2. Функції та ієрархія державноїсистеми екологічного

управління

Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини в системі «природа—суспільство» та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління — це свідомий вплив людини на різно­манітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, який здійснюється для отримання бажаних результатів. Метою управління в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного сере­довища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони на­вколишнього природного середовища. При цьому, як вважають фахівці (Шевчук В.Я. та інші), державне екологічне управління , головною метою якого є запобігання виснаженню природного потенціалу і яке спрямоване на недопущення перевищення несучої ємності біосфери, — це завдан- ня-мінімум. Завдання-максимум полягає в екологізації функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досягненні та підтримці необхідної якості здоров’я і життя населення, належного стану навколишнього середови­ща, гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Управління охороною навколишнього природного середовища по­лягає в здійсненні в цій галузі функцій зпостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, ін­формування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Для всіх систем управління характерна наявність таких невід'ємних складових частин і елементів, як суб’єкт управління, об’єкт управління,

управляючий вплив і зворотний зв'язок, що утворюють єдиний і водночас загальний контур управління.

Суб'єкт управління здійснює управляючий вплив на об'єкт управлін­ня. який відповідно до такого впливу змінює свою діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище. Об’єкти управління слід відрізняти від об’єктів охорони навколишнього середо­вища. до яких належать навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що не використовуються в народному господарстві у певний період (земля, надра, води, атмосфер­не повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти та інші природні комплекси; території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також здоров’я і життя людей.

Об’єкт управління може впливати на довкілля у двох напрямках: «від природи до людини» (вилучення природних ресурсів) і «від людини до природи» (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навко­лишнє середовище є кінцевим продуктом діяльності об’єкта управління. Але. виходячи зі специфіки екологічного упоавління. саме характеристика дії об'єкта управління на довкілля є критерієм ефективності функціону­вання державної системи екологічного управління (ДСЕУ).

Будь-якому управлінню передує формування цілей. У цьому відношен­ні ДСЕУ є цілеспрямованою системою, оскільки її діяльність спрямована на досягнення певних екологічних цілей.

Цілі формуються на стадії створення зистем управління, а згідно з ними визначаються структура, системні функції, які мають забезпечити розв’язання цільових завдань. Зв'язок, що існує між цілями, структурою та функціями, потрібно розглядати в динаміці, він має підлягати транс­формації відповідно до розвитку системи управління.

Поява нових цілей управління майже завжди потребує перебудо­ви структури системи — введення нових елементів, організації нових зв’язків, забезпечення нових функцій. Здатність системи управління швидко перебудовуватися для досягнення нових цілей характеризує її динамічність, маневреність, а отже, й ефективність щодо забезпечення потреб і безпеки держави, реагування на зміну геоєкологічної ситуації. Нова парадигма збалансованого розвитку зисунула нові цілі як у цілому у сфері державного управління, так і у сфері екологічного управління. Реалії сьогодення полягають у тому, що комплекс традиційних цілей, прита­манних ДСЕУ, доповнюється новими цілями, що стосуються гармонізації відносин суспільства і природи. Отже, виникає суперечність між новими цільовими завданнями і старою структурою, не призначеною для їх ви­конання. Тому в результаті системного аналізу мають бути сформовані нові цілі та завдання ДСЕУ, вказані існуючі застарілі структура та функції, запропоновані загальні підходи до їх модернізації.

На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і зба­лансованого розвитку спеціалістами сформульовано головні напрями державного екологічного управління:

охорона навколишнього природного середовища; екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави; відновлення природного потенціалу, заощадливе природокори­стування;

формування національної екологічної мережі;

забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного

тиску і забруднення відходами;

екологізація загальних функцій управління державою та екологі- зація соціально-економічного розвитку, впровадження принципів збалансованого розвитку;

розвиток національного екологічного партнерства та підприєм­ництва.

На сьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вени мають свою досить розвинену природоохоронну законодавчу базу і є самостій­ними галузями екологічного управління. Розвиненим напрямом також є управління природокористуванням, однак йому ще бракує належної заощадливості та раціональності.

У державній системі екологічного управління (ДСЕУ ) всі перелічені напрями є цільовими і здійснюються на підставі закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Земельного, Во­дного та інших кодексів України, які забезпечують правову регламентацію переважно охоронних функцій, функцій державного дозволу і контролю, не поширюючись на процеси гармонізації життєдіяльності суспільства у природному середовищі. Постійне вдосконалення систем екологічного управління є однією з вимог міжнародної та європейської системи стан­дартизації екологічного управління.

У ДСЕУ застосовується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноваже­не, або спеціальне, управління, яке здійснюється суб’єктами, що мають спеціальне повноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодавства. Цей поділ має своє відображення в структурі функцій ДСЕУ, як на загальні і спеціальну табл. 2.1).

Залежно від масштабності об’єктів і рівня суб'єктів екологічного управ­ління. у ДСЕУ можна виділити макро- і мікроекологічне управління.

Макрологічне управління - це поширення своєї дії на великомас­штабні об’єкти, такі, як природне середовище держави, окремих регіонів, природні екосистеми, природні ресурси загальнодержавного значення, а також на здоров’я населення.

Загальні функції	Сутність
Законодавче регулювання	Визначення основних напрямів державної екологіч­ної політики, яка забезпечує гармонізацію відносин суспільства і природи, збалансований розвиток, формування й розвиток законодавчо-правової бази та регулювання відносин у галузі охорони навко­лишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки та еколо­гічного управління державою.
Прогнозування -	Отримання науково обґрунтованих варіантів тен­денцій розвитку показників якості навколишнього природного середовища та здоров’я населення, показників природно-ресурсного потенціалу, ризи­ків виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, індикаторів збалансова­ного розвитку.
Планування	Виважена передбачуваність використання, від­новлення й охорони навколишнього природного середовища; розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих екологічних програм; плану­вання заходів щодо попередження та реагування на надзвичайні ситуації щодо забезпечення екологіч­ної безпеки.
Організація	Забезпечення реалізації державної екологічної по­літики на національному та міжнародному рівнях у контексті збалансованого розвитку, максимальне сприяння виконанню законів та інших нормативних актів з охорони навколишнього середовища, вико­ристання природних ресурсів, забезпечення еколо­гічної безпеки, організація екологічного управління державою.
Координація	Координування діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, у галузі охоро­ни навколишнього природного середовища, раці­онального використання й відновлення природних ресурсів та екологічної рівноваги.