусу. Кожний соціальний статус (а у суспільстві сотні тисяч) — це порожній осередок на зра­зок осередку у бджолиних стільниках. Усі осередки скріплені між со­бою у суспільстві функціонально — взаємними правилами і обов'язка­ми. Якщо розшарувати усю безліч порожніх осередків, скріплених один з одним на площині, то одержимо соціальну структуру суспільства.

7. Соціальна структура суспільства будується за "принципом" один ста­тус — один осередок". Коли осередки заповнюються

одержуємо для кожного статусу по одній великій соціальній групі. Су­купність великих соціальних груп (тобто заповнених людьми стату­сів) вказує на соціальний склад населення.

8. Якщо великі соціальні групи в суспільстві розшарувати по вертикалі і розмістити за ступенем соціальної нерівності (різними доходами, доступом до влади, рівнем освіти і престижем професій), то отримає- мо соціальну стратифікацію. Стратифікація суспільства складається з тих же статусів, але розташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз і згрупованих за демографічними, сімейно-родинними, економічними, професійними, політичними, релігійними, територіально-поселенськи- ми і іншими ознаками.

9. Зазначені групи статусів утворюють такі підструктури соціальної стру­ктури суспільства, як економічну, політичну, демографічну, професій­ну, сімейно-родинну, територіально-поселенську, релігійну. Кожну з цих структур можна розглядати і як інституціональні сфери. Сімейно-родинна структура утворює інститут сім'ї і шлюбу; професійна і еко­номічна (як найбільш чисельні і різнорідні) — утворюють відразу де­кілька соціальних інститутів: держава, право, виробництво, освіта; релігійна — інститут релігії. Тільки демографічна і територіально-поселенська структури не утворюють соціальних інститутів. Таким чином соціальна структура, соціальна стратифікація і соціаль­ні інститути, як фундаментальні категорії соціології, виявляються тіс­но пов'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Од­нак загальним для усіх них історичним механізмом виступає суспіль­ний розподіл праці, поглиблення і спеціалізація якого створили усе розмаїття соціальних статусів і ролей.

В соціології існує багато теорій і концепцій соціальної структури сус­пільства. Однак історично першою із них виникла марксистська кон­цепція, де провідне місце займає соціально-класова структура суспіль­ства, що являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків (верств) і соціальних груп. Ядром — цієї струк­тури виступають класи — великі соціальні групи, що виникли в ре­зультаті суспільного розподілу праці і формування приватновласниць­ких відносин. Відповідно до марксистської концепції головна ознака класу — це відношення до засобів виробництва і власності, що визна­чає роль у суспільному розподілу праці, системі влади, добробут, а боротьба класів виступає рушійною силою суспільного розвитку. В сучасній західній соціології, на відміну від марксистської теорії про класи, виникли більш продуктивні теорії соціальної стратифікації, представники яких вважають, що поняття "клас" у сучасному суспіль­стві має бути змінено поняттям "страта" або соціальна група, а на змі­ну теорії соціально-класової будівлі суспільства мають прийти більш сучасні стратифікаційні теорії, що краще пояснюють соціальну струк­туру сучасного постіндустріального суспільства.

Соціальна стратифікація суспільства, в контексті теоретичних засад сучасної західної соціології, розуміється як розшарування людей у ста-тусній ієрархії зверху вниз за чотирма основними критеріями соціа­льної нерівності: неоднакові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії. Основу теорій соціальної стратифікації таким чи­ном складає принцип об'єднання людей у соціальні страти (групи) і протиставлення іншим групам за майновими, владними, освітніми і професійними статусними ознаками що власне і відображає соціаль­ну структуру сучасного суспільства.

численних теоретичних моделей соціальної стратифікації най- більш продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера, який просту трирівневу систему класового розподілу захід- ного суспільства: вищий клас, середній клас, нижчий клас доповнив проміжними класами усередині кожного із цих рівнів. 14. Багато елементів стратифікаційної моделі У. Уорнера можуть бути ви- користані для аналізу соціальної структури сучасного українського су- спільства, яка внаслідок трансформаційних процесів ще не здобула остаточного вигляду і може бути представлена у такий спосіб: 1) зага- льноукраїнські елітні групи; 2) регіональні і корпоративні еліти; 3) український верхній середній клас; 4) український динамічний серед- ній клас; 5) аутсайдери; 6) маргінали; 7) криміналітет. Концептуальні засади соціальної стратифікації служать методологіч- ною основою теорії соціальної мобільності, яка пояснює зміни у соці- альній структурі сучасного суспільства. Соціальна мобільність, на дум- ку засновника цієї теорії Сорокіна, означає зміну соціального стану індивідів і родин, тобто переміщення із однієї соціальної групи в іншу за соціальними сходинками у двох напрямах: 1) вертикальному — рух нагору і вниз із зміною соціального статусу; 2) горизонтально- му — переміщення на тому ж соціальному рівні без зміни соціального статусу. Останнім часом дослідники виділяють ще одну форму — між- поколінну мобільність, яка характеризує зміну соціальних статусів ді- тей відносно батьків.

[РР| Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андреев А. А. как социального ритма //Социально-полит. журн. — 1993. — № 8.

2. Антипина Г. С. Теоретико-методологические проблеми исследования мальїх социальньїх групп. — Л.: Наука, 1988.

3. АнуринВ. Ф. Проблеми змпирического измерения социальной страти-фикации и социальной мобильности //Социол. исслед. — 1993. — № 4.

4. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социаль­ной мобильности // Американская социология. — М.: Прогресе, 1972.

5. БельїхЕ. Л, ВеркеенкоГ.П. Социальная структура и социальньїе про-цессьі в современном обществе. — М.: Наука, 1993.

1. Беляева Л. А. Средний слой российского общества: проблема обрете-ния соціального статуса // Социологические исслед. — 1993. — № 10.

2. Блау П. Различньіе точки зрения на социальную структуру и их общий знаменатель социология. Социологическая Тексти. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

3. БурдьеП. Социальное пространство и генезис классов //Вопросьі социо­логии. — 1992. — № 1.

4. Вебер М. Основньїе понятия стратификации // Социологические исслед.

- 1994. - № 5 .

ІО.Веблен Т. Теория праздного класса. — М.: Прогресе, 1984.

11. Гидденс 3. Стратификация и классовая структура // Социологические

исслед. — 1992. — № 9.

П.ДюркгейлЗ. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.

разделении общественного труда. Метод социологии.—

М.: Наука, 1991

14. ЗиммельГ. Социальная дифференциация. — М., 1909.

15. Ионин Л. Г. Культура и социальная структура // Социологические исслед.

- 1996. - №3.

16. КомаровМ. С. Социальная стратификация и социальная структура // Социологические исслед. — 1992. — № 7.

17.КравченкоА. И. Введение в социологию: Учеб. пособ. — М.: Новая

шк., 1995.

18. Кравченко А. И. Социология: Словарь. — М.: Академия, 1997.

19. Кравченко А. И. Социология: Учебник. — М.: Логос, 1999. 20.КуколевИ. В. Формирование бизнес-з-литьі /Юбщественньїе науки и

современность. — 1996. — № 2. 21.Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-ме-

тод. пособие. — К.: МАУП, 1996. 22.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособ. — К.:

МАУП, 2002.

23.ЛукашевичМ. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні

теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. 24.МертонР. Социальная теория и социальная структура. —К.: Абрис, 1996. Основи соціології. — Ужгород: Патент, 1996. Лодка на аллеях парка. Введение в социологию: Пер. со швед. — М.: Весь Мир, 1994. 27. Мостовая И. В. Социальное раселедование. Символический мир мета-игрьі.—М.:Мьісль, 1996.

28.МостоваяИ. В. Зачет по социологии в кармане: Учеб. пособ. — Рос­тов н/Д.: Феникс, 1999.

29. Общая социология:Учебное пособие /Под общ. ред. А.Г. Зфендиева.

- М.: ИНФРА-М, 2000.

30. Олейник А. Н. Механизмьі возникновения новьіх институциональньїх структур в период //Социологические исслед. — — №2.

31. Основьісоциологии: Хрестоматия / Авт. кол. под рук. В. И. Астаховой.

— X.: Прапор, 1997.

32. Радаев В. Основи не направлення стратификационной теории //Росийс- кий зконом. журн. — 1995. — № 1.

ЗЗ.РадугинА. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. — Воронеж: ВТАСА, 1994.

Н. Социальная стратификация и проблеми бедности //

Человек и труд. — 1994. — № 10.

Р. В. Социальная структура общества как регулятор разви-

тия // социология и перестройка. — М.:

Политиздат, 1989. 36. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. — М.: Феникс, 1994. 37.Сорокин П. А. Общедоступньій учебник социологии: Статьи разньїх

лет. —М.: Наука, 1994. Зв.СорокинП. А. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: Прогресе,

1992.

39. Социально-стратификационньїепроцессьі вроссийском обществе II Весник МГУ. - 1995. - № 4.

40. Социология: наука об обществе: Учеб. пособ. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.

41. Социологическийзнциклопедический словарь І Ред.-коорд. Г. В. Оси-

пов. — М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

42. Н. В. Социальная структура общества: Конспект по социологии. - К.: УГУФВС, 1994.

43. Фролов С. С. Социология: Учебник. —М.: Логос, 1996.

44. ЧернишН. Соціологія: Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 1996. 45.ШаповалМ. Загальна соціологія. — К.: УЦДК, 1996.

46. Знциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Оси-

пова. - М.: ИСПИ РАН, 1995.

В. А. общности как жизнедея-

тельности //Социологические исслед. — 1989. — № 6. 48.ЯкубаЕ. А. Социология: Учеб. пособ. — X.: Константа, 1996.