13.1. Соціологія громадської думки як наука: сутність, виникнення та розвиток

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає, з одного боку, зміст проявів громадської думки та вплив її на функ­ціонування суспільства, а з іншого — загальносуспільні й специфічні чин­ники, що визначають зміст суджень громадської думки і якість (повноту) виконання нею своїх соціальних функцій. Така дефініція з "Короткого словника з соціології" дає загальне уявлення про те, що вивчає ця спеці­альна соціологія [10]. Подальше уточнення її сутності вимагає визначення об'єкта та предмета цієї соціологічної дисципліни.

Стосовно об 'єкта соціології громадської думки в соціологічній лі­тературі ще не склалося одностайної думки. Це пояснюється складністю та недостатньою вивченістю цієї проблеми. Разом з тим методологія со­ціології орієнтується на дослідження соціальних явищ, тобто таких, які відбуваються за участю людей. Отже, люди, які належать до тих чи ін­ших соціальних спільнот, організацій, інститутів та беруть участь у тих чи інших соціальних діях, процесах та інших соціальних феноменах є об'єктом соціологічного дослідження. Саме вони заповнюють анкети чи відповідають на запитання інтерв'юерів, беруть участь в експериментах, за їхньою поведінкою спостерігають соціологи. Тому є достатньо підстав, щоб, спираючись на таку методику, дати визначення об'єкта соціології громадської думки.

Таким чином, об'єктом соціології громадської думки слід вважати носіїв (суб єктів) цієї думки, в якості яких виступають люди — представ­ники різних соціальних груп і спільнот, різних організацій та інституцій, які висловлюють свої думки (усно чи іншим способом) ших актуальних суспільно значущих проблем.

Як і всі інші, дана спеціальна соціологічна теорія має свій аспект дослідження, що виявляється у її предметі. Тому предметом соціології громадської думки є її соціальні аспекти і характеристики: структура, закономірності, канали, а також механізми формування і функціонування громадської думки, ставлення великих соціальних груп, народів загалом до тих явищ, що становлять актуальний суспільний інтерес [23, с.733].

Таке розуміння об'єкта і предмета соціології громадської думки коре- лює з визначенням самого поняття "громадська думка", його сутністю та уявленнями про неї, що склалися упродовж існування й розвитку суспільного феномену. Словосполучення думка " містить у

собі глибинну сутність цього феномена. Ідеться про думку суспільства, що відображає стан суспільної свідомості, приховане чи явне ставлення соціальної цілісності, її структурних елементів (соціальних спільнот, ін­ститутів, колективів, особистостей) до навколишньої соціальної дійснос­ті. Ця загальнометодолопчна дефініція конкретизується у різноманітних визначеннях, кожне з яких засвідчує певний аспект комплексно-систем­ного підходу до аналізу громадської думки. Важливим компонентом та­кого підходу є соціологічний вимір громадської думки, який, у свою чер­гу, включає соціолого-історичний, соціолого-структурний і соціолого-функціональний погляди на цю проблему.

Громадська думка — історичне явище, властиве всім історичним ета­пам суспільного розвитку. Поняття, що позначає це явище, з'явилося ще у XII ст. в Англії, а згодом поширилося і в інших країнах. Загальноприй­нятим поняття "громадська думка" стало наприкінці XVIII ст, а соціоло­гічний його вимір почав активно розроблятися у XIX ст. З цього приводу варто згадати працю Г. Тарда "Громадська думка і натовп", у якій її автор

доводив, що громадська думка породжується "публікою". Вже сама назва дослідження натякає на взаємозумовленість громадської думки і "натовпу" [11, с.200].

Таке розуміння проблеми спирається переважно на суто духовні про­цеси людського спілкування, які дійсно відбуваються, але якими не вичер­пуються фактори, що детермінують громадську думку. Є й інші чинники

— всі вони важливі і системно взаємопов'язані між собою. Про один з таких чинників писав А. Лоуелл у праці "Громадська думка і народний уряд", у якій вирішуються питання про межі компетентності громадської думки під час прийняття рішення, а також про співвідношення думок біль­шості та меншості, форм відображення.

Такий підхід значно розширив спектр вивчення громадської думки, справивши значний вплив на формування теоретичних уявлень про її природу і методи відповідних досліджень. Згідно з Лоуеллом, у процесі державного управління громадська думка має обмежену сферу впливу, адже у житті виникають обставини й проблеми, які не вирішуються голо­суванням, зверненням до громадськості.

У тому самому руслі аналізував це питання і У. Ліпман, який оголосив неспроможним міф про "всезнаючого і всемогутнього громадянина". "Пе­ресічна людина", зауважував У. Ліпман, обмежена в усвідомленні своїх інтересів, у широкому використанні засобів масової інформації. Звідси

— обмеженість у цілому і громадської думки, яка складається з багатьох поглядів. У. Ліпман, виходячи з цієї наведеної і загальної тези, запрова­див поняття стереотипу — спрощеного уявлення людей про обставини, за яких відбувається життєдіяльність: економічні, соціальні, полі­тичні, правові, духовно-культурні, внутрішні, зовнішні. Стереотип, на його думку, є невід'ємною частиною загальноприйнятої думки, безпосеред­нього міжособистісного спілкування с.200].

Отже, наведені погляди відображають такі співвідношення громадсь­кої думки, а саме:

• громадська думка і натовп (Тард);

• громадська думка і народний уряд (Лоуелл);

• громадська думка і стереотип "пересічної людини" (Ліпман).

Тут вже й наведено класифікацію (типологію) об'єктно-суб'єктних сто­сунків щодо громадської думки як одного з важливих елементів системи соціальної і, зокрема, правової регуляції суспільних процесів.

Слід зазначити, що в сучасний період найбільший інтерес західних соціологів викликає питання про зв'язок громадської думки з поведін­кою громадян у період виборчих кампаній, оскільки загострення боротьби за владу між політичними партіями зумовлює потребу в інформації про те, які механізми лежать в основі оцінки кандидатів на виборах, якими є їхні виборчі програми тощо. Це один з напрямів реалізації громадської думки, практично-прикладного використання. Останнє відбувається в усіх сферах суспільної життєдіяльності, на всіх етапах історичного розвит­ку людства, починаючи із стародавнього світу, міфу й епосу, виникнення науки, емпіричних соціальних обстежень, логографії, праць Геродота, Фукідіда, Полібія, Таціта, особливо Демокріта, Платона, Арістотеля.

За середньовіччя світоглядна парадигма змінилася — у теософії Авгус-тина Блаженного, у творчості гуманістів епохи Відродження, соціальних утопістів Т. Мора і Т. Кампанелли, в емпіричних дослідженнях (запрова­дження перепису населення на Русі, а також введення козацьких реєстрів в Україні), у становленні елементів соціологічного знання (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Г. Гроцій). Складова цього еволюційного процесу — вивчення і використання громадської думки.

Ця тенденція розвивалась і в епоху Нового часу ст.) при роз-

робці теорій "природного права" і "суспільного дошвору" у XVII ст. (Т. Гоббс і Д. Локк), у соціологічних дослідженнях II І. Мої пес к'с та Ж. Руссо, пра- цях з філософії історії, суспільствознавства, в емпіричних, демографіч- них і статистичних дослідженнях XVII — початку XIX ст. Проблематика суспільної думки органічно вмонтувалася також у соціологічних ідеях консерватизму, лібералізму й утопізму, в натуралістичному напрямі соціо- логії XIX ст. (органічна школа — Г. Спенсер, П. Лілієнфельд, О. Стронін, А. Шеффле, А. Фульє, А. Еспінас, Р. Вормс; соціальний дарвінізм — У. Л. Гумплович, У. Самнер, Г. Ратценхофер, А. Смолл; расово-ан-

тропологічна школа—Ж. Гобіно, О. Аммон, Ж. Ляпуж, X. Чемберлен; гео- графічна Г. Бокль, Л. Мєчников, В. Ключевський).

Суспільствознавство дедалі більше інтегрувалося з природознавством, що дістало вияв, зокрема, у творчості Сен-Сімона, ідеї якого були покла­дені в основу позитивної філософії О. Конта. Саме останній запровадив у науковий обіг поняття "соціологія". Досліджуючи конкретний об'єкт — суспільство, людину — він розглядав суспільство як систему з її статич­ними та динамічними елементами. Звідси — роль громадської думки у вивченні даного об'єкта.

Ця роль громадської думки простежується і в інших напрямах соціо- логії ст. — психологічному (психології народів — Лацарус, Г. Штейнталь, В. Вундт, психології натовпу — Г. Лебон; теорії насліду- вання — Г. Тард; інтеракціонізмі Ч. Кулі, інстинктивізмі У. та психоаналізі 3. Фрейда), а також в перших емпіричних соціальних

дослідженнях (статистичних Л. Кетле, масових соціальних обстеженнях "моральної статистики" і "соціальної гігієни", розвідках Ле Пле, Д. Журавського), німецькій формальній соціології кінця XIX — початку XX ст. (Ф. Тьонніс — про "спільноту" і "суспільство", формальна соціо­логія Г. Зіммеля), працях М. Вебера і соціологічній концепції Е. Дюрк-гейма.

У XIX ст. робляться перші спроби безпосереднього вивчення громадсь­кої думки як стану масової свідомості в оцінках і ставленні людей до конкретних соціальних явищ і процесів, як "знання" масово виражених індивідуальних оцінок і позицій. Перші спроби виявлення громадської думки методами опитування були зроблені в США, зокрема під час під­готовки до виборів різних рівнів. Ця функція громадської думки — один із напрямів її універсального використання в усьому світі.

Така універсальна характеристика громадської думки інтегрується у різноманітних дослідженнях, кожне з яких відтворює певну сторону сис­темного уявлення про громадську думку [1; 2; 4; 9; 12]. Аналіз численних досліджень дає можливість зробити висновок, що при вивченні громадсь­кої думки у центрі уваги перебувають актуальні питання суспільного жит­тя, що дає підставу стверджувати про теоретичний і прикладний рівні соціологічного виміру суспільної думки. Завершуючи розгляд цього питан­ня, слід знову повернутися до загальнометодологічної дефініції, сформу­льованої на початку: громадська думка — це, по-перше, специфічний прояв свідомості і поведінки людей, що характеризується зв'язком з усіма форма­ми суспільної свідомості, синтезом повсякденної і теоретичної по-друге, це духовно-практичний засіб впливу на соціальну реальність.

Отже, громадську думку з позицій соціології слід вважати особливим станом реальної свідомості мас, соціальних спільнот і груп, який вира­жає домінуюче ставлення, позицію стосовно актуальних суспільно зна­чущих проблем, подій, процесів чи явищ, що зачіпають інтереси значної частини суспільства. Зауважимо, що категорія "громадська думка" віді­грає головну роль серед інших понять і категорій цієї спеціальної логії. До її наукового апарату належать також такі поняття, як громадсь­ка свідомість, реальна свідомість мас, духовна сфера, духовне життя, духовна культура, соціальні норми, соціальне регулювання і контроль, соціальне напруження, канали вивчення громадської думки, референдум, масові опитування та ін.

Соціологічні дослідження громадської думки спираються на загально-соціологічні методи і використовують повною мірою. У той же час цільно враховувати і такі методичні аспекти соціології громадської думки:

Зосередження на вивченні громадської думки щодо найактуальні­ших питань суспільного розвитку.

2. Орієнтація на практичну корисність досліджень громадської дум­ки для соціального управління різними сферами життєдіяльності людей.

3. Надання переваги не нагромадженню інформації, а піднесенню соціальної активності мас.

4. Урахування всієї сукупності об'єктивних та суб'єктивних чинни­ків, що впливають на громадську думку, не обмежуючись об'єктно-су­б'єктними діями учасників інформаційного процесу.

Водночас слід зазначити, що саме останні чинники найбільше цікав- лять Адже соціологічний вимір суспільної думки в духовно- практичних аспектах дає підставу ставити й вирішувати питання про її об'єктно-суб'єктні характеристики (соціолого-структурний ракурс) та функ- ціонування (структурно-функціональний ракурс) у сучасному суспільстві.