Глава 5 Загальний нарис судової системи штатів

у США

Як федеральна судова система, так і судова система кож­ного штату побудована за принципом піраміди¹.

Кожен з п'ятидесяти штатів, об'єднаних у Союз північ­ноамериканських штатів (США), має свою власну конститу­ції», в якій зафіксовано принцип поділу влади. У деяких шта­бах конституція створює судову систему повністю, причому як на рівні загальної юрисдикції, так і на рівні апеляційних судів. В інших штатах конституція обмежується тим, що уповноважує законодавчу владу створювати судову структу­ру. Судові системи в загальних рисах схожі між собою, од­нак у деталях відрізняються одна від одної. Спробуємо опи­сати найважливіші компоненти судових систем штатів і на­вести типові моделі і варіації.

Основною ланкою усіх судових систем штатів є суди пер­шої інстанції, які утворюють базу судової піраміди. Це най-Численніші суди з найбільшою кількістю суддів і судових справ; вони розміщені в усіх містах і округах штату. Саме тут починаються судові справи, через що їх називають суда­ки "початкової юрисдикції^-". Коли люди порушують цивільні Справи чи штат порушує кримінальну справу, це робиться в сіудах першої інстанції.

^! • У більшості штатів суди першої інстанції мають два рівні Шрджинія, Каліфорнія та ін.). Вищий рівень — великі суди першої інстанції, власне, їх і називають судами "загальної Юрисдикції" через те, що вони уповноважені слухати і вирі-їрувати різні справи — як цивільні, так і кримінальні. Якщо положення законодавчого акта не позбавляє їх юрисдикції, вони мають право виносити вирок у будь-якій судовій справі. Назви цих судів можуть бути різними. У деяких штатах їх називають "окружними судами", маючи на увазі судовий ок­руг (сігсиїї) або адміністративний (сіізігісі), в інших — "високими або вищими судами". Така відсутність єдиної тер-

Див. таблиці 2, 4, 5, 6. (Таблиці 4, 5, 6 — за книгою Д. Мідора "Суди в Сполучених Штатах". — 1991. — С. 78—80).

142

Розділ II

Супова система США

143

мінології є одним з багатьох факторів, що вносять плутанину в розуміння механізму американського судочинства.

Нижчий рівень судів першої інстанції становлять суди обмеженої юрисдикції: поліцейські, магістратські, суди пра­восуддя, муніципальні. У багатьох судах обмеженої юрисдик­ції справи розглядають мирові судді — виборні посадові осо­би, часто неюристи. їх діяльність оплачується залежно від кількості розглянутих справ, сум стягнутого штрафу, розмі­ру отриманого адвокатом гонорару тощо. Мирові судді, як правило, не розглядають справи про діяння, за які може бу­ти призначено покарання, що перевищує позбавлення волі строком на один місяць або штраф у сто доларів.

На відміну від судів загальної юрисдикції ці суди мають відносно обмежену компетенцію. Такий суд може виносити вироки з обмеженого кола питань. Наприклад, у деяких шта­тах існують суди, яким надано юрисдикцію ухвалювати рі­шення щодо незначних порушень правил руху водіями транспортних засобів; є суди у справах спадщини і заповітів, що уповноважені розглядати лише питання спадкування або призначати опікунів малолітніх та недієздатних. Компетен­ція деяких судів обмеженої юрисдикції' іноді виражається у грошових сумах. Наприклад, "суд невеликих позовів" може мати юрисдикцію щодо позовів, які не перевищують 5 тис. доларів або якоїсь іншої відносно невеликої суми. Штати звичайно утримують суди обмеженої юрисдикції, щоб вино­сити вироки з незначних порушень або ж у справах непов­нолітніх, які не вчинили тяжких злочинів. В організації цих судів у різних штатах є значні відмінності.

Термін "обмежена юрисдикція" не обов'язково означає, що даний суд обмежується дрібними питаннями або що його робота менш важлива, ніж робота судів загальної юрисдик­ції. До речі, суд у справах спадкування може розв'язувати справи щодо спадщини в 1 млн. доларів. Родинні суди, які функціонують в окремих штатах, уповноважені давати роз­лучення, призначати опікунів дітей, аліменти на дітей та ви­рішувати безліч інших питань, пов'язаних з родинними сто­сунками. У деяких штатах існує справжня мішанина із судів обмеженої юрисдикції (це результат того, що законодавчі ор­гани створюють суди без будь-якої системи), таких як суди першої інстанції для муніципалітетів, а також вищезгадані численні види судів. У таких штатах лінія, що відокремлює

«уди загальної від судів обмеженої юрисдикції, є надто нечіт­кою. У деяких штатах законодавча влада групує всі суди об­меженої юрисдикції в єдиний нижчий рівень загальної юрис­дикції (наприклад, у штаті Вірджинія). Незалежно від їхньої структури, суди обмеженої юрисдикції розглядають приблиз­но в б раз більший обсяг судових справ, ніж суди загальної юрисдикції.

■:, У різних штатах робляться спроби уніфікувати суди за­гальної компетенції. їх найважливішою рисою є концентра­ція всього судочинства в єдиному ярусі судів, щоб тим са­мим ліквідувати різницю між згаданими двома рівнями (на­приклад, у штаті Іллінойс). Штати, які уніфікували за фор­мою свої суди першої інстанції та організували єдиний суд з такими підрозділами, як спадкування, родинні й незначні за сумами позови тощо, тим самим зберегли в їхній основі структуру старих судів обмеженої юрисдикції. Проте групу-вання, бодай номінальне, всіх судів першої інстанції однієї ланки дає можливість ефективніше впоратися з різними рів­нями судочинства. За єдиної адміністративної влади суддів можна призначити до судів того чи іншого підрозділу залеж­но від потреби.

Суди обох рівнів першої інстанції здійснюють початковий розгляд судових справ і приймають рішення; саме сюди ви­кликають свідків і саме тут з'ясовують суперечливі факти. В' судах першої інстанції штатів фактичні аспекти судових справ вирішує суд присяжних або сам суддя. Рішення судів першої інстанції підлягають переглядові й можливому скасу­ванню судами, ранг яких у судовій ієрархії є вищим для дея­ких судів обмеженої юрисдикції, цей перший перегляд відбу­вається у суді загальної юрисдикції вищого рівня. Справи су­дів загальної юрисдикції й іноді судів нижчого рівня перегля­дають апеляційні суди. Оскільки в багатьох справах, особливо тих, які вирішуються судами обмеженої юрисдик­ції, апеляції не подаються, то суди штатів першої інстанції, таким чином, виносять остаточне рішення з більшості судо­вих спорів.

Наприкінці XIX ст., коли дедалі зростаюча кількість су­дових справ перевищила можливості верховних судів шта­тів, їх законодавчі органи почали створювати проміжні апе­ляційні суди. Ці суди було запроваджено як нову судову лан­ку між судами першої інстанції і верховними. Називають їх

144

Розділ II

по-різному, але найчастіше — апеляційними судами. Голов­ною метою цих новацій було підвищити апеляційну спро­можність судової системи.

У різних штатах цю проміжну апеляційну ланку організо­вано по-різному. В деяких штатах існують єдині проміжні су­ди, юрисдикція яких поширюється на всю територію штату. Вони виносять рішення з апеляцій як у цивільних, так і у кримінальних справах, розглянутих судами загальної юрис­дикції на всій території штату (прикладом може бути Вір-джинія). В інших штатах існує багато проміжних судів, орга­нізованих за адміністративним поділом, кожен з яких має юрисдикцію над апеляціями, які надходять із судів першої ін­станції даного району (наприклад, у Каліфорнії, Іллінойсі). У кількох штатах цю проміжну ланку побудовано за галузя­ми права, а не за територіальним принципом. Алабама, наприклад, має два окремі апеляційні суди: для цивільних і для кримінальних справ. У Пенсильванії один апеляційний суд розглядає справи, пов'язані з адміністративними органа­ми й місцевими урядовими установами, а другий — апеляції з решти судових справ.

Незалежно від способу організації судів, усі вони розгля­дають апеляції у складі трьох суддів. В апеляційних судах працюють від десяти до п'ятнадцяти суддів, іноді більше. У штатах Нью-Джерсі та Мічіган, зокрема в єдиних загаль-ноштатівських судах, налічується відповідно двадцять вісім і вісімнадцять суддів.

В апеляційних судах, створених в адміністративних окру­гах, може бути десятеро або й більше суддів. Наприклад, у Каліфорнії в шести автономних округах загалом працюють вісімдесят вісім суддів. У різних штатах існують свої відмін­ності в підході до питання, чи зобов'язане одне журі присяж­них додержуватися раніше винесеного рішення іншого журі того самого суду. Коли різні журі приймають суперечливі рі­шення з одного й того ж самого питання, єдиним шляхом розв'язання конфлікту є перегляд у верховному суді штату.

На вершині юридичної піраміди кожного штату перебу­ває суд останньої інстанції, який найчастіше (за кількома ви­нятками) називається верховним. У штатах Нью-Йорк і Ме-риленд цей вищий судовий орган називається апеляційним судом, а в штатах Массачутес і Мен — верховним юридич­ним судом. У штатах Техас та Оклахома таких судів остан-

Супова система США ї££

ньої інстанції два: верховний суд (для цивільних справ) і апе­ляційний кримінальний суд (для кримінальних справ). У більшості судів останньої інстанції штатів налічується се­меро суддів; їх, як правило, називають іизіісе, на відміну від більш загального ]иід,е. В найменших судах суддів троє, в найбільших —дев'ятеро. У кількох штатах ці суди функ­ціонують як журі присяжних, що переважно збирається ₍л неповному складі. Проте в більшості штатів усі судді^ засіда­ють разом, а тому суд, розглядаючи апеляції та приймаючи рішення, функціонує як єдиний орган.

Усі апеляції на рішення судів першої інстанції надходять до проміжного суду, верховний же суд апеляцій безпосеред­ньо з рівня першої інстанції не отримує. Юрисдикція верхов­ного суду обмежується переглядом рішень проміжного суду на дискреційній основі, тобто після того, як щодо апеляції було винесено рішення у проміжному суді, заінтересована сторона може звернутися зі скаргою до верховного суду.

Теоретичним обгрунтуванням такої системи є те, що кожна сторона судового процесу має право на один перегляд справи за апеляцією на вирок суду першої інстанції по суті судової справи, і цей перегляд забезпечується проміжним су­дом. Проте, і це також випливає з теорії, сторона не має пра­ва на дві апеляції; будь-який подальший перегляд після пер­шої апеляції передбачений тільки в інтересах закону й сис­теми правосуддя. Таким чином, верховний суд сам вирішує, йякі саме петиції, що надходять до нього, відповідають його 'іяституційній судочинній ролі. Апеляції з деяких справ мо­жуть іти з суду першої інстанції прямо до верховного суду, обминаючи проміжний. Саме так часто розглядають судові справи, за якими було винесено смертні вироки. У деяких штатах ця "обминаюча" юрисдикція передбачена для справ, у яких суд першої інстанції визнав штатівський або феде­ральний законодавчий акт неконституційним.

Проміжним судам часто надається право кваліфікувати справи як такі, що підлягають передачі до верховного суду для винесення рішення. Це трапляється у разі, коли проміж­ний суд, одержавши апеляцію, вбачає в ній проблему такої терміновості й важливості, що її належить вирішувати ви­щим судом штату без затримки, пов'язаної з першим слухан­ням і винесенням рішення в проміжному суді. У певних ви­падках така "кваліфікаційна" юрисдикція поширюється й на

Ю—1-2347

146

Розділ II

система США

судову справу загалом; у деяких штатах вона може охоплю­вати тільки специфічні питання.

Верховний суд у деяких штатах має право перебирати на себе з власної ініціативи справу, яка перебуває на розгляді в апеляційному суді. Це право дає можливість вищому суду взяти на себе юрисдикцію над справою, не чекаючи рішення проміжного суду або скарги від однієї зі сторін. Така дискре­ційна компетенція може використовуватися у разі важливос­ті й терміновості питання або потреби розвантажити про­міжний суд.

Ще одним напрямом вирішення питання апеляцій у шта­ті, де існує проміжний суд, є запровадження контролю з бо­ку верховного суду над усіма апеляціями від самого початку. Такий порядок існує в кількох штатах; усі апеляції там спо­чатку подаються до верховного суду. Він сортує справи, за­лишаючи деякі в себе, а решту надсилає для вирішення до проміжного суду. Отже, апеляції потрапляють до проміжно­го суду лише "з подачі" верховного суду (як, наприклад, у штаті Айова). Логічне обгрунтування такого порядку поля­гає в тому, що верховний суд спроможний найкращим чином визначити, які зі справ інституційно важливіші й заслуго­вують на його увагу, а які є повсякденними й більше відпо­відають функції виправлення помилок, притаманній проміж­ному судові.

Таким чином, кожний штат США має власну завершену судову систему. Створення свого часу федерального союзу залишило компетенцію судів штатів майже непорушеною.

Слід зазначити, що хоч суди штатів передусім розгля­дають справи, які належать до юрисдикції штату, вони деда­лі більше стають причетними до вирішення питань федераль­ного закону. Щоразу, коли якась зі сторін процесу посила­ється в суді штату на положення федеральної Конституції, угоду чи акт Конгресу, суд штату повинен витлумачити їх і, якщо вони можуть бути застосовані за даних обставин, дати їм хід.