10.1. Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції

і.» Термін "особистість " має досить давнє походження. У Стародав­ній Греції він означав театральну маску, яку актори використовували під час вистав з метою надати кожному персонажеві того вигляду, якого вимагав його характер. З часом цей термін поширився на самого актора й ту роль, яку він виконував. Оскільки маска зображала той чи інший тип із реального життя, поняття "особистість" наблизилося до його су­часного розуміння. Остаточно цей термін було переосмислено у римсь­кому праві і офіційно зафіксовано як такий, що характеризує окремого індивіда. Відтоді його вживають стосовно окремого громадянина як юридичної і релігійної особи, нащадка своїх предків, наділеного ім'ям і власністю.

Термін "особистість" невіддільний від понять "людина", "індивід", "індивідуальність ''^Гіюдина ж, як свідчить практичний досвід, — значно складніша й заплутаніша система, ніж ми бачимо в численних науко­вих теоріях. Цей термін вказує лише на якісну відмінність людей від тва­рин і нічого не говорить про соціально зумовлені відмінності між сами­ми людьми. Проте у життєдіяльності людини можна виділити біологічну, соціальну й психологічну структури. вчинки зумовлюються різноманіт­ними матеріальними і духовними мотивами. Вона функціонує на свідо­мому й підсвідомому рівнях, а також існує водночас як у зовнішньому, так і внутрішньому світі.

Словом "індивів" переважно визначають людину як одиничного пред- ставника будь-якого цілого (біологічного роду чи соціальної групи тощо), наприклад, учитель, робітник, менеджер. Причому специ- фічні особливості реального життя та діяльності конкретної людини до змісту не

Багатозначний термін "індивідуальність ", навпаки, означає якраз те особливе, конкретне і специфічне, що відрізняє одну людину включаючи як природні, так і соціальні, як соматичні, так і психічні, як успадковані, так і набуті в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) властивості.

Поняття "особистість " теж багатозначне. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб екта діяльності в єдності індивідуальних властивостей (одиничне) та соціальних ролей (загальне), що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важли­вих властивостей, якостей і рис, що виникли в процесі прямої та непря­мої (опосередкованої) взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять в свою чергу, суб'єктом праці, пізнання та спілкування. Тому саме другий аспект поняття особистості є найважливішим з погляду соціології, яку окрема людина цікавить не сама по собі, а як член певного суспільства, класу, спільноти або групи, що втілює в собі деякі соціально типові

Таким чином, соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належності до певної соціальної спільноти, яка накладає на людину відбиток, що впливає на її світогляд, ідеали, цінності, установки й норми поведінки, риси характеру, психологію тощо. Відтак ми підійшли до більш предметного визначення поняття особистості. Особистість — це стійка система соціально значущих властивостей, якостей та рис, що характе­ризують індивіда як продукт суспільного розвитку і залучення його до системи соціальних відносин через активну предметну діяльність і спіл­кування. Особистість формується в процесі соціалізації і є продуктом інди­відуального досвіду та соціальної взаємодії [21, с Л61] (див. рис. 10.1).

Соціалізація особистості	Соціальне середовище	Диспозиція особистості
Соціальна ідентифікація	Соціальні переміщення особистості	Соціальна адаптація
Соціальна роль
Рольова ідентифікація	Соціальна норма	Ціннісні орієнтації
Соціальний статус	Соціальна орієнтація	Потреби особистості

Рис. 10.1. Соціальна обумовленість особистості Таке тлумачення особистості містить у собі:

• по-перше, розуміння її у зв'язку з життєдіяльністю людини, її соці­альною суттю. Тобто людина у процесі свого життя засвоює багатство соціального досвіду, розвиває свої потенції і включається в суспільне життя виходячи з можливостей, що надає суспільство, а також із влас­них можливостей та активності;

• по-друге, суспільне в людині завжди виявляється через індивідуаль­не. Виходячи з цього, можна сказати, що чим глибше і ширше людина засвоює навколишній світ, тим яскравіші її індивідуальні якості. І навпа­ки, чим багатший, складніший внутрішній світ людини, тим глибше вона виражає сутність суспільних відносин.

Вивченням особистості в усіх її суспільних проявах займається спеці­альна соціологічна теорія, яка дістала назву "соціологічна теорія осо­бистості". Предмет її розгляду — дослідження особистості як об'єкта і суб'єкта соціальних відносин на рівні взаємозв'язків із соціальними спільнотами.

Як об єкт соціальних відносин особистість характеризується соціоло­гічною теорією за допомогою таких понять:

• соціалізація, тобто процес виникнення особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності;

• соціальна ідентифікація — усвідомлення особистістю своєї належ­ності до певної спільноти;

• рольова ідентифікація — сприйняття суспільно заданих функцій і групових вимог як таких, що відповідають інтересам і потребам суб'єкта.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість розглядається соціоло­гічною теорією через систему таких понять:

• самоусвідомлення особистості, тобто усвідомлення власної само­бутності в межах соціуму;

• нормативна свідомість і система ціннісних орієнтацій (сприйняття і оцінка соціальної діяльності, поведінка за конкретних умов);

• потреби, мотивації, соціальні установки, соціальна поведінка, тоб­то поняття, які широко використовуються в психології.

Слід наголосити, що соціологічний аналіз розвитку індивіда дав відо­мий соціальний філософ Евальд Іл'єнков. У статті "Що ж таке особис­тість?" він пише: "Оскільки тіло немовляти з перших хвилин включене в сукупність людських відносин, потенційно воно вже особистість. Потен­ційно, але не актуально, бо інші люди ставляться до нього по-людськи, а воно до них — ні. Людські стосунки, в систему яких тільце немовляти включене, тут ще не набувають взаємного характеру. Вони односторонні, бо дитина ще довгий час лишається об'єктом людських дій, звернутих до неї, але сама ще не виступає як їхній суб'єкт..." Особистість, на думку Іл'єнкова, "... з'являється тоді, коли індивід починає самостійно, як су­б'єкт, здійснювати зовнішню діяльність за нормами і еталонами, задани­ми йому ззовні, — тією культурою, у лоні якої він прокидається ського життя, для людської діяльності" [17, С.43].

Поряд із названими соціальними поняттями соціологічна теорія осо­бистості розглядає й властиві риси, витоки яких слід шукати у специ­фіці умов життєдіяльності окремих соціальних спільнот, до яких нале­жать індивіди, тобто класових, соціально-професійних, національно-ет­нічних, соціально-територіальних, статево-вікових тощо.

До основної проблематики, що перебуває в руслі досліджень соціоло­гічної теорії особистості, слід віднести:

• формування та розвиток потреб особистості в нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних спільнот;

• вивчення закономірностейїї взаємозв'язків із суспільством, соціаль­ною групою, колективом;

• вивчення механізмів регуляції та саморегуляції її соціальної поведінки. Соціологічна теорія особистості (або соціологія особистості) складається

з численних соціологічних концепцій та теоретичних моделей особистості, які у завершеному вигляді сформувалися в другій половині XIX — на початку XX ст. Зауважимо, що у вітчизняній соціологічній науці певний період предметом вивчення була лише марксистська соціологічна конце­пція. А праці таких відомих класиків соціологічної думки, як Т. Парсонс, Р. Лінтон, П. Сорокін, Е. Фромм та інших, були недоступні не лише ши­рокому загалу, а й більшості вітчизняних учених-соціологів. Тому, на наш погляд, доцільно по черзі розглянути основні соціологічні концепції і теорії особистості.

Марксистська теорія особистості. Основними принципами цієї тео­рії є встановлення залежності особистості від об'єктивних суспільно-еко­номічних, соціально-культурних та предметно-діяльнісних особливо­стей соціалізації, внаслідок чого найважливішого значення набуває со­ціальна типологія особистості, тобто виявлення суттєвих рис, зумовле­них способом її

Природа особистості у цій теорії розглядається як складний комплекс взаємозв'язку соціального, психологічного і біологічного. На відміну від інших, ця концепція визначає в особистості не фізичну природу, а соціальні якості. Тому, виходячи з цієї теорії, сутність особистості стано­вить сукупність усіх суспільних відносин, а кожна людина — це продукт суспільства, своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, націо­нальних, політичних, релігійних та інших суспільних відносин. При цьо­му вважається, що соціальні якості, як основоположні, не вичерпують особистість людини. В її формуванні важливу роль відіграють біологічні та інші якості.

Таким чином, згідно з марксистською теорією індивід є продуктом суспільства, тобто спільної діяльності людей. З'являючись на світ, людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як відображення людиною нових суспільних відносин, відповідного стану матеріальної і духовної культур, що склалися історично. Отже, соціальна типологія особис­тості є породженням та відображенням соціальної структури суспільства. Більше того, властивості і риси особистості зумовлюються історичним типом суспільства (первісним, рабовласницьким, феодальним, капіталіс­тичним, соціалістичним), її належністю до відповідного суспільного класу (робітники, селяни тощо), а також особливостями національного харак­теру, специфікою умов та змістом праці. Йдеться тут про виділення так званих соціальних типів особистості, які співвідносяться з особливос­тями культури, з природою суспільно-економічних формацій.

Поряд із марксистською, однією з перших соціологічних і соціаль­но-психологічних концепцій особистості, що виходили не з внутрішніх характеристик людини, а з визнання вирішального значення взаємодії індивідів, була теорія "дзеркального "Я", що розроблена американсь­ким соціологом Ч. Кулі (1864-1929) і систематизована іншим американсь­ким соціологом Дж. Мідом (1863-1931). На думку Кулі, "дзеркальне "Я" — це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в ре­зультаті спілкування з іншими людьми. Воно синтезує в собі "уявлення інших людей про мене"; "уявлення про те, як інший оцінює мій образ"; "відчуття власного "Я". Для цієї теорії характерна надмірна абсолютиза­ція міжособистісного спілкування у малих групах, а також певна відірва­ність особистостей від предметної діяльності і взаємовідносин із соціаль­ною системою, до якої належить мала соціальна група с.44].

Ряд соціологічних конструкцій особистості об'єднується навколо тео­рії ролей. Серед тих, хто так чи інакше причетний до розробки цієї теорії, відомі західні соціологи Р. Лінтон, Я. Морено, Дж. Мід, 3. Фрейд, Т. Пар-трактується цією теорією як "функція від тієї сукупнос­ті ролей, які виконує індивід у суспільстві". Отже, в процесі соціалізації особистість засвоює різні аспекти поведінки (ролі) людей у суспільстві і, таким чином, стає особистістю. Досить поширеною є думка про те, що особистість — це результат засвоєння людиною правил життя і поведін­ки в суспільстві. її найпослідовніше викладено в необіхевіористській кон­цепції, що розглядає особистість як просту сукупність соціально прийня­тних відповідей на сукупність соціальних стимулів.

У теоріях соціальноїустановки особистість розглядається як резуль­тат соціальних установок. Засвоюючи їх, людина виробляє в собі устано­вку на те, щоб бути особистістю. В зарубіжній соціології термін соціаль­на установка вперше був ужитий американським соціологом Вільямом Томасом (1863-1947) і польським соціологом Флоріаном Знанецьким (1882-1953) у їх спільній праці "Польський селянин у Європі і Америці". Під соціальною установкою вони розуміли психологічне переживання індивідом цінності, значення, змісту соціального об'єкта, тобто стан сві­домості індивіда стосовно певної цінності. Цей термін було запровадже­но до наукового обігу для аналізу зв'язків між індивідом і соціальною організацією. У сучасній західній соціології теорію соціальної установки широко використовують у прикладних дослідженнях, особливо при вивченні суспільної свідомості й політичної поведінки виборців під час виборчих кампаній.

Ряд сучасних поглядів на особистість об'єднано під назвою "концеп­ції соціального характеру ". Ці концепції в основному сформувалися в ході полеміки з натуралістичними тлумаченнями характеру людини, запропонованими австрійським психологом і соціальним мислителем Зи- гмундом Фрейдом (1856-1939). Фрейд вважав, що поведінка людини є наслідком її природних сексуальних потягів. Полемізуючи з ним, Еріх Фромм показав, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен ґрунтуватися на розумінні ставлення людини до світу, інших людей, природи і до самої себе. У сучасній західній соціології аналіз різ- них типів соціального характеру посідає значне місце, що втілюється у дослідженнях з етнопсихології, соціології етнічних і расових у

соціології засобів масової комунікації і громадської думки.

Значне місце серед соціологічних концепцій особистості належить теоріїреферентноїгрупи. Термін "референтна група" ввів до науково­го обігу американський соціальний психолог Г. Хаймен, який під рефе­рентною групою розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою власну поведінку (від сім'ї до цілого класу). Референтні групи поділя­ють на два типи: 1) компаративна, тобто та група, що являє собою стан­дарт, за яким індивід оцінює себе й інших; 2) нормативна, тобто реаль­ний або уявний колектив, з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

Завершити спробу далеко не повного викладу соціологічних концеп­цій особистості доцільно розглядом теорії інтегрального синтезу, над якою плідно працював російсько-американський соціолог П. Сорокін (1889-1968), найвидатніша постать на соціологічному небосхилі XX сто­ліття. Дослідивши вплив соціальних потрясінь на поведінку особистості, Сорокін висунув "принцип поляризації", згідно з яким тенденція до мо­ральної індиферентності і рутинної поведінки посилюється у періоди загострення соціальних криз, коли більшість людей зайнята пошуками гедоністичного задоволення потреб, тим часом як меншість орієнтована на альтруїстичну, релігійну та подібну їм активність. Коли ж соціальне потрясіння минає, поведінка повертається у нормальне русло.

Щоб зрозуміти суть даної концепції Сорокіна, досить ознайомитися з його всесвітньо відомою працею "Соціологія революції". Визначивши загальні для всіх революцій закономірності, на перше місце він ставить "зміну у поведінці людей, психології, ідеології, віруваннях і тях". Думка Сорокіна про те, що революції не соціалізують, а біологізу-ють людей, перевірена соціальною практикою. Актуальна вона і в наш час, коли відбувається соціальна революція і ми є свідками того розпачу, тієї соціальної апатії, що їх мав на увазі вчений. Якщо говорити про Укра­їну, то у нас відбувається безкровна "мала соціальна революція" (термін П. Сорокіна). Головне для нас — не забувати трагічного досвіду минулого.

"Реформи, — писав П. Сорокін, — повинні проводитися у життя право­вими конституційними засобами" і ні в якому разі "не повинні зневажати людську природу і суперечити її базовим інстинктам" с.46]. Сподіває­мось, що саме так і буде в Україні — через усі труднощі й негаразди пере­хідного періоду особистість пройде з мінімальними втратами.

Розглянувши різноманітні соціологічні концепції особистості, можна зробити висновок, що діалектика розвитку наукових поглядів на особис­тість іде шляхом від подолання спрощених схем до системного її розу­міння. А це, у свою чергу, зумовлює потребу ретельного вивчення вже відомих і розробку новітніх соціологічних концепцій особистості.