2. Цілі, принципи та завдання сталого розвитку

Забезпечення сталого розвитку України ґрунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-еко­номічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринко­вої економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці гро­мадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона довкілля - створення громадянам умов для життя в якісно­му навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття. реалізація екологічного імпе­ративу розвитку виробництва;

соціальна справедливість - встановлення гарантій рівності грома­дян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

раціональне використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення - формування державної по­літики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона ма­теринства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності і безоплатності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародна співпраця - активна співпраця з усіма країнами і міжна­родними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення безпечного і сприятливого майбутнього.

Реалізація цілей сталого розвитку забезпечується через:

структурну перебудову народного господарства; зміну структур виробництва і споживання;

гарантування національної безпеки держави, включаючи соціаль­ну, економічну та екологічну безпеку;

підвищення рівня організації природокористування з урахуванням місцевих природнокліматичних умов і природно-ресурсного по­тенціалу території;

паритетність використання природних ресурсів для теперішніх І майбутніх поколінь; визначення цільових орієнтирів.

Сталий розвиток України базується на таких принципах:

• забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

• реалізації права на справедливе задоволення потреб і рів­ність можливостей розвитку сьогоднішнього і майбутнього

поколінь;

• невід’ємності захисту навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;

• відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;

• нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

•— здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків;

• забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

• спіерсбітництва в справі створення відкритої міжнародної еко­номічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;

• стримування та попередження переміщення (перевезення, пере­носу) в інші країни будь-якої діяльності або речовин, які вважа­ються шкідливими для здоров’я людини;

• проведення оцінки екологічних наслідків всіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне сере­довище;

• зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подо­лання бідності;

• участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, про­веденні громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;

• державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку ет­нічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

• залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

Стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалан­сованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої динамічно-ін- тегрованоі в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправної міжнародної співпраці.

Державна політика щодо сталого розвитку базується на таких основ­них принципах:

• збалансованість розвитку українського суспільства - паритет­ність економічної, соціальної та екологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища;

• забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєді­яльності населення;

• утвердження гуманізму, демократії та загальнолюдських цінно­стей, розвиток громадянського суспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів;

• підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспіль­ства та забезпечення вільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя для захисту своїх невід'ємних пряв і свобод;

• забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісної міжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження із загальнонаціональними по­требами та інтересами національної безпеки;

• встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.

Основне завдання сталого розвитку України полягає у забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання, збереженні навко­лишнього природного середовища і раціональному використанні при­родно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь через побудову високоефективної економічної системи, яка стимулює продуктивну працю, науково-технічний про­грес, має соціальну спрямованість.

Вирішення основного завдання передбачає:

• забезпечення духовного, фізичного розвитку людини та її соці­альних гарантій;

• макроекономічні перетворення і державний протекціонізм;

• формування еколого-економічної політики держави; забезпечен­ня сталого розвитку всіх регіонів країни;

• сталий розвиток посилень; міжнародна співпраця.

Стратегічними завданнями сталого розвитку є:

У сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

• забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку;

—- структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку

високотехнологічних галузей;

• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої рин­кової моделі економіки;

• впровадження сталих економічних механізмів природокористу­вання та імплементація екологічної складової в систему націо­нальних рахунків;

• підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного кагіталу;

• стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій;

• розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів;

• підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включа­ючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів;

• розвиток екологічно безпечних вид в транспорту тзтранспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива.

У сфері забезпечення соціальної справедливості:

• зниження рівня майнового розшарування населення, подолання бідності;

• зниження рівня безробіття населення і забезпечення продуктивної зайнятості;

• збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурс­ного потенціалу країни; стабілізація демографічної структури суспільства;

• зміцнення фізичного здоров’я нації;

• оптимізація соціальної структури суспільства; встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення ма­теріального, екологічного і соціального благополуччя;

• розвиток системи освіти, просвіти та поширення Інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

1. створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

2. формування громадянського суспільства, забезпечення в ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;

3. розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.

У сфері раціонального використання природно-ресурсного потен­ціалу:

• сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навко­лишнього природного середовища країни та розвитку окремих

регіонів;

• економічно та екологічно обґрунтоване використання невіднов­люваних та ефективне відтворення відновлюваних природних

ресурсів;

мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин, рекультивації ззмель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин;

• формування екологічної мережі, збереження та відтворення при­родного біорізноманіття;

• розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;

• удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері при­родокористування;

• вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів неза­конного використання природних ресурсів, у тому числі брако­ньєрства.

У міждержавних стосунках:

• проведення активної міжнародної політики;

• поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні систе­ми, активізація участі у міжнародних організаціях.

Шляхи та засоби реалізації державної політики сталого розвитку

В економічній та фінансовій сферах:

сприяння макроекономічній стабілізації, вирівнюванню структур­них диспропорцій в економіці та соціально-економічного стану регіонів;

забезпечення дотримання природоохоронних вимог, визначених законодавством, та відповідних санкцій під час спеціального ви­користання природних ресурсів;

удосконалення системи фінансово- економічних санкцій, важелів і заохочень у сфері природокористування та природоохоронної діяльності;

розробка науково обґрунтованої нормативно- правової та методо­логічної бази еколого-економічної оцінки збитків від виснаження або вичерпання природоресурсного потенціалу, забруднення до­вкілля та негативного впливу на довкілля виробничої діяльності; включення показників економічної оцінки природного капіталу і його амортизації до системи макроекономічних показників со- ціально-економічного розвитку;

удосконалення системи статистичної звітності щодо стану довкілля з метою наближення її до потреб і загальних принципів економічної статистики, у юму числі стосовно запровадження сателітних (до­поміжних) рахунків еколого-економічних показників; розроблення та запровадження для кожного виду природних ресурсів спеціальних рахунків з відображенням на них загально­го балансу обсягів даного ресурсу, ступеня його виснаження та обсягів витрат, пов’язаних з відтворенням довкілля; використання єдиної системи оцінки різних природоохоронних витрат: відновлення якості навколишнього природного серсдо- вища, запобігання забрудненню довкілля; відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій;

створення системи державної цільової підтримки розвитку ви­робництв повного циклу відповідно до норм і правил угод СОТ; реалізація державної програми підтримки модернізації вироб­ничих потужностей базових галузей економіки; забезпечення державної підтримки підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію;

запровадження систем екологічного аудиту, менеджменту, під­приємництва та страхування; _% сприяння зниженню енерго- та матеріалоємності вітчизняних товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності; вжиття економічних заходів щодо зменшення експорту продукції видобувних, ресурсо- та енергоємних галузей; переорієнтація експорту з сировинної складової на наукоємну та високотехно- логічну продукцію;

розроблення і поетапне впровадження нормативно-правового та методичного забезпечення, спрямованого на врахування вартості природного капіталу в ціні кінцевої продукції; реалізація програм енергозбереження і використання альтерна­тивних джерел енергії, зокрема сприяння розвитку малої енер­гетики та відновлювальних джерел енергії;

• стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій у галузях економіки та побуті;

активне залучення внутрішніх інвестиційних резервів для розвитку нових перспективних виробництв;

створення сприятливих умов для спрямування довгострокових іноземних інвестицій в інноваційну сферу; забезпечення пріоритетності розвитку виробництва предметів споживання та ринку послуг, орієнтованих на задоволення вну­трішнього попиту;

практичне впровадження науково обґрунтованої системи тарифікації використання природних ресурсів для забезпе­чення збалансованого розвитку сировинних галузей вироб­ництва;

• удосконалення системи платежів (зборів) за спеціальне викори­стання відновлюваних природних ресурсів з урахуванням обсягу коштів необхідного для їх відтворення;

удосконалення державної системи екологічного нормування; удосконалення системи стратегічного планування і прогнозування основних складових сталого розвитку;

реформування системи фінансування природоохоронної діяль­ності;

розроблення комплексу заходів з поступового виведення з експлуатації і закриття найбільш екологічно небезпечних ви­робництв і виробничих потужностей у поєднанні з розв’язанням пов’язаних з цим соціальних проблем.

У соціальній та гуманітарній сферах:

неухильне дотримання законодавства з оплати праці, в тому числі щодо встановлених державних мінімальних гарантій; удосконалення системи надання адресної допомоги найураз- ливішим верствам населення;

підвищення ролі місцевих органів влади у розв'язанні проблем бідності;

забезпечення подальшого розви і ку системи соціального та псі і сійного страхування населення;

стабілізація ринку праці та впровадження державної системи стимулювання створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості працездатного населення;

створення умов для повноцінного залучення широких верств населення до участі в економічному, соціальному та політичному житті, розвиток демократичних інституцій, економічної свободи та громадянського суспільства;

удосконалення нормативно-правової бази щодо соціального за­хисту дитинства та материнства;

запровадження доступних фінансових механізмів для пільгового кредитування потреб молодих сімей;

поліпшення умов для загальнодоступного базового медичного обслуговування населення, зокрема у сільській місцевості; розробка та впровадження комплексу заходів, спрямованих на профілактику захворювань і недопущення випадків травматизму на виробництві;

розвиток духовного, культурного та інтелектуаль. юго потенціалу суспільства.

У сфері охорони довкілля, раціонального використання та відтворення природних ресурсів:

здійснення на об’єктному, регіональному та державному рівні системи природоохоронних заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля;

удосконалення державної системи моніторингу довкілля, ство­рення центрів збирання, обробки та аналізу даних моніторингу моделювання і прогнозування виникнення ймовірних надзвичай­них ситуацій.

Атмосферне повітря:

скорочення і в подальшому повне припинення виробництва та ви­користання хімічних речовин, що негативно впливають на озоно­вий шар, шляхом заміни їх на екологічно безпечні компоненти;

удосконалення інформаційно-аналітичних систем різних рівнів з оцінки техногенного впливу стаціонарних джерел забруднення на якість атмосферного повітря;

удосконалення екологічних нормативів вмісту забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах пересувних джерел забруднення; впровадження нових технологій глибокого очищення димових газів від окислів сірки та азоту;

впровадження технологій з промислового видобутку метану вугільних родовищ з метою попередження його викидів у атмос­феру;

впровадження сучасних технологій спалювання, підготовки па­лива та газоочищення в енергетичних та промислових системах з метою зменшення викидів (у тому числі парникових газів) в атмосферне повітря.

Водні об'єкти:

удосконалення системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, зміцнення матеріальної бази гідрологічних постів і гідрометеостанцій;

розроблення та впровадження систем відтворення водних ре­сурсів на територіях, що зазнали значного техногенного наван­таження;

удосконалення нормативно-правової бази управління водними ресурсами;

впровадження басейнового принципу управління водними ре­сурсами;

впровадження прогресивних технологій водозабезпечення, водо­користування, водовідведення;

впровадження сучасних систем підготовки питної води із засто­суванням екологічно ефективних фільтруючих та адсорбуючих матеріалів і реагентів;

• забезпечення очищення стічних вод, що утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів на території промислових під­приємств;

• удосконалення систем протиповеневого, протиабразійного, про­тиерозійного захисту та охорони водних об’єктів; визначення переліку стратегічно важливих водоносних гори­зонтів підземних вод та меж їх поширення для забезпечення їх охорони.

Ліси:

удосконалення системи ведення лісового господарства з метою ефективної охорони, сталого використання лісових ресурсів, у тому числі корисних властивостей лісів, збереження біологічного та ландшафтного біорізноманіття удосконалення нормативно-правової бази ведення лісового го­сподарства на принципах сталого розвитку; удосконалення системи класифікації лісів за цільовим призна­ченням та розробка відповідних режимів лісокористування; забезпечення переважно природного поновлення лісів у спри­ятливих лісорослинних умовах з одночасним упровадженням перспективних технологій лісовідновлення; впровадження сертифікації лісових ресурсів і ведення лісового господарства;

запровадження природозберігаючих технологій лісозаготівель, переважне застосування вибіркових та поступових рубок лісу; нарощування лісистості іериторії України до науково обґрунто­ваного рівня за рахунок захисного лісорозведення, залісення малопродуктивних і техногенно порушених земель: забезпечення ефективного функціонування лісів і захисних лісових насаджень як екологічного каркасу агроландшафтів на норматив­ній основі.

Біо- та ландшафтне різноманіття:

забезпечення затвердження проектів організації територій та охо­рони природних комплексів для відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду, фінансування в необхідних обсягах робіт з організації нових об’єктів і встановлення адміністративної відповідальності за несвоєчасне виконання землевпорядних робіт; включення до екологічної мережі захисних, рекреаційних площ та природних коридорів;

удосконалення інституційної бази з питань збереження біо- та ландшафтного різноманіття; активізація досліджень із система­тизації флори і фауни та проблем екологічної безпеки; розробка комплексу заходів щодо підвищення стійкості ландшаф­тів до антропогенного впливу;

сприяння розвитку екологічного туризму; розробка комплексу організаційних заходів щодо розширення джерел фінансування заповідної справи.

Земельні ресурси:

удосконалення системи обліку земельних ділянок та методів еко- лого-економічної оцінки з метою адекватного обчислення їхньої реальної вартості;

проведення інвентаризації земельних ділянок у населених пунктах; затвердження та реалізація комплексної програми підвищення родючості ґрунтів;

впровадження раціонально організованих систем землекори­стування та оптимізації насаджень і посівів, контурної організації території землекористування;

впровадження ефективних грунтозберігаючих технологій у сільсь­кому господарстві, промисловості та будівництві; удосконалення правового забезпечення процедур землевідве- дення;

заліснення малопродуктивних земель і техногенно уражених (у тому числі внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС) земель сільськогосподарського призначення;

розроблення та вжиття заходів з вирівнювання співвідношення площ природних угідь та територій, на яких ведеться господарська діяльність;

впровадження агрохімічної паспортизації земельних ділянок, проведення систематичних оцінок стану використання земельних угідь;

забезпечення реалізації заходів щодо рекультивації техногенно порушених, ерозованих земель і територій сміттєзвалищ та мо­гильників;

забезпечення реалізації заходів щодо захисту територій від під­топлення, у тому числі шляхом відновлення природних дрен; підтримка екологічної безпеки у зоні відчуження Чорнобильської АЕС;

запровадження режимів мінімізації обробки ґрунтів.

Надра:

удосконалення екологічних вимог до охорони, раціонального використання та відновлення надр;

розроблення заходів щодо забезпечення комплексного викори­стання мінеральної сировини;

• удосконалення нормативно-правової бази щодо розмежування геологорозвідувальних робіт загальнодержавного значення та ро­біт, що мають комерційний характер, впровадження комерційних підходів до системи фінансового забезпечення геологорозвіду­вальних робіт;

розробка та реалізація програм сталого розвитку регіонів видо­бування та переробки мінеральної сировини; геологічне вивчення території держави та оцінка мінерально- сировинної бази української частини акваторій Азовського і Чорного морів.

Відходи:

підвищення ефективності системи поводження з відходами, па­спортизація (інвентаризація) місць розміщення та видалення відхо­дів, створення банку даних технологій їх переробки та утилізації; удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення екологічної безпеки поводження з радіоактивними та високоток­сичними відходами;

проведення комплексної еколого-економічної оцінки ефективно­сті функціонування системи використання відходів як вторинної сировини; розроблення нових і вдосконалення діючих технологій та виробничих схем рециклінгу і утилізації відходів; розроблення та реалізація комплексу заходів щодо запроваджен­ня системи роздільного збирання різних видів відходів; поліпшення екологічного стану в місцях розміщення, складуван­ня та сортування відходів шляхом підвищення ефективності їх інженерного захисту, належне утримання водозахисних споруд і дренажних систем, посилення відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки і законодавства у цій сфері; забезпечення екологічно безпечіюго зберігання токсичних та ра­діоактивних відходів, у тому числі перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему;

впровадження системи економічного стимулювання застосування ефективних екологічно безпечних маловідходних технологічних процесів у виробництві.

Екологічна збалансованість виробництва:

Базові галузі промисловості:

розробка екологічно орієнтованих критеріїв структурної пере­будови базових галузей промисловості;

удосконалення структури виробництва з метою створення мало­відходних локальних і територіальних виробничих комплексів; розроблення та впровадження механізму узгодження допусти­мих обсягів викидів забруднюючих речовин з темпами модер­нізації технологій і структурної перебудови в промисловості; розроблення екологічно безпечних способів консервації про­мислових об’єктів, що підлягають закриттю; розроблення і впровадження технологічних схем очищення та використання мінералізованих стічних, шахтних і кар’єрних вод; підвищення ефективності заходів із запобігання аварійним си­туаціям та мінімізації їх наслідків, посилення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства; державна підтримка та стимулювання розвитку і впровадження екологічно безпечних рентабельних технологій та відновлюваль- них нетрадиційних джерел енергії;

розробка комплексу заходів щодо зменшення техногенного впливу на населення і довкілля негативних чинників, зумовлених виробничою діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу;

удосконалення заходів щодо запобігання виникненню над­звичайних ситуацій на підприємствах паливно-енергетичного комплексу.

Сільське господарство:

розв'язання проблеми регулювання рентних платежів у різних агрокліматичних зонах шляхом диференціації податку для сільсь­когосподарських товаровиробників залежно від площі земель та родючості ґрунтів;

розроблення законодавчих та вжиття організаційних заходів з розвитку та впровадження високопродуктивних сільськогоспо­дарських технологій;

забезпечення впровадження екологічно обґрунтованих принципів ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов технологій і систем землеробства з метою Захисту земель від забруднення та виснаження;

проведення науково обґрунтованої оптимізації площ сільського­сподарських угідь;

сприяння розвиткові «зеленого» туризму.

Виробництво товарів широкого вжитку та надання послуг:

• одночасне здійснення заходів щодо підтримки вітчизняного ви­робника, у тому числі представників малого і середнього бізнесу, з урахуванням вимог СОТ, які сприятимуть наповненню споживчого ринку українськими товарами;

впровадження системи стандартів екологічної сертифікації хар­чових продуктів і товарів широкого вжитку; запровадження екологічних акцизів на продукти, споживання яких вимагає значних витрат на утилізацію тари та упаковки. Житлово-комунальне господарство:

розроблення та вжиття комплексу заходів щодо ліквідації дис­пропорції між потужностями систем водопостачання та очищення стічних вод у населених пунктах;

забезпечення державного фінансування централізованого водопостачання та водовідведення у сільських населених пунктах і системи контролю якості питної води на місцевому рівні;

впровадження ефективних технологій знешкодження осадів водо­провідних і каналізаційних стічних вод;

реалізація заходів щодо зменшення втрат води у водопровідних мережах та запобігання аварійним ситуаціям; стимулювання широкого впровадження тепло-, водо? та енерго­ощадних технологій у житлово-комунальному господарстві; стимулювання економного використання населенням водних та енергетичних ресурсів;

Транспорт:

впровадження сучасних екологічно .сприятливих технологіч­них рішень під час будівництва, реконструкції та експлуатації транспортних шляхів; розширення мережі сучасних автомо­більних доріг першої та другої категорій та залізниць у складі міжнародних транспортних коридорів, створення науково обгрунтованої системи захисних насаджень вздовж шляхів транспорту;

упровадження технічних і технологічних рішень, спрямованих на зменшення обсягу викидів забруднюючих речовин та впливу на довкілля автотранспортних засобів у населених пунктах та на транспортних магістралях;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об’єктів до­рожнього господарства, інших дорожніх споруд на концесійних засадах;

забезпечення будівництва шумопоглинальних екранів на магі­стральних шляхах сполучення поблизу населених пунктів, тери­торій та об’єктів природно-заповідного фонду; упровадження європейських стандартів щодо створення природ­них коридорів під час будівництва нових і реконструкції існуючих транспортних шляхів;

впровадження системи заходів з підвищення безпеки дорожнього руху, зокрема сучасної супутникової системи оповіщення на за­лізницях, автотрасах, морських та річкових шляхах; забезпечення впровадження технологій та обов'язкових буді­вельних проектних рішень щодо очищення стічних вод, посилення відповідальності за скидання неочищених стічних вод у водні об’єкти підприємствами транспорту та об'єктами сервісної ін­фраструктури;

удосконалення системи діагностики стану трубопровідного та технологічного обладнання нафтопродуктопроводів;

• забезпечення регенерації, знешкодження та утилізації твердих виробничих та побутових відходів на всіх підприємствах транс­портного обслуговування.

Військова діяльність і конверсія військово-промислового комплексу: розроблення комплексної програми екологічно безпечної діяль­ності Збройних Сил України;

проведення науково-експертних досліджень для здійснення об’єктивної оцінки екологічної ситуації в місцях розташування військових частин та об’єктів військово-промислового ком­плексу;

• державний контроль і забезпечення прозорої паспортизації та аудиту об’єктів військово-промислового комплексу; створення системи моніторингу довкілля у місцях розташування військових частин та об’єктів військово-промислового комплексу

як складової державної системи моніторингу довкілля, форму­вання банку даних щодо їх екологічного стану; знешкодження та утилізація залишків непридатних боєприпасів, ракетного палива та хімічної зброї, а також вибухонебезпечних речовин, що залишилися з часів Другої світової війни; посилення правової відповідальності за порушення природоо­хоронного законодавства у військових частинах та на об’єктах військово-промислового комплексу;

ліквідація наслідків екологічної шкоди, завданої військово-обо­ронною діяльністю, у тому числі правове забезпечення компенса­ції збитків, завданих унаслідок тимчасової дислокації на території України іноземних військ.

Екологічна експертиза:

удосконалення правового забезпечення еколого-експертної діяльності органів державної влади та громадських організацій для налагодження їхньої ефективної взаємодії; узгодження діючої методичної бази проведення державної еко­логічної експертизи та процедур стратегічної екологічної оцінки з аналогічними європейськими;

уточнення переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, на основі концепції техногенно- екологічних ризиків.

У сфері наукового забезпечення:

удосконалення системи наукових та еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження проблем охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки;

• проведення комплексних наукових досліджень щодо вдоскона­лення системи платежів за забруднення навколишнього природ­ного середовища;

підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з про­блем розробки ефективних засобів зниження рівня забруднення атмосферного повітря;

проведення водно-екологічного районування території України на основі оцінок граничнодопустимих обсягів водно-екологічного навантаження та фактичних показників якісного стану довкілля; розроблення принципів граничнодопустимих техногенних на­вантажень з використанням моделей оцінки екологічного ризику, стійкості поверхневих і підземних водогосподарських систем на об’єктному, місцевому та регіональному рівні;

• обґрунтування пропозицій щодо поетапного повернення у госпо­дарське використання земель, виведених з активного землеко­ристування внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

розробка нових екологічно безпечних технологій знешкодження та утилізації хімічних засобів захисту рослин, заборонених до використання;

проведення комплексних досліджень щодо експлуатаційних оцінок техногенних (вторинних) родовищ корисних копалин та можливостей їх господарського використання; розробка наукових засад щодо захоронення радіоактивних та високотоксичних відходів;

упровадження нових технологій збирання побутового сміття і се­лективного відбору цінних компонентів, промислових технологій його утилізації;

еколого-технологічне обґрунтування зниження токсичності, зни­щення або надійної ізоляції залишкових відходів; підвищення обґрунтованості та об’єктивності вибору місць для будівництва підприємств базових галузей економіки з урахуван­ням рівня збалансованості комплексу екологічних, техногенних і соціальних чинників;

районування територій за наявністю потенційно небезпечних виробництв та ступенем техногенно-екологічних ризиків; проведення фундаментальних та прикладних досліджень з пи­тань збереження та відтворення лісів, посилення їх екологічних функцій, сталого лісокористування;

розроблення методики розрахунку рентної плати та особливостей її нарахування за видами природних ресурсів.

У сфері екологічної освіти та просвіти:

створення за державної підтримки науково-освітніх центрів ста­лого розвитку;

розвиток за державної підтримки системи освіти, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для різних галузей економіки з питань сталого розвитку;

розширення мережі спеціальних навчальних закладів екологічного та еколого-правового спрямування; розроблення нових навчаль­них програм, удосконалення методики викладання екологічних дисциплін;

включення спеціальних навчальних програм зі сталого розвитку до програм у вищих навчальних закладах, створення навчальних посібників з питань екологічної етики та екологічної економіки, видання науково-популярної літератури;

створення інформаційних програм та видань для поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері розвитку громадянського суспільства:

утвердження гуманізму, демократи та загальнолюдських цінностей; створення дієвої системи зворотного зв’язку між державою та громадянським суспільством; стимулювання створення коле­гіальних громадських дорадчих органів при органах державної влади (громадських рад);

підтримка та розвиток суспільних ініціатив, залучення широких верств населення до розбудови Української держави, сприяння політичній активності громадян;

забезпечення вільного доступу до екологічної інформації та право­судця для захисту невід’ємних прав і свобод людини; впровадження механізмів громадського контролю за діяльністю армії та військово-промислового комплексу; створення системи державної підтримки об’єднань громадян, діяльність яких спрямована на розвиток державотворчих процесів і захист соціальних та екологічних прав;

сприяння формуванню екологічної культури у всіх верств насе­лення.

У сфері розвитку регіональної політики:

• спрямування державної регуляторної політики на вирішення за­вдань поліпшення соціально-економічного стану регіонів; розроблення регіональних програг/і сталого розвитку; впровадження місцевих планів дій щодо забезпечення еколого- економічної збалансованості розвитку кожного регіону шляхом ефективної міжрегіональної господарської взаємодії; організація регіональних систем моніторингу за показниками збалансованого розвитку;

• забезпечення органічної єдності розвитку продуктивних сил ре­гіонів із завданнями сталого розвитку країни в цілому; зміцнення соціально-економічних зв’язків між регіонами, сприяння ефективній реалізації заходів, передбачених між­регіональними соціально-економічними та екологічними про­грамами;

проведення класифікації регіонів У<раїни за рівнем техногенно- екологічного навантаження;

• удосконалення структури промислового комплексу у регіонах Донбасу та Придніпров’я;

• розвиток курортно-рекреаційної сфери і туризму у Карпатах, Причорномор’ї та Криму;

• збереження етнографічної самобутності регіонів, охорона та відродження пам'яток природи, історії та культури.

У сфері міжнародного співробітництва:

створення максимально сприятливих умов для реалізації між­народних програм у сфері інноваційного розвитку та розбудови інформаційного суспільства;

підвищення ефективності міжнародних програм шляхом удоско­наленням механізмів державного та громадського контролю за їх виконанням;

створення правового та інституційного забезпечення використан­ня механізмів фінансово-економічних розрахунків, передбачених міжнародними договорами, стороною яких є Україна, з урахуван­ням внеску кожної з країн у забезпечення глобальної стійкості біосфери («борги за природу», вуглеводневий кредит тощо); інституційне забезпечення реалізації політики інтеграції до ЄС, СОТта НАТО;

розвиток двосторонніх програм співпраці з прикордонними державами, зокрема, в галузі охорони довкілля та запобігання транскордонному забрудненню;

підвищення ефективності міжнародного співробітництва в рамках торговельно-економічних комісій та подальше удосконалення його механізму;

активізація участі України у програмах міжнародних дій - «Довкілля для Європи» та «Сталий розвиток для Європи»; відмова від зовнішнього фінансування нових проектів, ство­рення виробництв, функціонування яких зумовлюватиме утворення значних обсягів небезпечних відходів, викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля або підвищення рівня екологічного ризику;

сприяння залученню іноземних інвестицій та технологій в еко­логічно «дружні» сфери виробництва - переробку відходів, енергозбереження, «безвідходні» виробництва та виробництва замкнутого циклу, розвиток екологічно «чистих» технологічних циклів, а також у розвиток інформаційних технологій, комуніка­цій, у тому числі шляхів сполучення (насамперед транспортних коридорів), у галузі будівництва та машинобудування; залучення іноземних інвестицій у розвиток концесійної діяль­ності;

поступове впровадження європейської системи стандартів і нор­мативів у сфері екології, медицини та санітарії; сприяння пріоритетному розвитку міжнародного наукового спів­робітництва та освітньої діяльності;

• розвиток двосторонньої і багатосторонньої співпраці та партнер­ства з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів у прикордонних областях, з визначенням прав та еконо­мічної відповідальності сторін у разі заподіяння шкоди довкіллю однієї з них;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва в неурядовому секторі.

Етапи переходу до сталого розвитку.

Перехід України до сталого розвитку можна здійснити протягом таких

етапів.

Перший етап /перехідний/ - це подолання еколого-економічної кризи, забезпечення макроекономічної стабілізації і створення умов для віднов­лення економічного зростання, розробка нормативної та методологічної бази, формування передумов для підвищення рівня життя населення, збалансування виробництва та споживання, перехід до світових стан­дартів екологічної безпеки.

Перехідний етап України до сталого розвитку повинен передбачати три стадії подолання кризи у економіці - стабілізацію, пожвавлення та зростання. Для кожної стадії повинні бути виділені пріоритети і встанов­лена їх ієрархія.)

На стадії стабілізації необхідно здійснити:

• забезпечення народного господарства енергоресурсами пере­важно за рахунок власного виробництва;

• енерго- та ресурсозбереження;

• відновлення раціональних економічних зв’язків і використання виробничого потенціалу як для задоволення власних потреб, так і для забезпечення експорту, насамперед продукції АПК, металур­гії, машинобудування, легкої і деревообробної промисловості;

• забезпечення захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської і промислової продукції;

• підтримка соціального сектора економіки.

На стадії пожвавлення першим в ієрархії пріоритетів стає тех­нічне переозброєння матеріального виробництва та невиробничої сфери, удосконалення організаційних форм управління. На базі широкомасштабного використання новітніх технологій мають вирі­шуватись проблеми енерго- та матеріалозабезпечення, планомірно здійснюватися структурна переорієнтація народного господарства. Водночас на базі технологічних і структурних змін у виробничому про­цесі вирішуються й екологічні проблеми, які безперечно, набувають пріоритетного значення.

На стадії зростання економіки, після завершення інституційних пере­творень у народному господарстві, розпочинається збалансоване за багатоцільовими ресурсами, відповідно до потреб внутрішнього і зовніш­нього ринків, динамічне підвищення виробництва. В ієрархії пріоритетів на цій стадії перше місце займають соціальний розвиток, екологічне оздоровлення, освоєння нових форм планування та організаційно-управ­лінської діяльності.

Другий етап передбачає ефективне вирішення завдань структурної перебудови економіки держави, перехід до застосувань переважно економічних механізмів стимулювання та регулювання структурних пере­творень, розв’язання паливно-енергетичної проблеми, забезпечення високої якості життя населення та рівноправного партнерства України у світовому економічному співтоваристві, демократизацію суспільства, гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення збалансо­ваного використання природно-ресурсного потенціалу.

Третій етап передбачає забезпечення сталого розвитку виробництва на базі нових секторів і галузей, створення екологічно чистих вироб­ництв, задоволення потреб населення з урахуванням екологічних вимог, створення глобальної системи екологічної безпеки та фундаменту (но- осферного розвитку.)