3. Оцінка стану земельних ресурсів

Земельні ресурси відіграють особливо важливу роль у житті та ви­робничій діяльності людства. Раціональне використання, збереження, підвищення родючості ґрунтів - неодмінна умова нарощування продо­вольчого потенціалу країни.

Україна — держава з могутнім земельним потенціалом, який стано­вить 5,7% території Європи. З 60,3 млн гектарів майже 70% становлять сільськогосподарські угіддя з найкращою родючістю на земній кулі.

Структура земельного фонду характеризується такими показни­ками: сільськогосподарські землі займають 71,3% територій України, ут. ч. сільськогосподарські угіддя - 69,2%. Останні на 77,7% представ­лені орними землями; на 13,3% - пасовищами; на 5,8% - сіножатями; на 2,2% - багаторічними насадженнями; на 1% - перелогами. Ліси та інші лісовкриті землі займають 17,3% території країни, забудовані землі

1. %, води - 4%, заболочені землі - 1,6%, інші - 3,7%.

Основними складовими структури земельного фонду є сільського­сподарські угіддя (41,8 млн. га, або 69,3 %), у т. ч. рілля (32,3; 53,8). та ліси і вкриті лісом площі (10,5 млн. га, або 17,3 %) (рис. 1.1.).

В

*«•4 рік

!*>9оуіь;

j в Qltcm scmsu

Сиьс*когосподарсьгі ^!

і УПДЛЯ

• Л»си та інші исовкрігтг і lifionu

.

ІВільріггі оимлібе:» pocrwmiojv іюкріїиу І

4.0 ^у 2.1

■ Води

□ іаСудойаіг. ієни j

І □ Вілхркп забил оч<гж І

Рис. 1.1. Структура земельного фонду України

Розораність території становить 54,7 відсотків. Для порівняння розораність у: США - 20 відсотків, Англії - 28, Болгарії - 34 відсотки. Висока розораність території призвела до скорочення інших корисних угідь - лісів, багаторічних насаджень, сіножатей тощо, які визначають стабільність ландшафту та сільськогосподарського виробництва, обміну води й енергії.

На сьогодні загальна площа земель з порушеним ґрунтовим шаром становить 161,3 тис. га, з них відновлено та рекультивовано 2.6 тис. га порушених земель.

Характерною ознакою екстенсивного сільськогосподарського землекористування в Україні була і залишається надмірна освоєність земельних ресурсів (72% замість 60-65% загальної площі), критична розораність території (що майже не має аналогів у світі - сягає більш ніж 54 % замість допустимих 40 %), вочевидь недостатня площа лісів (15,7 % замість умовно оптимальних 22-25 %), а також екологостабі- лізуючих компонентів ландшафтів у цілому (лісів, незайманих заплав, природних лук тощо; 37 % замість 40-45%) - все це знижує якість ґрунтів в екологічному контексті. В окремих адміністративних районах і обла­стях (Херсонська, Вінницька, Миколаївська та ін.) розораність ґрунтів ' ягає понад 80 %. Такі ґрунти не здатні виконувати на належному рівні оологічні функції - підтримувати необхідні параметри водного, тепло­вого, газового режимів, біохімічної активності, біоти, попереджувати чи пом'якшувати негаразди природного або антропогенного поход­ження. У розораному ґрунті порушується гомеостаз як здатність до саморегуляції, здатність підтримувати постійність речовинного складу та енергетичного обміну.

За цих умов особливу стурбованість викликає розорювання земель, які розташовані на схилах різної крутизни (14 млн. га), де в останні деся­тиріччя спостерігалася стійка тенденція до активізації ерозійних процесів. Тривале надмірне розорювання, дефіцитний баланс речовин, низький рі­вень культури землеробства, висока забур’яненість полів, відсутність про­грам з підвищення родючості ґрунтів - все це зумовило зниження вмісту гумусу в грунтах орних земель. За останнє століття воно сягає 25-30 %. За даними Інституту ґрунтознавства та агрохімії, сумарні втрати гумусу через ерозію та інші деструктивні процеси в ґрунтах на початку 90-х рр. наблизились до 42 млн. т, з них за рахунок незбалансованого внесення і винесення органічних речовин - 18 млн. т, а з причин ерозії - біля 24 млн. т. або понад 56 % загальних втрат.

Урбаністична концентрація населення та виробництва робить землі населених пунктів (1,55 млн. га) унікальним ресурсом. Займаючи лише

2. % від загальної площі території України, вони концентрують понад дві третини населення, 75% основних промисловотвиробничих фондів, біля 95% фінансово-кредитних та науково-дослідних установ; основні соці­альні, виробничі, інформаційні та управлінські зв'язки. Це створює для користувачів міських земель виключно сприятливі умови господарювання та підприємництва. Саме в цьому полягає причина великої привабливо­сті міст, насамперед великих, які мають могутній багатофункціональний виробничий, науковий та культурний потенціали. Так, в економічно роз­винутих країнах, як правило, плата за землю в містах складає 15-30% від усіх надходжень до міського бюджету, в Україні - більш ніж 80%. Разом з тим. в населених пунктах є сільськогосподарські угіддя, які складають 4,6 млн. га, у трму числі орні землі займають 3,3 млн. га, багаторічні насадження - 34,6 тис. га. сіножаті і пасовища - 917,7 тис. га. Площа земель населених пунктів значно менша, ніж земель сільськогосподарсь­кого призначення, однак грошова оцінка їх набагато вища, внаслідок чого й вища сума надходжень до державного і місцевого бюджетів від справляння плати за землю.

Питомі показники використання міських земель в областях мають широкий діапазон: від 149 м2/осо6у у Черкаській до 524 м2/особу в Іва­но-Франківській (середній показник - 372 м2/особу). Найнижчий рівень використання міських земель у Дніпропетровській, Чернівецькій. Черні­гівській, Сумській областях. Кращі показники у Київській, Хмельницькій. Одеській областях. Розрахунки показують, що територіальні резерви міст України становлять 0,4 - 0,5 млн. га. Проте постійне збільшення території міст передбачає вилучення земель сільськогосподарського і рекреацій­ного призначення з метою промисловості, транспорту, зв'язку та іншого будівництва, що посилює антропогенне навантаження на земельні ресур­си, спричиняє деградацію екосистем. На основі розрахунків спеціалістів встановлено, що за останні сорок років унаслідок урбанізації та індустрі­алізації деградовано більш ніж 100 тис. га земель міст України.