2. Поняття екологізації. Управління процесом екологізації*

Суспільне виробництво є базисом соціально-економічного розвитку. Основу суспільного виробництва становлять економічні процеси, пов'яза­ні з виробництвом і споживанням товар в і послуг Можна стверджувати, що формування сталого розвитку і забезпечення національної екологіч­ної безпеки в будь-якій країні неможливе без екологізації суспільного виробництва.

Під екологізацією економіки (за Л. Мельником) слід розуміти ціле­спрямований процес перетворення економіки, спрямований на змен­шення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспіль­ного продукту. Екологізація здійснюється через систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризацію сфсри виробництва і споживчого попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природо­користування, трансформацію природоохоронної діяльності, які реалі­зуються як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях.

Екологізація — це зменшення інтегрального екодеструк­тивного впливу на довкілля процесів виробництва та спо­живання продукції.

Доцільно підкреслити принципову відмінність понять «екологізація» та «природоохоронна діяльність». Поняття «екологізація» ширше за поняття «природоохоронна діяльність». Останнє можна вважати скла­довим елементом трансформаційних процесів народногосподарського комплексу, які кваліфікуються як екологізація.

Таким чином, хоча екологізація і включає процеси природоохорон­ної діяльності, вона концептуально від неї відрізняється. Природоохо­ронна діяльність спрямована на охорону компонентів середовища від забруднення та іншого екодеструктивного впливу, .тому вона фактично використовується для пом’якшення екологічної недосконалості існую­чих технологій. Екологізація ж означає процес постійного екологічного вдосконалення, який спрямований на ліквідацію екодеструктивних факторів, а відповідно, і потреби в природоохоронних заходах.

Екологізація не є синонімом «охорони природи», вона спрямова­на на екологічне вдосконалення, тобто зниження потреби в охороні природи.

Більш детально: Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми, ВТД «Університетська книга-, 2002. - 346 с.

Повертаючись до визначення екологізації, слід зауважити, що воно мі­стить ще одне ключове поняття інтегрального екодеструктивного впливу.

Під інтегральним екодеструктивним впливом розуміють зведені до єдиної критеріальної бази результати негативних наслідків впливу на людину і природні системи процесів виробництва та споживання пред­метів і послуг.

Процеси екодеструктивного впливу ґрунтуються за п’ятьма ознаками: Забруднення; ,

Порушення ландшафтів;

Прямий вплив на організм людини;

Вплив на характеристики людини як особистості;

Прямий вплив на тварин і росл/ін.

Необхідно відзначити, що з наведених п'яти видів впливу тільки стосовно перших двох можна говорити про наявність науково-мето­дичної та інформаційної бази дослідження, та й то не повною мірою. Зокрема, не дуже детально (на рівні якісних оцінок), досліджені на­слідки електромагнітного, акустичного, біологічного та інших видів забруднення. Це ж стосується комплексної економічної оцінки антро­погенного впливу на ландшафти.

Що стосується трьох інших видів деструкції, їх взагалі не прийнято пов'язувати з екологічним фактором. Між тим, що вони виникають саме внаслідок екологічної недосконалості суспільного виробництва, отже, мають досліджуватись, а головне враховуватися, при формуванні еко­номічного механізму екологізації процесів виробничо-споживчого циклу. Отже, здійснюючи оцінку екологічного рівня процесів виробництва і спо­живання продукції, необхідно враховувати наслідки всіх п'яти зазначених видів екодеструктивної діяльності.

Рівень екологізації може бути визначений за такими напрямками: Економічні показники;

Енергетичні показники;

Земельні показники (footprint);

Показники порівняння;

Наявність чи відсутність екологічно «гарячих» місць.

При цьому екологізація виробництва передбачає постійне відтво­рення наукових ідей, інформаційних матеріалів, технічних засобів та технологічних рішень.

Соціальні передумови виникають тоді, коли соціальні інтереси, куль­турний рівень і особисті бажання людей сприяють виникненню екологіч­них потреб (передумови «необхідності»).

Економічні передумови створюються тоді, коли в економічній системі виникають економічні умови й організац йні механізми, що забезпечують для виробника економічну вигідність процесів екологізації (передумови “ефективності»).

Технологічні передумови виникають, коли у виробничій системі на­копичуються достатні технічні засоби реалізації екологічних потреб (пере­думови «здійснюваності»). Економічні й технічні передумови формують групу «передумов достатності».

Розвиток екологічно обумовленої виробничоі основи прямо пов’язано з розвитком екологічного попиту. Основні стадії екологічної' трансформа­ції виробництва повторюють стадії формування екологічного попиту: розвиток екологічного обладнання; екологічно обумовлене удосконалення технологій; підвищення ефективності складових життєвого циклу виробів І послуг;

виробництво товарів, що обслуговують принципово новий (еко­логічно зберігаючий) стиль життя.

Можна орієнтовно дати часову оцінку періодів вищезгаданої екологічної трансформації виробничих систем, які проходили в роз­винутих країнах. Перший період («бум екологічних споруд»») пов’язу­ється з 1970-ми роками, другий період (застосування маловідходних технологій) припав, головним чином, на 1980-ті роки, і третій період (підвищення ефективності) почався у 1990-ті роки минулого сторіччя. Початок четвертого періоду, можливо, слід очікувати наприкінці по­точного десятиріччя.

Стадії екологізації виробництва (за Л. Мельником) можуть бути сим­волічно названі етапами: (1) впровадження очисних споруд; (2) впровад­ження маловіходних технологій; (3) орієнтації на тотальну ефективність; (4) екологізації стилю життя.

Конкретизація цілей екологізації дає змогу сформулювати конкретні завдання трансформації господарського комплексу, до яких, зокрема, можуть бути віднесені:

1. реструктуризація економіки, галузей і регіонів;

2. перепрофілювання підприємств;

3. усунення (зменшення) потреби в екологічно несприятливих видах продукції чи послуг;

4. заміна екологічно несприятливих техпроцесів;

5. зниження ресурсомісткості продукції тощо.

Серед найважливіших принципів слід відзначити: принцип інте­грального підходу, що обумовлює необхідність обліку інтегрального ефекту дій у всьому ланцюжку циклу виробництва і споживання про­дукції; орієнтації на причини, що предбачає ліквідацію причин, а не боротьбу з наслідками; поділу відповідальності, що обумовлює вста­новлення адресності і ступеня відповідальності суб’єктів і об’єктів еко- деструктивної діяльності; адекватності інструментарію, що передбачає формування мотиваційного інструментарію, який відповідає даним обставинам; системного підходу, що передбачає вплив на всі об’єкти і суб’єкти екологізації, які прямо чи побічно можуть сприяти досяг­ненню цілей екологізації; максимальної ефективності, що обумовлює досягнення конкретних цілей екологізації з мінімальними витратами й отриманням максимальної віддачі коштів, спрямованих на розв’язання поставлених завдань.

Рис. 10.2. Схема механізму реалізації завдань екологізації

Об’єкти екологізації. Під об’єктами екологізації слід розуміти об’єкти екодеструктивного впливу, які передбачається трансформувати для досягнення цілей екологізації. У свою чергу, під об’єктами екоде­структивного впливу варто розуміти процеси виробництва і споживання продукції або самі продукти (вироби, послуги, корисна робота), за­стосування (використання) яких створює причини екодеструктивного впливу.

Суб’єкти впливу. Аналіз потенційно можливих суб’єктів впливу дає змогу виділити кілька груп «діючих ссіб» процесу експлуатації, тобто підприємства, організації і фізичні особи, впливаючи на які можна до­сягати цілей екологізації. Стосовно розглянутої проблеми екологізації вони умовно можуть бути названі первинними, вторинними, суб’єктами, що забезпечують, та суб'єктами, що впливають.

Первинні (безпосередні) суб’єкти - це ті, які безпосередньо несуть відповідальність за процеси екологічної деструкції. У цю групу можуть бути віднесені виробники і споживачі продукції, торгові, транспортні організації, що здійснюють рух продукції від виробника до споживача, а також підприємства, які проводять збір, переробку, поховання або рециркуляцію відходів.

Вторинні (непрямі) економічні суб'єкти - це ті, які впливають на пер­винних економічних суб’єктів і можуть сприяти прийняттю рішень остан­німи в напрямку реалізації політики екологізації. У дану групу можуть бути віднесені організації, які є будь-якими формами об'єднання первинних суб’єктів. Вони можуть виконувати функції наукового, інформаційного, освітнього забезпечення, в тому числі певні управлінські функції (відом­ства. асоціації виробників, торгові фірми, асоціації споживачів, центри перепідготовки кадрів тощо).

Суб'єкти, що забезпечують: це ті, що формують правове або мо­тиваційне поле впливу на перші дві групи. До цієї групи відносяться державні урядові органи, організації територіального адміністративного управління.

Суб'єкти, що впливають: це ті, що можуть здійснювати вплив на по­ведінку трьох зазначених вище груп суб'єктів. До даної групи можуть бути віднесені неурядові організації, засоби масової інформації, освітні і виховні установи тощо.

Інструменти екологізації. Основною функцією інструментів є фор­мування системи мотивів для досягнення цілей екологізації. Стосовно причин екодеструктивного впливу мотиваційні інструменти можна розді­лити на дві групи: інструменти прямої мотивації та інструменти непрямої мотивації.

Інструменти прямої мотивації орієнтовані безпосередньо на об’єкти екологізації: або самі фактори екодеструктивного впливу (тобто про­цеси, шкідливі речовини тощо), або продукти і послуги, які є носіями екодеструкції (тобто їх виробництво і споживання пов’язане зі шкідливим впливом на середовище).

Інструменти непрямої мотивації орієнтуються не на показники еко- деструктивної діяльності, а на продукти і послуги, що побічно можуть і створювати умови для досягнення цілей екологізації (наприклад, завдяки . обмеженням поширенню певних товарів і послуг, гарантіям якості тощо).

Дія мотиваційних інструментів може поширюватися на весь життє- вий цикл виробу або акцентуватися на певній стадії циклу чи окремому *, критерії.

Екологізація виробництва — це поступове розширення ди екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персо­налу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шляхами: впровадженням раціонального природокористування (заощадження природних ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) та проникненням екологічних нововведень у промисловість (виробницт­во продукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне переро­блення сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, міні­мізація розсіюваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо). Отже, в результаті екологізації виробництва от­римують модернізовану модель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуваї і■ ію системного підходу.

Одним із основних шляхів екологізації промисловості є вдоскона­лення і модернізація технології виробництва, у тому числі уловлювання викидів, комплексна переробка стічних вод і відходів та викорі тгання продуктів переробки як вторинної сировини, тобто перетворення за­бруднювальних речовин на корисні гродукти. Другий напрям екологі­зації виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення. Третій — це виробництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних («зелених») технологій. Очікують, що останній напрям, пов'язаний з виробництвом устаткування для «зелених» тех­нологій, набуватиме дедалі більших масштабів у промисловості роз­винених країн.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Сутність та законодавчі засади ресурсно-екологічної безпеки.

2. Поняття екодеструктивного впливу на довкілля.

3. Класифікація видів екологічної безпеки та надзвичайних си­туацій.

4. Сутність екологізації. Управління процесом екологізації.

5. Інструменти екологізації виробництва.