§ 4. Рекомендаційні повноваження Верховного суду

За Конституцією, Верховний суд Індії має консультатив­ні повноваження (ст. 143), згідно з якими він може викласти свій погляд з будь-якого питання права чи факту подій за­гальносуспільного значення, однак за умови, що з таким проханням до нього звернувся Президент. Конституційна норма визначає дві категорії таких запитів.

По-перше, коли Президент вважає, що певне питання права (правозастосування) має громадське значення і з цього приводу необхідно мати висновок Верховного суду. Висновки Верховного суду оформляються відповідним пись­мовим актом, який відрізняється від звичайного судового рі­шення цього ж суду тим, що не має преюдиційно обов'язко­вої сили для уряду й не підлягає примусовому виконанню, як інші рішення. Визначальним моментом у цьому разі є те, що на відміну від спору між сторонами, який має місце в цивіль­них справах, тут спору немає, а є прагнення отримати ква­ліфіковану юридичну консультацію правників вищого класу.

Висновок має консультативний характер, і уряд може взяти його до уваги під час здійснення заходів з конкретного питання, але діяти згідно з ним не зобов'язаний. Такий кон­сультативний висновок корисний тим, що своїм авторитетом сприяє обгрунтуванню урядового акта чи законопроекту перш ніж він буде прийнятий або допомагає розв'язати будь-яке інше питання, яке не може бути передане до суду в зви­чайному порядку, а тим часом уряд бажає отримати автори­тетні юридичні висновки перед тим, як учинити яку-небудь

дію.

Індійські джерела стверджують, що з часів проголошення незалежності до початку 80-х років Президент Індії усього сім раз звертався до Верховного суду за консультативними висновками¹. Слід зазначити, що хоч думка Верховного суду і не є обов'язковою для уряду, однак його роз'яснення є обов'язковими для нижчих судів у подальшому застосуванні норм права при виникненні аналогічних правовідносин.

По-друге, в разі виникнення суперечок під час застосу­вання положень договорів і угод, укладених Індією з іншими країнами до прийняття Конституції і вилучених з компетен­ції Верховного суду (відповідно до ст. 131) у першій інстанції (про що йшлося вище), вони вже не можуть бути цивільни­ми судовими спорами, однак Президент має право передати Верховному судові запит з приводу предмета такої супереч­ки для отримання кваліфікованого висновку.

Крім зазначених консультативних повноважень, Верхов­ний суд Індії може згідно зі ст. 32 Конституції приймати до свого провадження звернення, прохання, заяви щодо видан­ня конституційного припису про здійснення основних прав громадян, що інколи розглядається як право цього суду бути першою судовою інстанцією в цих питаннях, хоч відповідний акт суду не є судовим рішенням. Потерпіла особа справді має право апелювати до Верховного суду замість Вищого су­ду відповідного штату. Однак цю можливість Верховного су­ду слід розглядати як виняток з його компетенції конститу­ційної судової юрисдикції, оскільки спір виникає не між чле­нами Союзу, а між потерпілою особою й урядом або одним з

Басу Дас Дура. Основи констигуционного права Индии. — М.: Прогрес, 1986. - С. 433.

282

Розділ V

Судова система Індії

його органів. Виходячи з цього, юрисдикція, яка випливає зі ст. 32 Конституції, не має аналогії з юрисдикцією, про яку йдеться у нормах ст. 131 Конституції, що є класичною юрис­дикцією конституційного судочинства.