Тема 11

РИНКОВІ ВАЖЕЛІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

1. Екологічний менеджмент

1. Система управління навколишнім середовищем

В існуючому нині тлумаченні понять визначення менеджмента і управління (адміністрування) трохи відмінні один від одного. В епоху А. Файоля, творця теорії адміністрації, в іноземній і російськомовній літера­турі терміни «управління» і «адміністрування» були синонімами. В останні десятиліття виник термін «менеджмент».

У вітчизняній літературі (у тому числі, у перекладах документів ISO 14000) термін «екологічний менеджмент» замінений «управлінням які­стю навколишнього середовища», а в деяких випадках -- «екологічним управлінням».

Однак, твердження про те, що ці дефініції - синоніми - досить спірно. Доказом цьому служать усталені формулювання щодо традиційних по­нять'науки управління.

Спробуємо розмежувати ці два поняття, використовуючи як ознаки , розходження співвідношення і ступінь уваги до внутрішнього і зовнішньо­го середовища організації В англомовній літературі таке розходження робиться для чіткого розмежування понять «управління бізнесом» (mana­gement) і «управління в державному секторі» (administration), щоправда, існують і симбіози - public management, business administration тощо і кінцевим виходом інвентаризації визначень може стати глосарій основ- Ь них термінів за видами управління (табл.11.1). Правомірно ці дефініції і поширити і на область екологічних відносин.

Таблиця 11.1

Глосарій основних понять науки управління

Поняття	У широкому змісті	У вузькому ЗМІСТ!
Управління	Уся система класів, від­носин і явищ управління в природі і суспільстві	Технологічна організа­ція об'єкта управління %
Менеджмент	Загальний принцип соціального керування; влада і мистецтво керування людьми	Керування вироб­ництвом, діяльність по організації досягнення поставлених цілей
Адміністрування	Адміністративно-дэржавне керування; соціально- політичний менеджмент	Розробка і постановка цілей, визначення по­літики організації
Керівництво	Ієрархічна система інститутів влади	Безпосереднє керування людьми

Наукове уява про управління як вид діяльності успішно розвивалося завдяки структурно-функціональному аналізу, розробка якого приз­вела в 1916 р. до відкриття Анрі Файолем п’яти істотних його функцій - передбачення, організації, розпоряджання . координації і контролю. Причому функціональний підхід до дослідження управління широко представлений не тільки в науці. Він чітко просліджується й у практичній діяльності - в елементному визначенні управління як системи і ряду функціональних підсистем, методах проектування робіт і організацій­них структур, посадових інструкціях, поетапності процесів управління, фіксованих процедур тощо.

Одночасно має місце й інше - предметне - визначення управління як сукупності відносин, що виникають між членами організації при здійсненні цілеспрямованої діяльності. У ньому розглядаються процес і результат впливу одного учасника на інший.

Саме для визначення структури і процесу управлінських функцій всередині організації будь-якого типу і пропонується зберегти термін «менеджмент». Суб’єктом такого роду відносин є керуючий будь-якого рівня ієрархії, об’єктом - будь-який член організації чи її підрозділ. Від­повідно до прийнятого в міжнародних стандартах визначеннях,

Система екологічного менеджменту (СЕМА) - це частина загальної системи менеджменту, що включає організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідально­сті, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і удосконалювання екологічної політики.

При цьому в спрощеному розумінні «менеджмент*» - це уміння до­магатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей; функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент (у тому числі екологіч­ний) - це також область людського знання, що допомагає здійснити цю функцію в тих випадках, коли потрібне знання більш високого порядку. Значущість менеджмента була особливо ясно усвідомлена в 30-і роки. Уже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася в професію, область знань-у самостійну дисципліну, асоціальний прошарок-у дуже впливову суспільну силу. Що ж стосується екологічного менеджменту, то, на думку вчених, його активний розвиток пов'язаний із прийняттям на початку 90-х років «Порядку денного на XXI століття»».

Вперше термін «менеджмент»» стосовно сфери вітчизняного управлін­ня природоохоронною діяльністю був застосований відомим українським вченим в області економіки й екології д.е.н. В.Я. Шевчуком.

Далі, в антології розвитку цього напрямку з’являються різні трактуван­ня і тлумачення. З’являється такий термін, як «економічний менеджмент природокористування»», під яким варто розуміти сукупність організацій­но-управлінських і економічних інструментів регулювання відносин між суб'єктами управління (органи законодавчої і судової влади) і об'єктами. 8 даному випадку - природокористувачами. Таким чином, ця дефініція включає питання регулювання економічної відповідальності природо- користувача за використання природних ресурсів, що розглядаються як сировина і як приймач техногенних забруднень; питання формування еколого-економічного, фінансово-кредитного механізму організації природоохоронної діяльності в масштабі країни, регіону, міста, району, фірми, підприємства, організації тощо.

Сьогодні, виходячи з найбільш істотних розходжень у поняттях «еко­логічне управління» і «екологічний менеджмент» у прикладному аспекті, фахівцями пропонуються наступні визначення:

Екологічне управління - діяльність державних органів і економічних суб’єктів, головним чином, спрямована на до­тримання обов’язкових вимог природоохоронного законо­давства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, проектів і програм, а екологічний менеджмент - ініціативна і результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на досягнення їх власних екологічних цілей, проектів і про­грам, розроблених на основі принципів екоефективності і екосп раведл ивості.

Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах із усіма зацікавленими в його діяльності сторонами, у чому і вбачається основна перевага екологічно­го менеджменту в порівнянні з традиційним формальним екологічним управлінням.

Можна констатувати, що існують також істотні розходження у трак­туванні даних понять (табл. 11.2).

і

Таблиця 11.2

Відмінності в поняттях

Відмінності	Екологічне управління	Екологічний менеджмент
Наявність нових функцій	Відсутні	екологічне планування, екологічний інжиніринг, еко­логічний аудит, екологічний маркетинг, екологічна освіта і культура
3 інструментах екополітики	в основному адміністра­тивно-командні і, додат­ково. економічні	економічні, ут.ч. ринкового характеру з елементами адміністративно-командно­го стилю
У мотивах	обов'язкова у своїй основі діяльність	свідомо добровільна та ініці­ативна діяльність
У рівнях централізації	здійснюється органами державної влади та еко­номічних суб’єктів націо­нального і регіонального рівнів	здійснюється економічними суб’єктами на базі держав­ного регулювання
Заохочувальні стимули	Відсутні	Присутні

Варто підкреслити, що, незважаючи на розходження, функції еко­логічного управління та екологічного менеджменту в цілому збігаються. Разом з тим для екологічного менеджменту притаманний істотний роз­виток, поглиблення і розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні реалізуються поверхнево і формально, наприклад, стосовно обґрунтування екологічної політики і зобов'язань, організації зовнішньої екологічної діяльності, перегляду та удосконалювання системи стимулів.

Таким чином, з розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління. Так, функція аналізу й* оцінки результатів екологічної діяльності у першу чергу починає визначати задачі аудитування системи екологічного менеджменту, які відсутні в традиційному керуванні.

Разом із тим, на думку вчених, і екологічне управління, і екологічний менеджмент можна визначити як комплексну різнобічну діяльність, спря­мовану на реалізацію екологічних цілей проектів і програм.

Таким чином, резюмуючи, можна сказати, що на практиці під еко- менеджментом варто розуміти сукупність адміністративно-командних і ринкових важелів і стимулів, що забезпечують усвідомлену зацікавле­ність ресурсокористувачів у виборі найбільш ефективних управлінсь­ких рішень у сфері природокористування, у тому числі як на макро-, так і на мікрорівні. Таким чином, екологічний менеджмент як поняття «частини загальної системи управління підприємством, що включає організаційну структуру, обмежене коло відповідальності, управлінсь­кі процедури і процеси, а також ресурси, необхідні для визначення і впровадження екологічної політики підприємства» відповідає сутност; міжнародних стандартів 180-14000.

До речі, західні аналоги визначення цієї дефініції поширюються тільки на рівень підприємства.

Для реалій України необхідна відповідна коректура цього понят­тя з огляду на. що без трансформації загальної системи управління природоохоронною діяльністю в цілому, тобто в масштабах країни, неможливо говорити про реформування системи управління на ло­кальному рівні, тобто на рівні організацій. Це визначено мотивацією • спонукальними стимулами реалізації СЕМА (система екологічного менеджменту та екоаудиту). Мова йде про підготовку відповідного базового підгрунтя (законодавчого, нормативного, економічного;, яке б забезпечувано розвиток екологічного менеджменту в Україні. У даний час можна стверджувати, що системи спонукальних стимулів упровадження СЕМА в Україні і за кордоном значно відрізняються (рис. 11.1).

Для Заходу - це усвідомлене бажання підвищити свій імідж і ввійти до числа лідерів на ринку, що дає додаткові шанси одержати гарантію ^банку на кредит (позичку); в Україні - прагнення підприємства одержати ,е законодавчому порядку систему пільг (в оподатковуванні, кредитуванні,

• соціальних програмах).

Це пояснюється тим, що для українських ресурсокористувачів ще не сформувалося те доброзичливеліакросередовище, яке спонукало б їх до «самостійного пошуку дієвих управлінських рішень, які викликані;

існуючою централізацією в області управління природоохоронною діяльністю а Україні;

• домінуванням ще донедавна державної форми власності;

нерозробленістю теоретико-методичних аспектів адаптації між­народних стандартів в області екоменеджменту до реальних умов

в Україні;

недостатнім рівнем розвитку екологічної самосвідомості та еко­логічної культури;

низьким рейтингом вітчизняних виробників на світовому ринку.

На Заході

усвідомлене бажання компаній

ПІДВИЩИТИ СВІЙ ІМІДЖ

(рейтинг)

ввійти в число лідерів на ринку

одержати гарантію банку на кредит (позичку)

В Україні законодавча система пільг підприємствам

в оподатковуванні у наданні кредитів і позичок

в одержанні інвестицій

7\

Одержання додаткової вигоди (прибутку)

Рис. 11.1. Система спонукальних мотивів (стимулів) упровадження СЕМ

У результаті конкретна участь екологічного менеджменту в моделях ринкових трансформацій в Україні дотепер ще чітко не простежується. Про це, зокрема, свідчить і аналіз деяких підготовлених Урядом України державних програмних документів, де числа яких належить Програма «Україна-2010», в проекті якої ні в структурному, ні в змістовному плані не відбито критерії екологічної політики і екологобезпечні пріоритети розвитку держави.

Отже, з огляду на те, що в даний час йде безперервний процес трансформації економіки України в екологічно безпечну економіку, по­шук шляхів реформування у цьому напрямку невід'ємний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту.

Ця установка закладена, зокрема, в «Основних напрямках державної політики України в сфері охорони середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки», а також Концепції націо­нальної екологічної політики України на період до 2020 року. Виходячи з них, реформування економічної системи і перехід до ринку повинні підвищити не тільки ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів і поліпшенню стану навколишнього середсвища завдяки застосуванню різних інстру­ментаріїв екологічного менеджменту і екоаудиту.

Щодо перспектив розвитку екологічного менеджменту в Україні можна констатувати, що в даний час уже створено деякі законодавчі й організаційно-правові передумови його впровадження. Зараз ведеться робота з боку Мінприроди щодо внесення доповнень у природоохоронне законодавство відносно врахування вимог міжнародних стандартів. Нині при Мінприроди успішно функціонує Центр екологічного менеджменту, сертифікації та аудиту, основною метою діяльності якого є пропаганда передового досвіду екологічного управління.

Зрозуміло, це лише перші кро<и розвитку екоменеджменту в Україн* на важкому етапі макрореформ. Однак уже вони, за оцінками аналітиків, переконливо свідчать про те, що держава має намір узяти під свій кон­троль і патронат формування системи державного екологічного менед­жменту, що має чотири основні функції. Це насамперед:

• прийняття і реалізація природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою:

• забезпечення проведення природоохоронних заходів;

• досягнення погодженості дій державних і громадських органів.

З них найбільш розвинуті перші дві функції. Під них створено відпо­відну організаційну інфраструктуру, до якої входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвинуті цільові функції забез­печення й узгодження, які є підґрунтям управлінське! піраміди.

Необхідність трансформації цих функцій дуже актуальна, оскільки в Україні розпочалась радикальна економічна реформа, мета якої - перехід від командної, гіланово-розподшьної економіки до соціально-орієнтоеа- гіої ринкової моделі. Однак перш, ніж говорити про перспективи розвитку екологічного менеджменту, необхідно розкрити змістовну суть самого поняття і його науково-теоретичні основи.