Глава 1 Конституційні основи правосуддя

Канада — молода країна, але вона має багату традиціями Юридичну систему. Принципи суспільного закону, що па­зують у більшості канадських провінцій, були вперше розви-"яуті в середньовічній Англії. Деякі положення Цивільного ^кЬдексу Квебеку сягають навіть — через Францію — часів Стародавнього Риму. Обидві традиції відображають фунда­ментальну віру в закон, який стверджує, що всі громадяни і .навіть сам уряд підкоряються законові і є рівними перед

ним.

Ці традиції формують базу канадської юридичної спадщи­ни; але вони також були прийняті з метою задовольняти по­треби канадського суспільства. Оскільки ці потреби з пли­ном часу змінюються, депутати скасовують старі і прий­мають нові закони. Суди гарантують, що закон інтерпрету­ється й запроваджується в життя, враховуючи його нинішні реалії.

Канада, як і США, є федеральною державою, в якій діє .Англосаксонська система права. Однак судова система Кана­ди не є аналогом судової системи США. Судову систему цієї Лфаїни можна назвати провінційно-федеральною, в якій фе­деральні суди увінчують структуру судів у провінціях. Кож­на провінція створює власні суди для здійснення правосуддя, "інтерпретації та застосування федеральних і провінційних ^і*аконів, але вони є складниками єдиної судової системи Ка­тоди, оскільки на рішення будь-якого суду можна подати скаргу до вищої установи, аж до найвищої апеляційної ін­станції — Верховного суду.

184

Розділ III

Судова система Канади

185

Основою канадського правосуддя є Конституційний акт від 1867 р.¹ і Канадська Хартія прав і свобод 1982 р., яка ста­ла основною частиною канадської Конституції.

Конституція Канади запроваджує федеральну систему управління. Повноваження видавати закони розподіляються між Парламентом Канади і законодавцями провінцій. Про­вінції мають право приймати закони в межах своєї юрисдик­ції, що діють тільки на їхніх територіях. Федеральний уряд видає закони для всієї Канади в межах його повноважень. Кожен законодавчий орган є вищим у межах своєї юрисдик­ції і послуговується певними правами та свободами, закріп­леними в Канадській Хартії прав і свобод. Стаття 92 Консти­туції Канади говорить, що провінції мають право видавати закони щодо громадянських прав та здійснення правосуддя. Стаття 91 надає федеральному урядові право вирішувати проблеми, що стосуються всієї Канади, такі, зокрема, як ре­гулювання торгівлі та комерції, національна оборона, імміг­рація, кримінальне законодавство та інтелектуальна влас­ність. Парламент має виняткове право засновувати націо­нальні суди, такі як Верховний суд, Федеральний суд та По­датковий суд Канади (ст. 101 )².

Статус суддів і порядок їх призначення також регу­люються конституційними положеннями.

Глава 2 Структура судів у провінціях

§ 1. Загальний огляд

За часів конфедерації північноамериканських територій, які визнавали зверхність англійської корони, кожна провін­ція — член цієї Співдружності мала свою систему судів, за основу яких було взято суди Англії. Система включала ви-

Ухвалений Парламентом Великої Британії у 1867 р. Закон про Британ­ську Північну Америку (далі — Закон БПА) конституював статус Канади як Колонії Об'єднаного Королівства Великої Британії; тепер є однією із складо­вих частин нової Конституції Канади. ² Див. таблицю 7.

щий суд чи суди з юрисдикцією, що поширювалась на всю провінцію і не обмежувалась предметом розгляду. Крім того, в усіх провінціях (крім Квебеку) існували окружні або ра­йонні суди, юрисдикція яких обмежувалась територією кон­кретного округу або району та юрисдикційним предметом. Далі "вниз" йшли нижчі суди, очолювані магістратами (суд­дями) або мировими суддями з юрисдикцією у питаннях дрібних позовів або незначних карних правопорушень. Ця система судів збереглася й після утворення федерації, що ві­дображено в розділі 129 Конституційного акта від 1867 р., а їх організація та юрисдикція залишились у віданні провінцій (розділ 92).

Судова система Канади переважно є унітарною, тобто рі­шення будь-якого суду можна оскаржити у вищому закладі аж до найвищої апеляційної інстанції, Верховного суду Кана­ди. З цього випливає, що суд провінції може розглядати справи, порушені внаслідок застосування федерального за­конодавства, і навпаки. Стаття 101 Закону БПА передбачає виняток з цього правила; згідно з її теперішнім тлумаченням, певні питання федерального рівня мають розглядатися лише у федеральних судах. З часом були ухвалені інші законодав­чі акти, що безпосередньо визначали, який суд має вирішу-рати певну категорію питань, у якому суді можна оскаржити ТІ чи інші рішення, а які рішення не підлягають оскарженню.

Судова структура системи звичайної юрисдикції у кожній провінції істотно не відрізнялась від існуючої схеми до утворення конфедерації. Типовими для кожної провінції, незважаючи на відмінності у номенклатурі, організації та юрисдикції, були три рівні судової системи:

1) вищі суди або суд, який тепер у кожній провінції включає апеляційний суд, а також відділ судового розгляду;

2) окружні або районні суди (яких не було у Квебеку);

3) нижчі суди, що тепер у більшості провінцій нази­ ваються провінційними судами.

Популярною серед реформаторів суду у 70-х роках стала ідея об'єднання окружних і районних судів у вищий (високий) суд; її розуміли як скасування окружних і район­них судів та розширення компетенції вищого суду. На сьо­годні цей процес завершено у восьми з дев'яти провінцій, де скасовано суди середнього рівня — окружні та районні. На Д992 р. ці суди збереглися лише у провінції Нова Скотія.

186

Розділ III

Судові системи всіх провінцій дуже схожі, хоч і нази­ваються по-різному. За функціональним змістом ці системи поділяються на два рівні, але юрисдикція суду може визна­чатись будь-яким поєднанням предметної, територіальної та майнової чи грошової юрисдикції.