Глава 7 Судді

Суддя є найголовнішою процесуальною постаттю у сис­темі американських судів, тому призначенню їх суспільство приділяє значну увагу.

У США юристи стають суддями чотирма способами:

а) через вибори в законодавчому органі;

б) через призначення вищою посадовою особою в систе­ мі виконавчої влади за умови затвердження кандидатури за­ конодавчим органом;

^нзв) шляхом добору вищою посадовою особою зі списку з кількох кандидатів, наданого незалежною комісією;

г) через загальні вибори.

Після створення Федерації понад половина штатів обира­ла своїх суддів у законодавчих органах. Тепер так обирають суддів тільки у двох штатах — Вірджинії та Південній Каро-ліні. Недоліком виборів у законодавчому органі є протекціо­нізм, але такий порядок має і свої переваги порівняно із за­гальними виборами, зокрема не потребує масштабної та до­рогої передвиборної кампанії.

У федеральній системі найбільш поширилося призначен­ня суддів вищими посадовими особами з подальшим затвер­дженням запропонованої кандидатури законодавчим орга­нам. Таким чином поповнюється майже весь корпус феде­ральних суддів. Поповнення штату окружних судів, як пра­вило, відбувається за більшою участю Сенату — органу, що дає згоду на призначення. Сенатори вважають, що склад ок­ружного суддівства в їхніх штатах має надзвичайно велике значення для них та для їхніх прихильників. Міністр юстиції США та очолюване ним Міністерство юстиції, інші посадові особи Білого дому є головними учасниками процесу добору. Всі, хто бере в ньому участь, мусять обговорювати між со­бою всі можливі варіанти взаємоприйнятного рішення, адже кандидатури повинні задовольняти всіх як з професійної, так і політичної точки зору. Таким чином, хоч Президент і здій­снює остаточний вибір, його воля практично обмежується впливом названих сторін.

Призначаючи суддів до апеляційних судів США, Прези­дент та Міністерство юстиції мають дещо більшу свободу дій завдяки тому, що сенатори беруть меншу участь у цьому процесі. До кожного з цих судів призначаються судді з кіль­кох різних штатів, тому сенатори не мають надто великого інтересу до заповнення цих вакансій, як буває в разі вакансії в окружному суді власного штату. Обираючи суддів до Вер­ховного суду, Президент має ще більшу свободу маневру, хоч він і мусить враховувати думку Сенату, який може на­класти на його рішення вето.

Процедура призначення суддів, аналогічна федеральній, застосовується лише в кількох штатах. У більшості штатів їх призначає комісія: в деяких штатах — усіх, в інших — тіль­ки апеляційних або тільки суддів для судів першої інстанції окремих міст та округів. Є штати, в яких усі судді призна­чаються таким чином. В інших випадках цей метод застосо­вується лише для апеляційних судів; у третіх так обирають­ся тільки судді судів першої інстанції деяких міст та округів.

У разі обрання через "конкурс гідних" створюється неза­лежна комісія, яка звичайно складається з дев'яти — п'ят­надцяти осіб. Серед них є правники й судді, а також особи, які не мають професійного відношення до юриспруденції. До­кладаються зусилля, аби створити комісію на безпартійних засадах і таким чином уникнути партійного протекціонізму під час добору. Коли виникає вакансія на посаду судді, комі­сія заохочує громадськість та правничі кола висувати свої кандидатури. Приймаються також заяви від заінтересованих юристів. Відтак комісія переглядає всі одержані нею відомос­ті про кожного кандидата і проводить співбесіди з найбільш перспективними з них. Врешті-решт губернаторові подаєть­ся список найбільш гідних претендентів, формально без ура­хування їхньої належності до тієї чи іншої політичної партії. У деяких штатах такий список складається з трьох прізвищ, в інших може бути висунуто п'ятеро кандидатів. Одного з них губернатор призначає на посаду судді.

Такий метод відомий як "план Міссурі", бо він уперше був застосований саме в цьому штаті в 1940 р. Ця система призначення була підтримана громадськістю, оскільки дава­ла змогу уникнути політичного протекціонізму і якоюсь мі­рою гарантувала неупередженість і професіоналізм суддів, залишаючи, з іншого боку, вищій посадовій особі виконавчої

154

Розділ II

влади певну свободу вибору на підставі власних політичних міркувань.

Незважаючи на поширення у другій половині XX ст. практики призначення суддів спеціальними незалежними ко­місіями та кампанію підтримки такої системи, що триває й досі, у багатьох штатах продовжують обирати суддів на за­гальних виборах, у яких беруть участь усі жителі штату. Ви­бори суддів, яких раніше не знали ні Англія, ні США протя­гом перших десятиріч існування, було вперше запроваджено під час президентства Ендрю Джексона як складову "джек-сонівської демократії". У деяких штатах кандидати на поса­ди суддів проходять як кандидати від тієї чи цієї політичної партії, так само як і кандидати на решту державних постів. В інших штатах вони балотуються без об'явлення партійнос­ті. Проблеми, які порушує факт висування кандидатури на посаду судді за будь-яким методом добору, є досить специ­фічними. Кандидат на посаду судді не може мати власної "платформи" або програми дій. Самий характер посади ви­магає від особи, яка її обіймає, об'єктивності й, передусім, неупередженості. Судді мають керуватися виключно факта­ми та положеннями закону. Отож кандидатові на посаду судді залишається небагато тем, яких він може торкатися у своїх промовах під час виборчої кампанії.

Проте суддя, знаючи, що його суперником може стати будь-який юрист, який сплатить реєстраційний збір і стане кандидатом, звичайно ж буде уважнішим до політичних те­чій та громадської думки, ніж суддя, який переобиратиметь­ся без альтернативних кандидатур у списку.

У деяких штатах перевибори суддів проходять через го­лосування за безальтернативною схемою, коли кандидатура судді, який обіймає посаду, висувається для переобрання без жодного опонента. Людей запрошують лише проголосувати "за" або "проти" переобрання такого судді.

Іншою важливою проблемою є фінансування виборчих кампаній з виборів суддів. Вартість їх постійно зростає, знач­ною мірою через високі ціни на телерекламу, яка вважається важливою складовою успіху. Кандидатові доводиться збира­ти ці кошти головним чином серед юристів, з якими він ма­тиме справу в майбутньому. Шкода, що її завдає така прак­тика судовій об'єктивності, є очевидною.

Судова система США 155

Цікаво, що в багатьох штатах, де законом передбачено вибори суддів, більшість з них фактично призначається гу­бернатором, оскільки саме він уповноважений заповнювати вяансГЇ, які виникають у період між виборами або законо­давчими сесіями, а значна частина вакансій відкривається саме в цей час через відставку, вихід на пенсію або смерть.

Концепція судової незалежності, яка випливає з принци­пу розподілу влади у США, полягає в тому, що судді, прий­маючи рішення, вільні від будь-якого контролю з боку вико­навчих і законодавчих державних органів, а також від впли­ву громадської думки на момент прийняття такого рішення. Інакше кажучи, судді у своїх діях вільні від позасудового контролю у визначенні фактів, виборі та проголошенні зако­нодавства і в застосуванні його до фактів з метою прийняття рішень у справах.

, Незалежність судівництва у Сполучених Штатах гаран­тується ст. III Конституції. У першому розділі цієї статті ска­зано: "Судді як Верховного суду, так і нижчих судів зали­шаються на своїх посадах протягом усього часу, доки вони поводяться бездоганно, і у визначений час мають діставати за свою працю винагороду, що не може зменшуватися про­тягом усього часу їхнього врядування". Рівень цієї винагоро­ди встановлюють спеціальні законодавчі комісії; якщо вна-оідок інфляції або з інших причин традиційна винагорода ІІерестає відповідати вимогам підтримання незалежності су­дової влади, комісії переглядають її.

^м ЇДІ гарантії забезпечення платні та збереження за суддя­ми їхніх посад почуттєво встановлені Конституцією для того, ІЇфб виключити можливість переслідування федеральних суддів у разі прийняття ними рішень, які можуть викликати невдоволення Президента чи Конгресу. Таке забезпечення свободи виносити рішення, керуючись лише власним сумлін­ням і не зважаючи на те, що ці рішення можуть виявитися Політично, економічно чи суспільно непопулярними, є одним з основних постулатів незалежності американського суду.

Найвищий рівень судової незалежності забезпечує феде­ральна система. Всі федеральні судді обіймають свої посади протягом необмеженого періоду, доки визнається належним виконання ними своїх обов'язків, і можуть бути усунуті тільки

156

Розділ II

Судова система США

157

шляхом імпічменту¹ з боку Конгресу. Підставою для цього може бути державна зрада, хабарництво або інші серйозні злочини чи провини. Щоб вийти з пропозицією імпічменту, Палата представників повинна підтримати звинувачення проти судді більшістю голосів, а Сенат — провести розсліду­вання з цього приводу. Суддя може бути звільнений з поса­ди, тільки якщо Конгрес визнає вину 2/3 голосів. Імпічмент є дуже тривалою процедурою й застосовується досить рідко.

З іншого боку, найменший ступінь незалежності існує в судових системах тих штатів, де передбачено перебування суддів на посадах протягом обмеженого періоду, після закін­чення якого вони мають бути переобрані. Суддя, термін пе­ребування якого на посаді становить 4—6 років, попри всю свою високу свідомість, не може не знати, що ухвалені ним рішення можуть набути політичної ваги і вплинути на ре­зультати наступних виборів. Навіть якщо суддя спроможний виконувати свої правничі обов'язки не зважаючи на такі об­ставини, громадська підозра щодо можливого політичного впливу на нього все одно буде прихованою погрозою для йо­го репутації. Короткий термін перебування на посаді та за­гальні вибори можуть видаватися несумісними з концепцією судової незалежності, проте такий порядок існує в багатьох штатах поряд із пропагандою переваг незалежності право­суддя.

Суддів, чиї строки перебування на посаді значно тривалі­ші, звичайно, менше обходитимуть політичні проблеми. Три­валі строки суддівства зміцнюють репутацію незалежності правосуддя. Строк від 12 до 15 років, установлений у деяких штатах забезпечує більший ступінь незалежності, ніж 4/6 років, але все ж таки не такий великий, як у разі безстроко­вого перебування судді на посаді з можливістю усунення ви­ключно шляхом імпічменту.

Хоч концепція незалежності суддів користується знач­ним успіхом та підтримкою у Сполучених Штатах, це не оз­начає, що суддівство є абсолютно незалежним. Такого не може бути навіть у демократичному суспільстві, де верховна

Імпічмент являє собою конституційний процес, у перебігу якого Палата представників Конгресу США висуває обвинувачення у зловживанні посадо­вим становищем проти високих урядових осіб, запідозрених у неналежній по­ведінці, і передає їхню справу на розгляд Сенату США.

влада належить народові. Судова влада, як і решта держав­них структур, повинна бути підзвітна народові. Однак надто великий ступінь підзвітності справив би негативний вплив на незалежність судової влади. Таку суперечність між неза­лежністю і підзвітністю судів усунути нелегко. Вивчаючи різні американські судові системи, можна помітити різні сту­пені їхньої незалежності. Основним критерієм тут є обмеже­ність строку перебування на посаді однієї особи.

Незалежності правосуддя загрожують не лише короткі строки перебування на посадах та політичні вибори. Нега­тивний вплив на незалежність також можливий, якщо у про­цесі призначення судді вищою посадовою особою з подаль­шим затвердженням законодавчим органом від кандидата вимагається визначення його можливої позиції в суді з тих чи інших юридичних питань, що виникають під час розгляду судових справ.

Підсумовуючи, зазначимо, що тривалі строки перебуван­ня на судових посадах, ускладнена процедура усунення, а також гарантована платня є найважливішими елементами незалежності правосуддя.

Американці прискіпливо ставляться до іміджу суддів, то­му надають неабиякого значення їх освітньому рівню. Шлях до юридичного фаху, а відтак до суддівського стільця дуже тривалий. Щоб стати студентом юридичного факультету уні­верситету, спочатку треба здобути освіту в будь-якому коле­джі або на якомусь іншому факультеті університету й вже після того скласти вступний іспит на обраний факультет. Після отримання юридичного диплому необхідно скласти конкурсний іспит у колегію адвокатів, а це не так вже й лег­ко — щороку від 15 до 40 відсотків бажаючих не можуть по­долати цього бар'єра. Щоб отримати право бути рекомендо­ваним на суддівську посаду, треба мати тривалу практику роботи адвокатом чи прокурором. Отож судді у Сполучених Штатах стають членами цієї гільдії, маючи за плечима до­статній професійний досвід в інших галузях юридичної прак­тики. Посада судді в Америці — то найвищий, з погляду су­дової ієрархії, щабель кар'єри. У цьому плані американські судді відрізняються від суддів, які працюють у судових сис­темах інших країн світу.

Хоч більшість суддів і мають досвід юридичної практики, проте він може бути досить різним. Багато суддів до призна-

158

Розділ II

чення на свої посади брали певну участь у судових проце­сах, але чимало з них обіймали посади штатних юристів або радників корпорацій чи приватних асоціацій. Отож юридич­ний досвід може бути набутий суддями в різних сферах: у різноманітній юридичній практиці з питань загального права у невеликих населених пунктах або у спеціальних сферах за­конодавства у столичних офісах великих корпорацій. Багато суддів до призначення на свої посади працювали юристами в державних установах, були прокурорами або юридичними радниками в органах влади штатів або федерального уряду. Деякі судді раніше викладали право в коледжах, але таких небагато. Дуже поширені випадки, коли діяльність суддів у минулому була пов'язана з політикою: вони були правознав­цями, менеджерами політичних кампаній.

Суддям суворо заборонено займатися адвокатською практикою; під час судового процесу вони не повинні вика­зувати своєї прихильності до якоїсь зі сторін. Крім того, суд­ді не мають права виголошувати політичні промови, брати участь у висуванні кандидатів на державні посади чи засно­вувати фонди на їх підтримку. Поведінка судді суворо регу­люється кодексом судової етики.