22.3. Основні методи збирання соціологічної інформації

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. У такій диференціації є різні рів­ні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічноїінформації: 1) аналіз документів; 2)опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференцію­ється за певними ознаками, а також характеризується своєю внутрішньою структурою.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних в со­ціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних, або друкованих текстах, на магніт­них стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Отже, ана­ліз документів, тобто спеціально створених предметів, призначених для передавання чи зберігання інформації. Залежно від засобів фіксації да­них їх (тобто документи) розподіляють передусім на такі: 1) текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні фор­ми документальних повідомлень.

Аналіз документів має два варіанти, чи дві сторони — зовнішню та внутрішню. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характеристикою, видом, формою, обставинами формуван­ня, автором, метою створення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній ана­ліз документів — це дослідження змісту, сутності інформації, в міститься, у контексті завдань дослідження за відповідною схемою, визна­ченням текстових індикаторів ключових понять концепції дослідження.

Значно підвищують об'єктивність у розумінні документів спеціалізова­ні наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні методи або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один з проявів подальшої дифе­ренціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосовують і контент-аналіз документі'в(формалізований,кількісний).Першийперед-бачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з'ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за допомогою визначених одиниць рахування.

Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові оди­ниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з матема­тичною точністю. Саме високий ступінь точності, коли є великий обсяг несистематизованого матеріалу, — перевага контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізо­ваний методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи недоліки

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому уні­версальний —метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для до­слідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що грунтується на усному або письмовому звер­ненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпірич­ному й теоретичному рівнях.

Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: (змістові) — щодо змісту об'єкта;

2) функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опиту­вання. Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а) функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б) запитан-ня-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3) контрольні запитання (для перевірки вірогідності даних).

Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання ди­ференціюються на такі: 1) відкриті (можливі відповіді не пропонують­ся); 2) закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а) "так — ні"; б) альтернативні; в) запитання-меню. Альтерна­тивні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулю­вання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтер­нативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а на­впаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їх зрозумілість для респон­дента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диферен­ціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємо­дії виділяють такі види опитування: 1) анкетування; 2) інтерв'ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному

'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологіч­них методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспря­моване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержу­ються знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстра­ція подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

На відміну від буденного спостереження у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що дозволяє забезпечити відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є пове­дінка окремих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Ви­користовуючи метод спостереження, можна вивчати реальні стосунки у дії, аналізувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності.

Диференціація методу спостереження означає його поділ на структу-роване і неструктуроване. Перше є таким, що здійснюється за поперед­ньо розробленим планом і контролюється, при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосередньо­го об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер.

Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1) включене спостереження (за участю спостерігача); 2) невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фіксуючи те, що відбувається). Тим часом як при включеному спостере- женні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, пере- буває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, з

Продовжуючи тему диференціації соціологічних методів, слід заува­жити, що за місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реа­льній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2) ла­бораторні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що спостерігається, визначаються дослідником).

За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне спостере­ження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2) випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.

Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'я­зку з експериментом. Диференціація між ними полягає в тому, що в екс­перименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивча­ється, з метою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не дефор­мувати очікувані результати. У свою чергу, експеримент —це спосіб отри­мання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольо­ваних умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повто­ренні умов. Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1) досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності; 2) перевірка наукових гіпотез, тобто визначення ефективності функціонування соціального об'єкта.

Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання ін­формації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслі­док впливу на нього керованих і контрольованих факторів, розрізняють два типи експерименту: натурний [уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли замість маніпу­ляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.

Щодо сфер суспільного життя соціальний експеримент (соціальний як синонім суспільного — широке розуміння соціального) розрізняється за сферами суспільства: економічний, правовий, педагогічний, естетич­ний, психологічний, культурологічний,управлінськийтощо.

Необхідно також зазначити, що в соціології часто-густо використовується і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Як вважає його засновник Дж. Морено, соціометрія — це певний набір прикладних ме­тодик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистан­ції між їх членами з погляду на їх особисті переваги [13, с.443-444].

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збиран­ня соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тоб­то в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отри­мання соціологічної інформації.