Пріоритетні напрямки впровадження нтп з метою забезпечення сталого розвитку

Напрями впровадження	Сутність науково- технічних рішень	Закони, які потре­бують відповідних доповнень
Водозбереження	Застосування водо- зберігаючих техно­логій, розробка та впровадження інно­ваційних приладів та обладнання	Закон «Про питну воду та питне водопоста­чання», Закон «Про охорону навколишнього при­родного середовища»
Енергозбереження	Упровадження по­новлювальних джерел енергії (вітрової, со­нячної. енергії хвиль	Закон про «Енергозбе­реження«
Ресурсозаміщення	Заміна нових видів ре­сурсів нетрадиційни­ми (опріснення і т.п.)	Закон «Про охорону навколишнього сере­довища»
Сільськогосподарське виробництво	Застосування нових екологічних заходів впровадження ефек­тивних біотехнологій	Закон «'Про біотехно- логії» Закон «Плата про землю»
Вторинне використан­ня відходів	Упровадження ефек­тивних технологій по переробці відходів	Закон «Про відходи»

• опрацювання загальної стратегії розвитку НТП стосовно при­родокористування та раціонального використання природо- ресурсного потенціалу, включаючи збереження компонентів біорізноманіття;

розробка необхідної законодавчої бази щодо розвитку на­уково-технічного прогресу в окремих галузях природокори­стування;

налагодження дієвого законодавчо-нормативного поля, на­правленого на стимулювання науково-технічного прогресу в області довкілля;

запровадження загальновідомих екологічних процедур, що широко використовуються на Заході (екологічний аудит, стра­тегічна екологічна оцінка, оцінка впливу на навколишнє сере­довище) як умови досягнення ефективних технічних рішень щодо сталого використання природо-ресурсного потенціалу та збереження біорізноманіття.

Щодо останнього пункту, то вже зараз виникає доцільність ство­рення організаційних структур , в тому числі у вигляді консультативних центрів, що будуть націлені на активізацію розвитку науково-технічного прогресу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Сутність науково-технічного прогресу в природокористуванні.

2. Які передумови впровадження екологічно чистого виробництва в Україні?

3. Безвідходні технології як основний важіль охорони навколишнього природного середовища та економії ресурсів.

4. Які напрямки стимулювання екологізації НТП в України?

ДОДАТКИ

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ (витяги з основних законів)

ДОДАТОК 1.1

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року (витяг)

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1.

Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, право­вою державою.

Стаття 2.

Суверенітет України поширюється на всю їй територію. Україна є уні­тарною державою. Територія України у межах існуючого кордону є цілісною «недоторканною.

Стаття 3.

Людина. її життя і здоров’я, честь і гдність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 13.

Земля. її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особли­вою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 16.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - ката­строфи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.

Стаття 50.

Кожен має право ча безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшко­дування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 66.

Кожен зобов'язаний не завдати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

РОЗДІЛ IV ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 85.

До повноважень Верховної Ради України належить:

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного станув Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголо­шення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Стаття 92.

Виключно законами України визначаються:

5. засади використання природних ресурсів, виключної (морської) еко­номічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

ДОДАТОК 1.2

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА»

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, №41, ст. 546. Вводиться в дію Постановою ВР № 1268-ХІІ від 26.06.91. - ВВР. - 1991. - Л/г 41. - Ст. 547)

(Із змінами і доповненнями)

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне вико­ристання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєді­яльності людини - невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населен­ня від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

РОЗДІЛІ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за­побігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних ком­плексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов'язаних з історико- ¹ культурною спадщиною.

• Стаття 2. Законодавство України про охорону навколишнього при­родного середовища

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відпо- і відно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законо­давством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного

середовища

Основними принципами охорони навколишнього природного середо­вища е:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресур­сів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я

людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, ви­користання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності при­родних об’єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соці­альних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.

є) обов’язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

й) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середо­вища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, запод­іяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

і) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на еко­логічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва. (Стаття 3 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98).

Стаття 4. Право власності на природні ресурси

Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. (Статтю 4 доповнено частиною другою згідно із Законом № 3180- 12 від 21.05.93).

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законо­давства України.

Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України.

Стаття 5. Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умо« та процесів, природні ресурси, як залучені к го­сподарський обіг, так і не використовувані в народному господарств» в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно- заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров’я і життя людей.

Стаття 6. Державні екологічні програми

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і прийма­ються державні республіканські, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми.

Порядок розробки державних екологічних програм визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Стаття 7. Освіта і виховання в галузі охорони навколишнього при­родного середовища

Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються зага/ьною обов’язковою комплексною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, про­фесійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх по­садових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища.

Спеціально визначені вищі та професійні навчальні заклади здійснюють під­готовку спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням суспільних потреб.

Стаття 8. Наукові дослідження

В Україні проводяться систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забез­печення екологічної безпеки.

Координацію та узагальнення результатів цих досліджень здійснюють Академія наук України та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. *

РОЗДІЛ IV

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 16. Управління в галузі охорони навколишнього иприродного

середовища

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного сере­довища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природ­них ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з гитань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління у галузі охорони навколишнього природного се­редовища здійснюється громадськими об’єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена іх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління у галузі охорони навколишнього природного се­редовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціональ­ного використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій дер­жавних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 20. Компетенція спеціально уповноважених органів держав­ного управління в галузі охорони навколишнього природного середо-: вища та використання природних ресурсів

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать:

а) здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в республіці, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і вико­ристання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;

б) державний контроль за використанням і охороною земель, надр, по­верхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіаль­них вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки.

в) організація моніторингу навколишнього природного середовища, створен­ня і забезпечення роботи республіканської екологічної інформаційної системи;

г) затвердження нормативів, правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

д) здійснення державної екологічної експертизи;

е) одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

є) видача дозволів на захоронення (складування) відходів, викиди шкід­ливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне викори­стання природних ресурсів відповідно до законодавства України (Пункт «є» статті 20 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1288-ХІ\/ від 14.12.99);

ж) обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин;

з) подання позовів про відшкодування збитків і втрат, завданих в ре­зультаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

й) складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопо­рушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і викори­стання природних ресурсів;

, і) керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України:

і) координація роботи інших спеціально уповноважених органів держав- чого управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та іикористання природних ресурсів;

й) здійснення міжнародного співпраці з питань охорони навколишнього іриродного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконання зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів виконує й інші функції відповідно до положення про нього, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Повноваження зпеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його ор­ганів на місцях, визначені у пункті «ж» частини першої цієї статті, не застосовуються до суб’єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що здійснюють свою діяльність на умовах угод про розподіл продукції. (Статтю 20 доповнено частиною третьою згідно із Законом .№ 1807-111 від 08.06.2000.)

РОЗДІЛ V

СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ПРОГНОЗУВАННЯ. ОБЛІК ТА ІНФОРМУВАННЯ

В ГАЛУЗІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 22. Моніторинг навколишнього природного середовища

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навко­лишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими дер­жавними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навко­лишнього природного середовища.

Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані безоплат­но передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначзється Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науко­вими установами забезпечують організацію короткотермінового і довготер­мінового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соц ального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення при­родних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 23. Кадастри природних ресурсів

Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів. обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів.

Державні кадастри ведуться в порядку, що визначається Кабінетом Мі­ністрів України.

Стаття 24. Державний облік об’єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навко­лишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають від­повідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної ста­тистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, вико­ристання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Інформування про стан навколишнього природного середовища

На спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладається підготовка та подання щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в республіці, а також забезпечен­ня зацікавлених державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища, випадки і причини його екстремального забруднення, реко­мендаціями щодо заходів, спрямованих на зменшення його негативного впливу на природні об’єкти і здоров'я населення, про наслідки і резуль­тати ліквідації цих явищ, екологічні прогнози, про притягнення винних до відповідальності.

Порядок інформування про стан навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VI ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Стаття 26. Обов’язковість екологічноїекспертизи

В Україні здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи.

Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законо­творчої. інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Порядок проведення екологічної експертизи визначається законодав­ством України.

Стаття 27. Об’єкти екологічної експертизи

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галу­зей народі юго господарства, генеральних планів населених пунктів, схем рай­онного планування та нша передпланоеа і передпроектна документація;

б) технічо-економнні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі військового призначення; ,

з) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та до­кументів які регламен-уюп. господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище.

г) документація пс створенню нової техніки, технології, матеріалів і ре­човин. у тому числі та. що закуповується за кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище. (Частинз перша пункту «д» статті 27 зі змінами, внесеними згідно із. Законом № 1642-Ш від 06.04.2000.)

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об’єк­ти та комплекси, в тому числі, військового та оборонного призначення.

Стаття 28. Державна екологічна експертиза

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозді­лами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ре­сурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довготермінового прогнозування.

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

б) встановлення відповідності перед проектних . перед планових , про­ектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охо­рони навколишнього природного середовища та здоров’я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом з спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залуча­тися відповідні органи державного управління України, представники науково- дослідних. проектно-конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Стаття 29. Обов’язковість виконання висновків державної еколо­гічної експертизи

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов’язковим для виконання

Позитивний висновок державно* екологічної експертизи е підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку держав­ної екологічної експертизи забороняється.

Стаття ЗО. Громадська екологічна експертиза

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також ор­ганами. що зацікавлені у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

РОЗДІЛ УМ СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 31. Завдання стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встанов­лення комплексу обов’язкових норм, правил вимог щодо охорони навко­лишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 32. Екологічні стандарти

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного се­редовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'яза­ні з охоооною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. (Частина перша статті 32 зі змінами, внесеними згідно із Законом N9 1642-ПІ від 06.04.2000.)

Екологічні стандарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи викори­стання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. *

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігіє­нічних нормативів. (Частина третя статті 33 в редакції Закону № 1642-111 від 06.04.2000.).

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

Уразі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідли­вих впливів на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України. (Частина шоста статті 33 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1642-111 від 06.04.2000.)

РОЗДІЛ VIII

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 34. Завдання контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища

Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середо­вища полягають в забезпеченні додержання вимог законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Стаття 35. Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного сере­довища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод. атмосферного повітря, лісів та іншої рослинно­сті. тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів терито­ріальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

Порядок, здійснення державного Управління за охороною навколишнього природного середовиида та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншигу законодавством України.

Стаття 36. Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколиш­нього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:

а) беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, організаціями та гро­мадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів.

б) проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

в) подають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню еко­логічних правопорушень.

Органи громадського контролю в галузі охорони навколишнього при­родного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до за­конодавства України.

Стаття 37. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпо­рядковані йому органи прокуратури.

При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм за­конодавством України права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів із позовами про відшкодування збитків, завданих в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

В разі необхідності у складі органів Прокуратури України можуть створю­ватися спеціалізовані екологічні підрозділи.

РОЗДІЛ IX РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Стаття 38. Загальне та спеціальне використання природних ресурсів

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку за­гального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального ви­користання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозво­лів. за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користу­вання або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, заре­єстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України. - на пільгових умовах.

Стаття 39. Природні ресурси загальнодержавного і місцевого значен­ня (Назва статті 39 зі змінами, внесеними згідно із Законом №81/96-ВР від 06.03.96)

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) територіальні та внутрішні морські води; »

б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

в) атмосферне позітря;

г) підземні води;

д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області.

е) лісові ресурси державного значення;

є) природні ресурси у межах територій та об'єктів природно заповідного фонду загальнодержавного значення;

ж) дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу у межах територіальних і внутрішніх морських вод. водойм, розташованих на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів державного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України. (Пункт «ж» статті 39 в редакції Закону №8і/96-ВР від 06.03.96).

з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів

загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресур­си. не віднесені законодавством України до природних ресурсів загально­державного значення. (Стаття 39 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96.)

Стаття 40. Додержання екологічних вимог при використанні при­родних ресурсів

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов’язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, вис­наженню природних рзсурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ре­сурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону

навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення еколо­гічних прав інших осіб.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, установлених цим Законом та іншим законодавством України.

РОЗДІЛ X

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 41. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а) взаємозв’язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та Організацій із раціональним ьикористан- ням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколиш­нього природного середовища;

в) встановлення лімітів викорисгання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів (Пункт «в» статті 41 зі змінами, внесеними згідно із За­коном № 1288-ХГУ від 14.12.99);

г) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на утворення і розміщення відходів та інші види шкід­ливого впливу (Пункт «г» статті 41 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1288-ХІУ від 14.12.99);

д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також грома­дянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними мало відхідних , енерго і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. (Стаття 41 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98.)

Стаття 42. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, респу­бліканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів. (Стаття 42 зі змінами, внесеними згідно із Законами N2 81/96-ВР від 06.03.96, № 186/98-ВР

• від 05.03.98.)

Стаття 43. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Збір за спеціальне використання природних ресурсів установлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання.

Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням іх поширеності, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. (Частина друга статті 43 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1288-ХІ\/ від 14.12.99.)

Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. (Частина чет­верта статті 43 зі змінами, внесеними згідно із Законом N9 81/96-ВР від 06.03.96.)

Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. (Частина п'ята статті 43 зі змінами, внесеними згідно із Законом .№ 81/96- ВР від 06.03.96).

Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімі­тів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. (Стаття 43 зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 186/98-ВР в д 05.03.98.)

Стаття 44. Збір за забруднення навколишнього природного сере­довища

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлю­ється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. (Частина перша статті 44 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1288-ХІУ від 14.12.99.)

Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище, утворення і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва та інші види шкідливого впливу у цілому на території Автономної Республіки Крим. областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються:

а) у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей. - спеціально упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;

б) в інших випадках - у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст загальнодержав­ного значення) Радами, за поданням органів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ре­сурсів. (Частина друга статті 44 зі змінами, внесеними згідно зі Законом N9 1288-ХІУ від 14.12.99.)

Порядок установлення нормативів збору і стягнення зборів за забруд­нення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори з підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розмі­щення відходів та інші види шкідливого впливу у межах ЛІМІТІВ відносяться на витрати виробництва, але не більше 0.15 відсотка валових витрат для гірничо- металургійних підприємств, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств установ, організацій чи громадян (Частина четверта статті 44 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 934-ХІУ від 14.07.99.)

Порядок установлення обмежень розмірів зборів за забруднення на­вколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. (Стаття 44 зі змінами, внесеними згідно із Законом N° 136/98-ВР від 05.03.98.)

Стаття 45. Збір за погіршення якості природних ресурсів (вводиться в дію з 01.01.95 згідно з Постановою ВР № 4041 -12 від 25.02.94).

Збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) у результаті володіння і користування встановлюється на основі нормативів.

Порядок встановлення нормативів збооу за погіршення якості природних ресурсів визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори з підприємств, установ, організацій, а також громадян за погіршен­ня якості природних ресурсів унаслідок володіння і користування ними здійс­нюються за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні. (Стаття 45 зі змінами, внесеними згідно із Законом N° 186/98-ВР від 05.03.98.)

Стаття 46. Розподіл зборів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища

Збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюд­жетів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та Держав­ного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані.

Збори за використання природних ресурсів місцевого значення надхо­дять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Збори за використання природних ресурсів зараховуються до відповідних бюджетів згідно з чинним законодаеством. (Частина третя статті 46 в редакції Закону № 186/98-ВР від 05.03.98.)

Кошти від збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються між місцевими (сільськими, селищними, міськими), облас­ними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 20.50 і ЗО відсотків, а між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища - у співвідношенні 70 і ЗО відсотків. (Частина четверта статті 46 в редакції За­кону N2 186/98-ВР від 05.03.98.)

Кошти від збору за забруднення навколишнього природного середови­ща підприємствами гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, розподіляються між місцевими (сільськими, селищними, міськи­ми). обласними та республіканським Автономної Республіки Крим, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно по 10 відсотків, а 70 відсотків використовуються цими підприємствами на виконання природоохоронних заходів. За нецільове використання цих коштів до підприємств застосовуються штрафні санкції у розмірі 100 відсотків сум, використаних за нецільовим призначенням, із нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. (Статтю 46 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 934-ХІ\/ від 14.07.99.)

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) Радами народ­них депутатів за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. (Стаття 46 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96.)

Стаття 47. Фонди охорони навколишнього природного середовища

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. (Частина перша статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98- ВР від 05.03.98.)

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республі­канського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок:

а) зборів за забруднення навколишнього природного середовища;

б) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони на­вколишнього природнсго середовища та шкоду, заподіяну порушенням зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з чинним законодавством;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, орга­нізацій та громадян. (Частина друга статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96, в редакції Закону № 186/98-ВР від

05.03.98.)

Розподіл зборів, що надходять до республіканського Автономної Республі­ки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) Радами за подан­ням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. (Частина третя статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/ 98-ВР від 05.03.98.)

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

в) частини зборів за використання природних ресурсів, розмір яких визначається Верховною Радою України за паданням Кабінету Міністрів України. (Частину четверту статті 47 доповнено пунктом «в» згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98 - набуває чинності з 01.01.99) (Частина чет­верта статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від

05.03.98.)

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорон ни навко­лишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. (Частина п'ята статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98.)

Кошти місцевих, республіканського Автономної Республіки Крим і Дер­жавного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я населення та стимулювання працівників спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, крім осіб, які мають статус державних службовців, та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення приро­доохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, запобігання порушенням природоохоронного законодавства. (Частина шоста статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 81/96-ВР від 06.03.96, N9 186/98-ВР від 05.03.98, № 1287-ХІУ від 14.12.99.)

Положення про республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища затверджуються відповідними Радами, а Державного фонду охорони навколишнього природ­ного середовища - Кабінетом Міністрів України. (Частина сьома статті 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом N5 186/98-ВР від 05.03.98.)

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінан­сування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. (Стаття 47 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР

від 05.03.98.)

Стаття 48. Стимулювання в системі охорони навколишнього при­родного середовища

В Україні здійснюється стимулювання раціонального використання природних оесурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на мало відходні та ресурсні і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання і устатку­вання для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища (Пункт «а*> статті 48 зі змінами, внесе ними згідно із Законом № 1288-ХІУ від 14.12.99);

б) надання на пільгових умовах короткотермінових і довготермінових по­зичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього при­родного середовища;

д) передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруд­нюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток еко­логічно безпечних технологій та виробництв (Пункт «д» статті 48 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98);

е) надання можливості отримання природних ресурсів під заставу. (Пункт «є» статті 48 втратив чинність на підставі Закону № 783-ХІУ від 30.06.99 - редак­ція набирає чинності одночасно з набранням чинності Закону про Державний бюджет України на 2030 рік);

є) стимулювання у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку працівників спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ре­сурсів, крім осіб, які мають статус державних службовців, та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, а також розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища за рахунок ча­стини грошових стягнень та інших надходжень, пов’язаних з порушенням природо охоронного законодавства, що зараховуються на відповідний поточний рахунок цих органів, а саме: штрафів, стягнутих з громадян за правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища і викориотання природних ресурсів;

• 50 відсотків суми штрафів, стягнутих з посадових осіб за правопо­рушення у галузі охорони навколишнього природного середовища і викори­стання природних ресурсів;

• 50 відсотків коштів, стягнутих з громадян, у тому числі іноземних, за шкоду, заподіяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;.

• 20 відсотків коштів, стягнутих з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за шкоду, заподіяну природним ресурсам по­рушенням природоохоронного законодавства;

• 20 відсотків коштів, отриманих від реалізації незаконно добутих при­родних ресурсів або продукції, виробленої з них. чи їх вартості;

• коштів, отриманих від реалізації конфіскованих знарядь незаконного добування природних ресурсів. (Статтю 48 доповнено пунктом «є» згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96.)

Стаття 49. Екологічне страхування

В Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України.

РОЗДІЛ XI

ЗАХОДИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 50. Екологічна безпека

Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

РОЗДІЛ XII ПРИРОДНІ ТЕРИТОРІЇТА ОБ’ЄКТИ,

ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБЛИВІЙ ОХОРОНІ

Стаття 60. Система природних територій та об’єктів, щопідлягають особливій охороні

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як ун кальні та типові природні комплекси, для збе­реження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утво­рюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти при­родно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України.

Стаття 61. Природно-заповідний фонд України

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які ма­ють особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду виглядів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з госпо­дарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні запо­відники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.

пзрки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Порядок організації, використання і охорони територій та об’єктів природ­но-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України та Автономної Республіки Крим.

Стаття 62. Курортні і лікувально-оздоровчі зони

Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.

З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон. запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони.

В межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лі­кувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.

Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчи­ми зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України.

Стаття 63. Рекреаційні зони

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Ав­тономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

Стаття 64. Охорона рідкісних і таких, що перебувають лід загрозою зникнення, видів тварин і рослин

Рідкісні і такі, що перебувають (зростають) під загрозою зникнення у природних умовах на території республіки, види тварин і рослин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України.

Положення про Червону книгу України затверджується Верховною Радою України.

З метою збереження рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, а також видів, відтворення яких у природних умовах неможливе, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охо­рони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення охорони зазначених видів тварин і рослин, поліпшення середовища їх перебування (зростання), створення належних умов для їх розмноження або розведення та розселення.

РОЗДІЛ XIII НАДЗВИЧАЙНІ ЕКОЛОГІЧНІ СИТУАЦІЇ

Стаття 65. Зони надзвичайних екологічних ситуацій

Рішенням Верховної Ради України окремі території республіки можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної еколо­гічної небезпеки чи відноситись до інших категорій зон надзвичайних еко­логічних ситуацій.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необігні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення госпо­дарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Класифікація цих зон. їх статус та правові наслідки, що випливають з факту віднесення територій до встановлених категорій, у тому числі щодо компенсацій і пільг громадянам, які проживають чи перебувають тимчасово в їх межах, визначаються законодавством України.

Стаття 66. Запобігання аваріям і ліквідаціяїх шкідливих екологічних наслідків

При проектуванні та експлуатації господарських та інших об’єктів, діяль­ність яких може шкідливо впливати на навколишнє природне середовище, розробляються і здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи щодо нагляду за безпечним веденням робіт у про­мисловості і атомній енергетиці разом із спеціально уповноваженими дер­жавними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

Перелік екологічно небезпечних об’єктів визначається спеціально упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та М/Иродних ресурсів.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов’язані негайно при­ступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані тювідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітет^ місце­вої Ради, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та населенню. (Частина четверта статті 66 зі змінами, внесеними згідно із Законом .№ 81/96-ВР від 06.03.96.)

РОЗДІЛ XV

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

*

Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природ­ного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим зако­нодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє при­родне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні свідомо неправдивого ек­спертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових тех­нологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будів­ництві. реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів за­бруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природ­них ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

й) порушенні термінів внесення зборів за використання природних ре­сурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів (пункт «й» статті 68 зі змінами, внесеними згідно із Законом N9 1288-ХІ\/від 14.12.99).

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела за­бруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (пункт «л» частини другої статті 68 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 650/97-ВР від 19.11.97);

м) приниженні честі та гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшко­довувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про

охорону навколишнього природного середовища, у порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, завданої за­брудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфі­скації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються у республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього при­родного середовища. (Частина шоста статті 68 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від 05.03.98.)

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони на­вколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. (Частина сьома статті 68 зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96)

Порядок позбавлення премій визначається законодавством Украї­ни. (Стаття 68 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР від

05.03.98.)

ДОДАТОК 1.3

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ»

Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992 р., № 50, ст. 678. Вводиться в дію Постановою ВР від 16 жовтня 1992 р. - ВВР. - 1992. - № 50. - Ст. 679.

Атмосферне повітря є одним із основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Цей Закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосфер­ного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря.

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону про охорону атмосферного повітря

Завданням Закону про охорону атмосферного повітря є регулювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізич­ного. біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.

Стаття 2. Законодавство про охорону атмосферного повітря

Відносини у галузі охорони та використання атмосферного повітря ре­гулюються цим Законом, розробленим відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», та іншими актами за­конодавства України.

Стаття 3. Управління у галузі охорони атмосферного повітря

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим. Міністерство охорони навколишньо­го природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

РОЗДІЛ II

СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 4. Завдання стандартизації і нормування у галузі охорони атмосферного повітря

Екологічна стандартизація і нормування проводиться з метою встанов­лення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмос­ферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 5. Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря

Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язко­вими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом' атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне пові­тря. встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробляються і вво­дяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони здоров’я України у порядку, що визнача­ється законодавством України.

Стаття 6. Нормативи у галузі охорони атмосферного повітря

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

• нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

• нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

• граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів;

• нормативи використання атмосферного повітря як сировини основ­ного виробничого призначення;

• нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися й інші нормативи у галузі охорони атмосферного повітря.

Стаття 7. Нормативи екологічноїбезпеки атмосферного повітря

Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюються єдині для тери­торії України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря-

• гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин в атмосфер­ному повітрі для людей і об’єктів навколишнього природного середовища;

-граничнодопустимі рівні акустичного, електромагнітного, йонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу та атмосферне повітря для людей і об’єктів навколишнього природного середовища.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватись більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідли­вих впливів на атмосферне повітря.

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Стаття 8. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря і шкідливого впливу їх фізичних та біологічних факторів

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря за кожною із забруднюючих речовин та фактору фізич­ного чи біологічного впливу.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлюються на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний та біологічний вплив усіх джерел уданому районі, з урахуванням перспективи його розвитку, із період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нор­мативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом).

Проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, установами та організаціями і затверджуються органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Міністерства охорони здоров'я України. Ці проекти погоджуються з міс­цевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині:

• термінів виконання заходів щодо зниження викидів забруднюючих речовин до нормативних рівнів;

• термінів відселення людей і винесення об’єктів соціального призначення з санітарно-захисних зон;

• зниження обсягів виробництва та викидів забруднюючих речовин у період несприятливих метеорологічних умов.

Проекти нормативів граничнодопустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря розробляються підприємствами. установами, організаціями і затверджуються органами Міністерства охорони здоров'я України та Міністерством охорони навколишнього природного сере­довища України за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині термінів виконання ^: заходів щодо зниження шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів ¹ до нормативних рівнів.

Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється Мі­ністерством охорони навколишнього природного середовища України, а нормативів граничнодопустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних . факторів на нього.

• Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством охорони на­вколишнього природного середовища України.

Стаття 9. Граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатаціїтехнологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів

Для різних технологічних процесів, технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів залежно від часу розробки та введення в дію технологій і об­ладнання. наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються такі нормативи:

• граничні обсяги утворення забруднюючих речовин дл^ окремих типів технологічного та іншого обладнання;

• вимоги щодо ведення технологічних процесів в частині впливу на утво­рення забруднюючих речовин;

• регламенти використання та втрат сировини.

Вказані нормативи розробляються підприємствами, установами і органі­заціями і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Стаття 10. Нормативи використання атмосферного повітря як си­ровини основного виробничого призначення

Для зниження шкідливого впливу на атмосферне повітря встановлюються нор­мативи його використання як сировини основного виробничого призначення.

Нормативи обсягів використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, порядок їх розробки та затвердження визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпра­цьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, які розробляються з урахуванням наявності технічних рішень щодо зменшення утворення за­бруднюючих речовин, зниження рівнів шкідливого впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.

Порядок розробки і затвердження цих нормативів встановлюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і Міністерством охорони здоров'я України.