Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташків "Право соціального обслуговування".doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

225

ня та місцевим його відділам за місцем знаходження вказаних закладів.

Інвалідні будинки поділялись на три типи. В одних жили ті, хто потребував постійного стороннього догляду; в інших знахо­дились інваліди, які могли себе обслужити і виконували легкі роботи; треті призначалися для громадян з обмеженою здатні­стю до праці в спеціальних виробничих майстернях.

Нерідко інвалідів першої групи, які проживали у своїй сім'ї, приписували до будинків для інвалідів за місцем проживання останніх. Вони отримували ту саму норму харчування, взуття, одягу, білизни, що і підопічні. Природно, що за умов, коли ка­тастрофічно не вистачало місць у будинках для інвалідів, така допомога була вкрай доречною.

Поступово кількість будинків для інвалідів та місць у них зростала. До 1941 р. у системі Народного комісаріату соціаль­ного забезпечення УРСР було створено 154 будинки для осіб похилого віку та інвалідів і 22 дитячі будинки — для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку. В 176 закладах на державному утриманні перебували 15 400 непрацездатних громадян.

У роки Великої Вітчизняної війни відразу після визволення захоплених територій України Народний комісаріат соціально­го забезпечення та його місцеві органи почали відбудову при­міщень для інвалідів та осіб похилого віку. І вже в 1945 р. у від­будованих 132 закладах соціального забезпечення перебувало на утриманні 7565 інвалідів та осіб похилого віку.

У 1942 р. у СРСР були організовані будинки для інвалідів Великої Вітчизняної війни, а в грудні 1942 р. ці будинки реор­ганізували в інтернати для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Розрізнялись інтернати двох видів: трудові інтернати загально­го типу й інтернати лікарняного типу для інвалідів, які потребу­вали стороннього догляду. Трудові інтернати були створені не тільки з метою державного забезпечення інвалідів, але і для їх підготовки до доступної за станом здоров'я трудової діяльності. При цих інтернатах створювались навчальні майстерні, де ін­валіди навчались різним професіям або могли пройти пере­кваліфікацію.

Інтернати в період Великої Вітчизняної війни відіграли ви­нятково важливу роль. У них інваліди забезпечувались необхід-

ним доглядом, медичним і культурним обслуговуванням, їх на­вчали та готували до можливої за станом здоров'я трудової діяль­ності. У міру поліпшення стану здоров'я й отримання кваліфі­кації інваліди війни працевлаштовувались.

Крім інтернатів, у віданні органів соціального забезпечення перебували спеціально відкриті для інвалідів Великої Вітчиз­няної війни будинки відпочинку і санаторії. Вони мали велике значення для відновлення здоров'я колишніх воїнів і поступово були реорганізовані в будинки для інвалідів та престарілих.

З часом споруджувались нові типові будинки-інтернати, поліпшувались умови утримання в них підопічних. Знизився і рівень потреби в місцях у них. У 1970 р. в Україні вже нарахо­вувалось 252 будинки-інтернати на 45 500 місць. Через чверть віку в Україні вже функціонувало 279 будинків-інтернатів на 58 500 місць, в яких на державному утриманні перебувало 50 200 престарілих та інвалідів, у тому числі — 27 600 жінок. На початок 1998 р. в Україні функціонувало 276 будинків-ін­тернатів на 54 654 місць і в них проживало 46 768 осіб.

Часткове зменшення кількості будинків-інтернатів було пов'язане з ліквідацією окремих із них через передачу їх буді­вель релігійним організаціям, переселенням підопічних з не­придатних для проживання приміщень у стаціонарні заклади, збудовані за типовими проектами. А зменшення кількості самих підопічних пояснювалось розвитком інших форм соціального обслуговування осіб похилого віку та інвалідів і, в першу чергу, за місцем їх проживання.

У 2002 р. в Україні діяли 180 міжколгоспних та колгоспних будинків-інтернатів на 2193 місць і в них проживало 1172 особи. Збільшення кількості будинків-інтернатів сьогодні пов'язане з переданням частини колишніх колгоспних будинків-інтернатів у систему праці та соціального захисту населення.

Нині утримання одного підопічного у будинку-інтернаті коштує державі у місяць від 500 до 1000 грн. Різниця пояс­нюється наявністю чи відсутністю в інтернатному закладі під­собного господарства.

Надаючи послуги у стаціонарних установах соціального об­слуговування, держава гарантує особам похилого віку та інвалі­дам можливість отримання комплексу передбачених норма­тивними актами послуг на підставі принципу соціальної спра-

226