3. Стратегія і тактика подолання та запобігання

системної кризи.

Поряд з об’єктивними причинами системної кризи перехідного періоду, визначальну роль зіграли і суб’єктивні фактори. Про численні обіцянки, розгорнуті програми різних політичних сил під час виборчих перегонів – або забували, або політичне протистояння, особисті амбіції чи професійна некомпетентність заважали щось реальне ефективне зробити. Завжди знаходили пояснення, причини невдач, “винуватців”, які заважали, замість дієвих шляхів подолання негараздів.

Навіть горезвісний екс-прем’єр-міністр України Павло Лазаренко в доповіді на ВР 15.10.1996р. заявляв: «Я хотів би стати першим прем’єр-міністром, який і представить урядову програму, і відзвітує про її виконання»¹². Згодом, 26.12.1996 р. він вже безсоромно продовжував запевняти: «В уряду достатньо сил і енергії, щоб реалізувати власну Програму»¹² В той же час Павло Іванович занадто успішно реалізовував особисту програму і сотні мільйонів доларів державних коштів вивозив за кордон на свої рахунки. Скільки ж річних бюджетів України були вкрадені таким чином за роки незалежності? Повернути ці кошти державі дуже важко, але законодавчо зробити неможливим продовження цього в сучасному та майбутньому необхідно.

На вихід з економічної кризи було спрямовано Послання Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України. «Європейський вибір» (Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки). Лише перелік основних пріоритетів документу підтверджує наміри керівництва держави рухатися в обраному напрямку.

Стратегічні пріоритети:

а)створення передумов для набуття Україною членства в ЄС;

б) забезпечення сталого економічного зростання;

в) утвердження інноваційної моделі розвитку;

г) соціальна переорієнтація економічної політики.

Проте, ці наміри так і залишились на папері, у чому не соромився зізнаватись Президент Л.Кучма, фактично підтверджуючи афоризм свого попередника, першого Президента України Л. Кравчука: «Маємо те, що маємо...».

Є різноманітний світовий досвід і вітчизняні наробки, але для того, щоб від чергових декларацій про «Європейський вибір» перейти до реальних справ, необхідні політична воля та відповідальні послідовні, узгоджені кроки Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, всіх владних структур.

Порівняння передвиборчих програм основних кандидатів в Президенти України 2004 та 2010 років надає достатньо підстав для пошуків узгоджених кроків різних політичних сил для загального блага. Більшість положень з програми В.Ющенка, третього Президента України так і залишились невиконаними за 5 років, розбрат в «помаранчевій» команді тодішніх переможців змінив «ейфорію сподівань» на ефективні реформи на суцільні розчарування більшості громадян, що й стало причиною поразки на президентських виборах 2010 року. В програмі В. Януковича в 2004 році робився наголос на тому, що системна криза за його першого прем`єства вже подолана та потрібно продовжити темпи економічного зростання, наповнюючи реальним змістом соціальну орієнтацію економіки.

Проте, як стверджував в своїй книзі «Банківська таємниця часів Помаранчевої революції" тодішній в. о голови Національного Банку України А.П. Яценюк, «ця криза була найстрашнішою в історії фінансової системи України, оскільки в ній поєдналися криза недовіри та нестабільності валютної системи, що зі свого боку загрожувало фінансовою кризою для української економіки… Унікальність ситуації в тому, що вітчизняна банківська система не лише вистояла в надважких умовах, а й прискорила темпи одразу ж після подій помаранчевої революції…»¹³