Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політологія 6 видання (Автосохраненный).docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

7. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.

Політичні думки ХІХ століття на українських землях розвивались в умовах Російської та Австрійської імперій та не могли залишатись осторонь загальнореволюційних подій Європи. Але в той же час мали, безумовно, свою специфіку. До того ж, в умовах, коли російський імператор отримав прізвисько «жандарм Європи», на територіях власне самої імперії розвиток політичних ідей був ще більше обмежений. Невипадково Росія продовжувала залишатись «в`язницею народів» для національних окраїн по всій її території.

Російська та українські політичні ідеї в ХІХ ст.Таблиця № 19

Політичні ідеї

в Росії ХІХ ст.

Політичні ідеї

в Україні ХІХ ст.

М. Сперанський (1772–1833р.)

упорядкував закони Російської імперії в 45 томах , зробив критичний аналіз абсолютизму;

- за поділ влади на гілки;

- за конституційну монархію, де всі (включаючи монарха) рівні перед законом, а громадянські права гарантовані;

- кріпацтво – суперечить свободі, природі людини, тому має бути скасоване;

- М. Сперанський – «геній російської бюрократії та великий невдаха російської історії» (його реформаторська діяльність закінчилася засланням до Сибіру, а всі папери були опечатані).9

Масонські ідеї привносили в Україну сини козацької старшини, які навчалися в західно-європейських університетах. Серед масонів поч. ХІХ ст. – представники старшинських родин – Капністів, Кочубеїв, Скоропадських.

1817–1822 р.р. в Україні були масонські таємні організації, які пропагували поміркований демократизм та владу грошей; в національному питанні – за автономію в складі Росії. 1823 – 1825р. р. – Товариство об’єднаних слов’ян (Юліан Любинський, брати Борисови та 50 офіцерів) виступали проти кріпацтва, царату, за добровільну федерацію народів Росії.

Декабристський рух охопив як Україну, так і Росію

«Північне товариство» –

М. Муравйов (1759 – 1849):

«Проект Конституції» :

«Південне товариство»–

П. Пестель (1793 – 1826)

«Руська Правда»:

  • За конституційну монархію, за федеративну Росію, автономію України, інших територій…

  • Народ – джерело влади, ввести представницький орган: народне віче, верховна влада у спадкового монарха за незалежного суду;

  • Проти кріпацтва, розподілу суспільства на стани, приватна власність недоторканна.

  • За унітарну республіку, неподільну Росію (лише Польща має право на незалежну державу);

  • Критика форм влади Англії, Франції за монополію грошової аристократії на владу;

  • Поділ влади – це не рівновага, а залежність представницьких органів від уряду;

  • Проти кріпацтва та розподілу суспільства на соціальні стани.

Декабристський рух був розгромлений в 1826 році після того, як напередодні, в грудні 1825 р., «Північне товариство» «простояло», а «Південне товариство» з Чернігівським полком «проходило» повстання проти царату. Сумна доля була і в «Об’єднаних слов’ян», які не змогли втілити свої революційні ідеї в життя. Тобто, надто далеко від народу були ті, хто намагався вирішити його долю, в цій оцінці, напевно, правий був В.І.Ленін.

Революціонери-демократи О. Герцен, О. Огарьов,

В. Белінський, М. Добролюбов відкрили новий етап визвольного руху, ідеї якого суттєво відрізнялись від попередників-декабристів, хоча основна мета боротьби проти абсолютної монархії, кріпацтва залишилась незмінною, виступали за:

  • викриття свавілля самодержавства;

  • захист прав, свобод людини, особливо селян, за російський патріотичний соціалізм;

  • за федерацію на чолі з Думою (представницьким виборним органом);

  • не сприймали західну конституційно-міщанську громадськість, протиставляли їй суспільство, де не буде багатих і бідних, але будуть брати, будуть люди.

Кирило-Мефодіївське товариство (30 – 40 р.р.) у складі 12 осіб, М. Костомаров – головний ідеолог, політична програма в книзі «Буття українського народу» та Статуті слов’янського товариства Кирила і Мефодія.

Мета: об’єднання всіх слов’янських народів у федерацію;

- ліквідаціясамодержавства, скасування станів і кріпацтва, встановлення парламентського ладу, надання кожному народові автономії, загальна свобода.

Форми боротьби: пропаганда ідей, виховання, літературна творчість. Т. Шевченко – революційне крило товариства: за скасування кріпацтва, соціальних станів, повалення царату, відновлення козацьких вольностей, традицій через народне повстання за демократичну республіку, землю і волю, незалежну Україну.

М. Бакунін (1814 – 1876),

П. Кропоткін (1842 – 1921) – основоположники анархізму – замість держави пропонували зразкове громадянське суспільство – федеративну вільну організацію з асоціацій громадських угруповань, волостей, областей і народів, де не на словах, а на практиці є самоврядування та загальна рівність. Популярність анархізму серед народників, одного з його течій в 70-80 рр.

На західноукраїнських землях в 30-40-х рр. ХІХ ст. (1833-1834 р.) діяла «Руська трійця» М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, які видавали альманах «Русалка Дністрова», сприяли розвитку української національної свідомості через просвітництво, збирання фольклору та плекання надій на автономію в складі Австрії.

1846 р. – відновлення діяльності, Яків Головацький «Вінок русинам на обжинки».

Б.М. Чичерін (1828 - 1904) – професор державного права Московського університету, згодом, міський голова Москви, - один з засновників російського лібералізму.

Основні праці: «Історія політичних вчень», «Про народне представництво», «Питання

Політики».

Як філософ, він – поміркований послідовник Гегеля, вважав джерелом права та моралі свободу.

Як історик права, він першим визначив особливу роль приватноправових елементів в державному устрої стародавньої Русі.

Свобода церкви та свобода совісті – визначальні закони будь-якого культурного суспільства. В основі його

ідей - теза про абсолютну цінність людини, її прав і свобод, в економіці – звільнення від державного тиску, непохитність приватної власності, що має гарантуватися законами. Рівні можливості – всім громадянам.

Марксистські ідеї в Росії:

- від просвітницьких гуртків до організацій, «Група звільнення праці» на чолі з Г. В. Плехановим (1856-1918), який пропонував соціальні марксистські ідеї, відкидаючи диктатуру пролетаріату та терор.

В 1895 році «Союз звільнення робочого класу» на чолі з Ю.О. Мартовим  та В.І. Леніним, вперше з’єднав соціалістичні ідеї зі стихійним робітничим рухом, був за диктатуру пролетаріату. Згодом завдяки цьому утопія комунізму перетворилась в антиутопію більшовизму.

Український представник лібералізму – М. Драгоманов (1841 – 1895); автор 2000 творів

– в політичних суперечках І.Франко називав його «другом, вчителем, керівником».

Основні погляди: «унітарна, централізована держава – це диктатура» – необхідно обмежити центральну владу для гарантії природних прав, а федеративна держава – основа місцевого самоврядування. Росія має стати федерацією, а українці – створити Громаду «Вільну спілку для забезпечення політичних прав і свобод»;

Церква має відокремитись від держави, школа – від церкви.

Розподіл влади на гілки, законодавча влада – у двох Дум (державної та союзної), постійно діючий Державний Собор (обирається Думами та представниками областей), імператор – голова держави, громадяни на місцях обирають місцеві Думи.

Форми боротьби: переважно реформістські, але можливі й революційні.

Марксизм в Україні:

– С. Подолинський (1850-1891), М. Зібер (1844-1888) – за економічне вчення К. Маркса, але без диктатури пролетаріату, ролі провідника комуністичної партії;

– за реформи, помірковані методи боротьби, міжнаціона-льну взаємоповагу, класову терпимість;

  • «народ має сам управляти всіма економічними та культурними справами, обирати владу»;

у суспільстві, побудованому на засадах солідарності, природний відбір виявить себе у просуванні науки, мистецтва, морального вдосконалення людей.