2.1. Визначення структури соціологічного знання

Система соціологічного знання має складну структурну будову. З од­ного боку, це відображення складності як об'єкта, так і предмета соціо­логії. При найширшому визначенні виокремлюють дві предметні зони: мікро- і макрорівень. Предметом мікросоціології є індивіди, мотиви та акти поведінки, той зміст, що його люди вкладають у взаємодію, тобто все те, що, у свою чергу, створює і змінює суспільство. Макросоціологія зосереджує увагу на типових прикладах поведінки, що є ключем до розу­міння суспільства в цілому. Це структури, які включають сім'ю, релігію, політичний, економічний устрій суспільства

З іншого боку, складність структури соціологічного знання зумовлена особливостями виникнення та розвитку соціології як науки. Адже виник­ла вона в результаті конкретизації соціальної філософії, спеціалізації та кооперації суспільних наук і розвитку емпіричних соціальних досліджень. При цьому два основних напрями — теоретичний і емпіричний — про­довжували розвиватись незалежно один від одного. Як стверджує російсь­кий соціолог Г.Осіпов, до кінця XIX ст. теоретичні та емпіричні соціальні дослідження практично не були взаємопов'язані [29, 698].

У процесі розвитку соціології теоретичний напрям, що базувався на соціальній філософії, утворився як загальносоціологічний рівень соціоло­гічного знання, або рівень загальносоціологічних теорій. На цьому рівні досліджуються проблеми соціально-філософського осмислення найзагаль-ніших питань розвитку і функціонування суспільства загалом та місця в ньому людини, а також гносеологічні проблеми соціології, питання побу­дови соціальних структур та моделей соціальних спільнот і процесів, здій­снюється розробка методів вивчення соціальних процесів і явищ тощо.

Теоретичну соціологію становлять різноманітні концепції, що розгля­дають усю сферу соціального життя суспільства як соціальну систему, со­ціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути, що дають свої інтерпретації. Соціологічна теорія охоплює на високому рівні абстра­гування причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді. специфічними компонентами є такі:

1. система загальних і специфічних законів, що виражають і за­кріплюють типові, відносно постійні зв'язки в суспільстві, його соціаль­них інститутах і внутрішніх системах, у структурі соціальних відносин;

2. система постулатів, аксіом та інших тверджень стосовно соціаль­ного життя суспільства, поведінки людей, способів взаємодії;

3. логіка висновків та доказів, що використовується для обґрунтуван­ня соціальних прогнозів, тенденцій та закономірностей розвитку соціаль­ного життя суспільства, його соціальних інститутів і структурних ланок;

4. загальносоціальний і власне соціологічний понятійно-категоріаль­ний апарат;

5. система обґрунтувань і диференційованого підходу до аналізу об'єк­та і предмета досліджень (як у фундаментальних, так і в прикладних до­слідженнях);

6. система пізнавальних методів, технологій і процедур, що забезпечу­ють повноту описання, пояснень і передбачень соціальних явищ, процесів та відносин на тому чи іншому рівні соціальної організації суспільства;

7. емпірична база з великою кількістю зафіксованих соціальних фактів, що потребують генералізації та теоретичної інтерпретації.

Упорядкована система перевірених висловлювань, тверджень та доказів дає можливість упевнено будувати моделі соціальних процесів, структуро-логічних схем, виявляти динаміку поведінки людей у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства.

У теорії інтегруються також результати соціального

досвіду та емпіричних досліджень і цим самим заново висвітлюються або до­датково характеризуються ті чи соціальні об'єкти, вивіряється надійність соціальних прогнозів шляхом накладення теоретичних моделей на моделі кон­кретних соціальних процесів, одержаних емпіричним шляхом, і навпаки.

Слід зазначити, що на загальнотеоретичному рівні здійснюється зв'я­зок соціології з іншими науками та галузями наукового знання: філософією, історією, політологією, культурологією, економікою, психологією, антропо­логією, педагогікою тощо. Концепції, що розробляються на цьому рівні, відзначаються високим ступенем абстракції. При цьому в коло їх вивчення не потрапляють такі конкретні соціальні одиниці, як соціальна група або соціальний процес.

Повертаючись до другого напряму — емпіричного або конкретно-со­ціологічних досліджень, зауважимо, що він також пройшов значний шлях у своєму розвиткові. Починаючи з 20-х років XX ст. емпіричні дослідження відіграють дедалі більшу роль у розвитку системи соціологічного знання. Удосконалюється техніка соціологічних досліджень, розширюються ливості практичного застосування соціології.

Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою ін­струмент встановлення і узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації здійснених подій, характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються. Предметом аналізу тут виступають події, вчинки, характеристики поведінки людей, соціаль­них груп, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей.

Шляхом зміни й опису окремих фрагментів реальної дійсності в яко­мусь чітко визначеному просторово-часовому інтервалі з'являється можли­вість одержати обгрунтовані знання — соціальні факти. Такими фактами можуть бути поведінка індивідів або соціальних груп і спільнот; продукти людської діяльності; ціннісні орієнтації, потреби, інтереси людей; вербальні дії (судження, думки, оцінки). За допомогою певного набору методів емпі­ричних досліджень (опитувань, спостережень, вивчення документів, екс­периментів) на цьому рівні ведеться збір первинної соціологічної інформа­ції, а саме: численних фактів, відомостей, думок членів соціальних груп, особистісних даних тощо.

Слід звернути увагу й на те, що конкретно-соціологічне (емпіричне) до­слідження є не просто збиранням та добиранням якихось соціальних фак­тів, що підтверджують (або спростовують) ті чи інші теоретичні побудови й гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи соціоло­гічні методи збирання інформації, дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, які в результаті й станови­тимуть базу подальших теоретичних досліджень, обґрунтованих пропози­цій, рекомендацій і прогнозів, правильність яких перевіряється практикою.

За підсумками опрацювання та аналітичного узагальнення формуються первинні висновки щодо конкретних явищ соціального життя. Як бачи­мо, саме в таких конкретних і точних знаннях про окремі соціальні фак­ти, явища і процеси має потребу теоретична соціологія для надання тео­ретичним узагальненням та концепціям справді наукового характеру — достовірних і точних знань.

Отже, не викликає сумніву, що загальносоціологічні теорії та конкре­тно-соціологічні (емпіричні) дослідження мають бути нерозривно пов'я­зані між собою. Без забезпечення такого зв'язку теоретизування, не під­кріплене знанням конкретних фактів реальної соціальної дійсності, стає беззмістовним і нежиттєздатним. Водночас емпіричні дослідження, які не спираються на загальнотеоретичні висновки, не пояснюють природу більшості соціальних явищ і процесів, що відбуваються у суспільстві.