Глава 5 Адміністративна юстиція

Паралельно з провінційними судами діють адміністратив-«о-судові установи, які називаються адміністративними ра­дами чи трибуналами (англ. Ргоуіпсіаі асітіпізігаііуе ігіЬи-паїз). Вони стежать за додержанням законів у різноманітних нормативних актах, що їх видають управлінські структури. У цих установах громадяни Канади мають можливість оскар­жити дії чиновницького апарату. їхня юрисдикція і процеду­ри викладені у статутах, згідно з якими вони створюються й доповнюються ними самими у процесі роботи. Як правило, діяльність адміністративно-судових установ регулюється від­повідними законодавчими актами на рівні провінцій, а їхні рішення підлягають оскарженню через звичайну судову сис­тему. На жаль, судді адміністративних трибуналів признача­ються тільки на п'ять років, тим часом як судді провінційних і федеральних судів — безстроково. Судді судів, які за ста­тусом відповідають провінційним судам, призначаються про­вінційним керівництвом, яке називається урядом, хоч за змістом це не є уряд у нашому розумінні. У Канаді під уря-

214

Розділ III

система Канади

215

дом розуміють Парламент і створену ним виконавчу (екску-зитивну) владу, міністри якої є його депутатами.

За останні 100 років у Канаді значно збільшилася кіль­кість органів адміністративної юстиції (ОАЮ). Нині вони, поза сумнівом, вирішують більше справ і, мабуть, на них ви­трачається більше коштів, ніж на звичайні суди. Причиною такого становища є значне зростання потреби в соціальному та економічному регулюванні. Розв'язання справ, виклика­них новими моделями регулювання, традиційно довірялось ОАЮ, а не судам. Можна назвати деякі причини такої пере­ваги.

По-перше, бажання мати спеціалізовану установу: до ОАЮ призначають спеціально навчені кадри, а ті, хто почи­нає працювати там без відповідної підготовки, можуть набу­ти досвіду і знань у різних сферах регулювання (трудові від­носини, маркетинг сільськогосподарської продукції, транс­порт, передачі в ефірі, ліцензування алкогольних напоїв тощо).

По-друге, прагнення до новаторства: ОАЮ може запро­понувати широкий спектр підходів та засобів судового захис­ту, необхідних для втілення нової моделі регулювання (ска­жімо, перегляд зарубіжного інвестування, контроль над ка­бельним телебаченням тощо).

По-третє, нові ініціативи: ОАЮ (скажімо, комісії з прав людини або цінних паперів) може отримати повноваження відкривати судові справи, започатковувати розслідування, проводити дослідження і навчання, відігравати роль чинника формування політики, а також роль органу з розв'язання су­дових справ.

Четверта причина зумовлена обсягом роботи: якщо якісь справи часто повторюються (скажімо, компенсації працівни­кам, страхування безробіття, імміграційні питання, скарги на розміри податків тощо), то трибунал може розробити про­цесуальні норми, які дають можливість впоратися з таким навантаженням, яке не під силу системі звичайних судів.

По-п'яте, ОАЮ може бути організований як менш фор­мальний орган і мати менш формальний статус, бути більш оперативним і дешевим, ніж звичайні суди (хоч у багатьох галузях права складність питань та суми, про які йдеться, анулюють таку перевагу).

Рішення нижчих судів та ОАЮ в минулому були предме­том перегляду вищими судами провінцій шляхом прерога-ітивного розпорядження про передачу справ з нижчого до ви­щого суду (сегііогагі), заборони, судового наказу офіційній особі про виконання лише рішення суду вищої інстанції (тапсіатиз), судового наказу про з'ясування правомірності нретензій особи (дію луаггапіо) та судового наказу про пере­дачу заарештованого до вищого суду для відповідного судо­вого розгляду (ЬаЬеаз согриз). За наших часів це робиться шляхом позову про визнання права чи судову заборону або, як у деяких сучасних юрисдикціях, за допомогою особливих юридичних засобів судового захисту, таких, як заява про су­довий перегляд. Судовий перегляд, за різними процесуаль-ними нормами, не передбачає повного розгляду суті кон-,Кретних обставин для прийняття рішення у справі, але дає Можливість вищому суду розглянути певні аспекти рішення І з'ясувати, чи був орган, який його приймав, повноважний робити це. Тією мірою, якою перегляд рішення вищим судом ^провінції є можливий, утворення нового ОАЮ не приведе до повного виключення юрисдикції вищого суду.

У процесі заснування нового ОАЮ для законодавчого ор-,гану є типовим вносити до його статуту привативне поло­ження, яке означає неможливість судового перегляду рішень рАЮ. Існує безліч стандартних форм включення приватив-%ого положення. Це, скажімо, "положення остаточності", йке проголошує, що рішення ОАЮ є остаточні й не підля­гають переглядові, або "положення про виключну юрисдик­цією", за яким компетенція ОАЮ вирішувати питання є ви­ключною й не може переглядатись, або "положення по сег-Ііогагі", за яким сегііогагі та інші засоби судового захисту, які звичайно використовуються для перегляду, не можуть бути вжиті як засоби перегляду рішень ОАЮ. Сюди можна включити й "положення про повідомлення чи попереджен­ня" та "положення про позовну давність", за якими перегляд 'Стає неможливим, якщо про нього не було видано попере­дження або якщо позов не подається протягом певного ко-•роткого проміжку часу. Вищі суди мають тенденцію не надто 'активно запроваджувати привативні положення.

Щодо дії привативних положень завжди існувало при­наймні одне конституційне обмеження: вони не мали юри­дичної сили скасовувати рішення вищого суду щодо консти-

216 _^ Розділ III

туційності закону. Це випливало з того, що конституційний розподіл повноважень мовби вимагав від судів підтримувати його з метою запобігання узурпації законодавчим органом повноважень, які йому не належать. З цієї ж причини в разі, коли ОАЮ доводиться вирішувати конституційне питання, його рішення має бути предметом перегляду вищим судом, незважаючи на привативне положення. Типовим є приклад, коли провінційному управлінню з питань трудових відносин доводиться вирішувати, до чиєї — федеральної чи провінцій­ної — юрисдикції належить конкретний сектор промисловос­ті. Оскільки законодавчий орган провінції не мйє повнова­жень регулювати трудові відносини у промисловому секторі, який перебуває у федеральній юрисдикції, то цей орган не може надати повноваження ОАЮ провінції остаточно вирі­шувати, до чиєї юрисдикції належить конкретний сектор промисловості. Інакше ОАЮ с'воїм неправильним рішенням може поширити повноваження провінції на заборонену "фе­деральну територію".

Немає сенсу оспорювати думку, що законодавчий орган не повинен ізолювати свої закони або ОАЮ від судової каса­ції, тобто перегляду, який грунтується на конституційній ос­нові. Він залишився можливим, принаймні у Федеральному суді. Важче пояснити, чому слід позбавляти федеральний Парламент повноважень вирішувати питання передачі справ на перегляд з вищих судів провінцій до Федерального суду. Федеральний суд — це вищий суд, укомплектований суддя­ми такої самої кваліфікації, як і судді вищих судів провінцій, і їхні рішення оспорюються через апеляцію до Верховного суду Канади.

Компетенція Федеральної адміністративної ради (англ. Зиргете Соигі ої Сапасіа) відображає компетенцію адмініст­ративних трибуналів у провінціях, але тільки в питаннях фе­деральних нормативних актів виконавчої влади. Наприклад, можуть бути оскаржені рішення Ради з трудових відносин, акти Канадського пенсійного фонду та пенсійний план, пра­вила про охорону здоров'я, а також розглядатись спори з приводу діяльності Канадської радіотелевізійної і телекомуні­каційної комісії, ліцензій на телерадіотрансляції тощо. На рі­шення цієї адміністративно-судової установи можуть бути подані апеляції до Федерального суду Канади.

Судова система Канади