§ 2.2. Основні фонди і виробничі потужності галузі

Перед Кабінетом Міністрів України, її Президентом постав­лено історичне завдання — забезпечити народу країни високий життєвий рівень. У вирішенні цього надзвичайно важливого завдання головна роль належить аграрній і харчопереробній індустрії, якій необхідно значно підвищити соціально-еконо­мічну ефективність виробництва.

До головних соціально-економічних завдань, які необхідно реалізувати найближчим часом, слід віднести поліпшення систе­ми вирощування і заготівлі сільськогосподарських продуктів, їх переробка, зміна політики цін і реалізація. Головним критерієм ефективності виробництва в харчовій промисловості, загальним показником її рівня є зниження витрат живої і матеріалізова­ної праці на одиницю продукції і збільшення прибутків.

Вирішення проблеми підвищення ефективності виробництва залежить від того, наскільки правильно будуть визначені і ви­користані конкретні шляхи, теоретичні розробки і механізми, методи і форми реалізації можливостей раціонального вико­ристання засобів і робочої сили, які безпосередньо впливають на розмір і темпи зростання громадського продукту і національного прибутку. Але найважливішим напрямом економіки в харчо­вій і переробній промисловості є розроблення й упровадження прогресивних технологій і нової техніки у виробництво.

Науково-технічний прогрес у аграрно-промисловому комп­лексі сьогодні — головна умова підвищення продуктивності пра­ці, економії громадських засобів виробництва, робочої сили і на цій основі розширення виробництва харчових продуктів і напоїв.

Збільшення обсягів виробництва харчових продуктів, по­ліпшення їх якості і підвищення ефективності неможливі без розширення основних і обігових фондів. Водночас, розширення фондів не може бути без накопичення грошей. Основним дже­релом накопичення є прибуток, який одержують від реалізації продукції. Таким чином, розміри накопичень залежать від роз­мірів прибутку. У свою чергу, розміри накопичень впливають на темпи відтворення виробничих фондів, а останні — на темпи зростання виробництва харчової сировини і харчових продуктів.

Виробничий процес на підприємствах харчової і переробної промисловості може здійснюватися лише тоді, коли є харчова сировина, засоби праці, предмети праці і робоча сила. Важли­ве місце серед цих факторів виробництва посідають предмети праці, до яких належать блага природи, що під дією засобів праці і самої праці перетворюються у продукти споживання.

Сировиною для харчової і переробної промисловості нази­вають такі предмети праці, на виробництво яких пішли від­повідні затрати енергії та праці і які під їх дією зазнали певних позитивних змін. Сировинні ресурси поділяються на основні і допоміжні. До основних ресурсів сировини належать предме­ти праці, які становлять матеріальний зміст виготовленої про­дукції, тобто з яких виготовляють сам продукт (хліб, цукерки, консерви, м’ясні і молочні продукти, пиво, спирт, вино тощо).

Допоміжні сировинні ресурси — це такі предмети праці, які не входять до складу продукції, але які беруть безпосеред­ню участь в її створенні. Вони споживаються засобами праці (паливо та ін.) або використовуються для одержання кінцевого продукту (фільтруючі матеріали, посуд, упаковки, речовини для обклейки тощо).

Стан сировинної бази харчової і переробної промисловості України характеризується такими показниками, як загальні і спеціальні площі посіву і насаджень, сортовий склад, урожай­ність, валовий збір, а також тенденціями їх змін і факторами впливу на хімічний склад, стійкість і врожайність (селекція, генна інженерія тощо).

Основні промислово-виробничі фонди харчової промисло­вості — це сукупність засобів праці, які беруть участь у вироб­ництві впродовж періоду, що перевищує 365 діб, починаючи з дня роботи підприємства. При цьому основні фонди свою вартість переносять на готовий продукт по частинах, зберігаю­чи свою натуральну форму.

Основні промислово-виробничі фонди підприємств роз­поділяються на такі групи:

1. Будівлі основних і допоміжних цехів, лабораторій, скла­дів, гаражів тощо.

2. Споруди (водонапірні башти, очисні споруди, підземні і наземні сховища, елеватори, майданчики для розвантаження сировини, мости-естакади, залізниці тощо).

3. Передавальні пристрої (технологічні трубопроводи, водо­провідні і каналізаційні мережі тощо).

4. Робочі та силові машини, обладнання й апарати.

5. Вимірювальні та регулювальні прилади і пристрої, ла­бораторне обладнання (автоматичні пристрої, автоваги, пульти керування, аналітичне лабораторне обладнання, хроматографи, мікроскопи тощо).

6. Електронна і мікропроцесорна обчислювальна техніка (комп’ютери, факси, сканери, принтери та ін.).

7. Транспортні засоби (автомашини, електрокари, вагонет­ки, транспортери, конвеєри, вантажопідйомники, автозаван­тажувачі та ін.).

8. Інструменти всіх видів.

9. Виробничо-господарський інвентар і приладдя (робочі столи, лабораторний інвентар, сейфи тощо).

10. Інші основні фонди.

До основних фондів не відносять засоби праці, які слугують менше одного року і вартістю менше 500 грн незалежно від терміну експлуатації.

Виробнича потужність харчового підприємства — це макси­мально можливий випуск готової продукції стандартної якості за рік, або обсяг переробки сировини за сезон при повному ви­користанні технічної потужності обладнання, виробничих площ з урахуванням досягнень передової технології й організа­ції праці.

Виробнича потужність розраховується за видами виробницт­ва у натуральних показниках, тобто це:

• переробка харчової сировини, т/рік;

• переробка відходів, т/рік;

• виробництво нової продукції, т, дал, банок, пляшок та ін. за рік;

• одержання із відходів виробництва добавок до органіч­них і мінеральних добрив (активний мул тощо), т/рік.

Вихідними даними для визначення виробничої потужності харчового підприємства вважається одноразовий обсяг (об’єм) виробничих резервуарів і апаратів; тривалість виробничого цик­лу відповідно до технологічних схем і оптимальних режимів для розрахунку оборотності всього технологічного обладнання; технічна потужність основного технологічного обладнання; фонд терміну роботи обладнання; асортимент виробленої про­дукції тощо.

Розрахунок виробничої потужності здійснюють за допомо­гою комп’ютерних програм по провідному (основному) облад­нанню. Потужність решти машин і апаратів, включаючи енер­гетичне і загальнозаводське обладнання, повинно відповідати потужності провідного (основного) обладнання за своєю потуж­ністю.

Виробничу потужність цехів і відділень по переробці від­ходів розраховують за обсягом переробки всіх відходів за рік.

Основні фонди підприємств харчової і переробної промис­ловості пооділяють на три групи, а саме:

• група 1 — будівлі, споруди та їх структурні компоненти і передавальні пристрої;

• група 2 — автомобільний транспорт і вузли (запасні час­тини) до нього; меблі; побутові, електронні, оптичні, електрон­но-механічні пристрої та інструменти, включаючи комп’ютери та інші машини для автоматичної обробки інформації, а також інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, конторсь­ке й офісне обладнання, пристрої і прилади баз даних;

• група 3 — інші основні фонди, які не включені до груп 1 і 2. До цієї групи слід віднести робочі і силові машини, а також за­соби праці, які самі є джерелом енергії або безпосередньо при­зводять в рух виробниче обладнання.

Структура основних промислово-виробничих фондів під­приємств харчової і переробної промисловості — це відсоткове співвідношення окремих груп основних фондів до їх загальної вартості. Структура основних фондів постійно змінюється, що пов’язано зі зміною рівня технічного розвитку підприємства.

Основні фонди підприємств складаються із двох частин: ак­тивної і пасивної. До активної частини основних фондів нале­жать такі виробничі фонди, які обслуговують головні ділянки виробництва і характеризують виробничі можливості з випус­ку тих чи інших продуктів. До них належать: силові машини і обладнання; робочі машини і автоматичні лінії, апарати, ви­мірювальні і регулювальні прилади, лабораторне обладнання і передавальні пристрої.

До пасивної частини основних фондів належать такі виробни­чі фонди, що забезпечують нормальне функціювання активних частин основних фондів. Це будівлі, споруди, інвентар тощо.

Планування, облік і звіт по основних фондах здійснюється в натуральних показниках із визначенням їх вартості. Нату­ральні показники застосовують для визначення технічного скла­ду парку обладнання та виробничих потужностей підприємст­ва або галузі. Показники вартості дають можливість фіксувати і керувати впровадженням нового обладнання і технології у ви­робництво та його виведенням із експлуатації, здійснювати планування й аналіз показників з використання основних фон­дів тощо.

У харчовій і переробній промисловості застосовуються такі види оцінок вартості основних фондів: початкова, відновлю- вальна, залишкова, ліквідаційна, середньорічна, експертна.

Початкова вартість основних фондів — це вартість, що скла­дається з витрат на їх спорудження або придбання, включаючи витрати на досталення та монтаж, а також інші витрати, пов’язані з удосконаленням і пуском того чи іншого об’єкта в експлуатацію.

Відновлювальна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах. Величина відхилення віднов- лювальної вартості основних фондів від їх початкової вартості залежить від темпів прискорення науково-технічного прогресу та рівня інфляції.

Початкову вартість основних фондів підприємства Б на по­чаток звітного періоду розраховують за формулою

Б = Б_х + Ві ^— В2 — А,

де Б_х — первісна вартість основних фондів на початок періоду, що передує звітному;

В_г — сума витрат на придбання основних фондів, їх капі­тальний ремонт, реконструкцію, модернізацію й удо­сконалення протягом періоду, що передує звітному;

В₂ — вартість виведених із експлуатації основних фондів про­тягом періоду, що передує звітному;

А — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у Пе­ріоді, що передує звітному.

Залишкова вартість основних фондів становить різницю між початковою і відновною вартістю та сумою зносу, тобто це та част­ка вартості основних фондів, яка ще не перенесена на виробле­ну продукцію.

Ліквідаційна вартість — це вартість реалізації зношених і зня­тих з виробництва основних фондів (часто це вартість лому).

Середньорічна вартість основних фондів розраховується за формулою:

ОФ = ОФ + ОФ • М / 12 - ОФ • М /12.

де ОФ_с — середньорічна вартість основних фондів;

ОФ_п — вартість основних фондів на початок року;

ОФцвед. — вартість введених в експлуатацію основних фондів; ОФ_вивед — вартість виведених із експлуатації основних фондів;

М_введ. — число місяців, протягом яких введені основні фонди функціонували;

М_вивед — число місяців, протягом яких виведені основні фон­ди не функціонували.

Амортизація основних фондів підприємств харчової і пере­робної промисловості — це перенесена вартість основних фон­дів у міру їх зношення по частинах на вироблену за їх допомо­гою продукцію.

Амортизаційний фонд — це фонд відшкодування, який ство­рюється шляхом періодичних відрахувань частини вартості про­дукції, відповідної розміру зношення основних фондів, за до­помогою яких вироблена ця продукція.

Амортизаційний фонд використовується на повне відшкоду­вання основних фондів (для придбання нової техніки і фінан­сування капітального будівництва).

Амортизаційний період — це термін роботи основних про­мислово-виробничих фондів.

Розмір річних амортизаційних відрахувань визначається по формулою:

ОФН,

100

де А_в — величина річних амортизаційних відрахувань;

ОФ — початкова вартість основних фондів;

Н_ав — норма амортизаційних відрахувань (у % до первісної вар­тості).