§ 5. Апеляційний суд

Історія і склад

Сучасне поняття апеляційного судового органу як утво­рення, що повторно розглядає справу, якою займався суд нижчої інстанції, увійшло до англійської системи судочин­ства лише наприкінці минулого століття. До 1875 р. скарги за матеріалами судових справ надсилалися до Апеляційного суду скарбничої палати від трьох судів, що розглядали спра­ви за нормами загального права; такі "апеляції" стосувалися лише дуже обмеженого кола специфічних випадків, пере­важно помилок в оформленні матеріалів справи. Отже, справжніми попередниками теперішньої апеляційної системи були порядок перегляду, встановлений Канцлерським судом, і пов'язані з ним правничі рішення. Сучасне розуміння апе­ляції з'явилося як наслідок реформ, здійснених згідно з ви­могами законів про систему судочинства (1873—1875 рр.). Ці закони, а також закони про Верховний суд та з питань ве­дення судочинства від 1925 р. і закони про суди від 1971 р. разом з поправками до них тепер об'єднані в Законі про суд від 1981 р. Наслідком стало створення такого Верховного су­ду, в якому повноваження розглядати апеляції, що їх раніше мали верховні суди, надано Апеляційному судові.

38

Розділ І

До складу Апеляційного суду автоматично на правах сво­єї посади входять лорд-канцлер, віце-канцлер, лорд — голов­ний суддя, всі колишні лорд-канцлери, члени Палати лордів, призначені для розгляду апеляцій, та голова Відділення у сі­мейних справах. З цих осіб лише зберігач судових архівів, який водночас очолює Цивільне відділення суду, та лорд — головний суддя, який очолює Карне відділення, регулярно беруть участь у засіданнях суду. Зберігач архівів колись був старшим серед державних службовців, яких називали збері-гачами канцлерства. Його титул (в оригіналі — "зберігач су­воїв") походить від стародавнього звичаю зберігати всі судо­ві протоколи у вигляді сувоїв, що було обов'язком саме цього службовця. Обом суддям у роботі допомагають лор­ди — апеляційні судді, яких тепер є вісімнадцятеро. Ці чле­ни Палати лордів мають бути або членами Високого суду, або адвокатами вищого розряду (баристерами) зі стажем не менше 15 років. Кількість лордів-суддів, які мають розгляда­ти ту чи іншу апеляцію, залежить від її характеру. Апеляції з приводу судових вироків повинні розглядатися не менш як трьома суддями. Проміжні апеляції можуть розглядати два члени суду, а апеляції за кримінальними справами — іноді навіть один суддя. У складних випадках для розгляду справи залучаються п'ятеро або більше членів Апеляційного суду.

Крім постійних суддів суду лорд-канцлер може вимагати від будь-якого судді Високого суду і просити будь-якого ко­лишнього суддю Високого або Апеляційного суду засідати в Цивільному відділенні, а лорд — головний суддя може вима­гати (або просити, залежно від обставин) від будь-якого з та­ких суддів або колишніх суддів засідати в Карному відділен­ні. Справді, дуже часто Карне відділення включає суддю Від­ділення Королівської лави, а на практиці перший суд Карно­го відділення складається, як правило, з лорда — головного судді, судді апеляційного суду та одного рядового судді, в той час як другий суд складається з судді Апеляційного суду та двох рядових суддів.

Згідно з п. 3(5) Закону про Верховний суд від 1981 р. од­ночасно може засідати будь-яка кількість судів будь-якого з відділень Апеляційного суду. В Цивільному відділенні суд є належним чином укомплектований, якщо він звичайно скла­дається або з двох, або з непарного числа суддів, не меншого за три, за винятком того, що лише суд із трьох або більше

39

Судова система Великої Британії

членів може (а) приймати рішення з апеляції на обвинуваль­ний або виправдувальний вирок через божевілля або присуд про нездатність брати участь у процесі і з клопотання про дозвіл на апеляцію перед Палатою лордів; або (б) відхилити клопотання про дозвіл на апеляцію на обвинувальний вирок (або будь-який подібний вирок чи присуд, згаданий вище), крім клопотання, відхиленого одноособовим суддею. Крім то­го, одноособовий суддя Карного відділення (який може бути і здебільшого є суддею Високого суду) має певну юрисдик­цію згідно зі ст. ЗІ Закону про апеляції з кримінальних справ від 1968 р.(з внесеними поправками), особливо щодо розгля­ду клопотань про дозвіл на апеляцію. Час від часу для слу­хання апеляцій, коли йдеться про нестандартні або важкі пи­тання права як у Цивільному, так і в Карному відділеннях скликаються пленарні засідання суду у складі п'яти або біль­ше членів, хоч такий суд не має жодних ширших повнова­жень, ніж звичайний суд.

Карне відділення

Система подання апеляцій у кримінальних справах в Ан­глії та Валії аж до початку XX ст. не витримувала жодної критики, оскільки в загальному праві фактично не існувало права апеляції як такого. Коли поставали складні правні пи­тання, суди найчастіше відкладали їх з тим, щоб розглянути у майбутньому. В 1848 р. був заснований Суд для розгляду відкладених кримінальних справ, який мав розв'язувати правні питання, відкладені виїзними суддями, рекордерами (мировими суддями) чи головами квартальних сесій. Однак це не були апеляції з питань факту, і не можна з певністю сказати, що судді справді відкладали саме ті справи, які сто­сувалися складних правних проблем. Усвідомлення хибності такого способу судочинства в карній галузі, коли судові по­милки можна було виправити лише за допомогою застосу­вання королівської прерогативи помилування, спонукало до заснування в 1907 р. Апеляційного суду у кримінальних справах. У 1966 р. його функції перебрало Карне відділення новоствореного Апеляційного суду.

Право подання апеляцій до Апеляційного суду чітко ви­значено законом. Це право, безумовно, поширюється на справи, в яких постають правні питання. Щодо апеляцій з питань факту чи у справах, де змішано питання права і фак-

40

Розділ І

ту, то для їх подання необхідно дістати дозвіл Апеляційного суду або тих судів, які ці справи розглядали. Хоч досі діє ос­новний принцип, згідно з яким апеляція не повинна містити прохання про виправдання, Генеральний прокурор може до­вести до відома Карного відділення законодавчі положення, які дають підстави для виправдання, з тим, щоб останнє зро­било свої висновки.

Повноваження Апеляційного суду є дуже широкими. Суд може анулювати обвинувальний вирок, відхилити апеляцію, змінити в цілому або частково формулювання винесеного ви­року й замінити мотиви обвинувачення у судовій справі, як­що з наявних доказів випливає, що обвинувачуваний винний в іншому правопорушенні, а не в тому, за яке він був засу­джений. Проте суд не може дати наказу про новий розгляд судової справи.

Рішення Карного відділення Апеляційного суду є обов'яз­ковими для суддів нижчого рівня, які розглядають кримі­нальні справи, включаючи апеляційну канцелярію Відділен­ня Королівської лави, і, вірогідно, вважатимуться обов'язко­вими для нижчих судів при розгляді цивільних справ. Відді­лення визнає прецедентну обов'язковість для себе рішень свого попередника, Апеляційного суду у кримінальних спра­вах, а також рішень Цивільного відділення Апеляційного су­ду (про винятки йшлося вище). Карне відділення також пе­рейняло практику колишнього Апеляційного суду у кримі­нальних справах — не вважати себе зв'язаним своїми попе­редніми рішеннями в тому разі, якщо після уважного розгляду фахівці доходять висновку, що при ухваленні їх ма­ло місце зловживання законом або його неправильне тлума­чення; відтак суд може відступити від суворого додержання букви закону в ім'я справедливості.

Цивільне відділення

Головним функціональним обов'язком Цивільного відді­лення є розгляд апеляцій, що надходять від трьох відділень Високого суду та судів графств. У ряді випадків Апеляційний суд розглядає апеляції, що надійшли безпосередньо від судів нижчої інстанції; в усіх інших випадках апеляції мають на­дійти спочатку до Високого суду, а вже звідти — до Апеля­ційного. Крім випадків, коли апеляція містить прохання при­значити нове розслідування чи скасувати судовий вирок,

Судова система Великої Британії 41

апеляційний процес являє собою "переслухування" справи по суті. Однак слід зазначити, що в цьому разі відбувається не повторне заслуховування свідчень, а заслуховування обох сторін, які викладають свої аргументи в усній формі, а також перегляд відповідних документів, як-от суддівських записів та копій свідчень.

Згідно з вимогами Закоцу про суди графств від 1959 р. та Закону про Верховний суд від 1981 р. Апеляційний суд ке­рується виключно власним статутом. Існує необмежене пра­во подавати до Цивільного відділення апеляцію з приводу остаточного наказу Високого суду в цивільних справах, де йдеться про питання закону або факту; винятками є окремі, спеціально визначені законом випадки. Існує необмежене право апеляційної канцелярії Відділення Королівської лави подавати апеляції з приводу прохання про один з прерога-тивних судових наказів або судовий наказ про передачу заарештованого до суду для необхідного розгляду (ЬаЬеаз согриз). На апеляцію з приводу проміжного наказу суду або судового рішення зазвичай необхідно мати згоду суду ниж­чої інстанції або Апеляційного суду. Такої самої процедури слід додержуватися й тоді, коли потрібно подати апеляцію з тієї чи іншої апеляційної канцелярії Відділення Королівської лави, що являє собою виконання цим органом його апеляцій­них функцій. Існує необмежене право судів графств подава­ти апеляцію з приводу: 1) питань закону; 2) визнання чи від­кидання свідчень; 3) обмеженого права апеляції з приводу питання факту. Крім згаданих, Апеляційний суд має ще й повноваження розглядати апеляції Суду з питань застосу­вання обмежувальних норм, Земельного суду, Апеляційного трибуналу з питань трудових відносин, а також, у певних ви­падках, суддів у комерційних справах, що виконують обов'язки арбітра.

Як правило, більшість апеляцій до Апеляційного суду грунтується на питаннях права. Маючи повноваження пере­віряти правильність встановлення факту у справі, цей орган не схильний використовувати їх з огляду на переваги, які дістає суддя, безпосередньо спілкуючись зі свідком. Апеля­ція може також стосуватися суми призначеної компенсації. У цьому разі, особливо якщо у справі йдеться про заподіяння особистої шкоди, метою Апеляційного суду є досягнення певного ступеня відповідності між призначеним відшкоду-

42

Розділ і

ванням і заподіяною шкодою. Якщо у нижчій інстанції спра­ву розглядав суд присяжних, то подання до Апеляційного су­ду робиться не у формі апеляції, а прохання про скасування вироку або призначення повторного розгляду.

У справах, що розглядаються за нормами цивільного пра­ва, апеляцію до Палати лордів подають цивільні відділення Апеляційного суду.

Рішення Цивільного відділення Апеляційного суду є обов'язковими для всіх судів нижчого рівня, включаючи апе­ляційну канцелярію Відділення Королівської лави, яка роз­глядає як цивільні, так і кримінальні справи. Протягом ос­танніх років, зокрема у період роботи колишнього голови Апеляційного суду та зберігача судових архівів лорда Денін-га, Апеляційний суд зажив собі неабиякої слави новатор­ським підходом до розгляду судових справ у царині загально­го права (особливо порівняно з більш консервативною Пала­тою лордів). При цьому, однак, він додержувався принципу прецедентної обов'язковості рішень Європейського суду, Па­лати лордів, а також своїх попередніх рішень. Що стосується останнього, то варто звернути увагу на три важливі винятки з цього правила, сформульовані у справі Янга: 1) якщо суду доводиться вибирати між двома варіантами рішення, які суперечать одне одному, то необране рішення вважається скасованим; 2) суд зобов'яза­ний відмовитися від використання як прецеденту свого попе­реднього рішення, яке хоч і не було однозначно скасовано, проте суперечить ухваленому пізніше рішенню Палати лор­дів; 3) суд не зобов'язаний використовувати як прецедент своє рішення, якщо воно було ухвалено рег сигіат.

Існують певні сумніви щодо того, чи повинно додержува­тися Цивільне відділення Апеляційного суду принципу пре­цедентної обов'язковості щодо рішень Карного відділення, яке тепер виконує ті самі функції, що колись були покладені на окремий Апеляційний суд у кримінальних справах. Оче­видно, було б краще, якби Цивільне відділення таки визнало прецедентну обов'язковість для себе рішень Карного відді­лення й таким чином унеможливило повторення конфлікту, який виник у минулому між цими двома апеляційними су­дами.

Судова система Великої Британії £3