1.3. Предмет соціологічної науки

Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначен­ня предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнен­ня різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, яви­ща і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії лю­дей. Сили, які об'єднують і руйнують ці спільноти, зміни, що відбува­ються в них, особливо соціальні зміни, пов'язані з радикальними пере­твореннями в суспільстві. Усе це й становить предметну сферу соціології (див. рис. 1.3). Вона вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групо­вої взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціо­нальних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність лю­дей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціо­логія в якості предмета вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлу­мачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспіль­ства відносини між групами людей, які посідають різне становище в сус­пільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індиві­дуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціоло­гії соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, — це наука про ста­новлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємо­зв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про законо­мірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Ка-бищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реа­льну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються, здійснюються реальні свідомість і діяльність, поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як на­уку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Пред­метом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія — це науко­ве дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визна­чення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, "соціологія — це наука про загальні та специфічні закони й законо­мірності розвитку і функціонування історично визначених соцієтальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особис­тостей, соціальних груп, класів, народів".

Слід зауважити, що у світовій соціології склалося п'ять головних під­ходів до спостереження і пояснення різних груп соціальних фактів, які визначають предметну сферу соціологічної науки.

Перший підхід — демографічний. Це питання народжуваності, смерт­ності, міграції, а також пов'язана з цими процесами діяльність людей, їхня поведінка [27, с.698].

Другий підхід — психологічний, що пояснює поведінку індивіда в рам­ках його особистого життя, тобто за допомогою мотивів, помислів, зви­чаїв, звичок, соціальних установок, думок, оцінок людини самої себе.

Третій підхід — "спільнотний", коли вивчаються двоє і більше людей, які становлять групу чи організацію. Цей підхід є основним при вивченні колективної поведінки, наприклад, дії натовпу або реакції аудиторії.

Четвертий підхід — "відносний". При такому підході суспільне життя вивчається не через конкретних людей, а через специфікацію їхніх взаємо­відносин, зумовлених їхньою соціальною роллю. Роллю називається пове­дінка, якої чекають від людини, коли вона посідає певне становище в гру­пі. У суспільстві існують сотні ролей — політик, виборець, робітник, се­лянин, службовець, споживач, керівник тощо. Поведінка людини знач­ною мірою зумовлена цими ролями.

П'ятий підхід — культурологічний. Його застосовують при аналізі поведінки, використовуючи культурологічні поняття, наприклад, гро­мадські норми і правила, суспільні цінності. Під цим кутом зору правила поведінки, або норми, розглядаються як регулятори вчинків окремих людей і діяльності певних соціальних груп.

Кожен з цих підходів найефективніше застосовується для дослідження певного спектра предметної сфери соціології, тому соціологу необхідно вміти орієнтуватись при виборі методу на те, під яким кутом зору до­сліджується те чи інше соціальне явище. У той же час сукупність методів визначає обсяг самого предмета соціології, вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними група­ми і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпе­чує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спи­ратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили протидіють цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діаг­ностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що в будь-якому стані кожного соціального явища присутні моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'я­зок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.

Цим зумовлюється одна з найважливіших особливостей предметної сфери соціології як науки — постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи склад­ну і мінливу розстановку суспільних сил у процесі соціального й еконо­мічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства.

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відо­бражає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність пере­творення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси — розуміння специфіки со­ціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реаль­ної ситуації і тих сил, що її визначають.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологіч­ного знання є й те, що він являє собою всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кож­ному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про меха­нізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціаль­них системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв'язків, відносин і проце­сів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфіч­них особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей — для розуміння сутності предмета соціології.

Поряд із цим соціологія розробляє теорію, методологію, особливі спо­соби, прийоми і процедури, що забезпечують сприятливі зміни для суспіль­ного розвитку в тій чи іншій складній соціальній системі або ситуації.

Перед соціологією стоїть надзвичайно важливе і дуже складне за­вдання, пов'язане з розробкою цілісної системи соціологічного знання, а також соціальних технологій з метою підвищення ефективності усієї перетворювальної практики, характеристик способу життя, найповнішого розквіту потенціалу кожної особистості. Адже перетворювальна діяль­ність у галузі соціального буття суспільства, як і будь-яка перетворювальна діяльність взагалі, передбачає знання механізмів функціонування соціаль­них процесів та їх науково обґрунтованого використання при створенні соціальних технологій, розробці прогнозів і практичних рекомендацій для ухвалення державних та управлінських рішень.

У змісті предмета соціології важливе місце посідають також генезис, структура і залежності функціонування громадської думки в конкретних умовах життєдіяльності людей, окремих соціальних спільнот і суспільства в цілому. Громадська думка — це активний вияв стану громадської свідо­мості людей на всіх рівнях соціальної організації суспільства. Тому знання змісту, функцій і структури громадської думки стосовно того чи іншого факту, події, механізму її утворення, поширення і функціонування у кон­кретній ситуації має істотне значення для практичної діяльності людей.

Таким чином, предметом соціології є соціальні дії, явища, зв'язки, відносини і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономір­ності виникнення й функціонування соціальної реальності, тобто оточу­ючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю пред­мета соціології є те, що він являє собою усю сукупність дій, зв'язків, від­носин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.