§ 2. Провінційні суди

Перший рівень судів у Канаді має загальну назву —про­вінційні суди, які можуть складатися з кількох ланок. Вони розглядають кримінальні й цивільні справи — це приблизно 95 відсотків усіх справ, що розглядаються судами. Ці суди мають галузеву спеціалізацію й за призначенням структуру-ються на дивізіони (підрозділи) кримінальних, сімейних, мо­лодіжних, цивільних, дрібних майнових справ. Суд дрібних майнових справ — це не стільки окремий підрозділ, скільки спеціальна процедура розгляду майнових претензій, що сто­суються невеликої суми грошей. Ліміт цієї суми залежить від рівня доходів середнього канадця й на початок 1995 р. становив 3 тис. канадських доларів (за курсом 0,7 долара США — 1 долар Канади). Особливості цієї процедури — у швидкості, тобто у скороченому розгляді справ: тільки один раз заслуховуються пояснення сторін (без участі адвокатів) та експертів (якщо вони потрібні), вивчаються документаль­ні докази; рішення не підлягає оскарженню.

Позов на суму від 3 до ЗО тис. канадських доларів розгля­дається у дивізіоні цивільних справ за звичайною процеду­рою з участю адвокатів.

Система правосуддя Канади має, нарівні з федеральни­ми, важливі унітарні характеристики. Як і належить за пра­вилами федерального устрою, в кожній провінції існує окре­ма ієрархія судів. Але ці суди, незалежно від того, існували вони за часів конфедерації чи були утворені пізніше згідно з розділом 92, не обмежуються розглядом справ, які вини­кають у полі законів провінції. Повноваження місцевої влади в питаннях відправлення правосуддя у провінції дає їй мож­ливість надавати своїм судам юрисдикцію в усіх справах, незважаючи на те, який саме закон застосовується — феде­ральний, провінційний або конституційний.

На цьому рівні існують також муніципальні суди, що складаються з окремих посадових осіб муніципалітету, які

Судова система Канади 187

розглядають справи щодо порушення правил дорожнього ру­ху (аналогічно до нашої адміністративної відповідальності).

§ 3. Вищі суди

Судами другого рівня у канадських провінціях є вищі су­ди (англ. Зиргете Соигі), які також, залежно від провінцій­ного законодавства, мають автономні ланки — підрозділи су­дового розгляду справ у першій інстанції (англ. Тгіаі Оіуізі-чміз) і підрозділи судової апеляції (англ. Арреііаїе Оіуізіопз). Ці ланки можуть бути виокремлені в самостійні судові уста­нови, як, наприклад, у провінції Квебек.

На рівні судового розгляду справ у першій інстанції за­слуховуються більш серйозні цивільні (позов понад ЗО тис. доларів, розірвання шлюбу) та кримінальні (тяжкі суспільно небезпечні злочини) справи. Такі суди у різних провінціях називаються по-різному: Вищий суд у провінції Квебек, Ко­ролівський суду західних провінціях, Суд правосуддя у про­вінції Онтаріо. їх діяльність визначається провінційним зако­нодавством, тому конкретні деталі юрисдикції та порядку розгляду справ різняться між собою.

Загальна юрисдикція провінційних судів виключає необ-'хідність створення окремої системи федеральних судів для ^згляду федеральних питань. Та й федеральному Парламен­ту немає потреби спеціально надавати повноваження для розгляду федеральних питань провінційними судами. Навпа-"іш, якщо федеральне право вимагає вирішення справи, але не передбачає, в якому саме суді, то ним має бути провінцій­ний суд. Так, більшість спорів з банківських питань або пи­тань комерційних зобов'язань, хоч і перебувають у компе­тенції федерального права, розглядаються провінційними су­дами, оскільки федеральні закони не передбачають порядок судового розгляду цих питань¹.

І все ж федеральний Парламент уповноважений визнати, який суд має вирішувати справи, що належать до його прав­ничої юрисдикції. Цими судами можуть бути провінційні су-

Судовий контроль над органами адміністративної юстиції — ще один приклад негласного надбання юрисдикції провінційними судами, але в 1971 р. цю функцію було покладено на щойно створений Федеральний суд: Закон про федеральний суд, К. 8. С / 1985, сойе Е27, хесііопх 18, 28.

188

Розділ III

ди або органи адміністративної юстиції. Федеральна цивіль­на судова справа може бути врегульована провінційним су­дочинством у провінційному суді, хоч федеральний Парла­мент може обумовити особливі процесуальні норми, яких слід додержуватись.

Ці положення були реалізовані, зокрема, у Карному ко­дексі¹, Законі про розлучення² та Законі про неповнолітніх правопорушників³. Справи, які виникають у зв'язку з пору­шенням цих федеральних законів, розглядають провінційні суди згідно з конкретним визначенням юрисдикції щодо кож­ного з цих законів.

Вершиною судової системи кожної провінції є провінцій­ний апеляційний суд або апеляційний підрозділ вищого суду. Як правило, всі сторони мають право апеляції на рішення су­ду першої інстанції (крім суду дрібних справ).

Для подальших апеляцій потрібен дозвіл суду, тому вдру­ге апеляції подаються рідко — за виваженою оцінкою, в 1 відсотку випадків або й рідше. В апеляційного суду є що­найменше чотири альтернативи. По-перше, він має право відхилити апеляцію й погодитися з рішенням суду першої ін­станції. По-друге, він може прийняти апеляцію і змінити по­чаткове рішення (замінити вердикт "винний" на "невин­ний"). По-третє, він може підтримати рішення, але змінити покарання (шляхом підвищення або зниження міри засу­дження у кримінальній справі чи суми компенсації збитків у цивільній справі). По-четверте, він має можливість скасува­ти рішення, ухвалене під час першого судового розгляду справи, тобто відправити справу на повторний розгляд судом першої інстанції.

Слід зазначити, що федеральний Парламент передбачив систему судів для обох федеральних територій — Північно-Західної та Юкону. Ці суди аналогічні провінційним судам, але повинні утворюватись федеральним Парламентом, ос­кільки він має законодавчу правомочність над цими двома територіями.

¹ Див. К. 8. С. 1985, сміє С-46, «есііоїв 468, 798.

² Див. К. 8. С. 1986, согіе 4, «есііоїк 3.

³ Див. К. 8. С. 1985, ссхіе У-1, зесііоїв 2.