2. Екоконверсія

Екоконверсія - це специфічний інструмент міжнародної екологічної політики, за допомогою якого здійснюється реструктуризація зовнішніх боргових зобов’язань. Його застосування можливе лише при наявності боргових зобов’язань. Дозволяє країні-боржнику.розраховуватися за борги на прийнятних умовах, а кредиторам спрямовувати безчадійні боргові зобов’язання на поліпшення стану довкілля.

В Україні ж переважно широко використовуються наступні економічні інструменти природоохоронної діяльності та природокористування:

• збори за забруднення навколишнього природного середсвища;

• збори за спеціальне використання природних ресурсів;

• відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Однак, ще недостатньо використовуються ринкові важелі природо­користування, утому числі екологічне оподаткування.

2. Екологічне оподаткування

На сьогодні дефініція «екологічні податки» - не зовсім традиційне поняття. Існують різні підходи щодо його тлумачення, однак на законо­давчому рівні воно дотепер ще не закріплено.

За класифікацією Організації економічного співробітництва і роз­витку (ОЕСР), податки визначаються як «обов'язкові некомпенсаційні виплати державі». Податки не компенсуються у тому значенні, що вигоди, які представляються державою платникам податків, звичайно не пропорційні сумам виплат. Необхідно відзначити, що податок може мати цільове призначення, якщо буде вирішено, що визначений відсоток надходжень буде спрямований на деяку визначену мету (наприклад, коли частина надходжень від податку на бензин направляється на бу­дівництво доріг).

Екологічне оподаткування регулюється:

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» ;

Законом України «Про систему оподаткування» тощо.

Екологічне оподаткування - це визначення законодавством системи екологічних податків та зборів.

Податки та збори - це обов’язкові платежі. Зони різняться за цільовим призначенням: податки - стягуються до державного бюджету державою і можуть використовуватися на будь-які цілі і потреби держави; збори - носять вузькоцільовий характер: для фінансування певних потреб, виз­начених законом.

Більшість вчених дотримується того трактування, що, говорячи про екологічні податки в Україні, мається на увазі, насамперед, плата (збо­ри) за лімітне і понадлімітне використан-ія природних ресурсів і їхнє забруднення; а саме викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаці­онарними і пересувними джерелами; скидання забруднюючих речовин у поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, а також у підземні обрії; розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.На сьогодні система екологічного оподаткування виглядає так:

• Загальнодержавні екологічні податки і збори (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»)

1. земельний податок;

2. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держ­бюджету;

3. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

4. збір за забруднення довкілля;

5. збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (цей збір тимчасово не застосовується);

6. фіксований сільськогосподарський податок;

7. збір за спеціальне використання радіочастотного ресурсу України.

• Місцеві екологічні податки і збори (ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»):

1. курортний збір;

2. збір з власників собак.

Екологічні податки і збори не є заходами відповідальності (санкція­ми) за порушення екологічного законодавства, це заходи податкового стимулювання.

До речі, по оцінкам фахівців, тільки в окремих країнах Східної Європи (утому числі в Україні), в яких природні ресурси є власністю держави, пла­та за їхнє використання розглядається як вид податку. І якщо, наприклад, в Угорщині в податки включають лише плату за використання мінеральних ресурсів і забір води з водних басейнів, то в Україні в них включають усі види платежів за спеціальне використання природних ресурсів.

Аналогічна ситуація і з платою (збором) за забруднення природних ресурсів. На Заході аналогом цьому виду непрямого податку є продаж прав на забруднення, податок на екологічно шкідливу у вживанні про­дукцію і плата за повернуті викиди.

Вперше ж ідея екологічного оподатковування була започаткована в роботах економіста-теоретика Пігу, що запропонував стягувати податки з забруднювачів (подзток Пігу) і виплачувати субсидії тим, хто знижує рівень викиду.

Наприкінці XX сторіччя на Першому світовому конгресі економістів по навколишньому середовищу і природним ресурсам, що пройшов у Венеції (1998р.), було проголошено, що успіхи світової економіки позв’я- зані, головним чином, з посиленням стимулюючого впливу ефективних економічних інструментів екополітики. Найбільш актуальними з них є: реформування податкової системи з метою посилення стимулюючої ролі екологічних податків на основі теорії про «подвійні дивіденди».

Сутність цієї концепція реформування, як вважають спеціалісти, полягає в тому, що в країнах з спотеотвореною податковою системою*

' Під «спотвореною податковою системою» мається на увазі така система оподаткування, яка стрим/є розвиток національної економіки в зв’язку з деструктивним її впливом на виробництво і торгівлю.

(характерної, насамперед, для слаборозвинених країн) уведення нових чи посилення традиційних екологічних податків може дати подвійну вигоду. При цьому змінюється лише структура податків, а баланс податкової си­стеми залишається незмінним. В результаті, загальна вигода від такого реформування податкової системи полягає в поліпшенні стану навко­лишнього середовища, а також в економічному і соціальному ефектах від ослаблення негативного впливу на економіку і соціальну сферу. Ця концепція реформування податкової системи й одержала назву «под­війні дивіденди».

Сьогодні на думку вчених, у промислово-роз£инених країнах світу спостерігається тенденція зростання ролі екологічних податків і їхнього стимулюючого впливу на розвиток економіки. При цьому частка екологічних податків у цілому від підсумку оподатковування юридичних і фізичних осіб складає: в Австрії - 4,4; Канаді - 4,5; Данії - 3,4; Фінляндії - 7,3; Франції - 5,4; Німеччині - 4,9; Греції - 6,1: Ірландії -

11. 9; Італії - 9,0; Японії - 6,5; Нідерландах - 5,5; Новій Зеландії - 6.1; Норвегії - 10,8; Португалії - 11,54 Іспанії - 7,5; Швеції - 6,3; Швейцарії - 4,7; Великобританії - 8,2; США - 3,2.

Констатуючи ефективність екологічного оподатковування, особливо юбхідно зупинитися на такому економічному інструменті екологічної ліітики, як податок на екологічно шкідливу в споживанні продукцію, наприклад, у Великобританії введено диференційований збір за пальне, а також диференційований збір на вантахні автомобілі (з обліком їхньо­го негативного впливу на навколишнє середовище). Подібні податки введені й у деяких країнах Східної Європи на покришки для автомобілів, холодильники й охолоджуючі речовини, акумулятори для автомобілів і пакувальні матеріали.

За твердженням Датського агентства охорони довкілля, еко­логічні податки є найважливішими економічними інструментами боротьби з відходами. До податкових інструментів уДанії відносять податок на розміщення відходів, податки на продукт, а також систему «застава-повернення» — що не має звичного для нас «податкового»* вигляду.

Податками на продукт називають податки, що стягуються з одиниці готової продукції, яка на одному з етапів свого життєвого циклу призво­дить до забруднення довкілля. Податки на продукт стягуються з автомо­більних шин, батарейок та акумуляторів, миючих засобів, пластикової упаковки та багатьох інших товарів.

Податок на розміщення відходів загроваджений у 1990 році. Цим податком обкладаються усі відходи, що не належать до особливо небезпечних (для них існує окрема система регулювання). Ставка податку різниться у залежності від способу поводження з відходами. Вважається, що найбільш неприйнятним з екологічної та економічної точки зору е захоронения відходів на сміттєзвалищах. Більш прийнят­ним є спалювання відходів з отриманням корисної енергії та найкра­щим — біологічна переробка (компостування). До речі, ставлення до спалювання відходів зараз переглядається у зв'язку з виявленням нових видів негативного впливу сміттєспалення на людину і довкілля. У відповідності до ступеня екологічної прийнятності способу пово­дження з відходами і встановлено ставку оподаткування. За кожну тонну відходів, що піддається захоронению на сміттєзвалищах, ви­робник відходів сплачує 375 датських крон (50,34 євро). За тонну відходів, що спалюється, плата становить 330 датських крон. Податок з відходів, що піддаються переробці, повторно використовуються та компостуються, не стягується.

Основною метою стягнення цього податку є заохочення переробки відходів та впровадження сучасних екологічно прийнятних технологій у сфері поводження з відходами. Податок вважається ключовим еко­номічним інструментом регулювання у сфері поводження з відходами. Результати застосування податку були досить успішними - висока частка переробки відходів та зменшення обсягів захоронения відходів поясню­ються впливом саме цього податку.

Поряд із податком на розміщення відходів у Данії діють податки на продукт. Цей вид податків застосовується стосовно багатьох видів про­дукції, що на одному з етапів свого життєвого циклу перетворюються на відходи, які погане піддаються переробці. Податок застосовується для спонукання до переходу на менш екологічно шкідливу продукцію, отримання коштів на переробку утворених в результаті споживання продукції відходів. Податки на продукт вважаються досить вигідним для держави податковим інструментом, оскільки не вимагають значних адміністративних витрат. У результаті їх впровадження конкурентноз- датність місцевих виробників практично не постраждгла.

Данія по праву може пишатись своїм досягненням — податком на упаковку. Метою цього податку є заохочення використання багатора­зової упаковки, зменшення об'ємів використання одноразової, а отже, і зменшення кількості відходів упаковки. Податок стягується з упаковки, виготовленої із пластмас, скла, металів, картону та композиційних ма­теріалів, а також сумок та пакетів з пластмас та паперу. Ставки податку залежать від шкідливості ,цля довкілля різних видів упаковки: від 0,75 датської крони на 1 кг скляної та керамічної упаковки до ЗО датських крон на 1 кг гнучкої пластикової (відомі наші одноразові пакети). По­даток досить істотно впливає на ціни деяких видів продукції, перш за все, продукцію широкого вжитку, сприяючи її екологізації.

Податок на продукт застосовується також стосовно хлоровмісних розчинників, що становлять значну небезпеку для довкілля. Його впро­вадження сприяло скороченню їх використання на 60%.

Податок на нікель-кадмієві батарейки має за мету зменшення обсягів їх використання. Кошти, що надходять від стягнення податку, використовуються для створення та функціонування системи прийому та переробки нікель-кадмієвих батарейок, а також впровадження для їх обігу ще одного цікавого податкового інструменту— системи «за­става-повернення».

Датський досвід свідчить про те, що система «застава-повернення» є достатньо життєздатною і її застосування має відчутний позитивний вплив на довкілля. Повертається 99% тари, середня кількість повторного використання скляної пляшки становить 35-40 разів. '

Досвід Данії свідчить про те, що екологічні податки можна успішно застосовувати для вирішення проблеми відходів.

Податок на екологічно шкідливу в споживанні продукцію у вигляді екологічного акцизу варто застосувати й в Україні. На думку фахівців, він міг би істотно підсилити стимулюючу функцію податкової системи, особливо якщо його вводити з урахуванням концепції про «подвійні дивіденди». При цьому необхідно орієнтуватися на існуючі основи на­ціональної податкової системи і механізми ЇЇ реформування.