Рослинний та тваринний світ
Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є визначальним для підтримки життя на планеті та має надзвичайно важливе екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, освітнє, культурне, рекреаційне й естетичне значення. Крім цих ключових цінностей, біологічне різноманіття визначає здатність живих організмів, у тому числі людини, адаптуватися до змін оточуючого середовища. Без належного біологічного різноманіття такі явища, як зміна клімату, епідемії, нашестя шкідників матимуть більш катастрофічні масштаби. Збереження і використання біологічного різноманіття також має вирішальне значення для задоволення потреб у продуктах харчування та є необхідною основою для розвитку промисловості, медицини й науки. Глобальне значення збереження компонентів біологічного різноманіття для теперішніх і майбутніх поколінь було визнане ще у 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища. Однак необхідність збереження біоріз- номаніття у всій його сукупності визнано лише в 1992 р. на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, де було прийнято Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Тоді ж було сформульовано поняття біологічного різноманіття: «різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми та екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманіття екосистем». с
До цього міжнародні, національні заходи й інструменти, у тому числі і на рівні Європейського Співтовариства, були спрямовані на охорону та збереження окремих компонентів біорізноманіття, зокрема, дикої флори та фауни. Упродовж 1970-80х років розроблено і впроваджено основні міжнародні угоди, спрямовані на збереження й охорону найбільш цінних видів чи різновидів дикої флори та фауни, до яких також приєдналось Співтовариство (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.). Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою зникнення (Вашінгтон, 1973р.), Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.), Конвенція про збереження морської флори та фауни Антарктиди (Канберра. 1980р.).
Тоді ж було визначено, що збереження біорозмаїття потребує комплексного підходу, тобто однакового рівня захисту щодо всіх складових біологічного різноманіття. Саме такий підхід закладено в основу Конвенції про охорону біологічного різноманіття, завданням якої є збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на рівній та справедливій основі вигод, пов'язаних із використанням генетичних ресурсів, шляхом належної передачі відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технологій через належне фінансування. Конвенція є рамковою і залишає вибір засобів досягнення її цілей за учасниками, передбачаючи лише певні загальні заходи. Такими загальними заходами є: розробка і впровадження загальних стратегій щодо збереження та сталого використання біорозмаїття у різні секторальні й міжсекторальні програми чи плани (стаття 6 Конвенції).
Зараз в Україні діє Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015р. До останньої згідно зі ст. 5 Закону «Про екологічну мережу» входять:
а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;
б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;
в) землі лісового фонду;
г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;
ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;
д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;
е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);
є) земельні ділянки, на яких ростуть природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;
ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;
з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;
и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.
Лісові ресурси. Ліси України за своїм призначенням та місцероз- ташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі) та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення.
Загальна площа земель лісового фонду складає 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,4 млн. га, що становить 15,6 відсотків території України. Ліси по території країни розташовані дуже нерівномірно. Найбільші лісові масиви сконцентровано на півночі країни та в Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності (коливається від 5% до 42%) і також не є оптимальною, тобто такою, за якої ліси як найскладніше і найпотужніше рослинне угруповання найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також задовольняють потреби країни у деревині. Наукою досліджено, що оптимальна лісистість для України в цілому має становити не менше 19%.
Довготривале, незбалансоване використання лісових ресурсів у минулому призвело до зменшення лісистості гірських територій майже вдвічі (з 98-95% до 55%). а на передгір'ях - у п'ять разів (до 15-20%). Зменшення площі стиглих лісів та заміна їх видового складу значно погіршує водорегулюючу спроможність лісового покрову. Значних матеріальних збитків завдала масова забудова заплав річок у зонах ризику затоплення.
Запас деревини у лісах України становить 1,7 млрд. куб. м. Середній щорічний приріст насаджень у лісах, що перебувають у користуванні
Держкомлюгоспу, складає 4,0 куб. м на гектар і коливається від 5,0 куб.м у Карпатах до 2,5 куб.м у степовій зоні.
Враховуючи, що Україна є лісодефіцитною державою, одним із основних завдань є забезпечення розширеного відтворення лісів, тобто створення за рахунок відповідного фінансування нових лісових насаджень в обсягах, що перевищують вирубування. У зв’язку з недостатнім фінансуванням сучасні обсяги створення нових лісів не перевищують обсяг вирубок насаджень і разом з незначними обсягами захисного лісорозведення щорічно становлять близько35 тис. га.
Для України у зв’язку з ускладненням екологічної ситуації особливе значення має захисне лісорозведення. Під впливом ерозії перебувають близько 15 млн. га земель. Незважаючи на поширення захисного лісорозведення, інтенсивність ерозійних процесів залишається ще значною і проблема захисту земель лісомеліоративним способом остаточно не вирішена.
Надра
Україна, без сумніву, відноситься до одного з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу.
На сучасному етапі у Державному кадастрі надр України налічується більше ніж 8130 родовищ 98-ми видів корисних копалин і, крім нього, майже 12000 їх проявів. За обсягом розвіданих запасів вугілля, залізних, марганцевих і титано-цирконієвих руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, сірки, вогнетривких глин, облицювального каменю Україна належить до однієї з провідних країн світу. Зокрема, відношення запасів вугілля стосовно світового рівня становить 7,1%, залізних руд - 15%, марганцевих - 42.8%, сірки - 17,2%.
Однак у багатьох випадках поставлено на державний балансовий облік родовища, які не відповідають економічним умовам ринку. Актуальним залишається питання переоцінки їхнього наявного фонду. Поклади залізних, марганцевих, а також уранових руд, що є головними і традиційними для України, відносяться до порівняно низькоякісних, а поклади вугілля характеризуються більш складними гірничо-геологічними умовами розробки.
До недоліків вітчизняної мінерально-сировинної бази відносяться обмеженість ресурсів викопних вуглеводнів - нафти та природного газу, а також відсутність (за окремими винятками) кольорових і рідкісних металів, найважливіших агроруд та деяких інших корисних копалин. Конкурентоспроможність наявних ресурсних об’єктів є низькою або недостатньо з’ясованою. У зв'язку з цим доцільним є імпорт таких видів сировини і металів, як глинозем, магнезит, плавиковий шпат, мідь, свинець, цинк, олово, нікель, хром, молібден, вольфрам тощо.
Останніми роками у сфері мінерально-сировинної бази сталися позитивні зрушення. Підтверджено реальні можливості щодо подальшого приросту запасів кам’яного та бурого вугілля, нафти, газу, урану. Відкрито нові родовища газу на шельфі Азовського і Чорного морів. Активізація зусиль геологічної служби на пошуках і оцінці нетрадиційних для країни корисних копалин призвели до виявлення низки рудних ділянок перспективних на мідь, свинець, цинк, золото, молібден, ванадій, рідкісні і рідкісноземельні елементи, плавиковий шпат та деякі інші види корисних копалин. Відкриваються можливості виявлення на їхній базі інвестиційно привабливих об’єктів надрокористування. Крім того, продовжились пошуки алмазів, металів платинової групи, нікелю, фосфоритів.
Загалом, незважаючи на те, що в останнє десятиріччя в Україні виконувався значний обсяг пошуково-розвідувальних робіт, ступінь вивченості виявлених перспективних об'єктів залишається недостатнім, а звідси - невизначеність їхніх інвестиційних можливостей. До цього додається зволікання з проведенням геолого-розвідувальних робіт, прикладом чого є золоторудні об’єкти. З цих та деяких інших причин в Україні ще мало родовищ, придатних для розробки в умовах світового ринку.
До промислового освоєння в Україні залучено 2889 родовищ корисних копалин, на базі яких працює більше двох тисяч гірничоеидобуених та переробних підприємств. Ступінь залучення розвіданих запасів у розробку коливається від 40 до 100%. Співвідношення видобутку за основними видами корисних копалин ілюструє рис. 1.2.
Рис. 1.2. Видобуток основних видів мінеральної сировини в Україні
НаФ-а та гязоний комдвмса-, млн. в Газ природний, млрд куб. м
О Вугілля кам“яне. мля. г С Залізна руда. мли. і
Марганцева руда, млк т
Сіль кухонна, мли г
Кзолін. мли і
Вапняк флюсоиии. мли. г
Глина еоінегриика. млн ■
Камінь будівельний, млн куб. м
Пісок формувальний млн т О Сировина иеменша млн і
Динаміка погашення запасів основних видів корисних копалин табл. 1 свідчить у цілому про стабілізацію або зростання обсягів видобутку протягом останнього часу.
Таблица
1.1
Динаміка
видобутку основних корисних копалин
Корисні
копалини
Видобуток
корисних копалин
2000
р.
2001
р.
2002
р.
2003
р.
2004
р.
Нафта
та конденсат, млн.т
3,66
3,68
3,70
3,91
4,08
Газ
природний, млрд. м3
18,17
18,48
18,79
19,48
20,36
Вугілля
кам'яне, млн. т
51,81
54,20
54,65
53.44
54,68
Вугілля
буре, млн. т
1,01
0.98
0,83
0,60
0,52
Залізна
руда. млн. т
120,94
120.38
134.23
155,81
154.00
Марганцева
руда. млн. т
6,76
6,74
7,18
6,20
5,24
Сіль
калійна, тис. т
434,0
385,0
21,0
59,0
20;7
Сіль
кухонна, млн. т
4,40
5,19
5,23
6,03
5,53
Сірка
самородна, тис. т
299,0
290,0
258,0
288,0
208,0
Глини
бентонітооі. тис. т
145.0
139.0
112,0
165,0
201.9
Каолін,
млн. т
1.32
1.48
1,08
1.72
1,81
Вапняк
флюсовий, млн. т
23,07
21,58
22,91
25,52
25,76
Глина
вогнетривка, млн. т
3,44
3,46
3,14
3,88
4.26
Пісок
формувальний, млн. т
7,11
7,64
8.01
8.35
9.88
Камінь
будівельний, млн. м
14,68
10,95
13,75
20,76
23,36
Сировина
цементна, млн. т
7,02
7,65
9,37
11,12
13,85
Метан
вугільних родовищ млн. ма
430,8
396,8
398,9
402.4
418,9
За
даними Державного інформаційного
геологічного фонду України «ГЕОІНФОРМ
УКРАЇНИ»
Сумарний обсяг видобутку корисних копалин (приведений до метричних тонн) за 50 основними їхніми видами складає більше ніж 410 млн. т. Стосовно світового видобутку частка України оцінюється приблизно в 1 %. За цим показником вітчизняний мінерально-сировинний комплекс за останні 15-20 років помітно втратив свої позиції. У середині 80-х років минулого століття зазначена частка оцінювалася у 5 %. В умовах спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, тарифів на транспортування тощо попит на мінеральну сировину значно знизився, що не могло не відбитися на обсягах видобутку практично всіх видів корисних копалин.
Більшість корисних копалин видобувається в Україні в межах кількох головних гірничопромислових регіонів (Донецького, Криворізько-Нікопольського, Прикарпатського). Інтенсивне використання ресурсів надр як в цих регіонах, так і поза ними призводить до поступового виснаження найкращої частини запасів і ускладнення гірничотехнічних умов розробки родовищ.
Надра на території України характеризуються наявністю унікальних складових мінерально-сировинної бази, передусім для розвитку чорної металургії (залізо, марганець), енергетики (вугілля) і будівельної індустрії. Але в цілому за структурними і якісними показниками мінерально- сировинна база характеризується суттєвими недоліками, які стосуються обмеженості ресурсів нафти та природного газу, відсутності кольорових і рідкісних металів, найважливіших агроруд. а також значної «заморти- зованості» традиційної ресурсної бази, тобто відпрацьованості кращої частини розвіданих запасів корисних копалин. За їх запасами чорна металургія України займає чільні місця у світі. Взяті на облік Державним фондом надр України балансові запаси залізних руд оцінюються в 32,2 млрд. т, а марганцевих руд — 2,26 млрд. т. Експлуатаційні запаси залізних руд можуть забезпечити сталу роботу підприємств не менше ніж на 50—60 років. Наявність значних запасів обумовило у свій час бурхливий розвиток базових галузей народного господарства. У період максимального розвитку залізорудної галузі Україна забезпечувала 14% світового і 43% союзного видобутку товарної залізної руди, задовольняючи потреби як вітчизняних заводів, так і експортні поставки у країни Східної Європи, обсяг яких досягав 40 млн. т на рік.
З метою забезпечення екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства та раціонального використання природних ресурсів Державною геологічною службою та її органами на місцях здійснюються заходи з ведення моніторингу геологічного середовища.
Основними порушеннями вимог природоохоронного законодавства при видобуванні твердих корисних копалин є відсутність ліцензій, проектів гірничих та земельних відводів, затримка з проведенням рекультивації порушених земель та повернення їх власникам (користувачам).
Для діючих шахт найбільш характерним порушенням законодавства є невиконання передбачених у ліцензіях умов користування надрами.