1. Поняття економічного механізму та визначення його типів.

2. Сутність економічної оцінки природних ресурсів.

3. Визначення замикаючих та приведених витрат.

4. Методика розрахунку економічної оцінки природних ресурсів.

5. Концепція платності природокористування.

6. • Види та розподіл плати за природокористування.

ТЕМА 4

АДМІНІСТРАТИВНІ ВАЖЕЛІ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ*

Пряме адміністративне регулювання використання природних ре­сурсів здійснюється головним чином за допомогою таких інструментів екополітики, як екологічне ліцензування, лімітування, квот, нормативів, дозволів, стандартів, договорів, рекомендацій та інструкцій.

1. Екологічне ліцензування

Ліцензування - це акт санкціонування, дозволу або прак­тичної дії, заснований на національному або місцевому за­конодавстві або політиці. Застосована до навколишнього середовища система ліцензування служить трьом різно- векторним цілям.

Вона обмежує:

доступ або споживання природних ресурсів: примушує до вживання необхідних заходів для підтримки в при­пустимих межах тих видів діяльності, які потенційно несуть не­безпеку для навколишнього середовища;

• сприяє розвитку тих видів діяльності, які ведуть до усунення або пом’якшення навантаження на навколишнє природне се­редовище.

'більш детально: Екологічне управління. Підручник / В Я. Шевчук. Ю.М. Саталкін. Г.О. Білявський та інш. - К: Либідь, 2004. - 432 с.

Хоч за своїм змістом ліцензування є елементом адміністративно- правового регулювання, разом із тим воно - елемент економічного управління в тому випадку, коли ліцензії стають товаром, тобто можуть продаватися потенційним природокористувачам, наприклад, на аук­ціонах.

Ліцензування встановлює екологічні вимоги і обмеження у вигляді спеціального дозволу на ведення конкретної господарської або іншої діяльності природокористувачем на відповідній території (об'єкті). На­приклад, за такою схемою здійснюється видача ліцензій на спецводо- користування.

Потрібно зазначити, що системи ліцензування господарської діяльно­сті і екологічної експертизи, що забезпечують захист інтересів суспільства і держави, а також дотримання природоохоронних норм і вимог при при­йнятті інвестиційних рішень і здійсненні господарської діяльності, існують у багатьох зарубіжних державах. За своєю структурою зарубіжні системи ліцензування і експертизи істотно відрізняються від вітчизняних.

Так. наприклад, у Німеччині відсутні ліцензії на право займатися окремими видами діяльності, а ліцензується лише споруда і експлуатація конкретних господарських об’єктів. При цьому ліцензія (Genehmigung) є •’о суп приватною ліцензією, яка підтверджує дозвіл від держави на бу- бництво або експлуатацію об’єкта, що входить в перелік підприємств, які ліцензуються. У даний перелік входять різні категорії виробництв, установок і споруд енергетики, гірництва, збагачувальної промислово­сті, целюлозно-паперової та деревообробної галузей, будматеріалів, металургії, хімічної та фармацевтичної промисловості, сільського го­сподарства і харчової промисловості, виробництва щодо поводження з відходами і деякі інші категорії господарських об'єктів, здатні становити загрозу безпеці суспільства і навколишнього середовища.

У Данії на основі ліцензій здійснюється діяльність щодо складування

і знешкодження речовин і матеріалів (у тому числі відходів), здатних не­сприятливо впливати на ґрунт, ґрунтові і підземні води. При цьому ліцензії видаються органами місцевого або регіонального самоврядування. Лі­цензія оформлюється на кожний конкретний об'єкт місцевими органами влади. Відповідно до датського законодавства ліцензія може бути відкли­кана (або змінені ліцензійні умови і обмеження) при виявленні небезпеки впливу на джерела водопостачання, появі нового методу поводження з даним видом відходів або матеріалів, а також на інших засадах, що ре­гламентуються Міністерством охорони навколишнього середовища.

У Великобританії діяльність з експлуатації звалищ для поховання відходів також здійснюється на основі ліцензій, що видаються місцеви­ми органами влади. При цьому ліцензія може бути видана тільки в тому випадку, якщо організація цих звалищ передбачена відповідним планом землекористування.

Аналогічні системи ліцензування існують і в більшості інших промис­лово розвинених країн. Ці підходи є життєздатними в умовах сучасної західної держави, але очевидно, що вони не будуть працездатними в Україні, де діяльність великої кількості підприємств, особливо в області поводження з відходами, ведеться на орендованих виробничих потужно­стях, часто пристосованих до її здійснення без проектної документації. Як показує практика обстеження і перевірок великої кількості підприємств, у вітчизняних умовах одного рівня дозвільних дій з боку держави у біпьшості випадків буває недостатньо.

Підвищення ефективності державного контролю за дотриманням іс­нуючих регламентів природокористування із застосуванням економічних і адміністративних санкцій з метою запобігання аваріям і катастрофам, припинення екологічних правопорушень і злочинів є однією з першочер­гових задач на сучасному етапі.

Метою екологічного ліцензування є встановлення комплексу обов’яз­кових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки.

Ліцензія є документом, який засвідчує право її власника на використання природних ресурсів у визначених межах протягом встановленого терміну при додержанні ним за­здалегідь визначених вимог і умов.

Ліцензія повинна мати:

• дані про цільове призначення робіт, пов’язаних із використанням природних ресурсів;

• певні просторові межі природного об'єкта, надані в користування;

• терміни дії ліцензії і термін початку робіт;

• умови, пов’язані з платежами за забруднення навколишнього середовища і користуванням природними ресурсами;

• узгоджений рівень виробництва первинної природної сировини;

• умови виконання, встановлені законодавством, стандартами (нормами, правилами) щодо вимог охорони природних ресурсів і навколишнього природного середовища.

Ліцензія на право користування природними ресурсами закріплює зазначені умови у формі договірних відносин природокористувача, угоди про розподіл продукції, контракту на надання послуг; а може також доповнюватись іншими умовами, які не суперечать чинному за­конодавству.

Ліцензування належить до групи традиційних адміністративних меха­нізмів управління. Основні принципи державної політики України у сфері ліцензування — це захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забез­печення безпеки держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає, що

Ліцензування — це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпо­ряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх — 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхідність врахування екологічних вимог.

Розвиток ліцензування природокористування і природоохоронної діяльності набуває в Україні дедалі ширшого застосування, оскільки він належить до ефективних інструментаріїв екологічного управління. Ефективність ліцензування полягає у його комплексності, яке, крім адміністративних важелів управління, об’єднує інструментарії: інфор­маційний — екологічний аудит та екологічну експертизу, економічний — визначення умов справляння платежів, ринковий — укладення дого­вору з ліцензіатом. Право на видачу ліцензій мають органи ліцензу­вання: Мінприроди України, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне космічне агентство України, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство аграрної політики України, Дер­жавний комітет України по земельних ресурсах. За цими органами закріплені певні види господарської діяльності, що підлягають лі­цензуванню. За видачу ліцензії справляється плата, розмір і порядок зарахування якої до Державного бюджету встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності належить тільки до функцій державного рівня управління.

Розвиток екологічного ліцензування має два стратегічні напрями: окреме та комплексне ліцензування. Окреме ліцензування стосується видів діяльності в галузі охорони навколишнього природного середови­ща і здоров’я населення, а також окремих видів природокористування з введенням спеціальних дозволів на право розміщення в навколишньому середовищі викидів, скидів забруднювальних речовин та відходів. До сфери окремого ліцензування належать згідно із законом України «Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виго­товлення та реалізація яких підлягає ліцензуванню». небезпечні відходи. Визначення і прийняття подібних законів стосується насамперед регу­лювання екологічної безпеки держави в екологічно найнебезпечніших галузях економіки і потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів. Комплексне ліцензування визначає право на здійснення одночасно викидів, скидів забруднювальних ре­човин у довкілля та розміщення відходів. Цей вид ліцензування поки не знайшов свого застосування в Україні і потребує формування відповідної законодавчої бази.

У цілому екологічне ліцензування є процесом, що складається з кількох етапів:

1. Встановлення нормативів впливу на навколишнє природне сере­довище: гранично допустимих викидів і скидів, норм розміщення відходів, граничних норм вилучення природних ресурсів або ж відповідних тимчасових лімітів впливу та вилучення;

2. Обчислення з урахуванням різноманітних коефіцієнтів відповідних ставок платежів за використання природного ресурсу або впливу на навколишнє середовище і встановлення конкретного розміру плати;

3. Внесення нормативів, лімітів і ставок платежів у ліцензію й у від­повідний договір на природокористування.

Після оформлення ліцензії ліцензіат стає об’єктом екологічного контролю.

Зазначимо, що специфіка і надвідомчий характер екологічного ліцен­зування потребують прийняття та запровадження закону України «Про екологічне ліцензування».