Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

83

5. орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

6. спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

7. частково чи повністю контролювати свою поведінку тіль­ки за допомогою сторонніх осіб (II група).

• Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторон­ньому догляді. Третій ступінь означає нездатність:

1. до самообслуговування та повну залежність від інших осіб;

2. пересування самостійно з використанням допоміжних за­собів та (чи) за допомогою інших осіб;

3. навчання;

4. трудової діяльності;

5. орієнтації (дезорієнтації);

6. спілкування;

7. контролю за своєю поведінкою (І група).

Створення належних умов для життєдіяльності інвалідів, попередження інвалідності є одним із пріоритетних напрямів реабілітації інвалідів. Усунення обмежень життєдіяльності — система заходів, спрямованих на створення умов для досяг­нення або відновлення особою оптимального фізичного, інте­лектуального, психічного і соціального рівнів життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав. Попередження інвалідності — здійснення комплексу медичних, гігієнічних, фізичних, педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику переходу захворювання, наслідків травми або вади у постійне обмеження життєдіяль­ності чи інвалідність особи або на зменшення тяжкості інвалід­ності (ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Украї­ні").

Інвалідність характеризується поєднанням біологічних (ме­дичних) і соціальних факторів. Біологічний фактор відображає

характер захворювання і ступінь вираження функціональних порушень, причини патологічного процесу, адаптаційні й ком­пенсаторні можливості організму, клінічний прогноз захворю­вання. До соціальних факторів інвалідності відносять характер виконуваної роботи і вимоги, що пред'являються при цьому до організму, професія, кваліфікація, освіта, санітарно-гігієнічні й виробничі умови праці, матеріально-побутові умови. Крім соціальних і біологічних факторів, на інвалідність впливають психологічні особливості особи: установка на працю, нахили, ха­рактер, взаємовідносини в колективі, ступінь соціальної ком­фортності.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встанов­люється І, II, III групи інвалідності, а також її причини, однією з яких є інвалідність з дитинства.

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організ­мі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефек­том, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, визначеної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини при збереженій здатності до самообслуговування, однак не ви­кликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумов­лені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефек­тами, що призвели до помірно вираженого обмеження жит­тєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують со­ціальної допомоги і соціального захисту.

84