Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загал...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

8.1. Визначення сутності і соціальної дії

механізмів

Соціологічні категорії "соціальна дія ", "соціальна взаємодія " і "соці­альні відносини " займають особливе місце в понятійно-категоріальному апараті соціологічної науки. З ними пов'язане розуміння насамперед ди­наміки людського суспільства — його функціонування, зміни і розвитку. Ці категорії є провідними при вивченні життєдіяльності людей в сучасному суспільстві, самореалізації. Багато соціологів вважають ці поняття вихід­ними (тобто ключовими, фундаментальними) у будь-яких соціологічних теоріях чи концепціях. Адже відправним моментом при виникненні будь-якого соціального зв'язку є відносини, дії і взаємодії індивідів чи соціаль­них груп людей для задоволення тих або інших різноманітних суспільних потреб. Підтвердженням цьому може також служити велике різноманіття і глибина концептуального опрацювання теорій соціальних відносин, дій і взаємодій. Тому представляється дуже важливим послідовно розглянути сутність і зміст цих фундаментальних соціологічних категорій.

Г Отже, соціальнОдіЩш думку видатного польського соціолога Яна Ще-паньського, являють собою систему вчинків, засобів і методів, за допомо­гою яких особа чи соціальна група має намір змінити поведінку чи уста­новки інших осіб чи груп [41, с.86]. Крім цього, Я. Щепаньський вказує на взаємну спряженість системи дій, між якими виникає причинна залежність: вчинок особи А, який змінює поведінку чи установку особи Б, викликає вчинок особи Б, що у свою чергу змінює установки і поведінку особи А.

Варто зазначити, що початок соціологічному дослідженню проблем со- ціальної дії було покладено відомим німецьким соціологом М. Вебером. Ним же були сформульовані й вихідні положення теорії соціальної дії, які вже потім одержали подальший розвиток у працях інших дослідників. Взагалі М. Вебер визначав соціологію як науку, що вивчає соціальну дію, під котрою він розумів будь-яку дію людини, орієнтовану на мотиви інших людей. При цьому вона (тобто дія) володіє двома обов'язковими рисами: свідомою мо- тивацією та орієнтацією на інших (очікування). Без першої не можна гово- рити про неї як про дію, а без другої — називати її с.264].

Поряд із визначенням сутності соціальної дії запропонував

також й свою типологію соціальної дії, яка включає чотири її типи: 1) ціле-раціональна — це дія, орієнтована на очікування певної поведінки інших людей і стану об'єктів зовнішнього світу, що раціонально регулює цілі, засоби і побічні наслідки власної поведінки, розраховані на досягнення певного успіху; 2) ціннісно-раціональна — це дія, що характеризується свідомою вірою в етичну, естетичну, релігійну або іншу самоцінність певної поведінки, незалежно від успіху або вигоди; 3) традиційна — це суб'єктивно-ірраціональна поведінка, що здійснюється за звичкою, а не за смислом, тобто протікає автоматично на підставі прийнятого зразка; 4) афективна — це суб'єктивно-ірраціональна поведінка, яка обумовле­на миттєвими почуттями. Тільки перших типи дій, на думку можна вважати власне соціальними, а останні два типи — ні, тому що вони не мають цілі, результату, успіху, мотиву, орієнтації на інших, тобто позбавлені головних ознак соціальної дії.

Значний внесок у подальшу розробку теоретичних засад соціальної дії зробив і відомий американський соціолог Толлкот Парсонс.Вихідним пунктом його теоретичної моделі соціальної дії виступає схема елемен­тарної соціальної дії, структуру якого утворюють: 1) діючі особи; 2) ситу­ація; 3) умови, що включають у себе ціль дії і нормативні розпорядження. Крім того, уся сукупність соціальних дій описується Парсонсом за допо­могою п'яти "типових перемінних дій ", кожна з яких вимагає ціннісного вибору.

тип — "універсалізм-партикуляризм" — де вибір між пове­дінкою індивіда здійснюється відповідно до загального правила чи відпо­відно до орієнтації на специфіку ситуації.

Другий тип — "досягнення-розпорядження" — орієнтує діючі особи на соціальні характеристики іншого індивіда (професія, статус) або ж на особистісні якості (стать, вік і т.п.).

Третій тип — "аффективність-нейтральність" — містить альтернати­ву орієнтації дій на найближчі потреби індивіда чи на віддалені і важливі його потреби.

Четвертий тип — "специфічність-дифузність" — містить орієнтацію дії індивіда на специфічні або на загальні характеристики ситуації.

П'ятий тип — "орієнтація на себе — орієнтація на колектив" — від­повідно й орієнтує дії індивіда в особистих чи загальних інтересах.

При цьому усе різноманіття дій, описуваних цими п'ятьма типами, Т. Парсонс групує за чотирма рівнями: 1) суб єкт дії—у виді варіантів дії;

  1. особистість —у виді потреб-установок; 3) соціальна система —у формі рольових очікувань; 4) культурна система — як нормативні зразки (цін­ності). Тим часом кожний із рівнів утворює в моделі Т. Парсонса підсисте­му людської діяльності, а взаємодія складає "систему дії", тобто су­купність різних рівнів соціальної реальності, поєднуваних у визначене ціле (систему) за принципами інформаційно-кібернетичної моделі. Функціону­вання цієї системи спрямовано, насамперед, на здійснення чотирьох осно­вних задач: 1) підтримка ціннісного зразка системи; 2) інтеграція системи;

  2. досягнення цілісності системи; 4) адаптація системи (див.

Важливо підкреслити, що теорія "системи дії" поклала початок роз- витку цілого класу соціологічних теорій, що пояснюють специфіку соці- альної дії за допомогою категорії "соціальна система ". Крім теорії соці- альної дії Т. сюди також відносять теорію функціонального структуралізму Р. Мертона і різні теорії соціального конфлікту.

Вихідною позицією соціологічних теорій цього класу є пояснення со­ціальної дії виходячи з потреб соціальної системи, у якій суб'єкти — особи чи групи осіб — виступають як елементи, що виконують соціаль­ні ролі чи соціальні функції, або як джерела енергетичного й інформацій­ного обміну. Вони як би не мають самостійного існування і розвитку поза соціальною системою.

Другий клас поєднує соціологічні теорії, що вбачають основу соціальної дії в потребах і внутрішній активності індивідів (наприклад диспозиційна теорія особистості В. Ядова). Будучи вираженням природної основи люди­ни, його задатки, здібності й потреби утворюють механізм соціальної дії, який у сполученні із соціальними зв'язками і формує соціальну систему.

Третій клас включає соціологічні теорії, що розглядають соціальну дію як результат діалектичної єдності суспільства, різних соціальних груп і окремих індивідів (подібний підхід характерний для марксистської со­ціології). Кожен окремий індивід розглядається в цих теоріях як індиві­дуальна форма вираження соціальної системи, як сукупність суспільних відносин, що характеризує сутність кожної окремо взятої особистості. Однак міра знаходження системних якостей особистістю залежить від структури її потреб і здібностей, природних особливостей і рівня розвит­ку свідомості. Ці й інші можливості особистості реалізуються за допомо­гою соціальної активності і спрямованості на взаємодію із системою, з її ситуаційними факторами.

Розглянуті класи теорій соціальної дії, володіючи відзначеними роз­ходженнями, єдині в розумінні спрямованості соціальних дій — на зміну поведінки, установок чи прагнень індивідів або соціальних спільностей. В силу цього вони близькі і подібні в розумінні того, що соціальні дії ляють собою системи, що поєднують у собі визначені складові елементи. В цьому зв'язку в якості основних елементів системи соціальної дії ви­ступають: 1) діюча особа; 2) предмет дії чи особа, на котру діють; 3) ме­тод впливу чи спосіб використання засобів дії; 4) реакція особи, на котру діють, чи результат дії.

Звернемо увагу і на той факт, що рушійною силою у всякій соціальній дії виступають як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. До перших на­лежать риси і властивості людей, що представляють взаємний інтерес, а також речі чи цінності, що знаходяться в розпорядженні і можуть

бути використані ними для задоволення власних потреб або інтересів. До других (тобто суб'єктивних факторів) відносять наявність установки чи твердої готовності особистості до виконання визначених дій.

Таким чином, соціальні дії спрямовані на таку зміну чужих установок і поведінки, що веде до задоволення визначених власних потреб, праг­нень і інтересів. Тому найбільш важливим в структурі соціальної дії є засоби і методи дії, від правильного вибору яких власне і залежить успіш­ність і ефективність усякої дії. Визначена структура дозволяє поєднувати досить широке коло соціальних дій. Однак існує цілий ряд схем (зразків), згідно яких соціальні дії власне і протікають. Це дозволяє класифікувати соціальні дії за різними ознаками.

Перша, найбільш загальна класифікація дана Я. ІЦепаньським. Вона припускає розподіл соціальних дій на дві категорії. Першу категорію складає негативний примус, що виявляється найчастіше у вигляді забо­рон і наказів, спрямованих репресію стосовно небажаної поведінки, а друга категорія припускає позитивне переконання, засноване на дії за допомогою стимулів, що викликають бажану поведінку без звертання до репресій у будь-якій формі.

Друга, дуже подібна за підходом класифікація припускає також дві категорії соціальних дій: 1) пристосування і 2) опозиція. До першої ка­тегорії відносяться такі дії, що виникають у відповідь на прохання чи запрошення з боку керівництва і забезпечуються шляхом виховання, доб­ровільного і свідомого підпорядкування в ході виконання самої дії для досягнення мети. До другої категорії відносяться протиставлення себе іншим, репресії і бунт, агресія і ворожість як реакції на ним середнім варіантом між пристосуванням і опозицією є егоїстичний компроміс, що поєднує, з одного боку, добровільне підпорядкування при­мусу для досягнення особистих цілей, при збереженні, з іншого боку, товності до застосування опозиційних дій.

Третя класифікація, що запропонована А.Левко [29, с.281], також заслуговує на увагу, оскільки вона розділяє соціальні дії за змістом, обу­мовленим метою і спрямованістю. У цьому зв'язку автор виділяє три групи соціальних дій. Перша група поєднує репродуктивні дії, спрямова­ні на збереження і підтримку нормального функціонування конкретного соціального інституту. До таких дій відносяться соціальний контроль, під­тримка традиції, дотримання трудової дисципліни тощо. Друга група — соціального заперечення — поєднує дії, спрямовані на скасування яких-не-будь елементів громадського життя. До них відносяться критика недоліків, подолання девіантної поведінки, конформізму мислення тощо. Третя гру­па — соціальної творчості — поєднує дії щодо створення нових форм соціальних відносин і розвитку суспільної свідомості. Мова йде про роз­виток самоврядування, винахідництва, інновацій, впровадження нових соціальних технологій і інше.

Слід зазначити, що приведений у даних класифікаціях далеко не по- вний перелік типологій створити уявлення про те, що соціальна дія — найбільш важлива категорія соціології, за допомогою якої можна пояснити практично усі соціальні явища. Однак багато соціо- логів схиляються до визнання визначеного верховенства за іншою соціо- логічною категорією, хоча і тісно пов'язаною із соціальними діями. Мова йде, передусім, про таку соціологічну категорію, як категорія соціальної взаємодії.