2. Поняття рентної оцінки

Рента (чи рентний дохід) як економічна категорія характеризує будь- який дохід, що регулярно отримується (з капіталу, землі, майна тощо) і безпосередньо не залежить 8ід підприємницької діяльності.

Природно-ресурсна рента - це категорія рентного доходу, що виникає в результаті господарської діяльності, пов’язаної з викори­станням у суспільному виробництві природних ресурсів, кількість яких обмежена і які характеризуються вичерпністю чи відновлюваністю. Цей рентний дохід розподіляється між власником природного ресурсу — державою (її органами) чи будь-яким суб’єктом на пра'вах власності якого у формі володіння перебуває природний ресурс, та користувачем нього ресурсу - суб’єктом господарювання, який відповідно до зако­нодавства є власником продукції, виробленої в процесі користування природними ресурсами.

Диференціальна рента - надлишковий чистий прибуток, який має фіксований характер і одержується при викори­станні природних ресурсів та умов різної якості.

Основні умови для формування рентних оцінок - це обмеженість ресурсів та наявність конкретних власників ресурсів і територій.

Обмеженість проявляється в декількох формах, а саме:

кількість, якість, відновлюваність і територіальний розподіл ре­сурсів;

ефективність з точки зору залучення в господарський обіг (техніч­на, технологічна і економічна) у кожний конкретний період часу: наявність більш як одного споживача на кожний конкретний еле­мент природно-ресурсного потенціалу території.

Наприклад, природною умовою утворення ренти служать відмінності в якості землі та її обмеженість. Розрізняють такі форми ренти:

Диференціальна рента І - додатковий прибуток, одержаний на кращих за якістю та місцезнаходженням ділянках при рівновеликих вкладеннях капіталу.

Як правило, цей вид ренти пов’язаний із природною родючістю землі. Слід відзначити суттєвий момент - тільки поєднання властивостей землі з капіталом дає можливість одержати диференціальну ренту.

Диференціальна рента II - додатковий прибуток, який одер­жується на однакових за якістю ділянках за рахунок додаткових вкладень капіталу.

Монопольна рента - додатковий прибуток, який одержуєть­ся при експлуатації ділянок із винятковими властивостями

(наприклад, унікальні рекреаційні ресурси) та залежить від платоспроможного попиту споживачів.

Таким чином, в Україні є всі умови для формування усіх видів ренти. Однак особливо слід зазначити, що на практиці жоден із видів ренти в чистому вигляді не існує, і можна говорити про диференціальну ренту в загальному вигляді.

Основна особливість рентних оцінок - необхідність їхнього постій­ного коригування і підтримання умов іхнього формування. Якщо при­родним базисом утворення диференціальної ренти є якість ресурсу, ю слід зазначити, що освоєння більш кращих ресурсів буде впливати на розмір ренти.

Рента проявляється лише у випадку задоволення конкретних по­треб споживачів, внаслідок реалізації продукції та послуг, зміни умов експлуатації виробничих і невиробничих об'єктів тощо. Потреби мають властивість змінюватись, що може також вплинути на розмір ренти. Од­нак перелічені переваги та недоліки рентних оцінок тільки підкреслюють значення цього показника для формування економічного механізму в умовах ринкових відносин.

Рентні відрахування можуть мати вигляд як абсолютних, так і процент­них ставок від вартості видобутої сировини чи одержаної з неї продукції, від ціни реалізації, величини річного валового доводу тощо.

Багатоаспектність прояву природно-ресурсної ренти обумовлює різ­номанітність форм її вилучення, що може набувати вигляду спеціальних зборів, платежів, податків (земельного, лісового тощо), орендної плати або інших.

Належна державі частка природно-ресурсної ренти може вилуча­тися у складі майнової (неоподаткованої) рентної плати, пов’язаної із наданням прав користування природним ресурсам, та/чи податкової плати (збору) за обсяг використаного природного ресурсу. Зазначені складові рентної плати визначається також як одноразові та регулярні платежі.

Майнова (неподаткова) складова природно-ресурсної ренти обчис­люється за результатами оцінки економічної вигоди від права користуван­ня об’єктом природного ресурсу відповідно до положень законодавства про оцінку майна та оціночну діяльність. Умовй сплати, форма і розмір відповідної рентної плати визначаються законодавчими актами та ци­вільно-правовими угодами.

Податкова складова природно-ресурсної ренти визначається як плата (збір), що обчислюється залежно від обсягів використаного природного ресурсу і отриманої товарної продукції. Об’єкт оподаткування, нормативи (ставки), пільги та склад платників плати (збору) визначаю і ься відповід ними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

У ринковій економіці власники природних ресурсів реалізують своє право власності через механізми рентних відносин. Формами такої реа­лізації с орендна плата, плата за використання природних ресурсів, їхня ціна (як капіталізований рентний дохід).

Державі як власнику природних ресурсів належать прерогативи у розпорядженні рентою як тією частиною доходу, що не залежить від підприємницької діяльності. Вона забезпечує вилучення природно-ре­сурсної ренти з гим, щоб спрямувати відповідні доходи на користь усього суспільства. На державу ж покладаються обов’язки щодо запобігання необгрунтованому привласненню ренти. Рентна система»платежів по­винна служити також вирівнюванню економічних умов господарювання. Важливою є реалізація ролі рентних платежів як регулятора інвестиційних процесів. Нарешті, рентні платежі є одним з найважливіших інструментів фінансового забезпечення схорони відіворуння природно-ресурсного потенціалу в цілому.