Глава 9 Аторней

Аторней (англ. аМогпеу — повірений, адвокат, пред­ставник) — офіційна особа, яка, перебуваючи на державній службі, представляє певні юридичні інтереси (або захищає їх) згідно зі своїми функціональними обов'язками. Така кате­горія юридичних працівників передбачена в англосаксон­ській системі права (Велика Британія, Канада, США та ін.) і не знає аналогів в інших правових системах. Найвищою се­ред цих працівників є посада генерального аторнея, яка в США і Канаді, наприклад, об'єднана з посадою міністра юс­тиції. Аторней-генерал (англ^Аіїогпеу С-епегаї) — одна з найвищих прсад, осіб в юстиції США, Канади, Англії, Брази­лії, Венесуели та деяких інших країн. Він здійснює нагляд за виконанням законів, є головним радником уряду з питань відповідності урядових актів чинному законодавству і кон­сультантом щодо законодавчих ініціатив. Посада аторней-генерала запроваджена і в деяких штатах США. В Англії аторней-генералг— член Кабінету міністрів.

У літературі його повноваження узагальнено трактують­ся так: хоч генеральний аторней — член уряду, який пере­буває при політичній владі, його обов'язком є відстоювання громадських і державних інтересів з повною об'єктивністю і всебічністю. Він має діяти незалежно від зовнішнього тиску, хто б його не чинив. Особливий обов'язок генерального аторнея полягає у тому, щоб забезпечувати виконання зако­ну за будь-яких обставин, а під час прийняття урядом рішень дбати про їх відповідність чинному законодавству і праву, бути головним радником уряду у сфері законодавчих ініціа­тив. Не слід ототожнювати генерального аторнея з прокуро­ром. Функції останнього може виконувати як власне атор-

Ш

цей (член уряду), так і звичайний адвокат, якого найняла служба обвинувачення. Прокурор в англосаксонській систе­мі права більше процесуальна фігура, ніж аторней. Однак аторней не є й адвокатом, як баристер (особа, яка займаєть­ся захистом обвинуваченого у кримінальному процесі за про­фесійним, а не посадовим обов'язком, або представляє інте­реси приватної особи у цивільному судочинстві).

Аторней в американському судочинстві виконує за поса­дою окрему роль, але всі його зусилля або безпосередньо, або опосередковано стосуються судової діяльності, через яку він реалізує свої службові амбіції і виявляє себе як особис­тість у сфері представництва публічних інтересів, особливо якщо це стосується галузі кримінального права. Порівняно з європейським поглядом на учасників процесу аторней вико­нує функції представника держави чи її асоціації, який діє за принципом доручення за законом.

;,. З точки зору притаманних населенню України поглядів і правової доктрини у суспільстві аторнея можна дорівняти до Прокурора.

Глава 10 Процедура судового розгляду справ у сша

Норми конституцій країн світу мають ознаки або полі-тично-декларованих намірів, або матеріального права (якщо це норми прямої дії); реалізуються вони лише з допомогою спеціально організованого процедурного механізму. Якраз на 'іци, фактично технологічній, стадії діяльності суду чи іншої державної установи можлива або повна реалізація конститу­йованого права, або часткова, або знехтування конституйо­ваним правом. Саме тому американська правова система приділяє підвищену увагу безпосередньо самій процедурі су­дового розгляду звернень громадян до суду, небезпідставно вбачаючи у цьому той спосіб забезпечення реалізації прав людини, який неможливий в інших структурах державної |лади. Виходячи з такого філософського погляду, США як Країна прецедентного права, фактично кодифікувала і регла­ментувала процедуру звернення до суду не гірше, ніж у кра-

168

Розділ II

їнах кодифікованого права, а якщо порівнювати з процесу­альним правом України, то у деяких напрямках зробила це краще.

Суди федеральної юрисдикції керуються у своїй діяльнос­ті в основному п'ятьма нормативними актами — Федераль­ними Правилами цивільної процедури. Федеральними Пра­вилами кримінальної процедури, Федеральними Правилами апеляційної процедури, Федеральними Правилами про дока­зи, уточнені редакції яких діють з 1 грудня 1996 року, і Правилами Верховного суду США, чинними з 1 січня 1990 року¹.

Всі зазначені Правила було затверджено Верховним су­дом США. Таке право вищій судовій установі цієї країни на­дано статтею III Конституції США, тобто Конгрес США як законодавчий орган делегував повноваження в нормотвор-чості стосовно судової процедури самій судовій владі, яка цим дуже вдало і активно користується. Вказані особливості притаманні країнам переважно з англосаксонською систе­мою права: Верховні суди, наприклад, Канади, Індії також користуються аналогічними повноваженнями.

В контексті підручника ці Правила коротко аналізуються під кутом зору забезпечення, за допомогою процедурного ме­ханізму, реалізації конституційних прав громадян США у су­ді. Причому мова йде водночас про захист тих конституцій­них прав громадян, які, за суб'єктивними поглядами люди­ни, вважаються порушеними, і про реалізацію конституцій­ного права громадянина на звернення до суду з вимогою забезпечення захисту або поновлення порушеного права. Тобто, норми судової процедури виконують подвійну роль щодо розуміння реалізації конституційних прав.

¹ Киїю оГШе Зиргете Соигі оГЙіе ІМіео" 5Ше$. — >Уа$пш8*оп. О. С.1990; Регіегаї Ки1е$ оГ Сіуіі РгосеЛіге. — Ргіпіегі Гог Ше ше оГ Ше Соттіпее оп Ше Ішіісіагу поше оГКерге$епіаііУЄ8, II. 5. Соуегптапі Ргіпішв ОШсе АУа$піп£(оп: 1996; Рейегаї Ки1е$ оГСгітіпаї РгосеЛіге. — РгіШей Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Іпе Лкіісіагу Ноіке оГКерге$епІайУЄ$, IX 3. Соуеттепі Ргіпйпв ОШсе АУах-піодіоп; 1996; Реоегаї Ки1е$ оГАрреаїїаІе РгосеЛіге. — Ргіпіеа' Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Ше Шісіагу Ноше оГКерге$еп(аІіуе$,17. 8. Ооуеттепі Рішіте ОШсе \Уахпіп8Юп; 1996; Ре<1ега1 Киїек оГЕуібепсе. — Ртіпіей Гог Ше ше оГШе Соттіпее оп Ше Лкіісіаіу Ноше оГ Керге«епІаІіуе$, V. 8. Соуеттепі Ргіпііпв ОШсе тяііпвіоп; 1996.

Судова система США 169^

Необхідно зазначити, що в минулі часи в українській юридичній літературі майже не було ґрунтовних досліджень норм, які мають регулювати технологічну процедуру звер­нення громадян до судових установ, а, отже, й відповідних цьому праву обов'язків цих установ і службовців суду. Мож­на сказати, що лише професор Є. Г. Пушкар побіжно звер­тався до цивільно-процесуального аспекту цієї проблеми¹.

Питання забезпечення або захисту конституційних прав громадян досліджувалися зазвичай під кутом зору деклару­вання або в площині матеріального права. Але, як свідчить практичний досвід, труднощі, з якими стикаються громадяни у процесі реалізації своїх прав, у тому числі звернення до су­дових установ, виникають саме під час контакту зі звичайні­сіньким чиновником, обов'язки якого щодо звернення грома­дянина належним чином не регламентовано, та й права гро­мадянина на цій стадії не виписано. Ця сфера сучасного су­спільного життя в Україні потребує відповідного наукового аналізу, але при опануванні дослідниками, хоч би частково, досвіду інших країн, в яких ці питання не лише досліджува­лись, а й дістали нормативне врегулювання.

Аналіз усієї системи вищезгаданих Правил, що стосують­ся процедури в судах США, зосереджує увагу на зовсім ін­шому підході до структури провадження справ у суді, ніж до Цього звикли юристи нашої країни, які виходять зі сталих ^явлень щодо процедури судового провадження за вітчизня­ними кодексами. Американська судова процедура має уніфі­кацію норм за видами судочинства — перша інстанція, апе­ляційна інстанція, касаційна інстанція (повторна апеляція), але два останні види судочинства організовано не за галузе­вою ознакою правовідносин, як це притаманно українському процесуальному законодавству. Цій ієрархії судочинства від­повідає і організаційна ієрархія федеральної судової систе­ми — окружні суди, апеляційні суди, Верховний суд США. Фактично для кожного рівня у цій ієрархії встановлено окре­мі Правила судової процедури без урахування галузевих

Див.: Пушкар Е. Г. Констигуционное право на судебную защиту (граж-ДМіско-процессуальїшй аспект). — Львов: Изд-во при Львов. ун-те "Вища школа", 1982.

170

Розділ II

система США

171

особливостей, і лише на першому рівні така процедура поді­ляється на кримінальну та цивільну.

В Україні, як відомо, процедурна градація за галузевим принципом відбувається починаючи від суду першого рівня і закінчуючи вищими судовими інстанціями. Американський підхід має логічне підґрунтя, бо й справді важко знайти від­мінності щодо розгляду кримінальних чи цивільних справ в апеляційному або у Верховному суді. До речі, касаційний чи наглядовий судовий процес в Україні фактично не має галу­зевих особливостей, крім того, що норми, які їх регулюють, містяться у різних кодексах, але ці ознаки поверхові, без змістовного наповнення, що утруднює знаходження відмін­ностей між процедурами розгляду кримінальних і цивільних справ у касаційній чи наглядовій інстанції в нашій країні. Не слід думати, що зміна процедури провадження у справах за скаргами на судові рішення суду першої інстанції може змі­нити автоматично роками вироблені погляди щодо конструк­ції процесуальних кодексів.

Норми зазначених Правил американської судової проце­дури підводять також до думки про гарантованість кожної процедурної дії не лише з боку судді чи суду як установи, а й відповідного службовця із системи судів. Головний показ­ник гарантованості полягає у невідворотній відповідальності посадової особи суду у разі невиконання нею або виконання неналежним чином своїх обов'язків, зазначених у нормах Правил або в інших інструкціях, що регулюють сферу їхньої службової діяльності.

Слід також зазначити й те, що інститут відповідальності стосується не лише представників державних судових уста­нов — у Правилах запроваджено різні форми відповідаль­ності громадян, які звертаються до суду, за зловживання ни­ми конституційним правом щодо судового захисту або за неповагу до суду, що може розглядатись як один з проявів захисту прав людини, але вже тих осіб, стосовно яких не­дбайливі учасники судового процесу навмисно зловживають наданим їм правом.

Дослідження американської судової процедури щодо ме­ханізму забезпечення захисту прав громадян, як і судової процедури інших країн, може бути цікавим для теоретичного і практичного досвіду розробників законодавчих актів в Ук­раїні у сфері гуманітарного права і процедурних актів щодо

механізму роботи зі зверненнями громадян в установах дер­жавної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Але насамперед такий досвід потрібен під час пошуку нових ас­пектів судового механізму розгляду звернень громадян і справ у судах, який максимально відповідав би становленню демократичної держави українського народу і втіленню у сві-цргляд громадян значущості судової влади як складової пра­вової держави.