1. Державна система управління у сфері природокористування та природоохоронної діяльності

1. Правова система управління

Основні напрями державної політики в сфері охорони довкілля втілю­ються в життя центалізовано за допомогою екологічного права. Право­вий механізм повинен надати цим напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти регулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів та їх відходів, еколо­гічної безпеки та юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Суспільні відносини між людьми та природою в державі регулюються Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Основним базовим законом є Конституція України, прийнята в 1996 р., відповідно до якої розробляються правові сснови державної політики України в сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки. У статті 16 визначено, що забезпечення еколог чної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території держави та збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. При цьому кожному гро­мадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати заподіяні ним збитки (ст. 66).

Для втілення вищезазначених конституційних засад у практичну діяльність Верховна Рада України розробляє закони які впроваджує в життя Кабінет Міністрів, приймаючи відповідні законодавчо-правові акти. За допомогою міністерств і відомств, підпорядкованих Кабінету Міністрів, здійснюється контроль за дотриманням виконання екологіч­ного законодавства.

Згідно з Державною програмою охорони навколишнього природ­ного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки на сучасному етапі першочергово передбачається розробити і впровадити економічний механізм охорони довкілля та раціонального природокористування, створити системи досконалого контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровад­женням елементів комплексного екологічного моніторингу, розробити нормативну базу оцінки впливу шкідливих факторів на здоров'я людей, екологічний кадастр природних ресурсів та класифікувати виробничі під­приємства за ступенем їх небезпечности. Розробляються і впроваджу­ються також програми екологічної освіти, виховання та інформування. У результаті здійснення цих першочергових заходів приймаються основні законодавчо-правові акти, а також з'являється можливість достовірно оцінити екологічний стан держави.

Для втілення основних напрямів державної політики охорони довкілля в повсякденне життя людського суспільства прийнято такі закони та акти «Про охорону навколишнього природного середовища». «Про тваринний світ»', «Про природно-заповідний фонд». «Про охорону атмосферного по­вітря», «Лісовий кодекс України», «Водний кодекс України», «Земельний кодекс України», «Кодекс України про надра» тощо.

Систематизація екологічного законодавства здійснюється у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспектив­них законодавчих і підзаконних актів. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства охоплює:

прийняття нових законодавчих актів щодо атмосферного повітря, земельних і водних ресурсів, рослинного та тваринного світу та раціонального використання інших природних ресурсів; підготовку проектів законів України. Передбачається також підго­товка проектів підзаконних актів, які затверджує Кабінет Міністрів України.

інкорпорація актів екологічного законодавства полягає в система­тизації законодавчих і підзаконних актів екологічного законодавства, окремих розділів або витягів із них для використання з практичною, на­уковою та навчальною метою. Вона здійснюється періодично у формах підготовки до видання коментарів до екологічного законодавства та опублікування окремих збірників, упорядкування тематичних довідників, видання окремих законів, упорядкування і видання навчальних прак­тикумів, підготовки та видання законів і підзаконних актів екологічного законодавства.

Законодавчо-правова система природокористування в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»», прийнятим ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також іншими зако­нодавчо-правовими актами (Додатки 1.1 - 1.9), які повинні закріпити пріоритет охорони природи і здоров'я нації над іншими видами ді­яльності, сформулювати принципи і встановити єдині правила і по­рядок ведення господарської діяльності, насамперед, за допомогою економічних методів управління. Це вимагає адекватного введення відповідних змін і доповнень в законодавство, що пов'язане з вико­ристанням природних ресурсів: (закони про державне підприємство, про власність, про конверсію та інше).

Загалом повинна пройти екологізація господарського законодавства України, поширення природоохоронних пріоритетів здоров’я населення в практиці господарської діяльності. У сучасних соціо-економічних умовах для України ці проблеми є першочерговим/і.

Таким чином, необхідно сформувати нову систему еколого*право­вих відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно- гігієнічних вимог до сфери виробничо-господарської діяльності та забезпечити гарантії природоохоронних програм і заходів щодо збе­реження здоров'я нації.

При цьому, вдосконалення правових основ екологічного менеджменту повинно бути спрямоване на:

реорганізацію системи органів управління природними ресурсами і подальшу інтеграцію функцій управління в області використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему; розширення повноважень місцевих органів управління і контро­лю з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриман­ням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні; використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних і місцевих особливостей і закономірностей розвитку природних комплексів і екосистем;

узгодження координаційних і контрольних функцій Мінприроди та органів прокуратури по посиленню контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики дер­жави, захисту екологічних прав громадян.

При цьому задачею природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин в обла­сті охорони, використання і відтворювання природних ресурсів, забезпе­чення екологічної безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафту та інших природних комплексів, унікальних територій і при­родних об’єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Крім законодавчо-правових важелів, важливе значення в механізмі реалізації екополітики посідає ієрархія державної системи екологічного управління.